ТЕМА 14 ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СВІТОВУ СИСТЕМУ

ТЕМА 14. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СВІТОВУ СИСТЕМУ

ПЛАН: 1. Україна як суб’єкт міжнародного економічного права та агент світового господарства. 2. Регулювання міжнародної економічної діяльності України: цілі, рівні. 3. Участь України у міжнародній торгівлі товарами 4. Участь України у міжнародній торгівлі послугами. 5. Участь України у світових інвестиційних процесах. 6. Участь України у системі міжнародних валютних відносин. 7. Участь України у міжнародних науково технічних зв’язках. 8. Участь України у міжнародному виробничому кооперуванні. 9. Участь України у міжнародних міграційних процесах.

1. УКРАЇНА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА ТА АГЕНТ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р. ) визначила самостійність України в прийнятті зовнішньоекономічних рішень як суверенної держави. Форми МЕД суб’єктів світового господарства, в яких приймає участь Україна: торгівля товарами та послугами; інвестиційна діяльність; валютно фінансова діяльність; науково технічна діяльність; кооперація; трудова діяльність фізичних осіб за межами країни постійного проживання.

ЗУ «Про міжнародні договори України» • встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України • з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України.

1. 1. Участь України в міжнародних економічних організаціях Україна є членом багатьох МО, які координують політичне, економічне, культурне співробітництво країн світу. Участь України в МО: дозволяє країні прийняти участь в вирішені глобальних проблем людства, в розробці стратегії та механізмів розвитку світового господарства, в розв’язані проблем національної економіки, сприяє підвищенню рівня економічної безпеки національного господарства та поліпшенню глобальної економічної ситуації.

Членство України в МО, які координують економічне співробітництво * Українська і Білоруська РСР були членами-засновниками ООН разом з СРСР. ** Україна є членом-засновником СНД, але не ратифікувала його Статуту, тобто не є дійсним членом СНД.

1. 2. Україна в двосторонньому міжнародному економічному співробітництві Україна станом на 01. 2011 р. є учасницею понад 100 двосторонніх угод з різними країнами світу: 1) про економічне співробітництво (про економічне, промислове, наукове та технічне співробітництво; про торговельно економічне співробітництво, про торговельно економічне та технічне співробітництво тощо). Угоди укладено на терміни: п’ятирічний з можливістю його продовження (52). невизначений в деяких випадках (угоди діють з часу, коли Україна входила до складу СРСР; угоди підписані, коли країна стала самостійною державою (1992 р. 19 угод, 1993 р. 16 угод, 1994 р. – 9 угод, 1995 р. 10 угод). В останні роки підписується менше нових договорів (2 4 за рік, в 2010 р. не було підписано жодного договору). 2) про співробітництво в окремих галузях.

2. Регулювання міжнародної економічної діяльності України. Режим МЕД – комплекс міжнародних угод, які визначають характер взаємодії національних економічних суб’єктів із зарубіжними, правовий і економічний статус держави, міжнародний режим та міжнародне економічне право в світогосподарських взаємовідносинах. Україна є учасником Конвенції про право міжнародних договорів, яка є головним практичним керівництвом держав в сфері міжнародних договорів є (Вена, 1969 р. , набула чинності 27 січня 1980 р. ), яка встановлює особливості заключення та дії міжнародних договорів).

Міжнародні економічні договори є основним інструментом здійснення МЕД держави. Міжнародний економічний договір - угода між двома і більше державами та іншими суб’єктами міжнародного економічного права щодо встановлення, зміни чи припинення їхніх взаємних прав і обов’язків в галузі економічних відносин між ними. Види міжнародних договорів у залежності від об’єкта: політичні договори; економічні договори; договори по спеціальних питаннях.

Заключення та виконання міжнародного договору відноситься до повноважень суверенітету. Згідно з законодавством України: міжнародні договори, які ратифіковані парламентом держави, є складовою національного законодавства: в необхідних випадках в законах України вказується на необхідність використання міжнародного договору.

