Тема 14 Психологія управлінської діяльності Управління діяльність

Тема 14. Психологія управлінської діяльності Управління – діяльність керівника, спрямована на максимальне досягнення державних, колективних та індивідуальних цілей з оптимальними соціальноекономічними, технологічними та особистісними витратами. Поняття «управління» вживається стосовно складних систем і процесів; «керівництво» стосовно окремих осіб та колективів. Модель управління (за А. Файолем) передбачає наявність таких якостей фізичних: здоров`я, енергійність, зовнішній вигляд розумових: здатність енергійно мислити і адаптуватися до швидко змінюваних умов моральних: готовність прийняти на себе відповідальність, ініціативність, лояльність освітніх: освіченість, широта професійних інтересів технічної ерудиції та досвіду

Напрямки діяльності керівника (за Я. В. Подоляком) формування колективної думки управління колективними настроями попередження і подолання конфліктів управління колективною дисциплінованістю оцінка психологічної сумісності та групової згуртованості оцінка стилю міжособистісного спілкування оцінка ступеня адаптації особистості до колективу

Управлінська діяльність має наступні суттєві складові Мета – підтримання оптимального робочого стану системи управління, що складається з об`єктів і базується на плануванні, контролі та корекції дій з урахуванням обстановки Об`єкт – організація як складноієрархізована та багаторівнева структура, кожен із «поверхів» якої має свою специфіку Функціональні зв`язки між елементами системи, найважливішим із яких є люди Соціально-психологічні стосунки у системі управління, що є похідними від функціональних відносин

Види функцій управління в правоохоронних органах функції системи управління (функції-завдання) функції процесу управління (функції-операції)

Складові процесу управління в правоохоронних органах управління самим органом, спрямоване на удосконалення його організації та забезпечення оптимальних умов для діяльності управління підпорядкованими підрозділами та посадовими особами вплив на конкретні антигромадські прояви та криміногенні чинники з метою їх попередження або припинення

Функції-операції оперування інформацією формулювання проблеми висунення управлінської гіпотези прогнозування вироблення проектів управлінських рішень підведення підсумків функціонування організація їх виконання коригування системи управління

Функції-завдання загального управління: цілепокладання, планування; прийняття рішень; мотивація; організація виконання; регулювання; облік і контроль основні – визначаються метою і завданнями, що стоять перед системою управління забезпечуючі: кадрове, фінансове, матеріальнотехнічне, інформаційне забезпечення тощо

Основні функції керівника узгодження координування представництва контролю

Характеристика основних функцій правоохоронних органів охорони громадського порядку – здійснення адміністративної діяльності та адміністративного примусу розкриття та розслідування злочинів – реагування на вже вчинені чи підготовлювані злочини попередження злочинів – здійснення загальної та індивідуальної профілактики; встановлення та усунення умов, що сприяють вчиненню правопорушень соціального обслуговування – надання допомоги населенню, державним органам, громадським організаціям при реалізації їх прав та здійсненні тих чи інших видів діяльності захисту державної, громадської та особистої власності громадян – відомча та позавідомча охорона виконання покарань – виконання вироків судів щодо осіб, засуджених до виправних робіт та інших видів покарань, не сполучених із позбавленням свободи

Основні проблеми психології управління соціально-психологічний аналіз органів, підрозділів і груп, де реалізуються первісні формальні і неформальні відносини, спільні цілі та очікування людей структурно-функціональний аналіз управлінської діяльності, прийняття рішень і процедури їх супроводження Дослідження психології діяльності конкретного управлінця, становлення його як професіонала; використання особистісних резервів формування індивідуального стилю, образу життя і мотивації, ставлення до підлеглих та колег по управлінській діяльності вивчення психологічних закономірностей адаптації до управлінської діяльності, механізмів психологічної компенсації; психологічних механізмів ротації та підбору кадрів, виходячи з специфіки діяльності; проблем професійної підготовки управлінців

