ТЕМА 6 ПЕДАГОГІЧНА ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ ЗАНЯТТЯ 1 СУТНІСТЬ

ТЕМА 6. ПЕДАГОГІЧНА ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ ЗАНЯТТЯ 1. СУТНІСТЬ, ЗМІСТ і СПЕЦИФІКА ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ 1. 2. Навчальні питання: Соціально-психологічна сутність виховання Зміст і специфіка процесу виховання

Список основної літератури, що рекомендується для самостійної роботи 1. Основна: 1. 1. Ягупов В. В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К. : Либідь, 2002. 1. 2. Мойсеюк Н. Е. Педагогіка: Навчальний посібник. – К. : БКФ, 2006. 2. Додаткова: 2. 1. Кузьмінський А. І. , Омеляненко В. Л. Педагогіка: Підручник. – К. , 2004. 2. 2. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2001. 2. 3. Український педагогічний словник / Під ред. С. У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997.

Виховання є похідним від слова chovati – ховати, вирощувати. В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні “оберігати” (виховувати) дитя від небезпеки, а згодом почало означати “вирощувати дітей, навчати правил доброї поведінки”. У вітчизняній педагогіці поняття “виховання” стало відокремлюватися від поняття “навчання” у другій половині ХVІІІ ст.

Педагогічна категорія “виховання” вживається у таких значеннях як: n n У широкому соціальному – це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти і протиріччя; У широкому педагогічному – це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем , які у своїй діяльності керуються педагогічними теоріями; У вузькому педагогічному – це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей. У гранично вузькому – це вирішення конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання педагогом.

ОЗНАКИ ВИХОВАННЯ як соціальнопедагогічного явища педагогічної категорії n цілеспрямованість (наявність певного взірця, соціально-культурного ідеалу); n n відповідність певним соціокультурним цінностям; наявність певної системи організованих виховних впливів; n n n n системність; цілісність; гуманність; комплексність; планомірність; спрямованість на конкретний практичний результат; неперервність; тривалість і організованість.

ПРЕДМЕТИ ВИХОВНОГО ВПЛИВУ: свідомість і підсвідомість вихованця мотиваційна, емоційно-почуттєва і вольова сфери вихованця навички та звички гідної поведінки в умовах повсякденної та професійної діяльності самовдосконалення

ЕТАПИ виховання особистості: І ІІ ІV Ознайомлення з загальними нормами та суспільними правилами поведінки Формування ставлень Формування поглядів та переконань Формування спрямованості особистості

ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ ЦІЛІ ЗМІСТ ПРИНЦИПИ МЕТОДИ ФОРМИ ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКА ФУНКЦІЇ ВИХОВАННЯ Ш формувально-розвивальна Ш мобілізуюча Ш функція спонукання до самовиховання Ш профілактична Ш функція перевиховання

ВИХОВАННЯ – це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователів і вихованців, у процесі якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційну-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних якостей для формування його особистості. ВИХОВАННЯ – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Процес виховання – система виховних заходів, які спрямовані на формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості Об’єктивні: особливості розбудови України; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; вплив природного середовища Суб’єктивні: соціально. Чинники, від яких залежить процес виховання педагогічна діяльність керівного складу та громадських організацій; навчально-виховна діяльність закладів освіти, культури; цілеспрямований вплив засобів масової інформації; виховна діяльність і діяльність церкви тощо

Процес виховання є динамічним, безперервним, безупинним. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей Внутрішні суперечності: Зовнішні суперечності: n невідповідність між виховними впливами педагогів n між зростаючими соціально значущими завданнями n зіткнення організованого виховного впливу педагогів зі стихійним впливом на вихованців зовнішнього світу n між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця n неоднакове ставлення педагогів до вихованців, внаслідок чого формується ситуативна поведінка, безпринципність n суперечність, породжена тим, що окремі вихованці, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з керівниками, колегами

n n n n цілеспрямованість; двосторонність; неперервність і тривалість; багатогранність завдань і різноманітність змісту; залежність від специфіки професійних завдань і необхідності формування громадянина України; багатство форм, методів і засобів виховного впливу; поступове виявлення результатів виховних впливів самокерованість.

Суб’єктами виховання є педагоги, студентські та інші колективи, суспільні інститути, сім’ї вихованців та ін. Основні функції вихователя: - організаційно-мотиваційна; мобілізаційна; формуючо-розвивальна; інформаційно-комунікативна; профілактично-перевиховна; оціночно-контрольна

Структурні компоненти виховного процесу: 1) 2) 3) 4) 5) 6) 7) мета цільовий емоційно-мотиваційний змістовний процесуальний контрольно-регулючий результативний

ВИХОВАНІСТЬ – показник ефективності та якості навчальновиховного процесу – це комплекс властивостей особистості вихованця, який характеризується наявністю і рівнем сформованості в неї суспільно значущих якостей, що відображають всебічність її розвитку та готовність до повноцінної життєдіяльності. РІВНІ високий середній ВИХОВАНОСТІ низький дуже низький ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ВИХОВАНОСТІ зовнішній вигляд, культура поведінки, громадська активність, самостійність у всіх видах діяльності, сформованість наукового світогляду та національної самосвідомості, інтерес до знань та усвідомлення їх ролі у своєму розвитку, залучення до національної та світової культури, фізичне здоров΄я, працелюбність тощо

Основні напрямки виховання: Ø ТРУДОВЕ вихованцям діяльності); (формування системи якостей, які необхідні для ефективного здійснення професійної Ø НАЦІОНАЛЬНЕ (формування не абстрактної особистості, а представників рідного народу); Ø МОРАЛЬНЕ (формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі); Ø РОЗУМОВЕ вихованця); (розвиток мислення і пізнавальних здібностей

Ø ЕСТЕТИЧНЕ (формування і прищеплення естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей особистості, на розвиток її здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси у всіх сферах діяльності); Ø СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ (формування правової свідомості та культури, повсякденної життєдіяльності у відповідності з вимогами законів, загальноприйнятих норм і принципів поведінки); поведінки Ø ЕКОЛОГІЧНЕ (усвідомлення природної феноменальності людини, яка у повній мірі відповідає за життя і умови життєдіяльності на Землі); Землі ФІЗИЧНЕ (формування фізичної культури, спроможності переносити фізичні навантаження, що пов’язані з виконанням професійного обов’язку). обов’язку Ø

КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ БАЗУЄТЬСЯ НА ТАКИХ ПРИНЦИПАХ: n n НАРОДНІСТЬ ПРИРОДОВІДПОВІДНІСТЬ КУЛЬТУРОВІДПОВІДНІСТЬ ГУМАНІЗАЦІЯ n ВИХОВАННЯ ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ n ЕТНІЗАЦІЯ n

ВИХОВНІ ДІЇ МОЖУТЬ БУТИ: СВОЇ ВИХОВНІ ДІЇ ВИХОВАТЕЛІВ РЕАЛІЗУЮТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ЗАСОБІВ ВПЛИВУ: • слова • особистого прикладу • створення відповідних взаємин у колективі • організації професійної діяльності та відпочинку студентів • прямі (безпосередні) • непрямі (опосередковані) ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ: I. ОВОЛОДІННЯ ЗНАННЯМИ II. ФОРМУВАННЯ ПЕРЕКОНАНЬ III. УТВОРЕННЯ ЗВИЧОК