Тема 2 МІЖНАРОДНИЙ РУХ ЧИННИКІВ ВИРОБНИЦТВА
МІЖНАРОДНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ ЧИННИКІВ ВИРОБНИЦТВА Міжнародний рух капіталу вилучення з обігу частини національного капіталу і включенні його у виробничий процес або іншій обіг в інших країнах. Міжнародна міграція робочої сили переміщення трудових ресурсів, що викликано різницею у рівні доходів, кращими перспективами соціального просування або зайнятості. Міжнародна передача технологій переміщення науково-технічних досягнень за межі національних економік у формах: технології продуктів; технології процесів; технології управління.
Між торгівлею і мобільністю чинників виробництва існує звя’зок: 1. Країна з надлишком трудових ресурсів під впливом одних обставин може імпортувати капіталомісткі товари, під впливом інших – отримувати капітал шляхом запозичання за кордоном. 2. Країна з надлишком капіталу може імпортувати трудомісткі товари або залучати робітників-емігрантів. 3. Країна, яка не може підтримувати ефективні розміри виробництва, може імпортувати товари або дозволити виробництво філіям закордонних фірм.
2. 1. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ
Міжнародна міграція (рух) капіталу - фінансова операція: надання позики, купівляпродаж цінних паперів, інвестування. Конкретні форми міжнародного переміщення капіталу розрізняються за такими ознаками: • за джерелами походження капіталу; • за характером використання капіталу; • за строками вкладання капіталу; • за метою вкладання капіталу.
За джерелами походження капітал поділяється на: Офіційний капітал - кошти державного бюджету або міжнародних організацій (МВФ, Світовий банк та ін. ), котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій. Її джерелом є гроші платників податків. Приватний капітал — це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій, торговельних кредитів, міжбанківського кредитування.
За характером використання капітал поділяється на: Підприємницький капітал - кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. Це головний приватний капітал. Позичковий капітал - кошти, що надаються з метою отримання відсотка. В міжнародних масштабах у якості позичкового капіталу виступає в основному офіційний капітал.
За строком вкладання капітал поділяється на: Короткостроковий капітал - вкладання капіталу строком менше року головним чином у формі торговельних кредитів. Середньо- та довгостроковий капітал вкладання капіталу строком понад рік. Всі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів.
За метою вкладання капітал поділяється на: Прямі інвестиції — вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу. Це в основному вивіз приватного підприємницького капіталу. Портфельні інвестиції — вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу.
МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ Міжнародні потоки капіталу набирають форми міжнародного кредиту. Міжнародний кредит визначається як рух позичкового капіталу у формі фінансових вимог між кредиторами і позичальниками різних країн, повя’заний з наданням валютних і товарних ресурсів (активів) на умовах повернення, строковості і сплати відсотків. Міжнародний кредит бере участь в кругообігу капіталу на всіх його стадіях та переходить з грошової форми у виробничу, потім у товарну і знову у грошову. Міжнародний кредит розглядають як особливий вид міжнародної торгівлі, яка не є звичайним обміном товару на товар, а обміном сьогоднішнього товару на товар в майбутньому.
Ефективність кредиту досягається за умови: • вільного переміщення капіталу; • стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки; • виконання позичальниками своїх зобов'язань, повної оплати своїх боргів. Основні форми міжнародного кредиту: • товарний, або комерційний кредит; • валютний, що видається банками у грошовій формі.
Міжнародний комерційний кредит надається на закупівлю певних товарів або оплату послуг і носить, «пов'язаний» суворо цільовий характер, закріплений в кредитній угоді. Міжнародний комерційний кредит може виступати у вигляді «фірмового» кредиту, який має місце, коли фірма-експортер однієї країни надає імпортеру іншої країни відстрочку платежу при реалізації товарів і послуг.
Банківське кредитування експортера й імпортера виступає у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів та обліку тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам банківський кредит без формального забезпечення. Дозволяє закуповувати товари на будь-якому ринку. Експортний кредит - це кредит, який видається банком країниекспортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин та устаткування. Видається у грошовій формі і носить «пов'язаний» характер: позичальник зобов'язаний використати позику виключно для закупівлі товарів у країни-кредитора. Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він має справу з товарними операціями і одночасно з банківським кредитом, оскільки брокери зазвичай беруть позику у банків.
НОВІ ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ Факторинг Форфейтинг Лізинг
При ведені міжнародного бізнесу утруднене управління рахунками до отримання фірмою-позикодавцем і рахунками до оплати фірмою-боржником, що пов’язане з постійною зміною вартості валют. З метою уникнення ризику великих втрат міжнародні фірми використовують факторинг для фінансування експорту. Факторинг - операція з продажу зарубіжних рахунків до отримання постачальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компаніям. Факторингові компанії скуповують рахунки у експортерів зі скидкою. Вони можуть негайно сплатити готівкою до 85% номінальної вартості рахунків експортерів. Решта суми виплачується після сплати рахунків імпортерам. Вигода для імпортера – він не має справу з акредитивом. Вигода для експортера – уникає загрози кредитного і валютного ризиків, не повинен очикувати, коли імпортер оплатить товар.
