ТЕМА 18 УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

ТЕМА 18. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН НА МІКРОРІВНІ

План вивчення теми: 1. Теоретичні аспекти формування і функціонування внутрішніх ринків праці. 2. Формування кадрової політики організації. 3. Планування, формування і розвиток персоналу.

1. Теоретичні аспекти формування і функціонування внутрішніх ринків праці

Внутрішній ринок праці – це система соціально-трудових відносин, обмежених рамками одного підприємства, усередині якої призначення ціни (заробітної плати) робочої сили і її розміщення визначаються адміністративними правилами і процедурами.

Причини виникнення й існування внутрішніх ринків праці. 1. Спеціальна кваліфікація працівників. Робота на кожному даному робочому місці або підприємстві вимагає унікальних знань і навичок, що складають специфічний людський капітал. Працівники, прийняті на підприємство раніше, уже мають такий специфічний людський капітал, і вони більш придатні для роботодавця, ніж працівники, яких можна найняти на зовнішньому ринку праці.

2. Професійна підготовка на робочому місці. Існує багато способів навчання на роботі: спеціальна демонстрація майстерності, переймання досвіду “сусідів”, залучення учня, як асистента, заохочення спроб виконання нової роботи у вільний від основної роботи час. Переваги навчання на роботі: по-перше, воно носить індивідуальний характер і орієнтоване на конкретне робоче місце; по-друге, для окремих видів робіт іншої альтернативи просто немає; потретє, воно здебільшого має неформальний характер; по-четверте, характеризується більш низькими витратами.

3. Звичаї і традиції, що існують на даному підприємстві. Працівник, що вже працює на підприємстві, засвоює традиції, неформальні правила, що регулюють трудові відносини на даній фірмі (корпоративна культура). Додержання правил цього неписаного кодексу дозволяє підвищити ефективність виробництва і досягти стабільності і безконфліктності в колективі.

4. Істотна неоднорідність благ, обмінюваних на ринку праці. Працівник, що приходить із зовнішнього ринку праці не має повного уявлення про умови роботи, її оплати тощо. Роботодавець також не має повного уявлення про якість працівника, що наймається із зовнішнього ринку праці.

Переваги існування внутрішнього ринку праці для фірм і для працівників. 1. Переваги для роботодавців. 1. 1. Скорочення плинності робочої сили підвищує віддачу для фірми від витрат на навчання. 1. 2. Просування в межах фірми скорочує витрати по найманню і добору робочої сили і зменшує ризик помилок при заповненні вакансій. 1. 3. Наявність чітко визначених службових сходів створює стимули для працівників підтримувати дисципліну, продуктивність і підвищувати кваліфікацію.

2. Переваги для працівників. 2. 1. Працівники, що вже прийняті, одержують гарантії зайнятості і можливості кар’єрного росту. 2. 2. Захист від конкуренції з боку зовнішнього ринку праці. 2. 3. Формалізація й узаконювання правил і процедур як розміщення робочої сили, так і визначення ставок заробітної плати, захищають працівників від упередженості адміністрації.

Проблема розвитку внутрішніх ринків праці характерна, по-перше, для великих підприємств (на яких завдяки їх масштабу можуть виникнути внутрішні ринки, сформуватися службові сходи) і, по-друге, для підприємств, що мають порівняно великі трансакційні витрати в сфері праці.

На розмір трансаційних витрат на зовнішньому ринку праці впливають наступні чинники: - гранична продуктивність працівника на даному робочому місці, оскільки чим вона вище, тим дорожче обійдуться помилки при невірному доборі і найманні; - ціни на рекламу і на користування інформаційними каналами для повідомлення про існуючі вакансії; - мобільність робочої сили (як територіальна, так і міжгалузева, межпрофесійна).

Причини, по яких внутрішні ринки праці сприяють створенню профспілок. 1. Підвищення стабільності складу трудових колективів. 2. Робітники на внутрішньому ринку праці мають особливу підготовку, що додатково їх об’єднує і сприяє створенню профспілки. 3. Внутрішній ринок регулюється адміністративними правилами в сфері трудових відносин, прийнятті управлінських рішень.

2. Формування кадрової політики організації

Елементи системи управління персоналом. 1. Кадрова політика. 2. Кадрове планування. 3. Комплектування штату (забезпечення необхідної чисельності персоналу) і адаптація нових працівників. 4. Навчання і розвиток працівників. 5. Оцінка і контроль

Кадрова політика організації – це система роботи з персоналом, що спрямована на створення згуртованого, відповідального і високопродуктивного колективу для реалізації можливостей підприємства адекватно реагувати на зміну зовнішнього і внутрішнього середовища.

