Тема 3 НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА СВІТОГОСПОДАРСЬКА СИСТЕМА

Тема 3 НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА СВІТОГОСПОДАРСЬКА СИСТЕМА

МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Національна економіка являє собою народногосподарський комплекс країни, що характеризується галузевою та територіальною структурою, системою управління та певними соціальноекономічними відносинами. Національна економіка виражається через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей господарства виробляти продукцію та здійснювати послуги.

Економічний потенціал залежіть від: 1. Кількості трудових ресурсів і рівня їх кваліфікації; 2. Наявності сприятливих природних ресурсів; 3. Обсягу виробничих потужностей; 4. Рівня розвитку виробничої інфраструктури; 5. Ступеню розвитку науки й техніки. Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.

Потужність економіки країни залежіть від обсягів та якості факторів виробництва: • капітал • праця • технологія • природні ресурси

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА як ознака економічного потенціалу країни: • промисловість • сільське господарство • будівництво • транспорт і зв’язок • торгівля і громадське харчування • житлово-комунальне господарство • охорона здоров’я • освіта, наука, культура • фінансування, кредитування, страхування • апарат управління

ТИПИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН: • доіндустріальний (аграрний) • індустріальний • постіндустріальний (інформаційний)

Кожна країна характеризується домінуючим соціально-економічним укладом і системою управління народним господарством. З системою управління тісно пов’язана економічна політика уряду. В зовнішньоекономічній політиці розвинуті країни дотримуються відкритості до світового ринку, максимального використання ефекту від міжнародного поділу праці. Особливе наголошення робиться на лібералізації зовнішньої політики.

Ступінь розвитку національної економіки вимірюється спеціальними показниками: • валовий внутрішній продукт ( ВВП ) • валовий національний продукт ( ВНП ) • національний доход ( НД ) • експорт • імпорт • товарообіг зовнішньої торгівлі • обсяги виробництва товарів та послуг

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ - продукція, що вироблена резидентами на просторі країни протягом року ВВП = СВ + ВПІ + ДВ де СВ – споживчі витрати, ВПІ – внутрішні приватні інвестиції (капіталовкладення), ДВ – державні витрати.

ВАЛОВИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ - включає суму доданої вартості, що створена в країні і складає ВВП, та кошти, зароблені за кордоном (чистий експорт ЧЕ) ВНП = ВВП + ЧЕ ЧЕ = Е – И де Е - експорт, И - імпорт.

Узагальнюючий показник рівня розвитку економіки на глобальному рівні є ВАЛОВИЙ СВІТОВИЙ ПРОДУКТ ( ВСП ) - виражає обсяг кінцевих товарів та послуг, що вироблені в усіх країнах світу.

РЕГІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО КЛАСИФІКАЦІЇ КРАЇН СВІТУ 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. Західна Європа Центральна Європа Східна Європа Південно-Західна Азія Центральна Азія Південна Азія Далекий Схід Південно-Східна Азія Австралія і Океанія Північна Африка Західна Африка Східна Африка Південна Африка Північна Америка Латинська Америка

ТИПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО КЛАСИФІКАЦІЇ КРАЇН СВІТУ Враховує основні характеристики: 1. Показники рівня економічного розвитку країни; 2. Соціально-економічна структура країни; 3. Динаміка економічного розвитку; 4. Ступінь відкритості економіки; 5. Орієнтація на демократичні перебудови.

Класифікація країн за групами, запропонована ООН, має найбільш загальний характер: 1. Індустріально розвинуті країни; 2. Країни з перехідною економікою; 3. Країни, що розвиваються.

ЕТНОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ КРАЇН Матеріальна культура в контексті економічних відносин виявляється у традиціях побуту, у наданні переваг споживанню певної групи товарів та послуг. Культура виробництва залежить від рівня розвитку країни, рівня освіти населення, соціально-економічної організації виробництва, історичних традицій праці. Культура ділового спілкування залежіть від етнокультурних особливостей різних народів.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ РОЗВИНУТИХ КРАЇН • Високий розмір ВВП на душу населення; • Більшість ТНК мають свої штаб-квартири в розвинутих країнах; • Розвинуті країни практично контролюють світові фінансові ринки; • Випереджаючий розвиток інформаційних систем; • Високий рівень розвитку соціальної сфери; • Високий індекс розвитку людини (ІРЛ). Розвинуті країни утворюють три центри світової економіки: США, Західна Європа, Японія.

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ СТРУКТУРИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН Постіндустріальна фаза економічного розвитку відрізняється випереджаючими темпами зростання сфери послуг при суттєвому уповільнені темпів в сільському господарстві і гірничій промисловості. Розвинуті країни є основним виробником промислової продукції. Знизилася частка обробної промисловості, але галузь залишається провідною. Потужне індустріалізоване сільське господарство забезпечує потреби цих країн в продовольстві й сировині.

КРАЇНИ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ Це більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних методів господарювання до ринкових: • колишні союзні республіки СРСР; • колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи; • азіатські країни Китай, Монголія, В’єтнам, Корейська НДР і Куба.

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ Перехідна економіка означає трансформацію централізованої неринкової моделі економічного розвитку з жорсткими командно-адміністративними методами управління у відкриту економіку, де ринковий механізм функціонування сполучається з гнучкими механізмами державного регулювання. Тотальна централізація керування економікою може дати короткочасний ефект в найбільш напружених ситуаціях, пов’язанних з глибокою соціально-економічною кризою. Концентрація ресурсів в руках радянської держави сприяла в повоєнні роки створенню потужної бази важкої промисловості й розвитку науково-виробничого потенціалу країни.

Проте внутрішні протиріччя системи соціалістичної економіки перешкоджали перетворенню таких позитивних явищ на тривалу тенденцію. Ліквідація приватної власності, монополія держави на засоби виробництва, відсутність нормальної конкуренції не стимулювали зростання продуктивності праці. Система виявила свою негнучкість щодо здатності опанування надбанням науково-технічного прогресу. Панувала теорія про пріоритетність виробництва засобів виробництва, основний наголос робився на все більше нарощування потенціалу важкої індустрії. Це призводило до занепаду сфери послуг й викликало деструкцію народного господарства в цілому. Незважаючи на великі вливання коштів у НДДКР, соціалістичні країни все помітніше відставали від західних країн в розвитку наукоємного виробництва. Жодна з соціалістичних країн не перейшла до постіндустріальної стадії розвитку.

ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