ТЕМА 7 Легітимація політичної еліти 1 Сутність

ТЕМА № 7. Легітимація політичної еліти. 1. Сутність політичної влади, основні її функції в управлінні суспільними процесами. 2. Політико-адміністративна еліта в процесі державного управління: концептуальні основи та принципи. 3. Теорія легітимності влади та її легітимація. (Співвідношення понять політики і управління: загальне й особливе). 4. Основні підходи до визначення соціального призначення політичної еліти в Україні. 1

q Внутрішньо - суспільне життя перш за все залежить від еліти, від сутності влади та механізмів її функціонування. q Влада характеризується спроможністю здійснювати вплив на суспільство у формі керування. Що притаманне владі? - Престиж, сила та могутність 2

Первісні елементи влади виникли у вигляді різних заборон на ті чи інші дії, які вважалися очевидними у первісному стані людини Пе рвісне суспі льство - відсутністю приватної власності, класів і держави, але стихійно влада надавалась найсильнішим 3

q Сутність та мету влади сформулював у 1748 році Д. Г’юм у праці «Про первісний договір» . «Майже всі держави, що існують нині, - писав Д. Г’юм, - були засновані внаслідок або узурпації, або завоювання територій, без будь-яких претензій на чесну згоду або на добровільну покору людей» . . Отже сутність влади полягає у природній нерівності людей, здатності до організованості, рівні устремлінь, певної міри агресивності та дієвих рішень уповноважених на це особистостей, представників суспільних груп, об’єднань та інститутів. 4

q. Політична влада є цілеспрямованим впливом на суспільство на основі політичної волі і верховенства права. ВЛАДА – є можливістю впливу однієї частини суспільства на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі q. Політична влада - напрям дій (або утримання від них) державних та політичних органів з метою розв’язання пріоритетних проблем, пошуку стратегічних завдань і засобів втілення їх в життя. 5

q Сутнісний аналіз політичної влади висвітлює політологія, яка почала формуватися у ХІХ ст. Усвідомлення еліти, як носія політичної влади на сьогодні є важливим процесом, так як все, що відбувається в суспільстві, можна розглядати як нововведення з суперечливою полярністю. q. Суть політ. влади розкриває універсальний її початок. Влада різниться залежностями між тими, хто наказує, владарює і тими, хто виконує. 6

Категорія «влада» вживається у широкому й вузькому розумінні. У широкому – це відносини і стосунки між людьми, між особою і групою, між групами, організаціями й інститутами. Таке розуміння влади відображає універсальність, загальність існування в часі й просторі. Вузьке розуміння влади передбачає її притаманність в організованому суспільстві, насамперед державній організації. 7 7

Влада виконує такі функції: панування, керування, управління, регуляція, контроль, координація, організація, мобілізація. 8

9 9

10 10

Основні соціальні аспекти політичних еліт ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИКИ Політика як сфера суспільного життя Політика як вид активності соціальних суб’єктів Політика як тип соціальних відносин між індивідами, групами та спільностями 11

q. На думку проф. В. М. Князєва, до владної еліти можемо віднести тих, хто розділяє цінності в середині суспільства і впливає на рівень суспільного життя. q. Еліта в інтересах громадян має забезпечити результативну та стабільну діяльність органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах. 12

§ Англійський філософ-матеріаліст Френсіс Бекон (1561 -1626 рр. ) вперше піддав ґрунтовному теоретичному аналізу причини суспільних негараздів і проблем всередині країни, пояснюючи їх матеріальними, політичними, психологічними умовами соціальних безладів, конфліктів, розкриваючи можливі способи їх подолання. § Ф. Бекон відзначав, що конфлікти розростаються подібно до ланцюгової реакції, залучаючи до кола своєї дії все нові верстви населення. § Ф. Бекон дає глибоку оцінку вирішальній ролі матеріальних причин у виникненні соціальних безладів. 13