Закон «Про міжнародні договори України» (29. 06. 2004, вступив в дію 03. 08. 2004) встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України: 1) міжнародні договори України укладаються Президентом України або за його дорученням від імені України; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням від імені Уряду України…. (ст. 3); 2) загальноекономічні (про економічне та науково технічне співробітництво) договори, з питань одержання Україною від іноземних держав і МФО позик, … підлягають ратифікації (ст. 9); 3) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади … забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України… (ст. 16); 4) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР України, … є частиною національного законодавства (ст. 19).

Цілі регулювання МЕД: - забезпечення зовнішніх умов, які сприяють розвитку світової економіки; - вирішення глобальних проблем; - надання допомоги країнам, що розвиваються, тощо.

МЕД фізичних та юридичних осіб кожної країни світу здійснюється у відповідності до національної зовнішньоекономічної політики та підпадає під дію внутрішнього права держави. Найчастіше використовується термін «зовнішньоекономічна діяльність» (ЗЕД), в зв’язку з тим, що ця діяльність: – передбачає формування відносин між фізичними та юридичними особами різних країн світу; – має місце на національній території та за її межами. МЕД регулюється міжнародним публічним правом. ЗЕД регулюється міжнародним приватним правом. Сфера дії міжнародного приватного права – відносини, що складаються у цивільному просторі, який виходить поза межі юрисдикції однієї держави.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не використовується термін «міжнародна економічна діяльність» , а використовується поняття ЗЕД. Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (ЗУ «Про ЗЕД» ). Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється у відповідності з Конституцією України, Законом «Про ЗЕД» та іншими законами, які визначають права та обов’язки в окремих сферах ЗЕД. Головним нормативно правовим актом України, який регламентує ЗЕД, є Закон «Про ЗЕД» , що має на меті «запровадити правове регулювання всіх видів ЗЕД в Україні…» .

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється: Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції; недержавними органами управління економікою, що діють на підставі їх статутних документів; суб'єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Розвиток системи управління МЕД в Україні пов’язано з введенням в дію Указу Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 р. Головними органами державного регулювання МЕД України, згідно з Указом, є: • • Міністерство закордонних справ України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державна податкова служба України, Державна служба експортного контролю України, Державна митна служба України, • Державна міграційна служба України.

3. Участь України у міжнародній торгівлі товарами. Україна: є учасницею міжнародних угод щодо торгівлі товарами, важливими для національної економіки: Міжнародної угоди по цукру, Міжнародної угоди про зерно; ратифікувала низку міжнародних конвенцій, які безпосередньо або опосередковано стосуються торгівлі товарами; уклала понад 2 тис. двосторонніх торговельно економічних угод з різними країнами світу. Суб'єкти виконання багатосторонніх і двосторонніх торговельних угод України: державні торговельні підприємства різних форм власності.

Участь України у регулюванні міжнародної торгівлі товарами на міжнародному рівні: Україна, вступивши у травні 2008 р. до СОТ, отримала можливість стати повноправним учасником міжнародної торгівлі на засадах рівноправності та недискримінації; підписавши низку конвенцій та міжнародних угод у сфері купівлі продажу товарів, Україна взяла на себе зобов'язання узгоджувати свою зовнішню політику, у т. ч. торговельну, з нормами міжнародного права та отримала можливість вимагати дотримання цих норм щодо неї з боку інших держав; на двосторонньому рівні зовнішня торгівля України регулюється угодами про вільну торгівлю, про торговельне співробітництво, про торговельно економічне співробітництво, інтеграційними угодами.

16 травня 2008 р. Україна набула повноправного членства у СОТ, ставши її 152 членом, в зв’язку з чим: прийнято Закони України, спрямовані на гармонізацію законодавства України в рамках вступу до СОТ; здійснюється забезпечення належної імплементації зобов’язань; Україна приєдналася до низки угод СОТ, які регулюють різні аспекти міжнародної торгівлі. Україна бере участь у діяльності спеціальних організацій у сфері міжнародної торгівлі: Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародний торговельний центр (ЮНКТАД) тощо.

Нормативно-правова база державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні: Конституція України; національні закони та підзаконні акти загального та спеціального характеру, акти міжнародного права, ратифіковані Україною.

