Тема Розвиток світової та вітчизняної соціологічної думки План

Тема: Розвиток світової та вітчизняної соціологічної думки. План 1. Класичний період у розвитку світової соціології. 2. Школи, концепції, ідеї.

Огюст Конт (1798 -1857) Ø родоначальник позитивізму, суть якого полягає у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, і у створенні «позитивної» соціологічної теорії, яка повинна стати доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії. Ø Конт спочатку наводить визначення суспільної науки як ‘’соціальної фізики’’, а пізніше як ‘’соціології’’. Ø Контівська соціологія грунтувалася на законах біології, істотними у ній були методи дослідження суспільства, основним з яких Конт вважав спостереження, а найбільш адекватним природі соціальних явищ – історичний метод.

О. Конт поділяв соціологію на дві частини: соціальну статику u розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, це теорія суспільного порядку, організації, гармонії. соціальну динаміку u вивчає процеси суспільних змін, закони розвитку соціальних систем.

Стадії розвитку мислення: u Теологічна – домінує релігійна міфологія, явища природи і життя людей пояснюються впливом надприродних сил. u Метафізична – місце релігійного уявлення займає дослідне знання про явища світу і життя людей, але за слабкого розвитку науки поняття, що відображають ці явища, досить абстрактні. u Позитивна – на зміну двом попереднім приходять наукові дослідження законів природи і життя людей.

Стадії еволюції суспільства: u u u Примітивна; Проміжна; Позитивна. О. Конт вважав, що суспільство стає також більш складним, диференційованим і спеціалізованим через поділ праці, який разом з мовою і релігією веде до зміцнення соціальної солідарності.

Герберт Спенсер(1820— 1903). u Праця «Основи соціології» (1877 р. ) була однією з перших спроб побудови цілісної соціологічної системи на етнографічному матеріалі; u застосував принцип еволюції як методологічної основи будь якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку;

Погляди Г. Спенсера u u Соціальна еволюція, за Спенсером, — це прогресивний розвиток суспільства по шляху його ускладнення і вдосконалення діяльності соціальних інститутів. Основними складовими еволюції, в тому числі соціальної, є: інтеграція — перехід від простого до складного; диференціація — перехід від однорідного до різнорідного; зростання порядку — перехід від невизначеного до визначеного.

Погляди Г. Спенсера u розподіл функцій між органами — спільна риса як суспільства, так і живого організму. кожне розвинуте суспільство має три системи органів: виробничу розподільну регулятивну. u Як специфічні частини суспільства виділяв соціальні інститути: домашні обрядові політичні церковні професійні промислові розглядаючи їх як продукти повільної еволюції. u

Г. Спенсер виокремив два типи суспільства: індустріальне u та переважає промисловість і торгівля, з'являється політична свобода, стає гнучкішою соціальна організація. u військове. характеризується централізованим контролем та ієрархічною системою влади, в ньому понад усе ціниться дисципліна, а церква схожа на військову організацію.

Погляди Г. Спенсера u u u Головною ознакою суспільного розвитку є розподіл праці, який веде до становлення індустріального суспільства. Соціологія Г. Спенсера підкреслено індивідуалістична: “Суспільство існує для блага своїх членів, а не члени його існують заради суспільства”. закон «рівної свободи» , за яким усі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів.

Погляди Г. Спенсера u Держава — вільна організація, що охороняє вільних індивідів. Вона не повинна займатися комерційним законодавством, керувати релігійними установами, благодійними товариствами. u Головне завдання держави — здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи, що практично означає захист власності громадян від пограбування і війн.

Натуралістична соціологія Школи: u Органічна u соціального дарвінізму u расово-антропологічна u географічна - геополітична

Органічна школа в соціології (Г. Спенсер, О. Стронін, А. Шеффле та ін. ) u Розглядала суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства — аналогічно до розподілу функцій між різними органами. u Альберт Шеффле (1831 — 1908) економічне життя суспільства ототожнював з обміном речовин в організмі, тобто суспільство – це органічна цілісність, подібна до біологічного організму, але відрізняється від нього п’ятьма типами соціальної тканини та трьома видами основних органів.

Види соціальної тканини (за А. Шеффле): u засоби комунікації і житлове обладнання, які не притаманні біологічному організму; u захисна тканина (одяг, покрівля, різноманітні покриття); u тканини, що складаються з економічних, культурних, соціальних організацій; u тканини, що утворюють організації та установи, призначення яких виконання державних функцій, реалізація влади; u психофізична тканина ( основа інтелектуальної сфери діяльності).