Вимоги до кадрової політики: 1. Відповідати стратегічним цілям і поточним завданням організації. 2. Вироблятися в результаті обговорень і консультацій на різних рівнях організації. 3. Бути чітко сформульованою в письмовому вигляді й охоплювати всі основні напрямки роботи з персоналом. 4. Передбачити шляхи і механізми доведення затвердженої політики до всіх співробітників організації. 5. Бути забезпеченою необхідними ресурсами.

6. Містити в собі конкретні практичні кроки по реалізації затвердженої політики. 7. Окремі напрямки кадрової політики (наприклад, комплектування штату, адаптація і навчання персоналу) повинні бути зв'язані між собою, поєднуватися загальною ідеологією і доповнювати один одного.

Елементи кадрової політики фірми. 1. Політика зайнятості – забезпечення висококваліфікованим персоналом і створення привабливих і безпечних умов праці та можливостей для просування працівників. 2. Політика навчання – формування відповідної бази навчання, щоб працівники могли підвищити кваліфікаційний рівень і тим самим одержати можливість свого професійного просування. 3. Політика оплати праці – створення конкурентних умов оплати праці з урахуванням кон’юнктури зовнішнього та внутрішнього ринків праці.

4. Політика добробуту – забезпечення більш широкого набору послуг і пільг, ніж в інших наймачів. 5. Політика трудових відносин – установлення чітких процедур і правил формування та регулювання соціально-трудових відносин.

Основна мета кадрової політики – реалізувати стратегію підприємства і сформувати у працівників соціальну відповідальність перед підприємством і суспільством.

Етапи формування кадрової політики: 1. Проведення аналізу наявної ситуації і підготовка коротко-, середньо- і довгострокових прогнозів розвитку підприємства. 2. Визначення ключових принципів, пріоритетів і положень кадрової політики. Прогноз чисельності і якісної структури кадрів. 3. Офіційне затвердження кадрової політики організації. 4. Інформування колективу про розроблену кадрову політику і збір думок. 5. Установлення каналів зворотного зв'язку між керівництвом і персоналом.

3. Планування, формування і розвиток персоналу

Планування персоналу – це цілеспрямована діяльність по забезпеченню пропорційного і динамічного розвитку персоналу, яка включає розрахунок його структури, визначення кількісної і якісної потреби в майбутньому періоді. Кількісна потреба в кадрах – це потреба у певній кількості працівників різних спеціальностей. Якісна потреба в кадрах – це потреба в працівниках конкретних спеціальностей та рівня кваліфікації.

Методи визначення кількісної потреби в персоналі: - розрахунок чисельності персоналу на основі даних про трудомісткість робочого процесу; - розрахунок чисельності працівників за нормами обслуговування; - розрахунок за робочими місцями і нормативами чисельності; - статистичні методи, що дозволяють ув’язати потребу в персоналі з обсягами виробництва, трудомісткістю робіт та ін. ; - метод експертних оцінок.

Методи визначення якісної потреби в персоналі: - професійно-кваліфікаційний поділ робіт на основі виробничо-технологічної документації; - аналіз положень про відділи, посадових інструкцій і описів робочих місць; - штатний розклад підрозділів організації.

Структура персоналу – це співвідношення окремих його категорій і груп у загальній чисельності (професійно-кваліфікаційна, соціальна структура та ін. ).

Формування персоналу підприємства – це процес створення трудового потенціалу підприємства і визначення перспектив його подальшого розвитку. Мета формування персоналу – звести до мінімуму втрати, обумовлені розбіжністю потенційно формованих у процесі навчання здібностей до праці й особистих якостей людей з можливостями їх використання при виконанні конкретних видів робіт, потенційної і фактичної зайнятості в кількісному і якісному відношенні.

Управління формуванням персоналом покликано вирішити наступні завдання: - встановлення оптимального співвідношення чисельності працівників з різними професійно-кваліфікаційними і соціально-психологічними характеристиками для досягнення максимальної відповідності між структурами робіт, робочих місць і персоналом; - забезпечення оптимального ступеня завантаження працівників; - оптимізація структури працівників з різним функціональним змістом праці.

Стадії формування персоналу: - підготовча: профорієнтація, профвідбір, первинна професійна підготовка; - розподільча: набір і розміщення кадрів; - адаптаційна: формування соціальнопсихологічної структури, міжособистісних зв'язків – соціально-психологічна адаптація, формування соціально-економічної структури – професійна підготовка.

Розвиток персоналу спрямований на підвищення майстерності працівників для того, щоб вони могли просуватися службовими сходами і ефективно вирішувати завдання, що стоять перед ними.

Необхідність розвитку персоналу обумовлена наступними причинами: 1) постійно зростаючою вартістю персоналу як виробничого ресурсу; 2) тиском з боку конкурентів, що вимагає скорочення витрат, і відповідно більш ефективного використання праці; 3) технологічними змінами, що вимагають оволодіння новими знаннями і перепідготовки працівників; 4) соціальною відповідальністю організації за збільшення потенціалу своїх працівників.