Тема 2. 4. Валютний ринок
План 1. Валютний ринок його функції. 2. Класифікація валютного ринку. 3. Суб’єкти валютного ринку. 4. Операції на валютному ринку. 5. Методи котирування. 6. Режими валютних курсів. 7. Типи конвертованості валют. 8. Валютне регулювання. 9. Валютні обмеження.
Валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта; це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти. Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.
Валютний ринок - це особливий ринок, на якому здійснюють обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним валютним курсом. Валютний ринок є: 1) особливим ринком, на якому продають шляхом обміну не матеріальні цінності, а валютні цінності (грошові знаки) різних країн; 2) як ціни на ньому виступають номінальні валютні курси; 3) здійснення обмінних операцій на валютному ринку дає змогу проводити операції з обміну факторами виробництва, товарами і послугами; 4) в організаційно-технічному аспекті валютні ринки складаються з їх учасників і певної сукупності сучасних засобів збору, передачі й обробки інформації, що розділені на національні та світові валютні ринки.
Функції валютних ринків : 1. Забезпечення виконання міжнародних розрахунків - ця функція виконується валютними ринками з початку їх існування і є первинною по відношенню до всіх інших функцій, бо валютні ринки виникли саме для її реалізації.
2. Забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків - ця функція виникла в процесі подальшого розвитку та ускладнення міжнародних економічних відносин (МЕВ) (поява прямих закордонних інвестицій, ТНК, світових фінансових центрів - поява світового господарства). Виконуючи цю функцію, валютний ринок дозволяє суб'єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь -яких операцій.
3. Страхування валютних та кредитних ризиків - ця функція виникла і почала розвиватися відносно недавно (значне підсилення розвитку відбулося після Кінгстонської конференції в 1978 році) після впровадження вільно плаваючих валютних курсів, що значно підвищило валютні ризики суб'єктів МЕВ. Зараз валютні ринки надають можливість суб'єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф'ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків, які пов'язані з проведенням операцій в різних валютах.
4. Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют. Валютні ринки дозволяють заробляти на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу - якщо курс змінився таким чином, яким очікував спекулянт, то він отримає прибуток, якщо ні, то - збиток.
5. Визначення валютних курсів - діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином, саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти.
6. Диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав - тут мова йде про те, що суб'єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах. 7. Забезпечення можливості реалізації валютної політики, спрямованої на державне регулювання економічних процесів на національному рівні, а також узгодження відповідних регулятивних заходів у рамках світового господарства.
Учасників валютного ринку можна умовно поділити на дві основні групи: 1) тих, хто здійснює валютні операції на професійній основі, 2) тих, хто користується послугами перших, беручи участь у валютних угодах, тобто непрофесійних учасників. Важливими суб'єктами валютного ринку є центральні банки різних країн, які через застосування інструментів валютної політики відповідно до її стратегічних і тактичних цілей здатні впливати на всіх учасників ринку як на національному, так і на регіональному та міжнародному рівні.
До основних функцій центральних банків як учасників валютного ринку належать: v формування певної стратегії і тактики при здійсненні політики валютного регулювання; v управління золотовалютними резервами країни; v вплив на головні чинники курсоутворення шляхом здійснення валютних інтервенцій; v регулювання рівня облікової ставки та нормативів обов'язкових резервів; v контроль за обсягами грошової маси в обігу та ін. Серед центральних банків найбільш впливовими є Федеральна резервна система США, Європейський центральний банк і Банк Англії, діяльність яких може суттєво вплинути на кон'юнктуру міжнародного валютного ринку.
Біржовий ринок - це організаційно оформлений і постійно функціонуючий валютний ринок у вигляді валютних бірж. Валютна біржа - це самостійна фінансово-кредитна установа, що організовує торги іноземною валютою, цінними паперами, вартість яких визначається в іноземній валюті, а також біржовими валютними деривативами. Досить часто на універсальних або спеціалізованих біржах створюються спеціальні підрозділи, які займаються валютними операціями.
Почали з'являтися спеціалізовані валютні біржі, які обслуговують строковий сегмент валютних ринків (біржі валютних деривативів): v Лондонська міжнародна біржа валютних ф'ючерсів (LIFFЕ); v Токійська міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів (ТIFFЕ); v Європейська опціонна біржа в Амстердамі (EOЕ); v Німецька строкова біржа у Франкфурті-на-Майні (DTB); v Біржа строкової торгівлі у Сіднеї (SFE); v Австрійська строкова опціонна біржа (Ое. ТОВ) та інші.
