Тема: Розвиток соціологічної думки в Україні План: 1.

Тема: Розвиток соціологічної думки в Україні

План: 1. Українська протосоціологічна думка: а) протосоціологічні ідеї періоду Давньоруської держави; б) соціальна проблематика козацької доби; в) соціокультурні процеси на українських землях в XVIІI – на початку ХІХ ст. 2. Українська академічна соціологія.

Рекомендована література: Соціологічна думка України: Навч. посібн. / ред. Захарченко М. та ін. – К., 1996. – 424 с. Резник В., Резник О. Українська соціологія після 1991 року // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. - № 3. – С. 22. Указ Президента України “Про розвиток соціологічної науки в Україні” // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - № 2. – С. 5. Юренко О. Микита Шаповал: світоглядні засади соціологічної теорії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - № 4. – С. 145. Волович В., Юренко О. Видатний політичний діяч України, фундатор вітчизняної соціології Микита Юхимович Шаповал // Шаповал М. Загальна соціологія. – К., 1996. – С. 4-18. Шаповал М. Загальна соціологія: Підручник / за ред. О.Юренка. – К., 1996. – 368 с. Шаповал М. Соціологія українського відродження. – К., 1994.

Протосоціологічнй період розвитку соціологічної думки в Україні охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст.

Протосоціологічнй період має кілька етапів: протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Давньоруської держави (Київська держава, княжа доба, Литовсько-польський період – V-кінець XV ст.); протосоціологічне знання козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Січі – кінець XV – третя чверть XVIII ст.); протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII – середина XIX ст.).

Протоціологічні погляди знаходимо в документах Київської Русі: пронизані християнським вченням проблеми суспільство і влада, питання легітимності влади князя, співвідношення влади й закону закон як зовнішній обмежувач поведінки людини в суспільному бутті особа і церква, захист бідних та знедолених, взаємодія «людина-природа» ці проблеми стояли в центрі уваги «Густинського літопису», «Повісті временних літ», «Слова про закон і благодать» Іларіона, «Повчання» Феодосія Печерського, «Хождєнія ігумена Данила в святую Землю» та ін.

Характерною ознакою суспільного життя козацтва є політизація громадської свідомості, демократизм поява нових соціальних інститутів – козацтва і церковних братств розвиток полемічної літератури (Г.Смотрицький “Ключ царства небесного”, “Календар римський новий”, М.Смотрицький “Тренос”, І.Вишенський “Книжка”, П.Скарга “Про єдність церкви Божої”, “На за хист Брестської унії”, Х.Філалет “Апокризис”)

соціокультурні процеси в XVIІI – на поч. ХІХ ст. Ф. Прокопович – розробляв концепцію суспільного договору та природного права («Етика») у праці “Моральна філософія, або етика” Г.Кониський намагається показати активний характер людської діяльності й поведінки, які визначаються “свободою волі” С. Яворський («Знаменіє пришестя антихриста та кінця світу», «Камінь віри», численні проповіді) спробував окреслити своєрідну піраміду влади тогочасного російського суспільства

Григорій Савич Сковорода концепція спорідненої/сродної праці проблема соціальної нерівності принцип «нерівної рівності».

період академічної соціології включає такі етапи: становлення і розвиток соціологічного знання (друга половина XIX ст. – 20-ті рр. XX ст.); етап інституціалізації соціальних досліджень та соціології в Україні за радянських часів; сучасний етап розвитку соціології в умовах незалежної України.

У другій половині XIX ст. процес формування академічної соціології розпочинається з творчості М.Драгоманова, І.Франка, О.Потебні, С.Подолинського та ін. мислителів і набуває завершених "класичних" соціологічних форм у працях М.Грушевського, М.Ковалевського, М.Шаповала, Б.Кістяківського та ін.

Максим Ковалевський (1851-1916) сповідував плюралістичний підхід до суспільства, намагався при вирішенні складних соціологічних проблем брати до уваги сукупність соціальних чинників та елементів. Праці: «Соціологія» (1910, 2-томи), "Сучасні соціологи" (1905).

