ТЕМА 7 ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА ПРОДУКТИВНІСТЬ І ОПЛАТА ПРАЦІ

ТЕМА 7. ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ПРОДУКТИВНІСТЬ І ОПЛАТА ПРАЦІ 1. Поняття персоналу. Категорії персоналу підприємства. 2. Визначення чисельності окремих категорій працівників. 3. Продуктивність праці як економічна категорія. 4. Поняття оплати праці, тарифна система. 5. Форми і системи оплати праці робітників.

1. Поняття персоналу. Категорії персоналу підприємства. Персонал підприємства — це сукупність працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Усіх працівників підрозділяють на дві групи: 1. персонал основної діяльності (промислово-виробничий персонал) - всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні; 2. персонал неосновної діяльності (непромисловий персонал) - це працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва.

Організаційна структура Компетентоноправова структура Функціональна структура ПЕРСОНАЛ Соціальна структура Штатна структура

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на чотири категорії: 1. керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів; 2. спеціалісти - це працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи; 3. службовці - це працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу); 4. робітники - це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії. Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Явочна чисельність (presence number) включає всіх працівників, що з'явилися на роботу. Облікова чисельність (record number) включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, яких прийнято на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку тощо. Середньооблікова чисельність (average record number) працівників за певний період визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді. Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (reserve), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходять на роботу з поважних причин.

2. Визначення чисельності окремих категорій працівників. Чисельність робітників, що зайняті на нормованих роботах розраховується за формулою: де tі - планова трудомісткість одиниці і-го виду виробу, нормо-годин; mі - кількість виробів і-го виду, одиниць; n - кількість видів виготовлюваних одиниць; Трп - розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин; Квн - очікуваний коефіцієнт виконання норм.

РОЗРАХУНОК БАЛАНСУ РОБОЧОГО ЧАСУ СЕРЕДНЬООБЛІКОВОГО ПРАЦІВНИКА Показники Кількість календарних днів Вихідні та святкові дні Номінальний фонд робочого часу, днів Невиходи на роботу, днів, з них: • відпустки • захворювання • невиходи, що дозволяються законом • з дозволу адміністрації • прогули • цілодобові простої • страйки Явочний робочий час, днів Середня тривалість робочого дня, годин Ефективний фонд часу за рік, годин Значення 365 110 255 38 21 10 2 1 1 217 7, 50 1627, 5

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах розраховується формулою: де mo — кількість об'єктів, що обслуговуються; Пзм — кількість змін роботи на добу; Кro—коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою f — плановий процент невиходів робітників на роботу; Но 6 — норма обслуговування одного агрегату (машини) — кількість об'єктів на одного робітника.

3. Продуктивність праці як економічна категорія. Продуктивність праці – це ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ (material welfare). Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: Ш виробіток - manufacturing index; Ш трудомісткість - labour input.

Виробіток (manufacturing index) — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць: В = Q / Т, де В — виробіток; Q — обсяг виробленої продукції; Т — витрати робочого часу. Трудомісткість (labour input ) — це показник, який характеризує витрати часу на одиницю продукції: Тр = Т / Q, де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Методи вимірювання продуктивності праці: vнатуральний (обсяг виготовленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (шт. , м. тощо)); vтрудовий (використовується на робочих місцях, в цехах, де обсяг виготовленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах - standard hours); vвартісний (грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот).

Чинники зростання продуктивності праці: Ø зовнішні (ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства: законодавство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурі зрушення в суспільстві; природні ресурси); Øвнутрішні (ті, на які підприємство може безпосередньо впливати: характер продукції; технологія та обладнання; матеріали; енергія; персонал; організація виробництва й праці; система мотивації тощо).

Фактори зростання продуктивності праці на підприємствах: ü матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів); ü організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці тощо); ü економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо); ü соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо); ü природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Середньорічний віробіток на одного робітника Вріч: Вріч = ОРП / Ч, де ОРП – обсяг реалізації продукції (товарної, валової); Ч - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу. Середньоденний віробіток на одного робітника Вден: Вден = ОРП / Тлд = ОРП / Ч * Д = Вріч / Д, де Тлд - кількість відпрацьованих одним робітником людино-днів; Д – кількість робочих днів в розрахунковому періоді. Середньогодинний віробіток на одного робітника Вгод: Вгод = ОРП / Тлг = ОРП / Ч * Д * Г= Вден / Г, де Тлг - кількість відпрацьованих одним робітником людино-годин; Г – кількість робочих годин (середня тривалість робочого дня).