Види органів та інститутів (за А. Шеффле): : u u u зовнішні органи (виробництво, транспорт, торгівля, охорона); внутрішні (спілкування, виховання, релігія, наука, література, мистецтво); координаційно регулюючі (держава та її установи).

Соціальний дарвінізм (У. Беджгот, Л. Гумплович, Г. Ратценхофер та ін). u u u Ця школа, започаткована наприкінці XIX ст. , спиралась на вчення Г. Спенсера. Основна ідея соціального дарвінізму – спроби довести, що в основі соціальної структури лежать природні здібності людини. Будь які соціологічні положення не мають суперечити природним науковим законам, що управляють людською природою.

Основні ознаки соціально-дарвіністського напрямку: u натуралізація соціального; u визнання боротьби за існування та природного відбору як головних соціальних детермінант; u аналіз в цьому контексті соціальних конфліктів і суперечностей.

Погляди Л. Гумпловича (1838— 1909). u пояснював соціальні явища з позицій натуралізму, розглядаючи історію людства як природний процес, а соціальні закони як просто різновидність законів природи. u предмет соціології – дослідження соціальних спільностей і їх взаємовідносин, що відрізняє соціологію від філософії, історії. u суспільство розглядається як субстанційне утворення, особлива система, що не зводиться до взаємодії індивідів.

У. Беджгот у праці ‘’Фізика і політика’’ обґрунтувати наступні ідеї: u u u боротьба між різними соціальними групами є головним законом соціальної еволюції; прагнення до панування в суспільстві є соціальним варіантом дії законів природи; згуртованість соціальної групи забезпечується нормами, вимогами, правилами, які передаються шляхом наслідування; ціннісні орієнтації та норми соціальної групи є відносними за своїм характером, оскільки зазнають певних еволюційних змін або взагалі втрачають своє значення; у суспільстві перемагають ті групи, які зазнали найменших змін у процесі еволюції.

Расово-антропологічна школа. (Ж. -А. де Гобіно, О. Аммон, Ж. де Ляпуж, Х. С. Чемберлен). u u § § Її представники інтерпретували суспільний розвиток у поняттях спадковості, «расового добору» , боротьби «вищих» і «нижчих» рас. В расово антропологічній школі виділяють два напрями: перший пов'язаний зі спробами розкрити глобальні рушійні сили розвитку всесвітньої історії; другий – виходить з розуміння природного відбору і боротьби за виживання, що проповідувалось соціальним дарвінізмом.

Спільним для концепції цієї школи було: u u визнання расового чинника як головної детермінанти суспільного розвитку; проголошення культурної та біологічної відмінності рас; u визнання ієрархічності рас; u заперечення можливості змішування рас.

Ж. Гобіно у праці ‘’Нариси про нерівність людських рас’' обґрунтовує наступні ідеї: u u u расові особливості – це головні детермінанти суспільного розвитку; інтенсивність розвитку раси залежить від її біологічної чистоти; “історичною расою” є біла раса.

Географічна школа. (Г. Т. Бокль, С. Соловйов, Л. І. Мечніков, Ф. Ратцель та ін. ) u u Основні ідеї цієї школи були закладені ще у творчості Ж. Бодена і Ш. Монтеск’є, які намагалися дослідити роль географічного середовища та природних умов у житті суспільства. Основну увагу представники географічної школи зосереджували на: взаємовідносинах географічного середовища і соціальних груп, значенні географічного середовища для розміщення промисловості, економічного зростання, процесів урбанізації й індустріалізації, розвитку культури і політичного устрою.

Томас Бокль (1821 — 1862) u Намагався підняти історію на один рівень з іншими галузями суспільного знання. u Вирішальне значення в суспільному розвитку надавав географічним чинникам (таким, як клімат, грунт, ландшафт, їжа та ін. ). u Вважав, що все повинно бути результатом двоякої дії: дії зовнішніх умов на дух людини і духу людини на зовнішні умови. u Основною рушійною силою суспільного прогресу вважав “розумовий чинник”.

