Тема 3 Основні віхи історії воєнно-політичної думки Заняття

Тема 3: «Основні віхи історії воєнно-політичної думки» Заняття 1: «Основні віхи історії воєнно-політичної думки» Викладач: кандидат історичних наук Криленко Іван Михайлович

ЛІТЕРАТУРА: 1. Основи загальної та воєнної політології: підручник / Цюрупа М. В. ; Ясинська В. С. ; під загальною ред. Телелима В. М. – К. : Кондор-Видавництво, 2013. – 512 с. 2. Політологія: підручник для курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В. Ф. Смолянюка. – 1 -е видання, – Вінниця: НОВА КНИГА, 2002 р. – 446 с. 3. Погорілий Д. Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К. : Центр учбової літератури. Фірма «Інкос» . 2008. – 432 с. 4. Рєзніков В. О. , Бондарев Г. В. Воєнні аспекти курсу політології. Навчальний посібник. – Харків, 2000 р. 5. Рєзніков В. О. , Бондарев Г. В. Альбом схем з політології. – Харків: ХІТВ, 2004. – 88 с. 2

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Воєнно-політична думка Стародавнього світу та Середньовіччя. 2. Воєнно-політична думка Нового часу. 3. Сучасна воєнно-політична думка. 3

ПЕРШЕ ПИТАННЯ Воєнно-політична думка Стародавнього світу та Середньовіччя 4

СТАРОДАВНІЙ СХІД (Індія, Китай, Єгипет, Вавилон, Ассирія) (ІІ-І тис. до н. е. ): ОСОБЛИВОСТІПОЛІТИЧНОЇДУМКИ: Ø Політичні знання не виділяються з єдиного комплексу політичних уявлень, релігійних і філософсько-етичних поглядів. Ø Релігійно-міфологічне трактування політики. Ø Уявлення про божественне походження влади й суспільно-політичного устрою як складової частини світового космічного порядку. Представники: Хаммурапі, Заратустра, Каутілья, Лао-Цзи, Конфуцій, Шан Ян. 5

КОНФУЦІЙ (551 -479 рр. до н. е. ): Визнаючи божественну і природну сторони походження влади, Конфуцій свій головний інтерес вбачав у тому, як улаштувати життя людей, забезпечити мудрий і справедливий порядок у державі. Основою політвчення Конфуція є принцип доброчинності, людяності. Соціальний порядок у тому, щоб кожний знав свої права й обов’язки. “Володар повинен бути володарем, слуга – слугою, батько – батьком, син – сином”. ЛЕГІСТИ (ЗАКОННИКИ) ШАН ЯН (390 -336 рр. до н. е. ): вчення про техніку реалізації влади, засновану на жорсткій системі адміністративних розпоряджень. 6

АНТИЧНІСТЬ (Стародавня Греція, Стародавній Рим) (V-VI ст. до н. е. – ІІІ ст. ) ОСОБЛИВОСТІПОЛІТИЧНОЇДУМКИ: Ø Раціоналізація політичних поглядів, формування перших наукових категорій та виникнення перших політичних теорій, що мали, переважно, філософсько -етичну форму. Ø Розгляд політики як єдиної форми цивілізованого буття людини. Ø Класифікації форм держави, спроби визначення ідеальної форми правління. Представники: Демокріт, Сократ, Арістотель, Полібій, Лукрецій, Цицерон. 7 Платон,

СОКРАТ (469 -399 рр. до н. е. ): Ø принцип законності, Ø принцип верховенства знань та інтелекту в управлінні державою; правити повинні знаючі. ПЛАТОН (427 -347 рр. до н. е. ): ідеальна держава повинна відповідати природі людини, що містить у собі три складові частини: розумну, люту і ту, що жадає. 8

АРИСТОТЕЛЬ (384 -322 рр. до н. е. ): Ø заклав основи теорії політики. Держава виникає з необхідності людей спілкуватися, допомагати один одному, для задоволення їхніх спільних потреб. Ø Головне завдання політичної науки – відшукати найбільш досконалу форму державного устрою. Ø Розробив типологію форм державного устрою. Основою типології є три критерії: § кількісний – число правлячих осіб (один, декілька, більшість); § якісний – які цілі переслідує, у чиїх інтересах здійснюється влада; § майновий – правлять багаті чи бідні; збігається з кількісним критерієм. 9

