Тема: Облаштування газонів і квітників. План: 1.

Тема: Облаштування газонів і квітників. План: 1. Газони, їх типи та призначення 2. Особливості створення, ремонту та догляду за квітниками. 3. Вертикальне озеленення та його значення 4. Принципи та правила створення альпінаріїв

Культурним газоном називають штучний дерновий покрив, створений шляхом висівання (задерновування) та вирощування певних видів трав на певній території Газони є основним фоном для насаджень – дерев та кущів, трав’янистих та квіткових рослин.

Типи газонів: § Партерні § Звичайні § Лучні § Спортивні § Квітучі

Партерні газони влаштовують головним чином на передньому плані, в головних, найважливіших вузлах архітектурно- планувальних композицій парків, садів, скверів, біля пам’ятників, перед головним входом до споруди тощо. Такі газони зазвичай мають правильну геометричну форму – квадрата, прямокутника, овалу, кола, трикутника та ін.

Партерні газони повинні зберігати однотонне зелене забарвлення та рівномірний низький густий трав’яний покрив протягом усього вегетаційного періоду. Для створення газонів цього типу найчастіше використовують багаторічні низькорослі злаки з тонкими стеблами, вузьким листям та низько розміщеним вузлом кущіння (найчастіше – тонконіг лучний та вівсяницю червону).

Звичайні садово-паркові газони складають найбільшу частину трав’яного дернового покриву об’єктів озеленення. Ці газони мають зберігати декоративність, маючи стійкість до механічних пошкоджень

Для їх створення найчастіше використовують складні суміші 2 -5 видів трав, бажано різних типів кущіння (тонконіг лучний, вівсяниця червона, райграс пасовищний, пирій повзучий, житняк, польовиця колосовидна та ін. ).

Лучні газони призначені для великих паркових, Їх створюють на основі існуючих травостоїв, лісопаркових та лугопаркових територій. покращуючи їх стан шляхом підсіву відповідних сумішей трав, поверхневої обробки дернини, видалення бур’янів та грубостеблових злаків, тощо. За видовим складом такі газони часто представлені різнотрав’ям: поряд із злаками використовують бобові – конюшину, люцерну, еспарцет.

Квітучі (мавританські) газони влаштовують на галявинах великих парків і лісопарків, у насадженнях житлових районів тощо.

Такі газони, залежно від представлених видів, поділяють на: • Однорічні квітучі (мак, нагідки, васильки, стокротки, льонок. Злаки практично не використовуються). • Багаторічні квітучі (конюшина біла, мак альпійський, ромашка біла, деревій, дзвоники, нарциси. Для створення таких газонів використовують до 40 % злаків).

Спортивні газони створюють на відповідних спортивних майданчиках – на футбольних полях, іподромах тощо.

Основою для створення таких газонів є однорідний за структурою і потужністю, добре дренований ґрунт товщиною не менше 15 см. Для газонів цього типу надзвичайно важливим є механічний склад ґрунту

Рекомендований гранулометричний склад ґрунтосуміші для спортивних газонів: Фракція, мм Вміст механічних елементів, % 1 -0, 25 30 -34 0, 25 -0, 05 29 -33 0, 05 -0, 01 15 -17 0, 01 -0, 001 10 -14 менше 0, 001 8 -10

Для спортивних газонів рекомендують складні суміші трав: § Тонконіг лучний - 60 % § Вівсяниця червона – 20 % § Польовиця колосовидна – 15 % § Конюшина біла – 5 % § Тонконіг лучний - 20 % § Вівсяниця червона – 45 % § Райграс пасовищний – 15 % § Вівсяниця лучна – 15 % § Конюшина біла – 5 %

Різноманітність трав’янистих рослин § за типом кущіння § за ярусністю § за тривалістю життєвого циклу

Різноманітність трав’янистих рослин за типом кущіння: § Кореневищні § Нещільнокущові § Щільнокущові § Стрижневі § Кореневищно-нещільнокущові

У кореневищних трав вузол кущіння залягає неглибоко під землею. Нові пагони спочатку розвиваються горизонтально під поверхнею ґрунту, інколи утворюючи по декілька підземних вузлів. На деякій відстані від основного вузла підземне стебло (кореневище) круто вигинається назовні, пробивається на поверхню ґрунту і утворює новий вузол. з нього розвивається коренева система і підземне стебло.

До трав такого типу належать: Тонконіг лучний і альпійський, лисохвіст, пирій повзучий та ін. Завдяки постійному вегетативному розмноженню трави цього типу за сприятливих умов можуть зберігати травостій десятки років.

Тонконіг лучний

Лисохвіст польовий

Пирій повзучий

У нещільнокущових трав вузол кущіння залягає, як і в кореневищних, неглибоко в ґрунті. Стебло виходить на поверхню поблизу вузла кущіння, причому в ґрунті воно утворює новий вузол, на якому знову утворюється брунька, розвиваються нові пагони, що також виходять на поверхню неподалік від старих. На відміну від кореневищних, у нещільно кущових трав утворюється лише один вузол кущіння, але не розвиваються підземні пагони, що дають початок новим вузлам кущіння. Вони не створюють щільної дернини, хоча травостій у них достатньо зімкнений.

До трав цього типу належать: костриця лучна, райграс пасовищний, пирій безкореневищний, житняк та ін.