Л. І. Мечніков (1838 -1888) u Соціальний прогрес, зв’язаний з розвитком промислового виробництва і техніки, свідчить про гігантське зростання влади людини над природою. u Люди об’єднуються, кооперуючись, узагальнюючи зусилля з метою виживання. Природа рідко створює сприятливі умови для існування людини. u З сукупності факторів, що визначають розвиток суспільства, Л. Мечніков виділяє природно географічні і фізичні явища і сфери.

С. Соловйов - Основоположником географічного детермінізму ХIХ ст. . в Росії Виділяють три тенденції у його концепції: u соціологічний реалізм, який одержав своє втілення в розкритті впливу географічного середовища на життя людей; u погляд на державу як на розумного творця влади і станів; u залежність прогресу від релігійних переконань людини. Психологічний склад населення, соціальна структура суспільства обумовлюються навколишніми природними умовами.

• Геополітика u u Карл Хаусхофер (1869— 1946). Геополітика – це міждисциплінарний напрям, що вивчає залежність зовнішньої політики держав, міжнародних відносин від системи політичних, економічних, військових взаємозв'язків, зумовлених географічним положенням країн, кліматом, природними ресурсами, розселенням тощо. С. Рудницький засновник геополітичного напрямку в Україні. Тип політичного устрою держави залежить від історико географічних традицій народу державотворця, а процес формування та розвитку держави повинен відбуватися як політико географічної одиниці.

Передумови виникнення психологічного напряму: u Не правильне співвідношення між соціальними та природними умовами існування суспільства і надала перевагу останнім. u ХIХ ст. криза біолого натуралістичних теорій і посилення психологічних тенденцій у соціології. u незадоволеність примітивними біоорганічними аналогіями, привело до зростаючого інтересу до проблеми мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки.

Психологічна соціологія У психологічній соціології виділяють такі концепції: - психологічний еволюціонізм; u - інстинктивізм; u «психологія народів» (тісно пов'язана з етнографією); u - інтеракціонізм. u

- психологічний еволюціонізм u u Засновник психологічного напряму Лестер Френк Уорд (1841 1913) стверджував, що з виникненням людства єдина до тих пір еволюція роздвоюється і спонтанний розвиток стихійних сил (генезис) доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі. Цей свідомий аспект еволюції Уорд називає телезисом. Франклін Генрі Гіддінгс (1855 — 1931), суспільство це психічне явище, зумовлене психічним процесом, а тому соціологія повинна поєднувати як суб'єктивне, так і об'єктивне бачення соціального світу. Первинний та елементарний суб'єктивний соціальний факт, за Гіддінгсом, це «усвідомлення роду» , тобто визнання себе й інших причетними до одного роду.

- інстинктивізм u Видатним представником інстинктивізму є психолог Вільям Мак-Дугал (1871 — 1938). u Кожне суспільне явище це певний інстинкт чи низка інстинктів. Так, війни це схильність людей до забіякуватості, а нагромадження суспільного багатства скупість й корисливість. u Саме стадний інстинкт утримує людей разом і є в основі більшості інстинктів суспільства.

Психологія народів Гюстав Лебон (1841 -1931). u Європейське суспільство вступає в новий період свого розвитку – в ‘’еру юрби’’, коли розумне критичне начало, втілене в особистості, придушується ірраціональною масовою свідомістю. u У зібранні виникає колективна душа, завдяки цьому воно стає організованою, одухотвореною юрбою, єдиним творінням, підкоряється закону духовної єдності.

Габріель Тард (1843 -1904) u Суспільство є продуктом взаємодії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один одному і засвоєння ними вірувань, переконань, бажань, намірів та ін. u Суспільні процеси пояснював дією психологічного механізму наслідування, на якому будуються людські взаємовідносини. Відповідно до цього він трактував громадську думку і ‘’психологію натовпу’’. u Головну увагу звертав на процесс диференціації громадської думки і формування на цій підставі інтелектуальної спільноти, зцементованої єдності думок.

- інтеракціонізм u u В центрі уваги – процес взаємодії індивідів. Але сама особистість, будучи суб’єктом цієї взаємодії, усвідомлюється не як абстрактний індивід, а як соціальна істота, що належить до певних соціальних груп і виконує певні соціальні ролі.

Погляди Г. Зіммеля (1858 -1918) u Теорія історичного розуміння. u Згідно з нею будь який вид діяльності можна вважати зрозумілим, коли психічні процеси, на основі яких склалася певна усвідомлена соціальна дія, викликають в інтерпретатора ту саму реакцію, що й у самого діяча. u Таке розуміння — розуміння «об'єктивної» дії, а не діючої особи — перший етап процесу. Наступний — розуміння мотивів і відчуттів діючого індивіда.