Він відзначав: § «Правителі пов'язані з народом і не повинні нехтувати думкою станів і сенату, вирішуючи всі питання на власний розсуд. Народи ледве переносять це свавілля і хочуть створити нове правління й укріпити його. Підбурювання народу виходить від знаті і вельмож» . § «Простий народ не швидкий на підйом, якщо вельможі його не підбурюють, а ті безсилі, якщо сам народ не схильний до обурення. § Ф. Б. вказав на місце еліти і її роль політичного маневрування. 14

q. На жаль, цінності демократії не стали домінуючими у свідомості еліти за роки незалежності українського суспільства Зміни в суспільно - політичному устрої країни, створили для працівників управління ситуацію суперечностей і конфліктів. Опитування громадської думки свідчать про наявність відчуженості населення від інститутів влади. Громадяни України, в основному, не диференціюють владу в державі на Президента, Верховну Раду та місцеві органи. Вся державна влада сприймається в цілому як "вони", що керуються власними інтересами і замикаються в особистісному "ми" і "я". У цій ситуації сьогодні 80% населення вже не пов'язують свої надії з державою, хоча 20 років тому 20% розраховували лише на себе, а більшість - на державу. Вчені підкреслюють, що діалог влади і населення забезпечує політичний процес 15

По сьогоднішній день в українській політичній науці ще не існує достатньо науково - обгрунтованого визначення основних наукових категорій таких, як "еліта", "політична еліта" "політичний елітаризм", "правляча еліта", "управлінська еліта", "адміністративно-управлінська еліта", "владарюючі структури", q. Якісною характеристикою еліт є ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС – (сукупність дій суб’єктів політики, які здійснюють реалізацію владою волі суспільства. q. Це проявляється зворотним зв'язком між парламентом і виборцями. 16

q Політика передусім виступає у єдності трьох взаємопов’язаних компонентів: - як сфера суспільного життя; - як один із багатьох видів активності еліт; - як тип соціальних відносин між індивідами, малими групами та великими спільностями. Виходячи із розуміння соціального призначення еліти, її ролі як соціально-провідного механізму покликаного регулювати протиріччя, підтримувати демократичні цінності, стабільний розвиток та цілісність суспільства визначають наступні основні функції політичних еліт. 17

q Функції політичної еліти характеризують найважливіші напрямки її впливу на суспільство: - керівництво та управління суспільними процесами; - вираження та раціоналізація владно значущих інтересів усіх груп та верств суспільства; - раціоналізація конфліктів і суперечностей, надання їм цивілізованого характеру - розподіл і перерозподіл суспільних благ з урахуванням групових пріоритетів для життєдіяльності суспільства в цілому; - інтеграція різних верств населення за рахунок підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства; - соціалізація особистості (включення її в світ суспільних відносин); - забезпечення комунікації ( створення особливих форм спілкування між групами населення, громадянським суспільство і державою тощо). 18

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИКИ керівництво та управління суспільними процесами вираження та раціоналізація владно значущих інтересів усіх груп та верств суспільства раціоналізація конфліктів і суперечностей розподіл і перерозподіл суспільних благ інтеграція різних верств населення соціалізація особистості забезпечення комунікації Варто зазначити, що окремі функції політики, їхній зміст можуть змінюватися в залежності від типу соціальної системи, характеру політичного режиму, а також під впливом економічних, соціальних, культурних процесів, що відбуваються у суспільстві. 19

q. Основні праці науковців, що присвячені проблемам розподілу влади у суспільстві, зокрема, питанням теорії еліт співпадають у тому, що групи, які знаходяться на вищому рівні соціуму мають спільне соціальне походження і тісну взаємопідтримку. В основі феномена політ. еліти лежить абсолютизація влади. 20

Політична влада еліти трактується як діяльність з управління суспільними процесами; постає як вирішення суспільних проблем в ідеях (Д. Істона, Г. Алмонда), як розподіл цінностей (Д. Істон), як спосіб регулювання суспільних проблем, протиріч і конфліктів та їх розв’язання q Політична суспільства, реалізацію влада еліти виникла водночас із диференціацією як нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. 21

ІІ. Політико-адміністративна еліта в процесі державного управління: концептуальні основи та принципи. q У відповідності до означення розвитку політичної еліти України її тенденції можна розділити на три етапи: Перший етап – з кін. 80 -х - першоїпол. 90 -х рр. ХХ ст. , пов'язаний спочатку з проголошенням суверенітету, а потім – незалежності. Прослідковується тенденція протистояння старої партійної номенклатури та так званої національнодемократичної еліти, яка взяла на озброєння ідею нового державного будівництва 22