Методи державного регулювання зовнішньої торгівлі України товарами: 1) економічні та адміністративні; 2) тарифні та нетарифні. • Митне регулювання це "регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України". • Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території. У вітчизняному законодавстві відсутнє визначення поняття нетарифного регулювання.

Особливості зовнішньої торгівлі України: І. Протягом 2000 2010 рр. спостерігалося: зростання обсягів експорту та імпорту товарів (крім кризового 2009 р. ), зростання експортної та імпортної квот, що вказує на збільшення відкритості вітчизняної економіки. ІІ. Особливості географічної структури: 1) зміни у географічній структурі ЗТ України: у середині 90 х рр. основні торговельні партнери України СНД, нині обсяги ЗТ України з СНД та з ЄС є близькими. 2) найбільшим торговельним партнером України за Е і І залишається РФ.

ІІІ. Особливості товарної структури: 1) експорту: переважання металургійної продукції, залежність промисловості від імпорту нафти та газу; висока питома вага експорту товарів низького ступеня обробки; надмірна питома вага готової промислової продукції, у т. ч. товарів широкого вжитку, в імпорті тощо. 2) імпорту: провідне місце посідає мінеральне паливо та нафтопродукти; значною є питома вага машинобудування; переважають готові промислові вироби промислового призначення і широкого вжитку: широкий спектр обладнання, виробничого устаткування, транспортні засоби тощо; в імпорті сировини та напівфабрикатів переважають товари, виробництво яких в Україні є недостатнім або неможливим.

ІV. Особливості сучасного стану ЗТ: висока зовнішня відкритість національної економіки; поглиблення дисбалансу між Е та І – має місце негативне сальдо торговельного балансу; біполярна структура ЗТ; недостатня географічна диверсифікація Е та І; висока концентрація товарної структури Е та І; залежність експорту від кон'юнктури на зовнішніх ринках через велику частку металургійної продукції в Е та енергоносіїв в І.

Особливості стану та державного регулювання ЗТ України в умовах членства у СОТ: чинники розвитку Е товарів зниження імпортних тарифів на українські товари; скасування кількісних обмежень на імпорт товарів з України; зниження або скасування українських обмежень на Е сільськогосподарської продукції; зменшення кількості антидемпінгових розслідувань проти українських товарів. чинники розвитку І товарів зниження ставок ввізного мита на деякі види продукції, передусім сільськогосподарської; полегшення доступу до українських ринків продукції імпортного виробництва внаслідок зниження нетарифних бар'єрів.

Зміни у регулюванні в умовах членства у СОТ: 1) митно-тарифному: структура ввізного митного тарифу на момент вступу України до СОТ характеризувалася переважанням адвалорних ставок – 91%. протягом 2003 2008 рр. відбувалося зниження рівня митно тарифного захисту: експортне мито зазнало зменшення в рамках зобов'язань перед СОТ.

2) нетарифному: членство України у СОТ зобов'язало її скасувати та більше не застосовувати поширені раніше кількісні засоби захисту внутрішнього ринку – квотування та ліцензування. технічні бар'єри. На момент вступу України до СОТ вітчизняна система стандартизації та сертифікації була достатньою мірою гармонізована з вимогами СОТ. В України протягом 2009 2012 рр. введено у дію 18 технічних регламентів промислової продукції. до вступу до СОТ Україна була переважно відповідачем у справах антидемпінгових та антисубсидійних заходів, після вступу перед нею відкриваються можливості для використання таких заходів у протекціоністських цілях.

4. Участь України у міжнародній торгівлі послугами. Україна як член СОТ приєдналась до багатосторонніх міжнародних угод, які складають основу механізму міжнародного регулювання торгівлі послугами. Україна приєдналася до Марракеської Угоди про заснування СОТ, невід'ємними частинами якої є Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС). Законодавчі акти, які регламентують зовнішньо торговельну діяльність суб’єктів ЗЕД України на ринку послуг: Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС), Перелік вилучень з режиму найбільшого сприяння (РНС) відповідно до статті ІІ ГАТС. Графік специфічних зобов’язань в секторі послуг. У Розкладі специфічних зобов'язань України щодо приєднання до ГАТС містяться зобов'язання за 134 секторами.