Позабіржовий ринок - це сукупність операцій з обміну іноземної валюти, що здійснюються банками та іншими фінансовими установами без участі посередників. Основний обсяг валютних операцій припадає на комерційні банки. Загальновизнаними лідерами міжнародного валютного ринку вважаються такі банки: Bank of America, Deutsche Bank AG, Union Bank of Switzerland, Barclays Bank pic, JP Morgan Chase, Citibank NA, Bank of Tokyo - Mitsubishi UFJ та інші.
Банки та фінансово-кредитні установи, які функціонують на валютному ринку, за ступенем їхнього впливу на формування валютної політики і тенденцій динаміки валютних курсів поділяються на дві основні групи: 1. Маркет-мейкери (market makers) - найбільші банки та фінансово-кредитні установи, які здійснюють значні обсяги валютних операцій і завдяки своєму панівному становищу на ринку формують стратегію динаміки валютних курсів, відсоткових ставок тощо.
Зазвичай, банки та фінансові компанії є маркетмейкерами за однією або кількома валютами. Наприклад, Union Bank of Switzerland AG є маркетмейкером за конверсійними операціями зі швейцарським франком (CHF), Bank of America - з американським доларом (USD) та євро (EUR), Bank of Montreal - з канадським доларом (CAD), Bank of Tokyo - Mitsubishi UFJ - з японською єною (JPY). 2. Маркет-юзери (market users) - дрібні банки та фінансово-кредитні установи, які є користувачами валютного ринку і виконують значно менші обсяги валютних операцій, а їх діяльність не спричиняє суттєвого впливу на валютну політику та динаміку валютних курсів.
Залежно від обсягів торгівлі валютою і сфери поширення валютних операцій валютний ринок поділяється на внутрішній, регіональний і міжнародний. Внутрішній (національний) валютний ринок - це валютний ринок однієї країни, тобто біржовий та позабіржовий ринок, що функціонує в її межах. Національний валютний ринок охоплює сукупність валютних операцій, що здійснюються банками і валютними біржами, розташованими на території однієї країни.
Регіональний валютний ринок - це валютний ринок, розташований у певному географічному регіоні світу. Виділяють наступні види регіональних валютних ринків: європейський (найбільші центри: Лондон, Цюріх, Париж, Франкфурт-на-Майні) - 40 % обсягу світового ринку; північноамериканський (Нью-Йорк, Філадельфія, Лос. Анджелес. Сан-Франциско, Оттава, Монреаль) - 35 %; азіатський (Сідней, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн) - 25 %. Міжнародний валютний ринок - це ринок, який включає валютні ринки всіх країн світу.
Валютний ринок можна класифікувати й за іншими критеріями: за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій; за видами конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо; за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.
За емітентською належністю валюти виділяють: національну валюту, яка виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це будуть кошти, номіновані в гривні, для Росії — в рублях, для США — у доларах тощо; іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні; колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. Зараз найбільш відомі дві такі валюти — СДР, що запроваджена в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в міжнародний оборот країнами Західної Європи.
Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб даної країни. Так, валюта України - це: а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України. б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бонни, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України. Іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.
Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. СПЗ (SDR - Special Drawing Rights) - спеціальні права запозичення), які є міжнародним платіжним засобом, що використовується МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, і є розрахунковою одиницею МВФ. Євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена у 1999 р. в межах Європейської валютної системи і є розрахунковою одиницею країн ЄС.
Резервна валюта - валюта, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, необхідні для покриття боргів. Як резервну валюту використовують долар США, японську єну, євро, фунт стерлінгів. Статус резервної валюти надає певні переваги країніемітенту, а саме: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою
Основою визначення валютних курсів є паритет (співвідношення) купівельних спроможностей національних валют. Купівельна спроможність валюти — це сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за національну грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют визначається стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах. Зміна валютного курсу відповідає динаміці рівнів цін у різних країнах. При зростанні курсу національної валюти товари, які експортовані з цієї країни, стають дорожчими за кордоном, а імпортовані товари — дешевшими. І навпаки.
За режимом використання валюти поділяються на: v неконвертовані; v конвертовані. Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну і фінансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була і національна валюта України — гривня.
