Тема 3 Державне регулювання соціального страхування ПЛАН

Тема 3. Державне регулювання соціального страхування

ПЛАН 1. 2. 3. Методологія державного регулювання соціального страхування. Система органів державного регулювання соціального страхування. Соціальне партнерство як складова державного регулювання соціального страхування.

1. Методологія державного регулювання соціального страхування.

Державне регулювання соціального страхування – не разовий акт встановлення розміру мінімальних соціальних гарантій чи соціальних допомог, а комплексний вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умов життя та праці населення країни. Метою державного регулювання соціального страхування є: Розроблення та втілення в життя єдиної соціальної політики; Гарантування права громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; Створення умов для стабільної та ефективної діяльності системи соціального страхування, яка охоплює державні та приватні страхові фонди; Забезпечення дотримання законів, нормативних та інших підзаконних актів усіма учасниками системи соціального страхування (державними органами, роботодавцями працівниками); Подальше реформування соціального страхування з метою створення такої національної системи, яка з одного боку, забезпечувала найбільш повний соціальний захист усіх верств населення, а з іншого боку, не була фінансово обтяжливою для держави та суспільства.

Державне регулювання соціального страхування реалізується через розроблення та втілення в життя соціальної політики держави. Соціальна політика являє собою систему правових, організаційних та регулятивно-контрольних заходів з управління соціальними процесами суспільства, сформовану на певному історичному етапі під впливом об'єктивних законів суспільного розвитку.

Сучасна соціальна політика базується на наступних взаємопов'язаних принципах: n n n Економічна спрямованість суспільства на створення передумов до ініціативної і свідомої діяльності кожного громадянина в досягненні свого добробуту; Комплексність взаємозв'язків та розподілу відповідальності всіх рівнів соціального управління; Врахування інтересів і потреб членів суспільства в усіх сферах життєдіяльності, на всіх стадіях життєвого циклу і для всього населення; Диференційований підхід до груп населення залежно від рівня їх працездатності й засобів отримання доходів; Компенсаційність, цільовий характер, адресність, конкретність заходів, спрямованих на задоволення потреб та інтересів кожної людини протягом усього її життя; Забезпечення соціальної справедливості; Використання механізмів фінансового самоврядування; Поєднання державних, комерційних і добровільних засад у соціальному забезпеченні; Запровадження змішаних форм фінансування соціальних заходів та механізму складання соціальних бюджетів як засобу забезпечення збалансованості доходів і витрат; Пріоритетність стимулювання і соціальної підтримки трудової активності населення; Гарантованість юридичного захисту соціальної політики.

Методи державного регулювання соціального страхування: За формами впливу: n Прямі – безпосередньо діють на функціонування суб'єктів соціального страхування, за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, що регламентують діяльність субєктів соціального страхування та економічних інструментів прямого впливу (нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм); n непрямі – регламентують поведінку суб'єктів соціального страхування опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку (використовують інструменти фіскального, бюджетного, грошово-кредитного та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконання). За засобами впливу: n Правові; n Економічні; n Адміністративні; n Соціально-психологічні.

Правові методи – діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права у соціальному страхуванні. Основними формами правового регулювання соціального страхування в Україні є: n n n Конституція та закони України; Укази та розпорядження Президента України; Постанови та інші акти Верховної Ради України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); Нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Адміністративні методи – це інструменти прямого впливу держави на діяльність субєктів соціального страхування. Ознаки зазначених методів: n n n Прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через установлення їх обвязків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); Безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; Обов'язковість виконання наказів, розпоряджень, відповідальність суб'єктів соціального страхування за ухиляння від виконання наказів.

Економічні методи державного регулювання дають змогу створювати економічні умови, що спонукають суб'єктів соціального страхування діяти у необхідному для суспільства напрямку, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Соціально-психологічні методи – це методи, орієнтовані на створення та ефективне використання соціально-психологічного потенціалу суспільства і його окремих індивідів (встановлення і розвиток соціальних форм поведінки, створення суспільних ідеалів, мотивація праці, підтримання сприятливого соціальнопсихологічного клімату у суспільстві і т. д)

Сучасні механізми державного регулювання соціального страхування здійснюються шляхом використання різних форм соціального забезпечення, зокрема: Встановлення та періодичного перегляду мінімальних споживчих бюджетів прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, створення фондів соціальної допомоги, пенсійних фондів, індексації доходів та заробітної плати, формування державних страхових фондів та ін. Узагальнюючою формою державного регулювання соціального страхування є розроблення системи показників стану та динаміки зростання рівня життя населення (обсяг та структура доходів населення, споживання матеріальних благ та послуг, соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення, стан споживчого ринку) n

2. Система органів державного регулювання соціального страхування

Система органів державного регулювання соціального страхування: n n Верховна Рада України – приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники витрат, що включаються до державного бюджету, визначає розмір обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян, затвердження програм економічного і соціального розвитку; Президент України – затверджує національні програми соціального захисту населення, підписує закони, приймає Укази з питань соціального захисту; Кабінет Міністрів України – найвищий орган в системі виконавчої влади, який вирішує питання пов'язані з реалізацією і дотриманням гарантій і прав громадян, передбачених законодавством про соціальний захист, проведення єдиної соціальної політики. Міністерство соціальної політики України – центральний орган виконавчої влади в соціальній сфері.

Основними завданнями Мінсоцполітики України є: n n n формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики; формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття; формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян; формування основних напрямів державної політики та здійснення відповідно до закону державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, проведення соціального діалогу з питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання соціально-трудових відносин; формування та реалізація державної політики щодо надання адресної соціальної допомоги вразливим верствам населення, у тому числі малозабезпеченим та багатодітним сім'ям; n формування державної політики у сфері надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, бездомним громадянам, іншим соціально вразливим верствам населення; n формування та реалізація державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, жертв нацистських переслідувань, жертв політичних репресій, захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну; n формування і реалізація державної політики щодо соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань; n формування і реалізація державної політики з питань сім'ї та дітей;

3. Соціальне партнерство як складова державного регулювання соціального страхування

Соціальне партнерство – особлива система відносин, що виникають між найманими робітниками та роботодавцями за посередницької ролі держави з узгодження інтересів у соціальнотрудовій сфері та врегулювання соціально-трудових конфліктів. Систему соціального партнерства називають трипартизмом, оскільки в регулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: n n n Організації, що представляють інтереси найманих працівників (професійні спілки Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності Верховна Рада України; Закон від 15. 09. 1999 № 1045 -XIV) Об'єднання роботодавців (Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності Верховна Рада України; Закон від 22. 06. 2012 № 5026 -VI); Держава.

Лекцію закінчено!!!!