Психологічні особливості управління правоохоронними органами Субординаційно-статутна опосередкованість і дистанційність операцій управління реальними об`єктами та процесами Неалгоритмічний характер більшості операцій, що найчастіше пов`язане з дефіцитом інформації в швидко змінюваних умовах Жорстка детермінація частини операцій часовими параметрами, заданими організаційними умовами та організаційною програмою у цілому Значний обсяг і різноманітність завдань і дій Соціотехнічний характер управлінських дій, що вимагає врахування технікотехнологічних умов оцінки соціальної, виробничої і технічної сторін у прийнятих рішеннях Високий рівень психологічної напруженості, зумовлений відповідальністю за прийняття рішень та ризиком, притаманним діяльності правоохоронних органів

Умови організації системи управління Формування концепції правоохоронної діяльності Формування ділової цілеспрямованості працівників Оптимізація організаційного клімату Врахування неформальної (неофіційної) структури колективу

Стадії управлінського циклу підготовка управлінського рішення прийняття управлінського рішення доведення до підлеглих управлінського рішення мобілізація підлеглих на виконання управлінського рішення контроль за ходом виконання управлінського рішення корекція управлінського рішення

Класифікація суб`єкта управління за характером діяльності за змістом діяльності керівники універсальні лідери-натхненники керівники ситуативні лідери-організатори лідери-виконавці

Підходи до вивчення особистості керівника «теорія рис» , згідно з якою існує такий перелік особистісних властивостей і якостей, що забезпечує ефективну діяльність людини у будь-якій ситуації функціонально-діяльностний підхід, що виходить із вимог ситуації, самої діяльності, а риси особистості та її якості під впливом ситуації набувають відповідних змін

Властивості та якості особистості керівника Загальні: високий рівень загального розвитку, практичний розум, спостережливість, висока працездатність, активність, ініціативність, наполегливість, організованість, самостійність, самовладання Спеціальні: організаторські здібності; здатність до емоційновольового впливу; схильність до організаторської діяльності

Чинники, що визначають формування стилю управлінської діяльності соціально обумовлені зразки керівників, що відповідають рівню розвитку наукових та емпіричних уявлень про деяку «норму» , соціально-політичній, економічній і правовій політиці держави, вирішуваним масштабним державним завданням відомчі еталони, що відображають історію формування та специфічні особливості діяльності, рівень професійного та духовного розвитку його вищих ешелонів, характер діяльності та ступінь її керованості, наявність реальних можливостей позитивного впливу на стан відомчої політики ситуативні еталони, обумовлені особливостями часового виміру, його специфічними вимогами до рівня професійного і особистісного розвитку керівника, його уміннями вирішувати завдання з високою професійною і загальнодержавною відповідальністю еталони мікросередовища, що визначаються рівнем розвитку підпорядкованого підрозділу

Стиль управління – типовий для керівника спосіб мислення, поведінки і діяльності при вирішенні ним управлінських завдань. Стилі управління (за К. Левіном) Авторитарний стиль – максимальне використання влади, припущення недобросовісності виконавця і жорсткий контроль за ним Демократичний стиль – колегіальність, консультування і допомога підлеглим; планування і контроль лише кінцевого результату Ліберальний стиль – заснований на принципі партнерства з підлеглими за умови їхньої повної свободи

Стилі управління в правоохоронних органах адміністративно-командний стиль – керівник мотивує діяльність підлеглих не через їх інтереси, а спираючись на силу адміністративної вказівки, директиви технократичний стиль – керівник ставиться до підлеглих, як до засобу вирішення організаційних завдань, понад усе піклуючись про показники роботи та ігноруючи реальні запити людей директивний стиль – характеризується високим ступенем централізації владних повноважень і прагненням розглядати всі відносини через призму концентрованої влади колегіальний стиль – високий ступінь залучення працівників до вирішення колективних завдань, розвиток самоорганізації і самоуправління, відмова від жорсткої централізації та адміністрування ліберальний стиль – наявний при низькому рівні ділової активності керівника, його прагненні уникнути відповідальності (перекласти її на інших), низькій вимогливості бюрократичний стиль – проявляється у зміщенні мотивації з результатів діяльності на її засоби: головне – правильно виконати різноманітні процедури і правила

Рівні об`єкта управління зовнішні – психологічні внутрішні – особливості характеристики та параметри оперативної підпорядкованого колективу та конкретних його обстановки, ритмічність представників праці та визначеність функціональних обов`язків