Зобов'язання України у рамках ГАТС стосуються «якісних» обмежень: підтвердження професійної кваліфікації в секторах медичних та освітніх послуг; вимоги акредитації у секторах професійних, фінансових, транспортних послуг; обмеження на здійснення деяких видів послуг (фінансових, юридичних, аудіо візуальних, транспортних, рекреаційних і культурних послуг).

Пряма уніфікація (уніфікація національного законодавства, яка базується на безпосередньому застосуванні конвенційних норм) в сфері торгівлі послугами використовується обмежено у конкретних галузях: 1) Україною ратифіковано ряд конвенцій стосовно транспортних послуг. 2) угоди, які дозволяють відстежувати та зіставляти статистичні показники міжнародної торгівлі країн світу. В статистичній системі України практикується використання одночасно різних класифікаційних схем для послуг: Класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД, ДК 009 96), Класифікатор послуг ЗЕД (ДК 012 97), який не повністю співпадає з РКППБ МВФ (п’яте видання). У національній статистиці послуг не використовується класифікаційна схема GNS/W/120 СОТ, що ускладнює порівняння даних статистики експорту імпорту послуг України та статистичних даних СОТ.

Види послуг згідно класифікації, що використовується в Україні: транспортні, подорожі; зв'язку; будівельні; страхові; фінансові; комп'ютерні та інформаційні; роялті та ліцензійні; інші ділові; різні ділові, професійні та технічні; послуги приватним особам та послуги у галузі культури та відпочинку; державні послуги, послуги з ремонту. Невідповідність класифікації послуг України до міжнародних норм створює певні перепони для порівняння даних вітчизняної статистики та статистичних даних СОТ, МВФ та ООН щодо торгівлі послугами. Більшість стандартів гармонізована із міжнародними стандартами якості ISO 9001, що забезпечує конкурентоспроможність послуг вітчизняних виробників на міжнародному ринку послуг.

Становлення ринку послуг України відбулось за останні десять років: 1. У міжнародній торгівлі послугами Україна відіграє незначну роль, не зважаючи на існуючий технологічний потенціал і вигідну транзитно географічну позицію. 2. Зовнішня торгівля послугами України характеризується: позитивним сальдо торговельного балансу, найбільшу частку в загальному експорті країни займають транспортні послуги; структура українського експорту послуг відрізняється від світової і є недостатньо раціональною частка високотехнологічних послуг значно низька; структурно імпорт послуг України немає значних відмінностей від експорту; останні десять років в Україні спостерігалася позитивна динаміка експорту та імпорту послуг (окрім 1998 р. , 1999 р. ) з позитивним сальдо балансу послуг позиції України на світовому ринку послуг є недостатньо задовільними, а потенціал країни не визначає її міжнародну спеціалізацію.

5. Участь України у світових інвестиційних процесах. «Податковий кодекс України» : • Прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при розміщенні їх такою особою. • Портфельні інвестиції – господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або на біржовому товарному ринку.

Чинне українське законодавство з питань іноземних інвестицій складається з двох масивів нормативних актів: 1) законодавчі акти України, пов’язані із здійсненням іноземних інвестицій; 2) законодавчі акти, пов’язані із системою міжнародних договорів, учасником яких є Україна і які складають частину національного законодавства. Двосторонні договори встановлюють національний режим або режим найбільшого сприяння залежно від того, який із них є більш сприятливим для іноземних інвесторів. Міжнародні договори містять гарантії України від експропріації або націоналізації інвестицій, Україна зо бов'язується вжити ефективних заходів для подання та розгляду будь яких претензій, пов'язаних із здійсненням іноземних інвестицій та інвестиційними спорами між інвестором та Україною.

Особливості участі України в міжнародному русі прямих і портфельних інвестицій (приплив і відплив інвестицій в Україні відстежуються, обліковуються і публікуються НБУ відповідно до вимог МВФ): прямі інвестиції значно переважають портфельні за обсягами; підвищення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів; зростання накопичених обсягів іноземних інвестицій.