Сер. 1990 -х – поч. 2000 -х рр. – другий етап, протягом якого почалися певні якісні зміни політичних еліт. На цьому етапі чітко виявилася тенденція регіоналізації політичної еліти. З одного боку, почали формуватися регіональні політикоекономічні клани, передусім в Дніпропетровській та Донецькій областях (тому, що саме там концентрується промисловий потенціал). А з другого боку, особисті зв’язки стали одним з головних факторів, які сприяли просуванню до вершини владної піраміди. 23

Третій період – з поч. 2000 -х – до наших днів (триває і сьогодні), характеризується олігархізацією політичної еліти, зрощуванням бізнесу і влади. Великий бізнес прийшов в політику. За даними різних джерел, серед парламентарів дві треті складають легальні міліонери. Бізнес-групи почали організовувати власні політичні партії чи впливати на існуючі Така тенденція мала суперечливі наслідки. З одного боку, посилилася увага до економічної проблематики, нові керівні підходи, більш відповідні ринковим вимогам, що було викликано особистою зацікавленістю еліт. Але при цьому владні повноваження стали використовуватися для лобіювання бізнес-інтересів. Напівлегальна політична корупція стала широко розповсюдженим явищем. 24

Характеризуючи політичну еліту слід говорити про гострі проблеми та протиріччя в політичних колах та функціонуванні політ. еліти України. Серед них такі, як: ü низький рівень моральних якостей, що спонукає низький рівень довіри суспільства до абсолютної більшості українських елітаріїв; ü превалювання особистих та корпоративних інтересів як основний мотив їх діяльності. ü відносно низький рівень освіченості в питаннях державного управління значної частини політичної еліти, ü відсутність навиків необхідного стратегічного мислення. Важелем політики постає держава, а державна влада виявилася тією силою, яка могла не лише забезпечити реалізацію групових інтересів, а й зберегти цілісність та стабільність життя суспільства. 25

Поки-що на сьогодні, низька ефективність політикоуправлінської діяльності, невміння домовлятися, узгоджувати інтереси; відчуження політичної верхівки від суспільства; поглиблення соціального розриву між її представниками та громадянами свідчить про існування соціальних диспропорцій у суспільстві. Вітчизняний соціолог Є. Головаха висунув гіпотезу про існування соціальних патологій в нашому суспільстві, так званих стратегічних соціопатій, які характерні для посттоталітарних суспільств і обумовлені глобальною руйнацією звичайної системи соціальної адаптації людей. Рівень достатку більшості громадян нашої країни став нижче попереднього, і, разом з тим, суспільство набуло самих негативних явищ: безробіття, невпевненість в завтрашньому дні, розмежування на багатих і дуже бідних, що породжує відчуття соціальної несправедливості 26

Соц. дослідження вказують: соціальне самопочуття громадян тісно пов'язане з такими цінностями як здоров'я, сім'я, матеріальне благополуччя. 27

Теоретичні постулати італійських дослідників В. Парето і Г. Моска. Підкреслюють ірраціональну природу людини: “суто людське виражене не стільки в розумі, скільки в здібностях використати розум в корисливих цілях людської поведінки”. На думку В. Парето, людська поведінка носить алогічний характер, а люди звертаються до різного роду суспільних теорій, щоб скрити дійсні мотиви своєї діяльності. Будь - які суспільні теорії, ідеології, підкреслює вчений, являються ширмою, за якою скриваються зовні логічно побудовані певного роду дії, продиктовані почуттями, пристрастями і емоціями. Таким чином, ірраціональні прошарки людської психіки детермінують соціальну поведінку людей 28

Стверджуючи основоположну роль людської психіки, В. Парето вважав, що соціальна неоднорідність суспільства являється постійним супутником суспільного життя, так як постійною неоднорідністю являються біопсихологічні якості індивідів. Соціальну гетерогенність суспільства В. Парето вбачав перш за все у розподілі на масу індивідів, якими управляють, і невеличкою кількістю індивідів, які управляють, так званою елітою. Зміна еліт і боротьба між ними, як вважав В. Парето, складають суть самого суспільства. Численні різноманітні конфлікти постійно супроводжують процес його розвитку, але їх роль і значення залежить від конкретного етапу розвитку правлячої еліти. Вони можуть служити стабільності політичної системи, підтримувати стан динамічної рівноваги, а також можуть вести і до радикальних перетворень революційного характеру, забезпечуючи тим самим зміну еліт, їх постійний "круговорот 29

