Тема: Політичні погляди М. Грушевського

Тема: Політичні погляди М. Грушевського

План 1. Сторінки з біографії М. С. Грушевського 2. Суспільно-політичні погляди та наукові праці М. С. Грушевського Висновок Список використаної літератури

Вступ В історії української науки і культури кінця XIX — першої третини XX ст. , одне із почесних місць по праву належить Михайлу Сергійовичу Грушевському видатному вченому, людині широкої ерудиції та надзвичайної працьовитості. Володіючи енциклопедичними науковими знаннями, здатністю всебічно аналізувати і в художній формі відтворювати історичні процеси, він яскраво виявив себе в багатьох галузях знань: історії, археографії, літературознавстві, фольклористиці.

М. С. Грушевський це визначний історик і патріот свого народу, який створив перше найбільш повне, узагаль нюючедослідженню з історії України від найдавніших часів до другої половини XVII ст. Наукова концепція М. С. Грушевського ґрунтується на органічній єдності високого професіоналізму викладу матеріалів, глибоких знаннях літератури і джерел та оригінальності їх трактування

Михайло Сергійович Грушевський як політик, пройшов шлях від засновника національно демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві до творця засад української незалежної держави

Він був головою Центральної Ради, а згодом визнав Радянську владу на Україні і висловив готовність служити їй. Змінювалися його погляди, еволюціонували суспільно політичні концепції, філософське сприйняття життя. Але любов до свого народу і до історичної істини для нього завжди були вищим мірилом в науковій творчості і політичній діяльності. Він був сином своєї епохи, тому в житті та діяльності М. С. Грушевського, як і багатьох інших визначних діячів України, з усією глибиною відбилася трагічна історична доля розчленованих політичними кордонами українських земель, що були позбавлені власної державності

Михайло Грушевський на військовому параді у Києві взимку 1917 р.

1. Сторінки з біографії М. С. Грушевського.

Михайло Сергійович Грушевський народився 17 вересня 1866 р. у м. Холмі (нині — Республіка Польща) в сім'ї вчителя. Дитячі роки проходили далеко від рідних місць (сім'я переїхала спершу в Ставрополь, а згодом на Кавказ). Проте, почуття любові до рідного краю залишалося у нього на все життя

Михайло Грушевський з родиною. Київ, близько 1907 р

Сергій Федорович та Глафіра Захарівна Грушевські з дітьми. Зліва направо: Захар, Ганна, Федір, Михайло. Ставрополь, бл. 1876 р.

Як писав М. С. Грушевський в «Автобіографії» , «під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася тому в авреолі далекої «вітчини» , і контрастом чужоплемінної й чужомовної «чужини»

На третьому курсі М. Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века» , яку було удостоєно золотої медалі. Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії

У 1890— 1894 рр. Грушевський працює при Київському університеті як професорський стипендіат. Подальша його доля пов’язана з Галичиною, викладанням у Львівському університеті. На початку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва. Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його до Симбіру як українського сепаратиста. Волю принесла Лютнева революція в Петрограді.

4 березня в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви до Києва. Центральна Рада діяла протягом 14 місяців

29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки. Після падіння Центральної Ради Грушевський перебував деякий час у Кам’янці Подільському, де редагував газету «Голос Поділля» , пізніше — у Празі, Відні, Женеві

У березні 1924 року Грушевський із сім’єю приїжджає до Києва. Через шість років його обирають дійсним членом Академії наук СРСР. Зі зміною політичних орієнтирів у державі радянська влада посилює натиск на талановитого вченого

Наприкінці 1934 року Грушевський відпочиваючи у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане Грушевський помирає

Для радянської влади впродовж наступних десятиліть М. С. Грушевський залишався ніким іншим, як «українським буржуазним істориком, одним з головних ідеологів і ватажків буржуазно націоналістичної контрреволюції на Україні» . Тільки в незалежній Україні ім’я Михайла Грушевського знайшло справжнє визнання. Високістю духу, благородством помислів він заклав найглибші ідейні підвалини національного відродження, очолив перший у XX столітті прорив українського народу до самостійності

2. Суспільно-політичні погляди та наукові праці М. С. Грушевського

Основні позиції суспільно політичних поглядів Михайла Грушевського випливають із його концепції історіософії. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом неминуче дала змогу вченому скласти своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. Щоб зрозуміти не лише історіософську концепцію М. Грушевського, а і його суспільно політичну позицію, потрібно розглянути три основні категорії, які в поглядах ученого посідали визначальне місце. Це «народ» , «держава і «герой в історії» , які у М. Грушевського несуть змістове навантаження, почерпнуте з різних філософських систем.

