ТЕМА 7. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ЗАНЯТТЯ 1.

ТЕМА 7. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ЗАНЯТТЯ 1. СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ І МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ ТА УМОВИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ Навчальні питання: Поняття про принципи виховання та їх систему Поняття про методи виховання, їх класифікація 1

Список літератури, що рекомендується для самостійної роботи: Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К., 2004. 3. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2001. 4. Мойсеюк Н.Е. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: БКФ, 2007. 5. Український педагогічний словник / Під ред. С.У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. 2

Принцип (з лат. principium – основа) – керівна ідея, основне правило, основні вимоги до діяльності та поведінки, спричинені встановленими наукою закономірностями. 3 Принципи виховання – це найбільш загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання у державі.

цілеспрямованість та науковість; виховання у процесі професійної діяльності; виховання у колективі та через колектив; індивідуальний підхід у вихованні; наголос на позитивне в особистості вихованця та у колективі; поєднання вимогливості до підлеглих із піклуванням про них; єдність, узгодженість педагогічних і виховних дій керівників 4 Основні принципи виховання:

Цілеспрямованість та науковість у вихованні Основні вимоги та умови реалізації принципу: усвідомлення завдань і цілей виховання у світлі наказів, постанов, указів уряду України тощо; наполегливість у досягненні виховних цілей і завдань; плановість процесу виховання; доцільність у виборі засобів, прийомів, методів і форм виховання вихованців; 5

Виховання у процесі професійної діяльності Основні умови реалізації принципу: Усвідомлення підлеглими доцільності, суспільно-державної значущості та соціальної спрямованості своєї діяльності; Наукова організація праці персоналу. 6

Виховання підлеглих у колективі та через колектив визначити завдання та перспективи розвитку колективу; формувати почуття колективізму, гордості за свій колектив, уміння підпорядковувати особисті інтереси суспільним, колективним вимогам; забезпечувати єдність керівного ядра колективу і молодих керівників; уміло застосовувати силу суспільної думки у подоланні негативних явищ у колективі; застосовувати масові заходи та ін. Основні вимоги принципу: 7

Індивідуальний підхід у вихованні – це врахування сильних та слабких сторін особистості підлеглого, педагогічний аналіз внутрішніх та зовнішніх проявів (цілей, інтересів, дій) Сутність цього принципу полягає в тому, щоб на основі глибокого та всебічного знання індивідуальних і типових властивостей, психологічних якостей працівників і специфіки їх прояву у конкретних ситуаціях застосовувати такі методи виховання, засоби і прийоми особистої та колективної дії, котрі дають найбільший виховний ефект. 8

Наголос на позитивне в особистості підлеглого та в колективі Цей принцип вимагає керівника: вивчати і знати кращі позитивні якості та властивості особистості кожного підлеглого та трудового колективу й спиратись на них; показувати підлеглим їх перспективу, обережно ставитись до паростків нового, позитивного в особистості та колективі; дотримуватись почуття міри, педагогічного такту в критиці недоліків підлеглих; уміло застосовувати силу позитивного прикладу у вихованні персоналу та ін. 9

Поєднання вимогливості з піклуванням про підлеглих принципово і послідовно висувати вимоги до підлеглих, виходячи з інтересів держави і колективу; добиватися усвідомлення ними задуму та об’єктивної необхідності виконання вимог; не допускати в роботі з підлеглими елементів формалізму, умовлянь, причіпок, грубощів; дбайливо ставитись до особистості підлеглого, поважати його, піклуватись про задоволення його матеріальних і духовних потреб; ставитись вимогливо до себе та ін. Основні вимоги та умови реалізації принципу: 10

Єдність, узгодженість виховних дій керівників Добиватись узгодженості у роботі з підлеглими означає висувати до них єдині вимоги, виховувати їх загальними зусиллями всього колективу вихователів Узгодженість у виховній роботі досягається шляхом ретельного планування, колективної оцінки стану справ у колективі Основу для узгодженості у виховній роботі створює керівник із його вмінням по-державному підходити до управління підпорядкованим йому колективом 11

Способи виховання – це конкретні форми організації життєдіяльності вихованців, які мають виховне забарвлення і навантаження Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної виховної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу Засоби виховання – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються для вирішення виховних завдань МЕТОДИ ВИХОВАННЯ – це сукупність способів, прийомів і засобів педагогічного впливу на підлеглих і трудові колективи з метою формування у них потрібних якостей і звичок поведінки 12

У виховному процесі застосовується система взаємопов’язаних методів: переконання вправ особистого прикладу стимулювання: заохочення, примусу, змагання Методи виховання характеризуються низкою ознак: 1) кожен окремий метод є зразком організації педагогічної діяльності і спрямований на вирішення специфічних для виховання завдань 2) кожен метод обумовлений об’єктивними та природними властивостями людини, її психіки 3) кожному методу притаманна специфічна педагогічна функція, що пов’язана з його об’єктивними здібностями, які дають змогу вирішувати тільки окрему частину виховних завдань 4) кожен із методів впливає на формування особистості в цілому 13

ОСНОВНІ КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ У 50-х роках ХХ ст.: – методи словесні (розповідь, бесіда, диспут, лекція, приклад); – методи привчання (практичні методи: тренування, доручення, гра, праця); – методи заохочення, покарання (додаткові методи, спрямовані здебільшого на виховання дисциплінованості вихованців) У 60-х роках ХХ ст.: – методи формування морального досвіду в поведінці та діяльності (методи привчання, методи організації суспільно корисної діяльності, методи використання творчої гри, змагання); – методи формування моральної свідомості (етичні бесіди, диспути, розповіді, лекції); – додаткові методи виховання (заохочення і покарання) У 70-х роках ХХ ст.: – методи виховання, що використовуються у навчальному процесі; – методи виховання в процесі суспільно-практичної діяльності; – методи педагогічного спілкування У 80-х – 90-х роках: – методи прогнозування виховних цілей і шляхів їхнього досягнення; – методи інформаційно-пропагандистського характеру; – орієнтаційно-діяльнісні методи; – методи оцінювання 14

У російській педагогіці популярними є класифікації методів виховання за В.О.Сластьоніним, Г.І.Щукіною. В.О.Сластьонін: – методи формування свідомості особистості, основу яких становить слово педагога; – методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки, які ґрунтуються на практичних діях вихованців; – методи стимулювання діяльності та поведінки, які в своїй основі мають емоційні аспекти засобів стимулювання; – методи самовиховання. За Г.І.Щукіною: методи формування свідомості особистості; методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки; методи стимулювання поведінки і діяльності. 15

У вітчизняній педагогіці найбільш обґрунтованою є класифікація методів виховання за рекомендаціями С.У.Гончаренко: – методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад); – методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій); – методи регулювання, коригування, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення) 16

На основі характеру впливу методів виховання на вихованців можна їх класифікувати на такі групи: методи безпосереднього виховного впливу (переконання, приклад, вправи, заохочення і примус) методи опосередкованого виховного впливу методи самовиховання 17