Тема 2. ПОТРЕБИ ТА ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ 1. Суть, структура, класифікація потреб. Економічні блага 2. Суть та класифікація економічних інтересів 3. Власність як економічна категорія. Типи, форми і види власності 4. Суть та структура факторів виробництва 5. Проблема обмеженості ресурсів. Крива виробничих можливостей
ПОТРЕБИ це об'єктивні умови існування людини, які характеризуються необхідністю в речах та бажанням придбати і використати ті життєві блага, які приносять їм задоволення
ОЗНАКИ ПОТРЕБ • Різноманітні, • Змінні, • БЕЗМЕЖНІ
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОТРЕБ 1) за роллю у відтворенні людини матеріальні, духовні і соціальні; 2) з точки зору рівня їх розвитку первинні (фізичні, елементарні, базові); вторинні (соціальні, вищі); 3) за суб’єктами реалізації індивідуальні; групові; суспільні; 4) щодо можливостей задоволення – дійсні; перспективні.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОТРЕБ А. Маслоу Самореалізація Визнання, повага Соціальні потреби Безпека і захищеність Потреби в гарантіях, фізіологічні потреби
ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ закон, який виражає внутрішньо необхідний, суттєвий та сталий зв'язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всією системи суспільних відносин та кількісним зростанням, якісним удосконален ням і збагаченням потреб суспільства, зокрема розвитком сутнісних сил людини, ін дивідуальних, колективних та суспільних потреб.
ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ
СПОЖИВЧІ БЛАГА Засоби, які задовольняють ті чи інші потреби називаються
СПОЖИВЧІ БЛАГА • особисті, які отримує окремий індивід і рівень їх споживання залежить від його бажання та платоспроможності • суспільні, які надаються державою її громадянам на рівних основах. Ці блага є неподільними і не можуть бути представлені певним особам, без надання іншим (громадський парк, вуличне освітлення, захист від повені, маяки);
СПОЖИВЧІ БЛАГА • довгострокові, що передбачає їх багаторазове, тривале використання (автомобіль, книжки, побутові прилади, автомобілі), • негайні, які зникає в процесі одноразового споживання (напої, хліб, ковбаса, сірники);
СПОЖИВЧІ БЛАГА • взаємозамінні (субститути), які легко замінюються іншим благом і до них відносяться не тільки споживчі товари (масло маргарин, м'ясо — риба) та виробничі ресурси (капітал праця), але й послуги транспорту (поїзд автомобіль), засоби дозвілля (кіно дискотека театр) • взаємодоповнюючі (комплементи), які не можливо споживати окремо (зубна щітка та зубна паста, фотоапарат та фотоплівка, автомобіль та бензин);
ТОВАР • це продукт людської діяльності, який призначено не для власного споживання, а для обміну чи продажу. Виділяють такі типи товарів: • 1) товари особистого споживання • 2) виробничі (інвестиційні, капітальні) товари
ПОСЛУГА • це результат людської діяльності, який не має уречевленої форми. У процесі надання послуги не створюється новий продукт, а змінюється якість наявного, вже створеного продукту.
ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ це діяльність різних господарських суб’єктів, спрямована на реалізацію їх економічних потреб. Їх можна характеризувати як усвідомлену або спрямовану потребу, прагнення досягти певного результату. Сама потреба не означає, що її можна задовольнити, економічний інтерес спрямовує діяльність людини на задоволення цієї потреби.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ • за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні; • за часовою ознакою поточні та перспективні; • за об'єктом інтересів майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя; • за ступенем усвідомлення дійсні та помилкові; • за суб'єктами інтересів: особистий, груповий, державний
КОРИСНІСТЬ • Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей • використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг • поняття суб’єктивне, тому практично не піддається точному кількісному виміру • можна визначити як суб’єктивну (індивідуальну) цінність, яку споживач приписує певному продукту.
КОРИСНІСТЬ • Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір і є функцією від загальної кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність. U=f(x, y) U – корисність; x. y - споживчі блага.
ВИДИ КОРИСНОСТІ • Загальна корисність (TU) – це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. • Гранична корисність (MU) – це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного блага на одиницю. MU=ΔTU/ Δx ΔTU – зміна загальної корисності; Δx – зміни в кількості спожитої продукції.
ЗАКОН СПАДНОЇ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ • споживання кожної наступної одиниці продукції приносить менше корисності. • 1854 р. німецький вчений Херман Госсен (перший закон Госсена) • показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживання зменшується
ПРАВИЛО МАКСИМІЗАЦІЇ КОРИСНОСТІ (другий закон Госсена) • визначає, як у домогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання • сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакові за величиною для всіх видів призначення. • MU (А)/ Р(А) = MU (В)/ Р(В) = MU (С)/ Р (С), • MU = гранична корисність; • Р – ціна; А, В, С – товари А. В, С.
ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА • Розвиток виробництва залежить в першу чергу від кількості і якості застосовуваних у виробництві факторів виробництва, які ще називають економічними ресурсами. • Економічні ресурси більш широке поняття, ніж фактори виробництва. • Економічні ресурси це природні та соціальні сили, які можуть бути залучені у виробництво. • Фактори виробництва економічна категорія, яка означає вже реально задіяні у виробництві ресурси.
ЗЕМЛЯ, АБО ПРИРОДНІ РЕСУРСИ це усі "даровані природою блага", які використовуються людиною в процесі створення матеріальних благ та послуг. Вони включають корисні копалини, лісові, водні ресурси, орні землі. • ПРАЦЯ, ЛЮДСЬКИЙ РЕСУРС • це фізичні та розумові здібності людей, які застосовують у виробництві і реалізації товарів та послуг, професійний та освітній рівень, виробничий досвід, навички працівників. Будь які роботи, виконувані людьми різної професії: фізиком, вчителем, є ресурсом праця.
КАПІТАЛ, АБО ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ • • • усі вироблені засоби виробництва: інструменти, машини, устаткування, фабрично заводські приміщення, транспортні засоби і збутова мережа які використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їхньому кінцевому споживачу. це реальні засоби виробництва, ті що безпосередньо беруть участь в процесі виробництва. Гроші, цінні папери фактором виробництва та економічним ресурсом не є, оскільки самі по собі нічого не виробляють.
ПІДПРИЄМНИЦЬКА ЗДІБНІСТЬ • • • сукупність талантів, здібностей окремих людей в галузі організації виробництва, та його управління. підприємець, бере на себе ініціативу поєднання всіх перерахованих вище факторів виробництва в єдиний процес виробництва товарів та послуг. метою його діяльності є реалізація свого особистого приватного інтересу, наприклад отримання прибутку. При реалізації своєї мети підприємець випускає саме ті товари, які потрібні суспільству, реалізуючи мету суспільства отримання товарів найкращої якості за ринковими цінами, які склалися в результаті конкуренції.
ФАКТОРНІ ДОХОДИ • власник праці розраховує на дохід у вигляді заробітної плати, • власник капіталу - на дохід у вигляді процента на вкладений капітал, • власник земельних ресурсів - на ренту, • підприємець - дохід у вигляді прибутку.
ОБМЕЖЕНІСТЬ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА • Всі фактори виробництва мають одну загальну властивість: вони або рідкісні, або наявні в обмеженій кількості. • Ця рідкісність відносна і означає, що ресурсів, як правило, менше, ніж їх необхідно для задоволення потреб. • Внаслідок цього обмежені і обсяги виробництва товарів та послуг, тому суспільство в кожний даний момент не в змозі виготовити і спожити весь обсяг споживчих благ, який воно хотіло б отримати.
ОБМЕЖЕНІСТЬ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА • Обмеженість ресурсів ставить виробників перед вибором, які товари і послуги вони будуть виробляти. • Економіка завжди знаходиться в стані вибору між альтернативами, оскільки ресурси, що використовуються для виробництва одного товару, не можуть бути використані для виробництва іншого.
АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ • це витрати на виробництво товару, оцінені з точки зору втраченої можливості їх використання на інші цілі, їх можна виміряти кількістю одиниць альтернативного товару, яким ми пожертвували, або як різницю між прибутком, який можна було б отримати при найбільш вигідному зі всіх альтернативних способів використання ресурсів, і реально отриманим прибутком.
ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ • це така ситуація, в якій при заданих ресурсах і технології неможливо виготовити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю випускати інші товари. Інакше кажучи, для досягнення економічної ефективності необхідно: • 1) щоб усі ресурси були повністю зайняті у процесі виробництва; • 2) щоб існував повний обсяг
УМОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ • 1) щоб усі ресурси були повністю зайняті у процесі виробництва; • 2) щоб існував повний обсяг виробництва; • 3) виробництво має бути основане на високому рівні техніки і технології.
КРИВА ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ Хліб Верстати
ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ • це процес розширення виробничих можливостей суспільства. На графіку його можна позначити зміщенням кривої виробничих можливостей вправо.
ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ • ЕКСТЕНСИВНИЙ збільшенням кількості економічних ресурсів. Це можливо, наприклад, при зростанні чисельності працездатного населення, відкритті нових родовищ корисних копалин, розширенні виробничих площ тощо. • ІНТЕНСИВНИЙ за рахунок підвищення якості ресурсів без додаткового приросту їх кількості. Сюди відноситься застосування більш кваліфікованої робочої сили, заміна техніки і технології, поліпшення підприємницьких заходів керівників тощо.
ВЛАСНІСТЬ багатогранна категорія, що визначає усю сукупність суспільних відносин: економічних, політичних, соціальних, національних, морально етичних, релігійних тощо. Ця категорія виражає суб’єктно об’єктні відносини. Суб’єктами виступають фізичні та юридичні особи (окремі люди, організації, підприємства, установи, держава) , а об’єктами – все, що можна привласнити (нерухомість, засоби виробництва, природні ресурси, предмети особистого споживання, цінності, гроші, цінні папери, об’єкти інтелектуальної власності, культурні та історичні цінності).
ВЛАСНІСТЬ Суб’єктами виступають фізичні та юридичні особи (окремі люди, організації, підприємства, установи, держава) , а об’єктами – все, що можна привласнити (нерухомість, засоби виробництва, природні ресурси, предмети особистого споживання, цінності, гроші, цінні папери, об’єкти інтелектуальної власності, культурні та історичні цінності).
ВЛАСНІСТЬ Як економічна категорія – це відносини, що виникають між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Це означає, що як економічна категорія власність визначає відносини з приводу привласнення певних господарських об’єктів, визначення форм реалізації відносин власності та способів господарського використання цих об’єктів.
ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ 1. Визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство 2. Визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів 3. Показують, хто має економічну владу і керує суспільством 4. У великій мірі визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб’єктів.
ПРИВЛАСНЕННЯ це відчуження об’єкта власності певним суб’єктом від інших суб’єктів економічним, юридичним або насильницьким способом. Економічний спосіб привласнення означає, що об’єкт власності створюється у процесі виробництва і привласнюється власником засобів виробництва. А вже потім він може надійти у сферу розподілу, бути предметом купівлі/продажу тощо.
ВІДЧУЖЕННЯ позбавлення суб’єкта права на володіння, користування та розпорядження певним об’єктом власності. Ці два процеси виступають як одночасно існуючі категорії, адже позбавлення права на власність одного суб’єкта супроводжується отриманням цього права іншим суб’єктом.
ВОЛОДІННЯ фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності, яке дає право використовувати його, передавати в розпорядження, продавати, успадковувати тощо.
КОРИСТУВАННЯ можливість використання споживчих властивостей певного блага, виходячи із його функціонального призначення. Користувач може бути як власником, так і не власником, наприклад, орендарем певного об’єкта.
РОЗПОРЯДЖЕННЯ можливість управляти об’єктом власності на певних умовах, визначених власником даного об’єкта.
ПРАВА ВЛАСНОСТІ санкціоновані суспільством (законами держави, традиціями, звичаями, розпорядженням владних органів тощо) поведінкові відносини між людьми, що виникають у зв’язку з існуванням певних благ і стосуються їх використання.
ТИПИ, ФОРМИ ТА ВИДИ ВЛАСНОСТІ Типи власності Форми власності Види власності Суспільна Державна Колективна Кооператив. Загальнона державна Трудового Муніципальколективу на Громадських організацій Приватна Індивідуальна трудова Одноосібна Сімейна Змішана З правом наймання робочої сили Індивідуальна Партнерська Корпоративна (акціонерна) Державноколективна Приватноколективна Спільна Державномонополістична
ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ виключне право приватної (фізичної чи юридичної) особи на володіння, користування і розпорядження об’єктами власності та отримання доходу з них. Виступає як індивідуальна трудова або сімейна.
СУСПІЛЬНА ВЛАСНІСТЬ спільне привласнення засобів і результатів виробництва. Може виступати у двох формах – державній і колективній.
ЗМІШАНА ВЛАСНІСТЬ може поєднувати різні варіанти приватної і суспільної власності.
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФОРМ ВЛАСНОСТІ • переважання корпоративної власності (акціонерами у розвинутих країнах може бути до 90% населення); • одночасно відбуваються процеси укрупненні і диверсифікації (розсіювання) власності; • на акціонерній формі власності формується система участі у капіталі та механізм економічної влади в суспільстві; • замість відносин володіння частіше переважають відносини розпорядження (функцію управління все частіше виконують наймані менеджери); • відбуваються процеси соціалізації власності (робітники виступають як працюючі власники, беруть участь у власності, в управлінні, у розподілі доходів); • у партнерствах також поєднуються функції працівника і власника; • зростає значення державної форми власності.