Вимоги, що висуваються до персоналу правоохоронних органів для ефективного вирішення професійних завдань вимоги до ділових якостей вимоги до особистих якостей співробітників: високий професіоналізм та професійна майстерність; правова співробітників: розвинене мислення, уміння культура і розвинена правосвідомість, переключатися з одного виду діяльності на інший; висока працездатність, витривалість; переконаність у необхідності дотримання уміння протистояти стресовим ситуаціям; норм закону; вміння зберігати службову та уміння діяти у нетипових, нештатних, державну таємницю; критична оцінка екстремальних ситуаціях, переборювати результатів своєї службової діяльності, почуття нового; уміння чинити позитивний труднощі; моральна бездоганність та чистота вплив на людей

Характеристики, що визначають вибір тактики поведінки в системі неформальних відносин опис бажаної організаційної поведінки, тобто сукупності норм, вимог та регламентів, що відповідають моделі професійних дій оцінка конкретними працівниками своєї та групової поведінки у рамках організації, що призводить до планування сіток взаємовідносин та вибору конкретних людей та контактів реальна поведінка працівника в структурі формальних відносин

Умови використання неформальних методів і прийомів управління максимальне співпадання офіційних і неофіційних каналів проходження інформації для попередження чуток, анонімних листів та інших негативних явищ уміле поєднання формальних і неформальних розпоряджень формування підрозділів із урахуванням соціально-психологічної сумісності працівників для цінністно-цільової єдності мікрогруп та попередження конфліктів співпадання в одній особі керівника і неофіційного лідера створення неформальних і довірчих стосунків із підлеглими, не обмежуючись службовим спілкуванням зведення до мінімуму офіційних форм контролю, віддання переваги самоуправлінню підрозділів

Основні чинники впливу стилю управління на життєдіяльність організації стиль керівника ( «першої особи» ) ірадіює на нижчі рівні управління, робить їх єдинообразними, нівелюючи можливі варіації стилів керівників підрозділів кожна система управління свідомо чи несвідомо проектує бажаний стиль на нижчі рівні управління стиль управління сприймається підлеглими не абстрактно-оціночно, а змістовно, тобто спонукає до роботи чи деформує мотивацію на діяльність робота підлеглих певним чином сполучена зі стилем управлінської діяльності керівника

Аспекти регулювання керівником неформальних відносин недопущення переорієнтації відносин і виникнення негативних традицій спільного продовження часу подолання психологічної несумісності окремих працівників, що може проявлятись у різних формах (концептуальна, цілемотиваційна, інформаційна, на рівні професійної підготовленості тощо) підсилення уваги до позиційних, ділових конфліктів для профілактики конфліктів міжособистісних

Групи методів регулювання взаємовідносин у правоохоронних органах організаційно-розпорядницькі – зміна об`єктивних чинників і постановка нових цілей і завдань, чітке визначення ступеня відповідальності кожного працівника, створення стабільних груп і обгрунтоване призначення старших у таких групах соціально-психологічні – переконання, інформування, мотивування, стимулювання, показ негативних наслідків міжособистісних конфліктів

Основні складові психологічного потенціалу колективу рівень професійно-психологічної підготовленості персоналу домінуюча мотивація діяльності, особистісний та груповий смисл вирішуваних задач рівень розвитку реальної (формально-неформальної) організаційної структури діяльності, службових та особистих відносин морально-психологічний клімат, тобто задоволеність персоналу своєю працею та стосунками в колективі суспільна думка колективу домінуючі емоційні стани та настрої

Основні ознаки колективу соціальна ефективність Спільна суспільно корисна діяльність Наявність суспільно значимих цілей, що поділяються усіма членами Єдність професійної спрямованості учасників Позитивний соціально-психологічний клімат Територіальна компактність та тривалість існування Чітка організаційна структура, що має відповідні органи управління та відповідає задачам діяльності Особливі колективні соціальнопсихологічні явища (самовизначення, цінністно-орієнтаційна єдність, референтність тощо) Специфічні відносини у системі «керівникпідлеглі» , що характеризуються взаємною авторитетністю сторін