Погляди Е. Дюркгейма (1858 -1917) u Соціологія близька до природничих наук з характерним для них індуктивним методом і принципом об'єктивного спостереження. u У своїй книзі «Метод соціології» він формулює правила соціологічного пізнання, які мали гарантувати об'єктивність та ефективність наукового пошуку. Основне з них: соціальні факти потрібно розглядати як предмети. Основними ознаками соціальних фактів є: об'єктивне існування щодо окремих індивідів; примусовий вплив на індивідів. u

u Соціологія (за Дюркгеймом) є наукою про соціальні факти ідеї, норми, цінності, вироблені колективною свідомістю людей. Їх вплив на людей здійснюється через соціальні інститути (правові, релігійні та ін. ). u Аномія — стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов'язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже. u Проблему самогубства, розглядав як дію людини, невдоволеної життям (нещастям), як соціальний факт, породжений соціальним середовищем, — теж своєрідна аномія.

Погляди Макса Вебера u Найвагоміша його заслуга полягає у розвитку методологічних аспектів соціології. u Основоположник так званої «розуміючої соціології» , теорії соціальної дії, теорії ‘’ідеальних типів’’ u Суспільство та його індивіди трактувались як такі, що виявляються в процесі інтеракції, а не як певні «готові факти» . u Ідеальний тип не мета, а засіб, методологічний інструмент дослідника, застосовуваний для впорядкування хаотичної соціальної дійсності та її розуміння.

Соціальні дії поділяють на: u u цілераціональна дія — людина виразно уявляє мету і засоби її досягнення та зворотну реакцію інших людей на свої дії; критерієм раціональності є успіх; ціннісно-раціональна дія — виконується на основі свідомої віри в етичну, естетичну, релігійну цінність певної поведінки; - афективна дія — здійснюється на основі неусвідомлених психологічних імпульсів, почуттів; - традиційна дія — відбувається на основі звички.

Компоненти соціальної нерівності (за М. Вебером) u Багатство означає значно більше, ніж зарплата (багаті часто взагалі не працюють, проте одержують великі прибутки за рахунок власності, ка піталовкладень, нерухомого майна, акцій, облігацій). u Престиж u Влада — здатність людини чи групи людей реалізовувати плани, здійснювати певну політику, долаючи опір інших людей або груп

Вебер виділяє три чистих типи панування: Традиційне — базується на звичаях, традиціях певної поведінки, певного типу підкорення (н д, патріархальне: батька родини, царя); 2. Легальне — ґрунтується на довірі до права, закону, згідно з яким підкоряються не особистості, а чинним законам; 3. Харизматичне — опирається на безперечну довіру до лідера. Харизматичний лідер — не просто старша за посадою людина, а обов'язково вождь, за яким ідуть послідовники (великі полководці, видатні політики, пророки, засновники держав). 1.

Питирим Сорокін (1889 -1968) u автор теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності, теорії цінностей і культурної динаміки. u Принципи соціології обґрунтовані в праці “Система соціології ” u Об’єктивним вивченням його соціології є соціальна поведінка і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, соціальні процеси, які в ньому відбуваються.

Толкотт Парсонс u u u Соціальна дія є елементом системи людської дії, де поняття дія зближується з поняттям поведінка. Свідомість соціальної дії наслідок певної роботи механізму людської свідомості, що ставить свідоме в залежність від несвідомого. Компоненти соціальної дії: діяч з його потребами і метою, ситуація – сукупність конкретних умов, обставин середовища, в якій діє діяч і орієнтація діяча в ситуації, формуючи конкретні способи та методи реалізації потреб, мети.

Вільфредо-Федеріко Парето (1848— 1923) u вважав соціологію синтезом різних суспільних дисциплін, а її метою — вивчення суспільства в цілому; u застосовував логіко експериментальний метод; овні передумови виникнення соціології. Розвиток світової та вітчизняної соціо u соціальна гетерогенність суспільства (неоднорідність), зумовлена довічною психологічною нерівністю індивідів. u Еліту і нееліту утворюють відповідно вища і нижча верстви суспільства. Відбувається циркуляція (кругообіг) еліт.