Конвертованість валюти - це здатність резидентів вільно, без будь-яких обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. За ступенем конвертованості валюти розрізняють: вільно конвертовані валюти - валюти, які без обмежень можуть бути обміняні на будь-які іноземні валюти. Це переважно валюти промислово розвинутих держав і окремих країн, що розвиваються, де склалися світові фінансові центри або які зобов'язалися перед МВФ не запроваджувати валютних обмежень; частково конвертовані валюти країн, де зберігаються валютні обмеження; неконвертовані (замкнені) валюти країн, в яких для резидентів і нерезидентів введена заборона обміну валют.
Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість — надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти. Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки значним зусиллям, спрямованим на досягнення товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, запровадження організаційно-правових основ валютного регулювання тощо.
Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями: 1. За повнотою конвертації: v повна конвертованість; v часткова конвертованість. 2. За видами суб’єктів: v зовнішня; v внутрішня. 3. За характером економічних операцій, обслуговуються конвертованою валютою: v за поточними операціями; v за переміщенням капіталу. що
Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами). Найбільшу довіру і найширше застосування мають валюти країн з найвищими економічними потенціалами: долар США, євро, японська єна, англійський фунт стерлінгів. Ці валюти не тільки вільно використовуються у міжнародних платежах, а й вільно накопичуються в резервах міжнародної ліквідності, за що вони дістали назву резервних валют.
Часткова конвертованість валюти означає, що національна валюта обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Наприклад, для одних осіб її обмін дозволений, а для інших — ні, так само для одних видів операцій обмін дозволений, для інших — ні тощо. Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів — внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо тільки на платежі за рухом капіталу — капітальною.
Перехід від неконвертованої до конвертованої валюти відбувається через часткову конвертацію, насамперед за поточними операціями. Ця конвертація може бути або зовнішньою, або внутрішньою.
Валютний курс - мінова вартість національної грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн, та коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Режими валютних курсів: фіксовані, плаваючі (гнучкі), компромісні (гібридні). Режим фіксованих валютних курсів - це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів.
Валютний курс – це своєрідна форма ціни грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн, що визначається попитом і пропозицією на валютному ринку та по суті є коефіцієнтом перерахунку однієї валюти в іншу. Замість власне поняття валютного курсу часто вживають його синонім – обмінний курс (від англ. “eхchange rate”, або “rate of exchange”), тобто розмір пропорцій обміну однієї валюти на іншу, що характеризує співвідношення між валютами різних країн саме у процесі їх обміну.
Фіксований валютний курс може фіксуватися різними способами: 1. Фіксація курсу національної валюти (до курсу найбільш значущих валют міжнародних розрахунків). 2. Використання валюти інших країн як законного платіжного засобу. 3. Фіксація курсу національної валюти до валют інших країн - головних торговельних партнерів. 4. Фіксація курсу національної валюти до колективних валютних одиниць, наприклад, до СПЗ (Лівія, М'янма, Сейшельські Острови).
Гнучкі або вільно плаваючі валютні курси - режим, за якого курси обміну валют визначаються під дією попиту і пропозиції. Ринок валют урівноважується за допомогою цінового, тобто курсового механізму. Компромісні (гібридні) валютні курси - де режим, за яким поєднуються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного ринку лише частково здійснюється рухом самих валютних курсів. Це може бути: підтримування фіксованого курсу шляхом незначних змін в економіці, а у випадку їх недостатності - шляхом девальвації валюти і встановлення нового офіційного фіксованого курсу;
регульоване плавання валют, коли офіційні органи змінюють валютний курс поступово, поки не буде досягнуто нового паритету. Це може бути: а) "ковзне прив'язування" - щоденна девальвація національної валюти на заздалегідь заплановану й оголошену величину; б) "повзуче прив'язування" - зниження валютного курсу зі заздалегідь оголошеною періодичністю на значну величину; в) "брудне плавання" - щоденна девальвація на заздалегідь не оголошену величину. Разом з цим уряд вживає заходів щодо пристосування економіки до нової ситуації.
Валютний курс може встановлюватися законодавчо або в процесі взаємного котирування валют. Валютне котирування - це визначення валютного курсу на основі певних ринкових механізмів. Розрізняють наступні методи котирування: пряме - ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти (1 дол. США = 12 грн. ); непряме (зворотне) - ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти (І грн. = 0, 083 дол. США); крос-котирування - співвідношення між двома валютами (А і В), що розраховується за допомогою валюти третьої країни (С): (А/С) х (С/В) = А/В. Зазвичай, валютний курс розглядається як ціна іноземної валюти в національній валюті. Курс валют встановлюється до четвертого знака після коми десяткового дробу.
Регулювання валютних курсів. Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти. Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу — знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту.
Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. це веде до подорожчання кредиту всередині країни.
Валютні обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Обмеження операцій з валютними цінностями є складовою валютного контролю, служить також об'єктом міждержавного регулювання через МВФ. Валютні обмеження як різновид валютної політики мають на меті: v забезпечення рівноваги платіжного балансу; v підтримку валютного курсу; v концентрацію валютних цінностей для вирішення поточних та стратегічних задач держави.
Валютна політика - це сукупність заходів, спрямованих на щоденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку, у тому числі за допомогою дисконтної та девізної політики, зокрема валютної інтервенції, валютних обмежень, валютного субсидування та диверсифікації валютних резервів. Валютна дисконтна (облікова) політика являє собою систему економічних, правових та організаційних заходів щодо використання облікової ставки відсотка для регулювання руху інвестицій та балансування платіжних зобов'язань, регулювання валютного курсу. Валютна девізна політика - це система регулювання валютного курсу через придбання та продаж державними органами іноземної валюти за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень.
Методи валютної політики: Девальвація - зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних валютних одиниць, раніше і до золота, її об'єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу в порівнянні з ринковим. Ревальвація - підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних рахункових валютних одиниць, раніше і до золота.
Об'єктами валютного регулювання відповідно до порядку регламентації є валютний обіг за кордоном та всередині країн. Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностями, які використовуються суб'єктами валютного регулювання. До валютних цінностей належать національні та іноземні грошові знаки, платіжні документи та цінні папери, емітовані нерезидентом, а також банківські метали.
Валютні операції - це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, включаючи операції з використання валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, а також операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей
Валютні операції як інструменти валютного ринку Валютні операції - це фінансові та банківські операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу, ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей. Виділяють торговельні та неторговельні валютні операції.
Торговельні (конверсійні) валютні операції на валютних ринках здійснюються з такими основними цілями: v продаж отриманої від експорту іноземної валюти; v купівля іноземної валюти для проведення розрахунків за імпортними контрактами; v погашення валютних кредитів і процентів за ними; v здійснення операцій хеджування; v проведення арбітражних операцій.
Виділяють наступні види конверсійних операцій: v угоди з негайною поставкою (поточні операції); v строкові валютні операції: форвардні, ф'ючерсні, опціонні угоди, операції "своп"; v арбітражні угоди: просторовий (географічний) арбітраж, часовий арбітраж, конверсійний валютний арбітраж.
Під валютними операціями звичайно розуміють будьякі платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. 1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: v касові, або операції з негайною поставкою; v строкові. 2. За механізмом здійснення операцій: v спот; v форвардні операції; v ф’ючерсні операції; v опціонні операції.
3. За цільовим призначенням: v операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками; v операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування); v операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції. 4. За формою здійснення: v безготівкові; v готівкові. 5. За масштабами операцій: v оптові (здійснюються між банками); v роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).
Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей — їх валютного курсу.
Ринок депозитно-кредитних операцій — це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівляпродаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.
Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот» , а касові операції на цій умові — «операції спот» . Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті. Учасники касових операцій мають можливість терміново одержати валюту і уникнути втрат від зміни валютних курсів.
Строкові валютні операції полягають у купівліпродажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони. Строкові операції дають можливість застрахуватися від валютних ризиків та одержати додатковий спекулятивний дохід.
Валюта - будь-які грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономічними відносинами. В поняття валюти включаються не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів (готівки) чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, які справді можуть слугувати міжнародними засобами обігу чи платежу, а й інші валютні цінності — платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати, акредитиви тощо), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни.
Золотомонетний стандарт Перша світова валютна система юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р. , що визнала золото єдиною формою світових грошей. Паризька валютна система характеризувалася наступними принципами: vв її основу був покладений золотомонетний стандарт; vкожна з національних валют мала золотий зміст.
Відповідно до золотого змісту встановлювалися золоті паритети. Будь-яку валюту можна було вільно конвертувати в золото; встановився режим вільно плаваючих валютних курсів з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, обмежений "золотими точками": якщо ринковий курс валюти виявлявся нижчим за паритет, заснований на золотому підкріпленні, то за зовнішніми зобов'язаннями вигідно було платити золотом.
Для нормального функціонування валютної системи, заснованої на золотомонетному стандарті, необхідна наявність золотих запасів у кожної з країн, що входять до системи, а також достатня кількість золотих грошей в обігу. Початкова обмеженість загальносвітових запасів золота зумовила неминучість кризи і подальшої зміни валютної системи. Поступово золотомонетний стандарт вичерпав себе, оскільки не відповідав ні масштабам господарських зв'язків того часу, ні умовам, необхідним для подальшого розвитку економіки.