Особливість іноземного інвестування в Україні: 1) географічна структура ПІІ в Україні: значна географічна диверсифікація: в Україну надходять інвестиції з більше ніж 50 країн світу. значна географічна концентрація іноземних інвестицій, що надходять до України. На частку 13 країн світу припадає 90% усіх ПІІ в Україні. велика частка офшорних зон майже 25% накопиченої суми іноземних інвестицій. скорочується частка розвинутих країн в сумі іноземних інвестицій в Україні. 2) галузева структура ПІІ в Україні: найбільш привабливі для іноземних інвесторів харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка, фінансова діяльність, транспорт. «Укрзовнішінвест» спеціальний центральний орган виконавчої влади із забезпечення проведення державної політики у сфері сприяння іноземному інвестуванню національної економіки.

Способи здійснення портфельних інвестицій: 1) купівля-продаж акцій за угодою між компаніями; 2) організована централізована купівля продаж акцій на фондових ринках, на спеціальних біржах (переважно в формі ІРО – ринок первісного публічного розміщення акцій на фондових біржах).

Особливості структури ринку цінних паперів, зокрема ринку акцій, в Україні: 1) переважна частина портфельного інвестування здійснюється між компаніями. 2) ринок ІРО є не значним. На Україну припадає 0, 1% суми угод ІРО на світових фондових біржах. 3) ринок ІРО в Україні розвивається, підвищується активність українських компаній на фондових біржах. Створено Національний комітет ІРО в 2009 р. 4) 90% акцій, які обертаються на вільному ринку, належать іноземцям.

Україна починає виходити на світові ринки капіталу у якості експортера (переважно у формі прямих інвестицій). Особливості відпливу інвестицій з України за кордон: 1) Україна, незважаючи на значне зростання відпливу прямих інвестицій за кордон, залишається чистим імпортером капіталу. Просліджується певна тенденція до скорочення розриву між прямими інвестиціями в українську економіку і українськими прямими інвестиціями за кордон. 2) українські прямі інвестиції за кордоном характеризуються високим ступенем географічної концентрації. Портфельні інвестиції з України залишаються найбільш нерозвинутою формою міжнародних інвестицій українських компаній. Чиста інвестиційна позиція України (різниця між припливом і відпливом інвестицій України) залишається від’ємною і збільшується.

6. Участь України у системі міжнародних валютних відносин. Україна як суб’єкт публічного права стала учасником міжнародних валютно фінансових відносин, що виражається у: приєднанні до міжнародних угод, діяльності на валютному ринку, ринках ЦП та позикового капіталу. Діяльність України на міжнародних валютних ринках носить обмежений характер, що спричинено частковою конвертованістю національної валюти. Дії НБУ спрямовані на підтримання курсу національної валюти шляхом використання обмежень на торгівлю нею у прямій чи не прямій формі.

Валютні операції на території України операції, пов'язані з: переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; використанням валютних цінностей як засобу платежу, з передаванням заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням і пересиланням її за межі валютних цінностей.

Об’єктом валютних операцій виступають валютні цінності. Валютні цінності належать до предметів, що можуть бути придбані лише з особливого дозволу ( «Цивільний кодекс України» ). До валютних цінностей на території України належать: валюта України; іноземна валюта; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали; природні дорогоцінні камені в сирому і обробленому вигляді (алмази, брильянти, рубіни, ізумруди, сапфіри, а також перли), за винятком ювелірних виробів ( «Цивільний кодекс України» ).

Інструменти валютної девізної політики в Україні: 1. Валютна інтервенція. 2. Диверсифікація валютних резервів. 3. Послаблення чи посилення валютних обмежень. 4. Регулювання рівня конвертованості валюти. (Українська національна валюта гривня є частково конвертованою. ВР України ратифікувала угоду про приєднання до VIII ст. Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами). 5. Зміна режиму валютного курсу. (Починаючи з 2000 р. НБУ здійснює політику умовно фіксованого курсу гривні до долара США). 6. Девальвація валюти. 7. Ревальвація валюти.

Валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України. Валютні операції здійснюються на основі індивідуальних та генеральних ліцензій, які видає НБУ. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів (ст. 344 Господарського кодексу України).