К. Поппер вважає : демократія не підкріплена активною соціально - спрямованою політикою держави не отримує підтримку громадян. "Ринковий радикалізм" є причиною масової розгубленості, пригніченості, страху перед майбутнім. Існуючий настрій виступає серйозною перешкодою довіри населення до влади. Нестабільність, повільні темпи національно-культурної самоідентифікації громадян ускладнюють процеси розбудови держави. Така ситуація в суспільстві не дає підстав для оптимізму. Замість демократичних реформ сталося "первісне захоплення" власності, а ринок, не адаптований людяністю і культурою, став за Соросом, "диким капіталізмом". Дикість і варварство завжди протистояли культурі і цивілізованості, громадянському або "відкритому суспільству", як його назвав К. Поппер. 30

Тому проблема українського сьогодення морально - культурна, а не тільки політична чи економічна. “Відсутність пріоритету права, культури, це насамперед відсутність порядку й раціонального управління в суспільстві, без яких відкрите суспільство не може існувати” 31

Творцем теорій еліт, поряд з Парето, являється також один із засновників політології, юрист Г. Моска. Видана ним в 1896 р. робота про "політичний, або правлячий клас" ("Елементи політичної науки") поклала початок розвитку сучасних політичних досліджень. Г. Моска вважав вічним розподіл суспільства на два класи ( пануючий "політичний клас", який бере на себе всі державні функції і користується, в зв'язку з цим, привілеями, і клас керований (маси) - неорганізована більшість. Незважаючи на вікові ілюзії, різноманітні міфи про народне представництво і суверенітет, реальна влада завжди знаходиться в руках "політичного класу". "Народовладдя, народна демократія і соціалізм - все це утопії, несумісні з законами суспільства і людською природою. Влада ніколи не може бути владою народу, вважав Моска. В кращому разі вона може лише служити інтересам народу. Г. Моска прямував до розробки " наукової політики" для того, щоб в руках правлячої еліти вона стала тим інструментом, який з часом забезпечить формування пануючого класу не на власницькій чи іншій подібній основі, а на основі розуму, здібностей, освіти і заслуг його представників 32

q. Проблема "еліти" на сучасному етапі розбудови української держави привертає увагу широких кіл вітчизняних науковців. Існує думка вітчизняних вчених, що кар'єра сучасного представника еліти, наприклад "високого політикуму", залежить не від нього самого, а від положення "клану", до якого він належить. Ротація сучасної еліти базується на відносинах "патрон - клієнт", "командної підтримки, коли обираються найбільш віддані і догідливі. . . Це веде кадрову політику в глухий кут" 33

Здобуття Україною незалежності відбулося не стільки внаслідок розвитку національно-визвольного руху, скільки завдяки тому, що правляча в Радянській Україні адміністративно-управлінська еліта здійснила відносно безболісний перехід від комуністично-номенклатурного тоталітаризму до посткомуністичного номенклатурного режиму. Усе це не могло не накласти свій відбиток на характер формування нової управлінської еліти в Україні. Фактично відбулася підміна понять, коли в поняття "розбудова держави" вкладений сенс розбудови державного апарату, зміцнення державних структур, а не розбудови суспільства в цілому, громадянського суспільства. Соціально-економічні перетворення у суспільстві, пов'язані з переходом до ринкової економіки, змінюють акценти управлінської діяльності, потребують формування нової управлінської еліти, здібної вирішувати як проблеми соціально-економічного розвитку країни, так і стратегічні задачі, пов'язані з інтеграцією України в Європейське співтовариство. 34

Як констатують В. А. Ребкало і В. В. Тертичка в своєму дослідженні: "Еліта та її роль у демократичних перетвореннях України, " генезис сучасної української еліти значною мірою стосується колишнього радянського "правлячого класу": тільки 20% нової української еліти є новачками, а близько 80% теперішніх її представників займали елітні і "переделітні" позиції наприкінці 80 -х рр. , що поняття "правлячий клас" і пов'язані з цим характеристики втратили своє попереднє значення Традиція відбору у верхню статусну групу має характер значного впливу "соціального капіталу" на можливість входження до елітної групи і участь завдяки цьому в прийнятті стратегічних рішень Яскравим проявом змін, що відбулися в механізмі входження до політичної еліти, стало підвищене намагання економічно впливових груп одержати доступ до стратегічного політичного положення, а через нього до необхідних ресурсів, тобто положення, за якого контроль над власністю надає можливість брати участь у формуванні політичної стратегії держави. 35