Золотозлитковий та золотодевізний стандарти Генуезька валютна система заснована в Генуї на Міжнародній економічній конференції у 1922 році. визначили принципи другої світової валютної системи, в основу якої був покладений паритет, сформований на золоті і провідних валютах, конвертованих у золото. Девізами почали називати засоби в іноземній валюті, що призначалися для міжнародних розрахунків і були прирівняні до золота.
Генуезька валютна система базувалася на наступних принципах: її основу складали золото і девізи - іноземні валюти. Національні гроші почали використовуватися як міжнародні платіжні і резервні засоби, що знімало обмеження, пов'язані із застосуванням золотомонетного стандарту, але водночас ставило світову валютну систему в залежність від стану провідних національних економік (проте в період між двома світовими війнами статус резервної не був офіційно закріплений за жодною з валют, а фунт стерлінгів і долар США боролися за лідерство в цій сфері);
зберігалися золоті паритети. Конвертованість валют у золото могла здійснюватися як безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії), так і опосередковано, через іноземні валюти; був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів; валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад.
Третя світова валютна система отримала оформлення на валютно-фінансовій конференції ООН в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Прийнятий на конференції Статут Міжнародного валютного фонду (IMF - International Monetary Fund, МВФ) визначив такі принципи Бреттон-Вудської валютної системи: 1. Введення золотодевізного стандарту, заснованого на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів.
2. Бреттон-Вудська угода передбачала чотири форми використання золота: були збережені золоті паритети валют і введена їх фіксація в МВФ; золото залишалося міжнародним платіжним і резервним засобом; США прирівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти; казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам за офіційною ціною, виходячи із золотого змісту долара. Курсове співвідношення валют і їх конвертованість почали встановлюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах.
Створення міжнародних валютно-кредитних організацій - Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (IBRD - International Bank for Reconstruction and Development, МБРР). Основними завданнями МВФ стали надання кредитів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів в цілях підтримки нестабільних валют, контроль за дотриманням принципів світової валютної системи і забезпечення валютної співпраці країн.
СРСР не став учасником Бреттон-Вудської світової валютної системи. Провідне положення США у світовій економіці після закінчення війни знайшло своє віддзеркалення в затвердженні доларового стандарту. Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції і резервних активів. Фактично він виконував ту ж роль, що і золото у валютній системі, заснованій на золотомонетному стандарті. США згодом використовували статус долара як резервної валюти для покриття дефіциту свого платіжного балансу.
У 1972 -1974 pp. "Комітетом двадцяти" МВФ було підготовлено проект реформи світової валютної системи, який був втілений в Угоді країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) в січні 1976 p. , і ратифікований в квітні 1978 р. За цих умов і була сформована четверта світова валютна система - Ямайська.
Основні принципи організації валютних відносин згідно з Ямайською валютною системою: ліквідовано золотодевізний стандарт і введено стандарт СПЗ (SDR -Special Drawing Rights, спеціальні права запозичення). Ця валюта стала елементом у структурі міжнародної ліквідності; юридично завершилася демонетиризація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото; країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу: фіксованого, плаваючого або їх змішаного варіанта; права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені і перед МВФ була поставлена ціль підсилити міждержавне валютне регулювання.
Міжнародний Валютний Фонд (International Monetary Fund, МВФ) є міжнародною фінансовою організацією, яка була заснована в 1945 р. До її складу входять 185 країн. Згідно зі Статутом Фонду його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу. Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.
Валютні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств різних країн і обслуговуються валютою, коли вони переходять межі національних митних кордонів. У цей момент національні гроші набувають форми валюти. Тому національний валютний ринок кожної країни є складовою її грошового ринку.
Залежно від економічного призначення валютних платежів у валютних відносинах можна виділити такі складові: v міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними операціями; v одержання і погашення різних видів міжнародних позичок; v переміщення валюти при здійсненні зовнішніх інвестицій; v переміщення валюти при наданні економічної і технічної допомоги; v операції з купівлі-продажу валюти на внутрішньому і зовнішніх валютних ринках.
Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центральним банком Росії. В умовах інфляційних процесів, коли економіка України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострювалася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживчого ринку з ІО січня 1992 р. в обіг були введені так звані "купони багаторазового використанню, які разом з рублем виконували функцію обігу та платежу.
