ТЕМА 7 ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ План 1 Суть процесу

ТЕМА: 7 ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ План 1. Суть процесу виховання. 2. Основні закономірності та принципи виховання. Підготувала Білик Віра Студентка 3 -А курсу

Література 1. Вітенко І. С. , Борисюк А. С. , Вітенко Т. І. Основи психології. Основи педагогіки: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 200 с. 2. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Видавничий центр “Академія”, 2003. — 576 с. 3. Основи психології і педагогіки : навчальний посібник / О. М. Степанов, М. М. Фіцула. - 2 -ге вид. , виправ. , доп. - Київ : Академвидав, 2006. - 520 с 4. Лазарчук Л. Ю. Основи педагогіки: Матеріали для лекційного курсу та семінарських занять/ Л. Ю. Лазарчук, І. З. Майданюк. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. - 550 с.

Виховання – це цілеспрямований процес передачі і засвоєння новими поколіннями історичного досвіду людства з метою підготовки до соціально активного життя. Виховання – це цілісний процес, який поєднує 2 сторони: процесуальну змістову сукупність виховних цілей q самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів

Процес виховання є: двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця) цілеспрямованим (наявність конкретної мети) багатогранним за завданнями і змістом складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя)

Ефективність виховання залежить від мотиваційної сфери Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини Ієрархія потреб (за А. Маслоу)

Структура процесу виховання передбачає 1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. 2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). 3. Формування переконань (інтелектуальноемоційного ставлення суб'єкта до будьякого знання як до істинного (або неістинного). 4. Формування умінь і звичок поведінки.

Зовнішні суперечності: — невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї — зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення — між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі — між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності

Внутрішні суперечності процесу виховання: — між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя — між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. — між зовнішніми впливами і завданнями виховання.

2. Основні закономірності та принципи виховання. Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра. Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Принципи виховання керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Основні принципи виховання: Цілеспрямованість виховання. Зв'язок виховання з життям. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.

Головною метою виховання є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту