Тема 3. ЗАКОННІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Всього

Тема 3. ЗАКОННІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Всього на тему 6 годин: лекція 2 години; самостійна робота 2 години; семінар 2 години.

Література Нормативно-правові акти: Конституція України від 28.06.96 р. Про міліцію: Закон України від 25 грудня 1990 року // ВВРУ-1991.- № 4.- Ст. 21. Про прокуратуру: Закон України від 2001 року. Про звернення громадян: Закон України від 2.10.1996 року. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11.06.2009р. Основна література : Адміністративне право України: Підручник/ За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – с.237-268. Авер'янов В.Б. Адміністративне право України . Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина.- К.,2004, с. 345-393.

Додаткова література : Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. Мартинюк Р. Парламентська відповідальність уряду в Україні: особливості нормативного регулювання. // Право України. – 2008. №9, с. 19. Авер’янов В., Андрійко О. Законодавче регулювання державної служби у світлі завдань упередження та протидії корупції в Україні . // Право України. - № 5. – 2008 .– с. 29. Гришаєнко Л. Елементи конституційно-правового статусу прокуратури // Право України. - № 8. – 2008. – с. 115. Кримський К. Право бути почутим. // Прикордонник України. - № 3, 27 січня 2012 року. (Про стан справ зі зверненнями громадян у ДПСУ за 2011 рік.)

Заняття 1. Способи забезпечення законності у сфері державного управління. Навчальні питання: 1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні. 2. Контроль в державному управлінні. 3. Нагляд як спосіб забезпечення законності та дисципліни у сфері державного управління. 4. Звернення громадян.

Питання 1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні.

Законність - неухильне виконання законів і прийнятих у відповідності з ними інших правових актів державними органами, їх посадовими особами, громадянами, недержавними органами і організаціями. Законність розглядається у різних аспектах. Як принцип державно-правового життя законність є основою діяльності держави, усіх її гілок влади. Як принцип державного управління законність передбачає, що держава здійснює свої функції правовими засобами і в правових формах. Як режим системи відносин громадян, громадських та інших недержавних утворень, органів місцевого самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади, який має сприяти забезпеченню прав і законних інтересів особи, її всебічному розвитку, формуванню і розвитку громадянського суспільства, ефективній діяльності державного механізму.

Принципи законності: загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо; єдності законності, тобто одноманітному розумінні і застосуванні законів на всій території держави; неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.

Законність у діяльності державного апарату виявляється у наступному: всі рішення, що приймаються державним органом, повинні відповідати чинному законодавству; рішення, що приймаються державним органом, не повинні виходити за межі повноважень цього органу, тобто вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до його компетенції; усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам; взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.

Гарантії законності — це обумовлені закономірностями суспільного розвитку умови, засоби, фактори, що забезпечують дотримання законності. Загальні: політичні умови — розвиток демократії, гласність, поділ влади, свобода інформації; економічні умови — рівень розвитку ринкових відносин, виробництва, гарантованість економічної свободи, добробут населення; ідеологічні умови — рівень розвитку правосвідомості, визнання пріоритету прав і свобод людини, правової культури громадян; організаційні фактори - такі, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень. Спеціальні: стан законодавства, його стабільність і відповідність розвитку відносин у суспільстві, рівень юридичної техніки; рівень діяльності з попередження і припинення правопорушень, у тому числі заходів юридичної відповідальності; доступність і якість правосуддя; ефективність контролю за реалізацією правових актів.

Система засобів забезпечення законності. різні види контрольної діяльності у сфері державного управління з боку державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій; різні способи реагування державних органів, насамперед органів виконавчої влади, на звернення громадян (пропозиції, заяви і скарги) з метою правової охорони і захисту їхніх прав і свобод; здійснення спеціалізованого судового захисту порушених прав і свобод громадян у порядку адміністративного судочинства; притягнення до різних видів юридичної відповідальності посадових осіб державних органів за протиправні дії у сфері державного управління, а також, у необхідних випадках, застосування заходів адміністративної відповідальності до громадян, які своїми протиправними діями порушують встановлений порядок управління.

Законність тісно пов'язана з дисципліною в державному управлінні. Дисципліна визначається як точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті. Дисципліна може бути різних видів: договірна, військова, фінансова, трудова тощо, але для сфери державного управління основне значення має службова дисципліна в державних органах, передусім органах виконавчої влади. Законність і дисципліна – це обов’язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки об’єктів управління. Хоча законність на відміну від дисципліни означає дотримання насамперед правових норм, заходи щодо забезпечення законності у державному управлінні завжди передбачають в кінцевому підсумку забезпечення належного стану дисципліни державних службовців.

Питання 2. Контроль в державному управлінні.

Сутність державного контролю полягає у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також: у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку.

Стадії контрольної діяльності. Підготовча стадія: 1) обирається об’єкт контролю; 2) визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити); 3) встановлюються засоби здійснення контролю; 4) підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль; 5) складаються плани його проведення. Центральна (аналітична) стадія - здійснюється збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті, що перевіряється. До підсумкової стадії належать такі дії, як: 1) прийняття рішення за результатами контролю; 2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб); 3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті; 4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Принципи контролю. 1) універсальність - контроль має охоплювати всі ділянки державного, господарського та соціально-культурного будівництва; 2) систематичність - проводиться не одноразово, час від часу, за певною схемою, постійно; 3) безсторонність - досягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які не зацікавлені в його результатах; 4) реальність - забезпечується наявністю необхідних кваліфікованих кадрів контролерів; 5) дійовість, оперативність, результативність - припускають швидке проведення контрольних дій, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення винних до відповідальності; 6) гласність - дає можливість, а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю до відома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю.

Класифікація видів контролю за: характером і обсягом контрольних повноважень - загальний та спеціальний; часом проведення контролю - попередній, поточний (оперативний) і наступний; характером організаційних зв'язків суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом - зовнішній і внутрішній; суб'єктами, що здійснюють контроль – контроль у самій системі органів виконавчої влади — внутрішній адміністративний контроль; контроль з боку Президента України — президентський контроль; контроль з боку Верховної Ради України — парламентський контроль; контроль з боку органів судової влади — судовий контроль; специфічний різновид контролю з боку органів прокуратури — прокурорський нагляд; контроль з боку органів місцевого самоврядування; контроль з боку громадських організацій.

Питання 3. Нагляд як спосіб забезпечення законності та дисципліни у сфері державного управління.

Нагляд має за мету виявлення та попередження правопорушень, усунення їх наслідків та притягнення винних до відповідальності, без права втручатися в оперативну та господарську діяльність піднаглядних об’єктів, зміни чи скасування актів управління. Адміністративний нагляд - це діяльність, що має за мету не тільки попередження протиправних дій, усунення причин і умов, що сприяють правопорушенням, а й застосування заходів адміністративного примусу, в тому числі адміністративної відповідальності, в разі виявлення порушень загальнообов’язкових правил у сфері діяльності відповідної інспекції чи служби. Його суб’єктами є спеціально створені з цією метою державні структури: а) інспекції - ДАІ, Держпожнагляду; б) міліція. Прокурорський нагляд має за мету попередження протиправних дій, усунення причин і умов, що сприяють правопорушенням. Згідно із ст. 121 Конституції України органи прокуратури здійснюють нагляд за: додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Адміністративний нагляд міліції - це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою попередження і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності або вжиття до них заходів громадського впливу. Методами адміністративного нагляду міліції є : а) безпосереднє спостереження в громадських місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов’язкових правил; б) періодичні перевірки виконання органами, посадовими особами, громадянами встановлених правил; в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої інформації про правопорушників. Адміністративний нагляд міліції поділяється на загальний і спеціальний. Загальний містить нагляд за дотриманням загальнообов’язкових та інших правил (правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо). Спеціальний - це нагляд за поведінкою певної категорії громадян (за звільненими з місць позбавлення волі ).

Форми прокурорського реагування У протесті прокурора ставиться питання щодо скасування акту чи приведення його у відповідність до закону, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Припис вноситься у випадках, коли порушення закону цілком очевидне і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо воно не буде негайно усунуте. Подання з вимогами усунути порушення закону, причини цих порушень і умови, що їм сприяють, вносяться до державного органу, громадської організації чи посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає негайному розгляду. Залежно від характеру порушення закону прокурор виносить вмотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або порушення кримінальної справи щодо винних осіб.

Питання 4. Звернення громадян.

Стаття 40. Конституції України. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. До органів управління ДПСУ за 2011 рік надійшло 9 704 звернень громадян, що на 23,7 відсотка більше порівняно з минулим роком.

Змістом права на звернення є право громадян: клопотати про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та законних інтересів; оскаржувати дії (або бездіяльність) та рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб, якими порушено його права і законні інтереси, і вимагати їх поновлення;

повідомляти про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлювати думку щодо поліпшення їх діяльності; висловлювати поради і рекомендації тощо.

Положення статті 40 Конституції конкретизовані в Законі України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року. . Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги.

Пропозиція (зауваження) – це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб. Заява – це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліків діяльності організації або посадових осіб. Клопотання – це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян.

Законом України "Про звернення громадян" прямо забороняється: а) направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються; б) відмовляти в прийнятті та розгляді звернень, поданих у встановленому порядку, і належним чином оформлених; в) відмовляти в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

За законодавством України звернення мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення і перевірки, - негайно, в усякому разі не пізніше 15 діб. У необхідних випадках строки вирішення можуть бути продовжені керівником відповідного органу, але не більше, як до 45 днів, при обов’язковому повідомленні про це відповідної особи (осіб).

Заняття 2. Поняття та характеристика способів забезпечення законності Навчальні питання: 1. Загальна характеристика способів забезпечення законності: а) поняття та принципи законності, засади запобігання та протидії корупції; б) гарантії та засоби забезпечення законності; в) співвідношення законності та дисципліни. 2. Поняття та класифікації контролю: а) суть та принципи контролю; б) види контролю. 3. Адміністративний нагляд: а) адміністративний нагляд міліції; б) поняття та форми прокурорського реагування.

4. Провадження щодо розгляду звернень громадян: а) поняття права на письмові звернення; б) види письмових звернень та їх характеристика. Реферати (доповіді, повідомлення): Доповідь на тему : “Законність і дисципліна – основні умови існування демократичної держави”.