Тенденції розвитку політичної еліти України можна розділити на три етапи. З точки зору вчених, для першого етапу у 1989 – 1991 рр. є характерними поступові зміни загальнополітичного характеру. Внаслідок перебудови партійно - державна еліта позбувається ідеології марксизму - ленінізму, розпускає “масову партію”, стає власником тіньового капіталу. Таким чином створюються умови для формування номенклатурної олігархії і появи націонал-демократичних сил (неформальних організацій) з ідеологічною платформою, відмінною від існуючої партійно – державної еліти. На другому етапі підготовлена до змін номенклатура стає більш соціально адаптованою. Другий етап 1992 – 1994 рр. характеризується збагаченням партійної і партійно-господарської еліти за рахунок привласнення того, чим вони розпоряджались. Стан життя людей в цей час катастрофічно падає. На третьому етапі 1994 – 2000 рр. номенклатурна олігархія усвідомила, що для збереження економічного капіталу їй необхідна влада в незалежній державі. Формується партійно-господарська еліта як поєднання "тіньового капіталу", міжнародного капіталу у вигляді спільних підприємств, фондів тощо. Прослідковується тенденція протистояння старої партійної номенклатури та так званої національно-демократичної еліти, яка займається політикою професійно. 36

На цьому етапі чітко виявилася тенденція регіоналізації політичної еліти. З одного боку, почали формуватися регіональні політикоекономічні клани, передусім в Дніпропетровській та Донецькій областях (тому, що саме там концентрується промисловий потенціал). А з другого боку, особисті зв’язки стали одним з головних факторів, які сприяли просуванню до вершини владної піраміди. Третій період – з поч. 2000 -х – до наших днів (триває і сьогодні), характеризується олігархізацією політичної еліти, зрощуванням бізнесу і влади. Великий бізнес прийшов в політику. За даними різних джерел, серед парламентарів дві треті складають легальні міліонери. Бізнес-групи почали організовувати власні політичні партії чи впливати на існуючі. З одного боку, посилилася увага до економічної проблематики, почали виявлятися нові керівні підходи, більш відповідні ринковим вимогам, що було викликано скоріше особистою зацікавленістю еліт. Але при цьому владні повноваження ще частіше стали використовуватися для лобіювання певних бізнес-інтересів. Напівлегальна політична корупція стала широко розповсюдженим явищем. 37

Таким чином, дослідження та висновки науковців щодо походження та змісту сучасної управлінської еліти України не мають суттєвих розбіжностей На думку відомих вітчизняних науковців, представники управлінської еліти мають володіти високими фаховими здібностями, інноваційним мисленням, передбачливістю, підприємливістю: "Високий професіоналізм, уміння володіти стратегічним і тактичним менеджментом, здатність генерувати нові програмні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них. . . тощо“. Існує й інший підхід до розуміння політичної еліти. В Україні ніколи не було еліти як вершинного прошарку нації. Якби вона була, була б давно і українська держава. І ми б не борсалися сьогодні в політичному, соціальному, духовному багні. Нація не була здатною сформувати її з об'єктивних причин. Були тільки одинаки, які спалахували, як метеорити. І у сьогоднішній Україні поняття "еліта" - це міф, примітивна влада“ (В. Яворівський) 38

Крім того, В. Яворівський вважає, що "роль еліти в Україні виконують сьогодні самовпевнені, як правило, малоосвічені, непатріотичні олігархи і скоробагатьки, яких вивели у перший ряд не інтелект, совість і талант, а випадок, зв'язки, "тіньовий бізнес". Українська політична, економічна і духовна кризи - явища тимчасові. Для них майже немає ґрунту. Всі об'єктивні причини вже зжили себе. Залишилися причини в особистостях, у персонах. А, чесно кажучи, є криза влади. . . Ситуація не поліпшиться доти, завершує письменник свою розмову з журналістами, доки лідер (формальний чи неформальний) опиратиметься на певний клан, а не народ. . . ” 39