Максим Ковалевський розглядав соціологію як науку про організацію й еволюцію суспільства, вимагав включити в завдання соціології вивчення не тільки прогресу, а й періодів занепаду, регресу, дисгармонії між окремими сторонами суспільства завдання соціології – розкриття причин спокою чи руху людських суспільств у різні епохи

Микита Шаповал (1882-1932) 1924 р. у Празі створює Український інститут громадознавства. є видавцем журналу «Суспільство», до співпраці в якому запрошує таких відомих соціологів, як Р.Міхельс, П.Сорокін. Праця «Загальна соціологія» (1929) вбачав у соціологічній науці теоретичну базу «політики взагалі, а українознавства і громадознавства зокрема». предметом соціології він вважав вивчення соціальної взаємодії людей. серед структурних елементів соціології виділяв суспільну динаміку, або науку про суспільний процес, який розвивається під впливом різних факторів

Михайло Грушевський (1866-1934) вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений європейським позитивізмом завданням соціології визначав вивчення соціальних процесів у суспільстві, яке повинно супроводжуватись зосередженням уваги на типовому та постійному. значення соціології вбачав в тому, щоб допомогти кожній людині зрозуміти суспільство, в якому вона живе

Під час вимушеної еміграції (1919-1924) М.Грушевський створив Український соціологічний інститут.

Програмою Українського Соціологічного Інститут визначив: слідкувати за світовим соціальним процесом та за соціологічними дослідженнями і популяризувати їх серед українців; представляти українців у інтернаціональних та національних організаціях, які виражають собою соціальний рух; інформувати громадськість про український соціальний рух та українську літературу

На початку XX ст. в Україні відбувалася інституціалізація соціології: кафедра соціології створена в соціально-економічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (Б.Кістяківський) Комісія з вивчення соціального руху соціально-економічного відділу ВУАН Дослідження, що прямо чи опосередковано стосувалися проблем соціології, були проведені Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (Харків).

Відродження соціологіч­них досліджень почалося з настанням «хрущовської відлиги».

у 1958 р. виникла Радянська Соціологічна Асоціація. у 1960 р. при Інституті філософії АН СРСР створений перший соціологічний підрозділ – сектор дослідження нових форм праці й побуту, пізніше - відділ конкретних соціологічних досліджень. у 1968 р. почав працювати Інститут конкретних соціальних досліджень. У 1974 р. побачив світ перший і до середини 80-х років єдиний у СРСР фаховий журнал «Социологические исследования».

В Україні перший науковий підрозділ соціологічного профілю – відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН УРСР – почав функціонувати у 1969 р.

У червні 1988 р. ЦК КПРС видав постанову “Про підвищення ролі марксистсько-ленінської соціології у вирішенні ключових проблем радянського суспільства».

1990 р. створено – Інститут соціології Академії наук України. 1990 р. заснована Соціологічна Асоціація України (САУ). В університетах відкрито факультети і відділення з підготовки професійних соціологів, утворено спеціалізовані ради із захисту дисертацій, з 1997 р. виходить журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» (укр. і рос. мовами).

У травні 1991 р. у Київському університеті ім. Т.Шевченка відкрито соціологічний факультет, перший декан якого – проф. В.Волович протягом 1990-1998 рр. – президент САУ

Указ Президента України від 25.04.2001 р. «Про розвиток соціологічної науки в Україні», яким передбачено: започаткування державних наукових програм у галузі соціології, створення банку соціологічних даних, розвиток соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних знань серед населення

Значні результати сучасних українських соціологів напрацьовані у вивченні таких соціальних проблем: соціальна структура та професійна орієнтація молоді (С.Макеєв, В. Чорноволенко), вплив засобів масової інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Оссовський), застосування математичних методів (А.Горбачик), вивчення історії соціології (А. Ручка, В. Танчер), соціологія освіти (В.Волович, О.Якуба), етносоціологія (Т. Рудницька, М. Шульга) тощо