Форфейтинг - операція купівлі банком - форфейтором на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів та інших боргових і платіжних документів. Згідно з угодою про форфейтинг імпортер звичайно надає простий вексель, який гарантується банком за дорученням імпортера. Експортер продає цей простий вексель форфейтинговому банку зі скидкою. Банк - форфейтор бере на себе ризик несплати боргових зобов'язань без права регресу (обігу) цих документів на колишнього власника. Форфейтори можуть перепродавати куплені у експортерів векселі на вторинному ринку.
Лізинг - операція кредитування у формі оренди устаткування, суден, автомобілів, літаків тощо строком від 3 до 15 років. Оренда виступає як форма отримання кредиту і водночас як форма міжнародної торгівлі, що створює умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Лізингова компанія (лізингодавець) придбаває устаткування за свій рахунок і передає за контрактом оренди фірмі (лізингоотримувачу) на певний строк. Після закінчення строку оренди фірмаклієнт може його продовжити або викупити орендоване майно за залишковою вартістю. Орендна плата встановлюється на рівні, що перевищує ціну об'єкта оренди, за якою його можна купити за звичайних комерційних умов.
ВИДИ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ: операційний лізинг та фінансовий лізинг Операційний лізинговий контракт передбачає тимчасове використання майна без наступного придбання його у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з наступним викупом об'єкта за залишковою вартістю.
За методом кредитування розрізняються строковий та відновлюваний лізинг. Строковий лізинг — це одноразова оренда. Відновлюваний (ролловерний) лізинг — договір оренди, котрий відновлюється після закінчення його першого строку.
ТНК та критерії транснаціоналізації
До виникнення ТНК всі приватні іноземні інвестиції були в основному “портфельними”. З появою ТНК частина міжнародного руху капіталу набуває форму прямих закордоних інвестицій.
Головні критерії транснаціональності фірми: 1. Система міжнародного виробництва, що ґрунтується на розпорошенні виробничих одиниць по багатьох країнах; 2. Проникнення в передові галузі виробництва, швидкий розвиток яких передбачає наявність величезних капіталовкладень і залучення висококваліфікованих працівників; 3. Поведінка фірми.
Транснаціональність капіталу і діяльності є основною рисою ТНК. Вирішальним у визначенні ТНК є не стільки те, з яких країн надходить капітал, скільки те, куди він прямує, де оперує, звідки здобуває прибутки. Більшість сучасних ТНК являє один національний, а не багатонаціональний капітал. За визначенням ООН, ТНК – це підприємства, що володіють або контролюють виробництво товарів та послуг за межами країни базування. ТНК – це міжнародні концерни (групи підприємств, дочірніх фірм) навколо материнської компанії, котра тримає акції цих підприємств.
Характерні особливості ТНК: • Географічна диверсифікація виробництва на світовому ринку; • Диверсифікація діяльності; • Участь в міжнародній спеціалізації виробництва.
Характерною рисою ТНК є особливий підхід до відносин зі своїми клієнтами і конкурентами. Вважається, що ТНК повинні проводити пристосовницьку політику, яка має наступні риси: • • відвертість в діяльності корпорації з акцентом на те, яким чином ця діяльність сприяє соціальним та економічним змінам; готовність використати величезну міць корпорації в гідному напрямку (технологічний трансферт і адаптація технології до місцевих умов); чесність, котра дуже часто означає, що продавець повинен не лише уникати шахрайства, але навіть не допустити можливості його виникнення; ясність, тому що вона допомагає пом'якшити ворожість, якщо використати спільну мову з тими, хто негативно налаштований проти корпорації. ТНК формує новий принцип взаємовідносин з партнерами.
ПРЯМЕ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ (ПЗІ) Зарубіжні інвестиції здійснюються у двох основних формах: • прямі інвестиції; • портфельні інвестиції. Відмінність між ними визначена тим, що прямі інвестиції забезпечують контроль інвестора над фірмою, а портфельні інвестиції не дають права контролю над об'єктом інвестування. Права інвестора за портфельних інвестицій обмежуються отриманням доходу: дивіденду, відсотка, зростання курсової вартості цінних паперів (акцій).
Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, - це не просто переміщення капіталу за кордон. На основі ПЗІ виникають тривалі ділові зв'язки між інвестором і підприємством — об'єктом інвестування: передавання сучасної технології (в т. ч. управлінської), ринкових секторів, права використання торговельної марки інвестора. Право контролю інвестору-резиденту іншої країни забезпечує контрольний пакет звичайних акцій і голосів в акціонерному підприємстві або їх еквівалент в неакціонерному підприємстві.