За висновками В. А Ребкало і В. В Тертички, основними шляхами просування до елітних структур являються: • екс - номенклатурний - належність до колишньої радянської номенклатури (особливо партійно-комсомольський апарат) та, відповідно, - наявність потрібних зв'язків (патронатні функції); • нагорода за вислугу - службове просування (досить часто завдяки потрібним зв'язкам чи випадку); • професійно-випадковий - значення професійних якостей та компетентності, а також вдалого збігу обставин, особистої привабливості чи соціального статусу батьків; • зумовлений - значення статусу батьків, особистої привабливості та наявності престижної професії; клієнтельно - корпоративний - значення належності до команди, фінансові можливості, особиста відданість керівникові, корисно - потрібні зв'язки 40

Питання, як можна називати елітою (в загальноприйнятому значенні) людей, чиє врядування спонукало до погіршання життя суспільства й демократичним проблемам, залишається риторичним. "Якби не було такого масштабного розкрадання державного майна та ресурсів - не було б панування олігархічних кланів, перманентного відмивання і вивозу національного капіталу. Зрештою, не було б таких вражаючих масштабів бідності людей. При розбудові держави починати треба з найголовнішго – людей, кадрів, які справді вирішують усе, не треба боятися цієї ємкої формули“ Тому, якщо вважати елітою кращих, високоморальних особистостей, то до цього складу, звичайно, не попаде переважна більшість сучасних політичних діячів” 41

ефективне управління сприяє поліпшенню ділового інвестиційного клімату і значно підвищує довіру зарубіжних інвесторів та партнерів, причому стан адміністративної та управлінської системи цікавить їх, як правило, значно більше, ніж політичні вподобання владних еліт. Разом з тим, в статті наводиться експертний прогноз, згідно з яким ділові кола не сподіваються поліпшення стану державного управління в Україні в найближчі ро Це вимагає пошуків нових підходів та рішень з оптимізації управлінських схем, що працюють сьогодні. Одним з найважливіших інструментів у розв'язанні цієї проблеми є підготовка нового покоління управлінців. Зрозуміло, що це завдання не одного року. 42

q. М. Пірен до інших видів еліти відносить: керівників державного сектору економіки, власників приватних та спільних підприємств, банків, фондів, керівників акціонерних компаній тощо. Розглядаючи економічну та політичну еліти як відносно самостійні, дослідник цю сукупність називає правлячою елітою і влучно вважає специфічним елементом суспільного каркасу Виходячи з цього, М. Пірен підкреслює, що політична еліта діє в інтересах економічної, а економічна допомагає політичній втримати владу така суть їх життєвих зв'язків. До спільних рис сучасної української правлячої еліти цитуємий автор відносить: • деідеологізованість, щоб утримати владу; • відсутність загальновизнаної мети щодо політичного майбутнього, заради якого треба проводити реформи; • домінування групових інтересів над громадськими, звідси протистояння різних галузевих та територіальних еліт, мотивовані груповими інтересами, міжгрупова та внутрішньогрупова політична й економічна боротьба в правлячій еліті; • відсутність загальної системи пріоритетів економічної політики та механізмів їх реалізації на практиці, що призводить до помилок та корекції курсу реформ; слабкий зв'язок правлячої еліти й основної маси населення, що спонукає до відчуження влади. Влада починає сприйматися населенням як чужа зовнішня сила 43

3) Теорія легітимності влади та її легітимація Відповідно до Конституції, легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю еліті, владним структурам і контролює їх. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція визначає і гарантує самоврядування. 44

Легітимність політичної влади Термін «легітимність» походить від латинського «законний» , але поступово в науковому вжитку це слово змінило своє етимологічне значення і вживається сьогодні як «визнання» , «правомірність» . q. Дослідники приділяють чимало уваги щодо аналізу легітимності. Легітимною є та влада, з якою погоджується народ. Легітимність влади служить важливим показником, на основі якого громадяни відображають відносини до влади та правлячого режиму в цілому. q Визнання політичної влади її інститутів, рішень правомірними в і дій політології називають легітимністю. 45 45

Отже, легітимність влади - добровільне визнання представницької еліти громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання владної еліти ефективною, справедливою, прогресивною. q. Найбільшим потенціалом легітимності володіє демократичний устрій. q ефективність і результативність влади полягає в конкретних влади результатах щодо реалізації програм, ефективності управління усіма сферами життя. 46