Кредитні операції (ЗУ «Про банки і банківську діяльність» ): розміщення залучених коштів банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; операції з валютними цінностями; емісія власних цінних паперів; організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг); операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов'язаннями; факторинг; лізинг. Україна може залучати кредити (позики) від іноземних держав, банків і МФО для реалізації інвестиційних проектів (ЗУ «Про Державний бюджет» ). Україна може виступати суб’єктом міжнародного кредитування, кошти від якого надходять до Спеціального фонду державного бюджету.

Способи організації валютно кредитних відносин: 1) за торговельними і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу; 2) за угодами про економічне і промислово технічне співробітництво; 3) за міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах; 4) за спеціальними кредитними угодами.

Державний зовнішній борг України: - утворюється внаслідок здійснення запозичень Кабінетом Міністрів України (в особі Міністерства фінансів України) - шляхом використання боргових інструментів у межах, визначених законодавством України, вступу в силу державних гарантій, а також після ратифікації ВР України міжнародних угод про позики, укладених Міністерством фінансів на підставі Постанови Кабінету Міністрів. В Україні виникнення зовнішніх державних зобов’язань пов’язують тільки з зобов’язаннями держави в особі уряду, що не відповідає загальноприйнятій міжнародній практиці.

7. Участь України у міжнародних науковотехнічних зв’язках. Регулювання міжнародних науково технічних зв’язків здійснюється на основі системі міжнародних договорів у сфері захисту прав інтелектуальної власності. З моменту створення ВОІС визначальне значення має Конвенція, що засновує ВОІС (1967 р. , змінена у 1979 р. ), яку Україна ратифікувала у 1970 р. Конвенція визначила цілі і порядок діяльності ВОІС, визначила основні принципи та напрями захисту інтелектуальної власності

Світові тенденції науково технічного співробітництва (НТС): 1) збільшення в світі (за даними ВОІС) кількості поданих заявок і отриманих патентів. В Україні – тенденція прямо протилежна. 2) в останні десятиліття лідери міжнародного патентування практично не змінювались. Найбільша патентна активність зосереджена у «триаді» : США, ЄС та Японія. Однак в останні роки провідні позиції починають відігравати нові гравці – країни Азії, зокрема Китай та Південна Корея. 3) в кількості міжнародних заявок, поданих за процедурою Договору про патентну кооперацію, у 2010 р. доля України складає 0%, приріст 2010 (95) до 2009 (79) – 1, 2%. 4) інтенсивне зростання галузей високих технологій, що зумовлює збільшення обсягів промислового експорту. Україна має суттєвий відрив від інших країн у розвитку галузей високих технологій.

Розвиток міжнародного НТС за участю України відбувається на основі: укладених дво і багатосторонніх угод, за рахунок приєднання до МО (ВОІС, СОТ), участі у регіональних міждержавних об’єднаннях (СНД, ОЧЕС, ГУАМ), участі у різноманітних міжнародних програмах. Україна є самостійним учасником міжнародного НТС.

Особливості участі України у міжнародному НТС: 1) має потужний науково технічний потенціал. 2) останні двадцять років спостерігався відтік фахівців вищої кваліфікації за кордон. 3) збільшилися обсяги зовнішніх джерел фінансування науково технічних робіт і інноваційної діяльності у промисловості України. 4) до 2009 р. присутність України на світовому ринку технологій постійно розширювалась. 5) кількість заявок, що подають резиденти України на одержання охоронних документів (патентів) у патентні відомства інших країн у порівнянні з іншими країнами є мізерною. 6) нарощування експорту імпорту наукомістких послуг та послуг, які передбачають використання прогресивних технологій до 2008 р. З 2009 – зменшення.

7) українські університети та науково дослідні інститути налагодили співробітництво з навчальними закладами США, Канади, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Австралії, Японії, Китаю, Росії та ін. 8) активно розвиваються галузеві науково технічні зв'язки, у т. ч. у контексті науково виробничої кооперації. Найбільше включені ракетно космічна, авіаційна і суднобудівельна промисловість України. 9) основним напрямом розвитку НТС України є взаємодія з ЄС та його країнами членами участь у програмах і проектах, рамкових програмах, отримання технічної допомоги з боку ЄС; входження у Європейський дослідницький простір (ERA), який започатковано у 2000 р.