Спонукальні мотиви ПЗІ лежать як в економічній, так і в політичній сферах: • прагнення розмістити капітал в тій країні, де він приносить максимальний прибуток; • скоротити рівень оподаткування; • диверсифікувати ризик; • подолати імпортні бар'єри міжнародної торгівлі; • забезпечити доступ до природних ресурсів і дешевої робочої сили; • скоротити транспортні витрати на доставку товару споживачеві; • прагнення подолати вузькість внутрішнього ринку.
ЧИННИКИ ПРЯМОГО ЗАРУБІЖНОГО ІНВЕСТУВАННЯ
На розмір експорту та імпорту ПЗІ впливають: 1. Технологічне лідерство, розмір корпорації, рівень кваліфікації робочої сили, переваги в рекламі, яка відображає накопичений досвід міжнародного маркетингу. Ці чинники є причинами як експорту, так і імпорту ПЗІ, що призводить до перехресних інвестицій; 2. Високий рівень концентрації виробництва певного товару в рамках корпорації, великий розмір виробництва на внутрішній ринок, потреба в природних ресурсах (чинники експорту ПЗІ); 3. Потреба в капіталі, більш низькі витрати виробництва, більш високим захист внутрішнього ринку і його значний розмір (чинники імпорту ПЗІ).
О С Н О В Н І Ч И Н Н И К И ПЗІ Маркетингові чинники: • розмір ринку, • зростання ринку, • прагнення утримати частку ринку, • прагнення досягти успіху в експорті материнської компанії, • необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями, • незадоволеність існуючим станом ринку, • експортна база, • слідування за покупцями, • слідування за конкуренцією.
Торговельні обмеження: • торговельні бар'єри, • надання переваги місцевими покупцями вітчизняним продуктам.
Вартісні чинники: • прагнення бути ближче до джерел постачання, • наявність трудових ресурсів, • наявність сировини, • наявність капіталу і технології, • низька вартість праці, • низька вартість інших витрат виробництва, • низькі транспортні витрати, • фінансові (та інші) стимули з боку уряду, • більш сприятливі рівні цін.
Інвестиційний клімат: • загальне відношення до зарубіжних інвестицій, • політична стабільність, • обмеження на власність, • регулювання валютних ресурсів, • стабільність іноземної валюти, • структура податків, • добре знання країни.
Загальні чинники: • очікування високих прибутків, • інші чинники.
Чинники що утворюють конкурентний потенціал країни (можливість країни виступити в якості приймаючої ПЗІ): • динаміка економіки (економічний потенціал); • виробнича потужність промисловості; • фінансова допомога з боку уряду; • динаміка ринку; • людський потенціал; • престиж держави; • забезпеченість сировиною; • орієнтація на зовнішній ринок (експортні можливості); • інноваційний потенціал; • суспільна стабільність.
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ТРАНСФЕР В сучасних умовах розповсюдженою формою ПЗІ стають неречові, рухомі активи. Останні існують при невеликому первісному фінансуванні, а то й без будь-якого переміщення фінансового капіталу за кордон. Така форма ПЗІ передбачає передавання підконтрольній філії управлінських навичок, торговельних секретів, технологій, права використання торговельної марки материнської компанії тощо. Технологічний трансфер включає не лише появу на ринку нового устаткування, а й вміння працювати на ньому. В галузях промисловості, де роль інтелектуальної власності істотна, доступ до ресурсів і розробок материнської компанії призводить до отримання вигод, які набагато перевищують ті, котрі могли бути отримані внаслідок вливання капіталу. Це пояснює інтерес багатьох урядів до того, щоб ТНК розміщували науково-дослідницькі центри (потужності) в їх країнах.
Інтегральною частиною технологічного трансферу є менеджерські здібності, котрі виступають найбільш значним компонентом ПЗІ. До принципів технологічного трансферу відносять: • корисність відповідної технології; • сприятливі соціальні й економічні умови, які забезпечують передавання технології; • готовність і здатність приймаючої сторони використати і пристосувати технологію.
Наслідки ПЗІ Загальний економічний ефект ПЗІ проявляється в тому, що переміщення інвестицій з однієї країни до іншої збільшує обсяг сукупного світового виробництва за рахунок більш ефективного перерозподілу і використання чинників виробництва. При цьому в країні, що вивозить капітал, доходи власників капіталу зростають, а доходи власників інших чинників виробництва (праці і землі) скорочуються. В країні, яка ввозить капітал, доходи власників капіталу зменшуються, а доходи власників інших чинників виробництва збільшуються.
Негативний вплив ПЗІ на приймаючі країни полягає в тому, що вони створюють небезпеку: • залежності від впроваджуваної нової технології; • відпливу розумів у дослідницькі центри головного підприємства в країні базування; • придушення конкуренції; • порушення трудового законодавства; • збільшення імпорту товарів, необхідних транснаціональній корпорації; • економічного і політичного втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.
Скачать презентацию Тема 2 МІЖНАРОДНИЙ РУХ ЧИННИКІВ ВИРОБНИЦТВА МІЖНАРОДНЕ
МЕ-1-2-1.ppt