4. Поняття оплати праці, тарифна система. Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який згідно з трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. Основні види заробітної плати: vномінальна заробітна плата (сума грошей, яку отримують працівники за свою працю); vреальна заробітна плата (засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей).

Оплата праці labor remuneration складається з: Ø основної заробітної плати basic wage (залежить від результатів праці робітника й визначається тарифними ставками tariff rates (base wage rates), відрядними розцінками piecework estimations, посадовими окладами official salary, а також надбавками allowances , й доплатами additional payments в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством); Øдодаткової оплати праці additional labor remuneration (залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства; до неї відносять премії bonuses, інші заохочувальні (incentive) та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім).

Функції заробітної плати Відтворювальна reproducing Стимулююча Оптимізаційна optimizing Регулююча Соціальна Вимірювально-розподільча measuring and distributive Ресурсно-розміщувальна resource and allocation Формування платоспроможного попиту (solvent demand) населення

Державне регулювання оплати праці До основних суб'єктів організації оплати праці належать органи державної влади та місцевого самоврядування (local selfgovernment) (ст. 5 Закону України “Про оплату праці”). Сферою державного регулювання оплати праці є: ь встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм та гарантій; ь встановлення умов та розміру оплати праці керівників підприємств, які засновані на державній, комунальній власності, а також працівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються із бюджету; ь регулювання фондів оплати працівників підприємствмонополістів, згідно з переліком, який визначає Кабінет Міністрів України; ь оподаткування доходів працівників.

Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Предметом тарифної угоди на рівні підприємства є: ü форми й системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників; ü мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами виробництв; ü розміри тарифних ставок за розрядами робіт і посадових окладів відповідних категорій працівників; ü види й розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат; ü умови оплати праці за роботу в надурочний час, за простої, які мали місце не з вини працівника, за виготовлення продукції, що виявилася бракованою не з вини працівника.

Основні елементи тарифно-посадової системи: qтарифно-кваліфікаційні довідники wage-rates and skills handbooks, (це збірник нормативних актів, що містить кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами робіт для робітників); qкваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців (нормативні документи, в яких подаються загальногалузеві кваліфікаційні характеристики категорій працівників, зазначаються посадові обов'язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня та профілю підготовки керівників, спеціалістів і службовців); qтарифні ставки tariff rates (розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати. Тарифні ставки інших розрядів (Срі) визначаються множенням тарифної ставки першого розряду (СрІ) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (Кі) Срі = СрІ х Кі, грн. ); qтарифна сітка scale of charges (встановлює відповідні співвідношення в оплаті працівників різної кваліфікації, є сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних

5. Форми і системи оплати праці робітників. Форми заробітної плати: qвідрядна (відповідає кількості виробленої продукції); q почасова (відповідає кількості відпрацьованого часу). Форми та системи заробітної плати мають відповідати таким вимогам: v найповніше враховувати результати праці; v створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці; v сприяти підвищенню матеріальної зацікавленості працівників.

Системи відрядної форми пряма відряднопреміальна відряднопрогресивна непрямавідрядна акордна

При прямій відрядній системі заробіток працівника Dпвс розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (v) та розцінки за одиницю продукції (Ро): Розцінка Ро визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

При непрямій відрядній системі заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів працівників, яких він обслуговує. Ця система застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників, праця яких не піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток робітника Dнвс розраховується за формулою: де s — погодинна тарифна ставка; t — фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; Квн — середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

При відрядно-преміальній системі заробіток працівника Dвпс складається з відрядного заробітку (Po * V ) та премії (m) за досягнення певних результатів: Dпвс = Po * V + m Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (По) за звичайними відрядними розцінками Р, а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (Пі), — за підвищеними розцінками (Рі) залежно від ступеня виконання завдання. Отже, заробіток (Dв прог) у цій системі визначається за формулою:

Системи почасової форми оплати праці проста почасовапреміальна за посадовими окладами

При простій почасовій оплаті заробіток працівника Dпп розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t): При почасово-преміальній оплаті окрім тарифного заробітку (s * t) працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних показників. Загальний заробіток Dпрем визначається за формулою:

Економічні (прямі)

Terms n n n плинність персоналу – personnel turnover неявка на работу – absence from work нормована робота – standardized job людино-час – man-hour відрядна оплата – piecework payment