костриця лучна

Райграс пасовищний

Житняк гребінчастий

У щільнокущових трав вузол кущіння розміщений над поверхнею ґрунту, а нові пагони щільно прилягають до старих. З часом центр куща піднімається над поверхнею ґрунту, утворюючи купину. Такі рослини мають вигляд щільного куща, всередині якого розміщені найстаріші, відмираючи частини, а по краях – наймолодші.

Прикладом є вівсяниця овеча

вівсяниця овеча

Стрижневим типом кущіння володіють переважно рослини з родини бобових. У них при проростанні насіння в підземній частині утворюється центральний корінь, а в надземній – пагін, часто вкорочений. На ньому формуються бруньки, з яких розвиваються нові пагони, утворюючи кущ. Всі нові пагони не утворюють коріння, а розвиваються на одному спільному корені, який з часом потовщується і проникає глибоко в ґрунт. У деяких трав цього типу (конюшина біла, чина лучна, горошок мишачий) розвивається повзуче стебло, здатне укорінюватись.

Конюшина біла

Чина лучна

Класифікація газонних трав за ярусністю: • Верхові трави – мають відносно високі пагони (100 см і вище), крупні листки, незначну кущистість (грястиця збірна, житняк). • Напівверхові трави утворюють досить високі генеративні пагни (60 -100 см) одночасно з великою кількістю вегетативних пагонів, що утворюють кущі різної щільності. Після скошування більшість із них швидко відростають і добре кущаться (райграс багатоквітковий, вівсяниця лучна, тимофіївка лучна, люцерна хмелевидна). • Низові трави мають тонкі і невисокі погони (30 -60 см), вузькі листки. У травостої займають нижній ярус, після скошування сильно кущаться (тонконіг лучний, вівсяниця червона, польовиця біла, райрас пасовищний, конюшина біла, лядвенець рогатий).

Грястиця збірна

Лядвенець рогатий

За тривалістю життєвого циклу трави поділяють на: • Однорічні – закінчують життєвий цикл за один вегетацйійний період і потребують щорічного відновлення. Після достигання насіння всі надземні і підземні органи відмирають (райграс однорічний, тонконіг однорічний, люцерна хмелевидна) • Дворічні трави – в перший рік утворюють лише вегетативні органи, а генеративні з’являються на другий рік. Після достигання насіння дворічні трави відмирають (райграс багатоукісний) • Багаторічні трави – ростуть і плодоносять протягом кількох років. Після достигання насіння плодоносні пагони відмирають, але одночасно утворюються бруньки, з яких у цей же, чи в наступний рік утворюються нові пагони.

Способи створення газонів: § Посів § Задерновування § Рулонне дернування

Посів газону

Задерновування

Рулонне дернування

ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ, РЕМОНТУ ТА ДОГЛЯДУ ЗА КВІТНИКАМИ.

Квітники поділяють на такі типи: • партери • клумби • рабатки • масиви • групи • одиночні посадки.

Партер

Клумби

Рабатки

Квітковий масив

Квіткові масиви

ВЕРТИКАЛЬНЕ ОЗЕЛЕНЕННЯ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Вертикальне озеленення

Деревні ліани за способами прикріплення до опор : • Рослини, які прикріплюються до опори за допомогою повітряних коренів або присосків. Вони не потребують додаткового кріплення і самі піднімаються по шорстких поверхнях угору (виноград дівочий). • Рослини, які прикріплюються до опори за допомогою черешків листків, „вусиками”, чи листковими пластинками. Для таких рослин біля стін монтують спеціальні опори із сітки, шнурів, планок, які кріпляться безпосередньо до стіни (виноград амурський і звичайний). • Власне виткі, які охоплюють опори стеблом і піднімаються по спіралі. Такі ліани найкраще піднімаються по опорі, товщина якої не перевищує 5 -8 см. Також опори не повинні щільно прилягати до стін, оскільки таким ліанам необхідний простір для вільного обертального руху верхівки пагона (лимонник, актинідія).

Дівочий виноград п”яти- листочковий

Лимонник китайський

Актинідія

Гліцинія

4. ПРИНЦИПИ ТА ПРАВИЛА СТВОРЕННЯ АЛЬПІНАРІЇВ

Стилістично всі кам'янисті сади умовно можна розділити на три категорії: • ландшафтні – які моделюють вид якого- небудь гірського або іншого природного утворення; • художні (пейзажні, фантазійні) - створюють вигаданий або ідеалізований образ гірської місцевості; • колекційні - побудовані винятково для вирощування рослин.

Спочатку наноситься контур майбутньої гірки.

Знімається шар ґрунту (20 -25 см)

Насипається дренаж з піщано-гравійної суміші висотою 0, 3 м, надається приблизна форма майбутньої гірки.

Дренаж засипається ґрунтом. Склад ґрунту: дві частини чорнозему, одна частина піску. Висота першого і наступних трьох шарів - 0, 2 м.

По розміченому контуру укладаються камені першого ряду (шарами) із заглибленням у ґрунт на одну чверть

На утрамбовану поверхню першого шару гірки укладаються камені другого ряду. Для посадки рослин з фасаду гірки залишають тераси шириною 0, 2 -0, 3 м.

Третій і четвертий шари гірки споруджуються аналогічно другому. На альпійські гірки висаджують тільки багаторічні рослини.

При підборі асортименту потрібно враховувати такі фактори:

Протягом вегетаційного періоду одночасно повинно цвісти не менше трьох видів рослин.

Рослини не повинні закривати камені.

Гірка повинна мати багаторакурсність огляду