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (V-XV ст. ) ОСОБЛИВОСТІПОЛІТИЧНОЇДУМКИ: Ø Релігійний світогляд. Затвердження примату церковної влади над владою світської. Ø Розгляд політики як винятково людської діяльності, що повинна слідувати християнським канонам. Ø Центральною проблемою політичних вчень цього періоду є питання: яка влада повинна мати пріоритети – духовна (церква) чи світська (держава). Представники: Аврелій Августин, Фома Аквінський. ФОМА АКВІНСЬКИЙ (1225 -1274 рр. ): стверджував, що влада є божественним законом, вона повинна нести людям добре, гарне, благе. 10

ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ (XV-XVI ст. ) ОСОБЛИВОСТІПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ: Ø Розвиток ідей гуманізму. Ø Розмежування політики, філософії та етики. Ø Заміна середньовічної концепції божественного походження влади обґрунтуванням політики як окремої сфери людської діяльності. Представники: Н. Макіавеллі, Т. Мор, Т. Кампанелла. 11 Ж. Боден,

НІКОЛО МАКІАВЕЛЛІ (1469 -1527 РР. ) Ø три форми держави: одновладдя, правління небагатьох, правління народу. Ø види влади – монархія, аристократія та демократія. Найкраща – „змішана влада”, має найкращі риси кожного виду влади. Найвизначнішою заслугою є формулювання предмета і методу політичної науки. Предметом цієї науки він вважав владу в усіх її проявах, а методом – пряме спостереження за фактами: за поведінкою лідерів і мас, за їхньою взаємодією. 12

ДРУГЕ ПИТАННЯ Воєнно-політична думка Нового часу 13

НОВИЙ ЧАС (XVII-XVIII ст. ) ОСОБЛИВОСТІПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ: Ø Обґрунтування можливості побудови суспільства на принципах свободи, соціальної рівності та розподілу влади. Поява теорії «суспільного договору» , згідно з якою держава виникає як результат раціонального договору. Ø Формування ліберального, демократичного та авторитарного напрямків розвитку політичної думки. радикальнодержавного Представники: Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. -Ж. Руссо, О. Радищев, Ш. Монтеск’є. 14

ТОМАС ГОББС (1588 -1679 рр. ): проголосив концепцію суспільного договору, як підстави влади і суспільного порядку ДЖОН ЛОКК (1632 -1704 рр. ): Ø першим чітко розділив поняття „особистістьсуспільство-держава” і поставив особистість над усе. Ø Концепція поділу державної влади на законодавчу, виконавчу (яка виконує і судові функції) та федеративну, що відає міждержавними відносинами. 15

Шарль-Луї Монтеск’є (1689 -1755 рр. ): виділив три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких має здійснюватися особливими державними органами, які при виконанні своїх функцій є незалежними один від одного. Жан Жак Руссо (1712 -1778 рр. ): ядром його політичної програми є ідея народного суверенітету як основний принцип республіканського ладу. 16

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ кінця XVIII-XIX ст. І. Кант (1724 -1804): Ґ. Гегель (1770 -1831): відстоював ідею автономії кожної особистості, абсолютну цінність кожної людини і неприпустимість її перетворення в знаряддя досягнення чиїхось цілей. розробив і розмежував категорії „громадянське суспільство” і „правова держава”, створив основи теорії групових інтересів. 17

К. Маркс (1818 -1883), Ф. Енгельс (1820 -1895), В. І. Ленін (1870 -1924): Основними ідеями марксизму у сфері політології є: Ø політика, політичні відносини – явища, надбудовані над економічним базисом; Ø держава – продукт класових протиріч і служить інтересам економічно панівних класів; Ø економічно панівний клас панує і політичне, й ідеологічно; Ø політичні погляди людей формуються під впливом їхнього стану в суспільстві; Ø в альтернативному (комуністичному) суспільстві на місце держави прийде комуністичне самоврядування народу. 18

ТРЕТЄ ПИТАННЯ Сучасна воєннополітична думка 19

УКРАЇНА РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ (1917 -1991 рр. ) ОСОБЛИВОСТІПОЛІТИЧНОЇДУМКИ: Розвиток політичної думки під впливом (і контролем) ідеології марксизму-ленінізму. В 60 рр. в Україні створюються й діють нелегальні групи, політичні організації – «Українська робочо-селянська спілка» , «Демократична спілка соціалістів» , «Об’єднана партія визволення України» , «Український національний фронт» та ін. У 70 рр. виникає рух правозахисників (дисидентів). В цілому ж політологія розвивається практично в повній ізоляції від світової політичної думки в межах історії, теорії держави і права, філософії та «наукового комунізму» . Представники: М. Горінь, І. Дзюба, Л. Лукьяненко, В. Черновіл, Л. Костенко, І. Драч. 20