Автор десятитомної "Історії України Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ, котра увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру

Творча спадщина М. Грушевського налічує більш як 2 тис. бібліографічних одиниць — книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він — академік Всеукраїнської академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення. Це поняття він формулював чітко: цілковита самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку й самовизначення будь якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитк

• По-перше прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення • По-друге самостійність і незалежність народу пов'язана не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними пріоритетами народу • По-третє незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності - незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу

• По-четверте відсутність "політичної самостійності" можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління • По-п’яте кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю. Багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної самостійності, залишається ображатися тільки на свій рутинний лад, нераціональну економіку, викривлену національно-культурну політику • По-шосте борючись за вихід із великих політико- територіальних об'єднань, прагнучи до власної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних "кермачів", які приведуть народ до процвітання • По-сьоме тільки вільна спілка вільних народів є ефективною і з морального, й з економічного погляду

Важливою рисою діяльності М. С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого. Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб'єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість «тимчасовому урядові» й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові.

М. Грушевський надавав великого значення питанню відбиття у свідомості мас тих чи інших подій та ситуацій. Важливо знати не лише те, як проходили події, а й те, як вони були прийняті і відчуті сучасниками, як відбилися у їхній свідомості і які враження та настрої у них викли кали. Особливо це стосується широких низів, де виняткове значення має зв'язок цих настроїв з економічною і соціальною обставиною їхнього життя. Тут ученого цікавило зростання свідомості в громадянстві і масах, їхнє бачення соціального і політичного, державного і національного тощо

Складною була проблема відповідності політико громадянського устрою народним ідеалам. Оскільки такої відповідності не було, то, на думку М. Грушевського, завдання наукових студій полягало в тому, щоб з'ясувати, якою мірою політико державний устрій був справою са мого народу, обто тобто т чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений і накинений та чи відповідав потребам народним і яке значення й вплив мав на народні маси. М. Грушевський розкрив бачення народу як дійової сили, яка у своїх змаганнях проносить головну ідею, що проходить крізь віки, крізь різні політичні і культурні обставини. Це ідея «національної самооборони» та «національної смерті»

На такій історичній основі виростають ідеали українського народу, які ще досі не осягнуті. Це свобода, рівноправність та «народний ідеал справедливості» , або автономія. У боротьбі за осягнення своїх ідеалів український народ пройшов складну і важку історію, яка принципово вплинула на виховання і самого М. Грушевського. Як і народники, М. Грушевський під «народом» розумів «село, українське селянство»

Таке бачення «народу» залишилося на все життя, навіть тоді, коли він очолював Українську Центральну Раду. І тоді його позиція як президента була «село центрична»

У своїй програмній праці «Підстави Великої України» М. Грушевський писав: «Головною підставою цієї Великої України ще довго, коли не завжди, буде селянство, і на нім доводиться її будувати

В органічному зв'язку з проблемою «народу» , його ролі і значення в історичному процесі розглядав М. Грушевський питання «держави» . У його поглядах на державу відбився вплив М. Костомарова та М. Драгоманова. Прогресивні діячі, у тому числі М. Грушевський, висували ідеї демократизму на ґрунті свободи особи як складової частини маси, що не може не позначатися на свободі самої маси. А це вимагає відповідного державно політичного вираження

І знов зазвучали ідеї, які проповідували М. Костомаров, М. Драгоманов, С. Подолинський, І. Франко, М. Павлик. Таких поглядів М. Грушевський дотримувався і в часи, коли він очолював Центральну Раду України, сподіваючись на чесну і справедливу федерацію з Росією, і тільки внаслідок об'єктивно необхідних процесів пішов на проголошення суверенітету УНР

Висновок

Тільки в незалежній Україні ім’я Михайла Грушевського знайшло справжнє визнання. Високістю духу, благородством помислів він заклав найглибші ідейні підвалини національного відродження, очолив перший у XX столітті прорив українського народу до самостійності. За своє життя Грушевський зробив і написав так багато, що про його творчу і політичну діяльність створено величезну літературу, склався окремий міждисциплінарний напрямок, який має назву грушевськознавство

Михайло Грушевський — це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю. Його перу належить близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок

Насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної «Історії України Руси» , справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому світової української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження

М. С. Грушевський — видатний громадський і державний діяч, визнаний лідер національно демократичної революції. Він належить до тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу

Список використаної літератури: 1. Гирич. І. – Спадщина М. Грушевського і сьогодення // Історія України – 2001 № 43 с. 4 -7 2. Кармазин. О. – Еволюція поглядів М. Грушевського на Українську державу // О. Кармазин // Людина і політика- 1999 № 2 – с. 57 -61 3. Пиріг Р. Я. - М. Грушевський в об’єктиві реальності /Наука і суспільство – 2006 № 11 с. 12 -15 4. Манелюк В. – Ідеї влади та управління в суспільно- політичній концепції М. Грушевського// В. Манелюк // Вісник Укр. Академії державного управління при президенті України – 1999 № 2 с. 215 -226 5. Г. Стрельський - М. Грушевський його сподвижники та опоненти //Г. Стрельський. , А. Горбачу – К; Четверта хвиля, 1996 – 199 с