Колективні валютні одиниці, які могли б у майбутньому претендувати на роль повноцінних резервних валют. Так, є можливості формування валютного союзу в складі країн - учасниць Євр. Аз. ЕС з єдиною колективною валютою. Валютна одиниця Ради співробітництва арабських держав Перської затоки «халіджі» . Валюта країн Африканського континенту «афро» (afro), яку планує випустити Африканський союз; «Сукре» (sucre, від іспанського Sistema Unitario de Compensacion Regional), створювана в рамках альянсу ALBA (Венесуела, Куба, Нікарагуа і деякі інші країни).
Де знаходяться архітектурні об'єкти, зображені на банкнотах євро? На лицьовій стороні банкнот євро зображені ворота і вікна, на зворотному - мости. Це не фотографії реальних об'єктів, а просто схематичні ілюстрації в різних архітектурних стилях. Кожна банкнота присвячена певному стилю, наприклад, 20 євро - готики, а 100 євро - бароко і рококо.
В якій країні дві половинки порваній купюри дорівнюють за вартістю цілої купюрі? Якщо порвати будь-яку російську купюру на дві частини, вона буде законним платіжним засобом, тільки будучи склеєної. Інші правила в Австралії: вартість частини будь купюри, площа якої не менше 20% і не більше 80% від оригінальної купюри, пропорційна вартості оригінальної купюри. Іншими словами, якщо розірвати 10 австралійських доларів навпіл, то кожну половину можна законно використовувати як 5 доларів.
Камерун, 2011 год, 1000 франков
Кот-д'Ивуар, 2010 год, 1000 франков
Монголия, 2011 год, 500 тугриков
Франция, 2010 год, 10 евро
Острова Ниуэ, 2008 год. "Калининград", монета из серии "Янтарный путь", 1 доллар
Либерия, 2001 год, 10 долларов
Конго, 2007 год, 10 франков
Ниуэ, 2008 год, 1 доллар
Бенин, 2011 год, 100 франков
Бангладеш, 2 таки
Южноафриканський ренд
Грузия, 10 лари
Гонконг, 10 гонконгских долларов
Острова Кука, 10 долларов Островов Кука
Исландия, 2000 исландских крон
Фарерские острова, 50 фарерских крон
Новая Зеландия, 10 новозеландских долларов
Румыния, 2000 леев
Коморские острова, 1000 коморских франков
Французская Полинезия, 1000 французских тихоокеанских франков
Швейцария, 10 швейцарских франков
Япония, 2000 японских иен
Африканська держава Заїр, нині відоме як Демократична республіка Конго, не розташовує зайвими грошима. Тому після повалення режиму диктатора Джозефа Мобуту в 1997 році нове уряд не поспішав витрачатися на випуск нових грошей. Воно надійшло набагато більш економно, зібравши безліч купюр в 20 тис. заїр і вирізавши з них особа Мобуту.
Ця купюра, випущена в Угорщині в 1946 році, має номінал в 100 мільйонів трильйонів пенго. 100 000 000 000 пенго.
Найдорожча грошова валюта в міреувейтскій динар. Це валюта була утворена в 1961 році, коли розпався союз перських країн, і почалася нова ера розвитку в цьому регіоні, де кожна країна відстоювала свої інтереси. Тепер Кувейт вважається однією з найбагатших країн, де кожен громадянин народжується мільйонером, за рахунок того, що тут розташовані найбільші поклади нафти. Це одна з учасниць ОПЕК, країн, які диктують свої правила з продажу палива. Її грошова валюта в три з половиною рази більше долара і в 2, 5 євро.
Зімбабвійський долар - грошова одиниця Зімбабве (до 2009 року) є найдешевшою валютою в світі. У цій країні національна валюта падає настільки швидко, що відстежити це часом досить проблематично. Рівень інфляції тут перевищував 1000%. Наприклад кілька років тому офіційний курс валюти був « 642» і 24 нуля за один американський долар. У зв'язку з цим, уряд Зімбабве регулярно проводило деномінацію, простими словами прибирало зайві нулі, щоб ціни не були такими величезними. Іноді курс стабілізувався і складав близько 20 тисяч зімбабвійських доларів за 1 американський, однак такий стан валюти тривало не довго і незабаром валюта знову знецінювалася. Прийшовши в магазин, можна було побачити ціну в 30 мільярдів доларів за один десяток яєць. Зрозуміло, такий стан справ не могло довго тривати і незабаром ходовою валютою в Зімбабве став американський долар.