М. Вебер твердив, що влада еліти є імовірністю вольового перетворення соціальних відносин усупереч опору і незалежно від того, на що опирається ця імовірність. Влада – це необхідний регулятор життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності. Б. Рассел писав: «Влада може бути визначена як реалізація означених цілей її представників» . Зміст владної діяльності - керівництво, контроль, організація виконання, примус або переконання до певних дій, або відмова від них. 47

Конституція є основою легітимності політичної влади в правовій демократичній державі. Легітимність трактується як позитивна оцінка, прийняття населенням влади, визнання її права управляти і згода народу підкорятися їй.

q. Легальність влади означає її законність - юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно - правових актів. Наприклад, у всіх країнах з розвиненим демократичним механізмом законодавчим органам надана можливість контролювати виконання ухвалюваних ними рішень. Легальність влади означає питання юридичної відповідальності всіх її гілок, державних структур та посадовців усіх рівнів. Отже, проблема ефективності виявляється безпосередньо пов'язаною з проблемою визнання суспільством правомірності, справедливості існуючої політичної влади 49

Д. Істон пов'язує легітимність з істинністю і справедливістю влади, що забезпечує прийняття влади і підпорядкування їй, згоду з її вимогами, з якими виступає режим. Раціонально-правова легітимність є джерелом віри громадян у правильність формальних правил, у необхідність формування влади на основі загальних і вільних виборів, верховенство закону, законослухняність. 50

На думку С. Ліпсета, ефективність влади може замінити легітимність на певних етапах суспільно-політичного розвитку держави та здатний стабілізувати систему навіть в умовах її недостатньої легітимності. Неефективна влада не може протягом тривалого часу залишатися легітимною. Нелегітимна ж влада не може довгий час бути ефективною ні по ціледосягненню, ні по призначенню: у разі втрати легітимності дії влади починають зустрічати все більш активний опір суспільства (ДЕРЖ. ВЛАДА ПРОТИ НАРОДУ? ) Максимально ефективною і стійкою є політична влада, що легітимує на всіх рівнях і в зонах легітимності. У цьому – умова її стабільності, здатності адаптуватися до зміни зовнішніх і внутрішніх умов управління, забезпечувати адаптацію і розвиток суспільної системи в цілому. Як бачимо, співвідношення ефективності і легітимності безпосередньо пов'язане із стабільністю політичної системи і суспільства в цілому. 51

На ґрунті класичних та сучасних досліджень процесу легітимності можна запропонувати наступний алгоритм легітимації влади: 1. Вироблення та інституціоналізація виборчих правил та норм політичної діяльності на основі мінімального консенсусу між ведучими групами інтересів. 2. Переконання провідних політичних еліт в справедливості прийнятих правил та норм та готовності діяти відповідно до них. 3. Виконання політичними елітами прийнятих правил та норм. Перший та найголовніший етап процесу легітимації – обрання правил та норм. Саме тут створюються умови досягнення інституціональної стабільності та ефективності вказаних систем та попередження зворотного руху.

Легітимація влади – це особливий вид визнання її більшістю населення, діяльності, який представляє собою засіб підтримання цілісності будь-якої складної соціальної системи, її оптимального функціонування та розвитку. Отже, змістом управління владою є впорядкування суспільних відносин, регулювання організації та функціонування соціального порядку. 53

Аспектами легітимності влади є роль соціального управління як абстрактне поняття управління як функція управління як процес управління в конкретній сфері управління як конкретна організація свідомий та цілеспрямований вплив на процеси, що відбуваються у сфері громадської діяльності на основі використання об’єктивних закономірностей певний вид трудової діяльності в управлінні, який виокремився в процесі спеціалізації управлінської праці індивідуальна або колективна людська діяльність, в ході якої досягаються поставлені цілі і вирішуються соціальні завдання це управління в різних сферах діяльності, що мають специфічні особливості, з урахуванням яких слід визначати цілі, завдання і організацію управління, надання відповідних повноважень). окремий орган управління, який має своє спеціальне призначення і особливе місце в механізмі управління) 54

Засоби здійснення та форми прояву політичної влади Засоби здійснення Форми прояву Право Панування Авторитет Керівництво Традиції Управління Примус Координація Насильство Організація Шантаж Контроль Підказки Співпраця 55

Титаренко Л. М. к. п. н. , доц. кафедра філософських та соціально-політичних наук ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! 56