УКРАЇНА НОВІТНЬОГО ПЕРІОДУ (кінець ХХ – початок ХХІ ст. ) ОСОБЛИВОСТІПОЛІТИЧНОЇДУМКИ: Розвиток національної школи політології, створення політичних наукових і дослідницьких центрів, організацій, фондів, серед яких: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Інститут держави і права, Українська академія політичних наук, Центр дослідження політичних цінностей, Інститут політики, Центр економічних і політичних досліджень ім. Розумкова, Національний інститут стратегічних досліджень, Міжнародний інститут гуманітарно-політичних досліджень, Інститут Глобальних Стратегій, Українська асоціація політологів та ін. Представники: Д. Видрін, В. Полохало, К. Бондаренко, М. Томенко, В. Красьов, В. Небоженко, О. Доній, В. Фесенко. 21

Основні напрямки розвитку світової політичної думки Ø концепція про природу політичної влади (М. Вебер) – раціоналізм політичного життя полягає в утвердженні інститутів права, парламентаризму й сучасної адміністрації; Ø концепція посередників (М. Острогорський, Р. Міхельс) – ідея про неминучість олігархічного переродження усіх демократичних партій і систем; Ø концепція “реідеологізаціі” – визнання позитивної ролі ідеологій; Ø теорія демократії (Р. Даль, Дж. Сарторі); Ø теорія еліт (Г. Лассуел, С. Келлер); Ø концепція партійно-політичних систем (М. Дюверже, У. Бернхем); 22

Ø теорія вивчення феномена політичної культури (Г. Алмонд, С. Верба); Ø теорія дослідження влади і контролю (Г. Моргентау, С. Ліпсет); Ø нетрадиційні політичні вчення; Ø теорія політичних досліджень проблем національної безпеки, воєнної політики та оборони у контексті геополітичних проблем; Ø формальна політична теорія; Ø теорія дискурсу; Ø теорія заінтересованих груп (Д. Трумен, М. Олсон); Ø теорія груп тиску (В. Кей) – розглядають політичний процес як взаємодію груп у процесі розподілу ресурсів у суспільстві; Ø концепція тоталітаризму (Г. Арендт, 3. Бжезинський, К. Фрідріх); 23

Ø теорія трансформації режимів (Л. Даймонд, Г. О’Доннел, Дж. Лінц, М. Плеттнер, А. Пшеворський, А. Степан, С. Хантінгтон, Ф. Шміттер та ін. ); Ø теорія конфліктів; Ø концепція плюралістично-групового підходу до політики; Ø теорія А. Бентлі – люди борються за досягнення своїх цілей у групах, в основі створення яких лежить спільність інтересів; Ø у працях учених (Г. Алмонда, Д. Аптера, С. Верби, Д. Істона, Дж. Лапаломбари, Л. Пея, С. Ріггса) державнополітична система розглядається як механізм, який можна вдосконалювати, модифікувати відповідно до завдань, що стоять перед суспільством, а головна мета політичної науки вбачається у пошуках оптимальних методів регулювання цього механізму. 24

ВИСНОВКИ Політичні теорії змогли з’явитись тільки з утворенням політичного життя суспільства і появою держави. Різна соціально-історична ситуація, різні наукові основи розвитку, різні політичні й національні традиції зумовлюють особливості національних шкіл і національних підходів у політичній науці. 25

ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРУ 1. Особливості розвитку політичної думки Стародавнього Сходу. 2. Політичні вчення Античності. 3. Політичні вчення Середньовіччя (V-XV ст. ). 4. Особливості розвитку політичної думки епохи Відродження (XV-XVI ст. ). 5. Політичні вчення Нового часу (XVII-XVIII ст. ). 6. Політична думка в Україні радянського періоду (1917 -1991 рр. ). 7. Українська політична думка новітнього періоду (кінець ХХ – початок ХХІ ст. ). 8. Основні напрямки розвитку сучасної світової політичної думки. 26