8. Участь України у міжнародному виробничому кооперуванні. Україна уклала ряд міжнародних (багатосторонніх та двосторонніх) угод (міжурядового і міжвідомчого характеру), положення яких стосуються виробничого кооперування. Україна приймає участь у таких формах міжнародного виробничого кооперування, що відокремлює ЄЕК ООН: 1) надання ліцензій з оплатою поставками продукції, отриманої з їх використанням; 2) поставки комплектних підприємств та обладнання з оплатою продукцією, що має бути виготовлена на цих заводах та лініях; 3) спільне виробництво, включаючи науково дослідні і дослідно конструкторські роботи (НДДКР) на основі спеціалізації; 4) спільне спорудження господарських об'єктів; 5) спільні проекти; 6) підряд, субпідряд; спільні операції.

• ПАТ “НКМЗ” є учасником 4 міжна родних консорціумів (консорціум зі створення міні заводів, консорціум “ Сучасні трубні стани ”, консорціум з виробництва наукомісткої продукції, консорційна угода з “ Тяжпромекспорт ”) для прискорення розробки, передачі та комерціалізації технологій з метою створення і просування на ринок принципово нової наукомісткої та складної продукції. • Міжнародний консорціум зі створення міні заводів (“НКМЗ”, Молдавський металургійний завод, “ Укргипромез”) дозволяє машинобудівним підприємствам, металургійним заводам, що входять до складу міні заводу, впроваджувати прогресивні технології.

Уряди держав учасниць СНД уклали 23 грудня 1993 р. «Угоду про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав – учасниць СНД» (Ашхабадська угода), прагнучи забезпечити сприятливі умови для державної підтримки і взаємовигідного розвитку виробничого кооперування і прямих зв’язків між підприємствами та галузями в межах СНД. На основі Ашхабадської угоди Україна уклала з урядами держав СНД багатосторонні та двосторонні угоди про виробничу кооперацію та угоди про виробничу кооперацію в окремих галузях. Основні положення Ашхабадської угоди щорічно деталізуються Протоколом про механізм реалізації Угоди, де передбачається здійснення постачання певних товарів у рамках виробничої кооперації на рік.

Активного і неоднозначного розвитку набуло виробниче кооперування України з РФ: • У 2004 р. у взаємопоставках продукції взяли участь більше 300 господарюючих суб'єктів з РФ й України (ВПК, машинобудування і літакобудування). Номенклатура 60 найменувань. • 27. 05. 2006 р. РФ Постановою № 315 скасувала в однобічному порядку податкові пільги з виробничої кооперації з Україною. Російська Федерація відмовилася від участі в створенні АН 70 та в інших кооперативних проектах. • В травні 2010 р. необхідність розвитку та реорганізації виробничого кооперування України з РФ відмічено на зустрічі президентів України й РФ. • У 2010 р. обсяги й номенклатуру взаємопостачаємих коопераційних виробів охоплюють 160 українських і 350 російських підприємств. ТПП України створило спеціальний підрозділ Комітет з розвитку виробничої кооперації з Росією й іншими країнами СНД та департамент зовнішньоекономічних зв'язків.

9. Участь України у міжнародних міграційних процесах. Україна підписала всі 8 ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини та приєдналась до Конвенцій МОП, імплементувавши їх вимоги до трудового законодавства та законодавства у сфері соціального забезпечення. Країни учасниці СНД дотримуються єдиного підходу до регулювання МТМ: 1994 р. Угода про співробітництво в сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів. 1998 р. Угода про боротьбу з незаконною міграцією, яка стосується припинення незаконної міграції, висілки, реадмісії та обміну інформацією. 2003 р. Конвенція про правовий статус робітниківмігрантів та членів їх родин.

Нормативно правовими актами, які визначають загальні засади державної міграційної політики України, є закони України: 1) ЗУ «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. , 2) ЗУ «Про порядок виїзду з України й в'їзду в Україну громадян України» , що був прийнятий 21 січня 1994 р. , 3) ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. , 4) Імміграційна політика України здійснюється безпосередньо через ЗУ «Про імміграцію» , 5) ЗУ «Про біженців» , 6) ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. , 7) ЗУ «Про правовий статус закордонних українців» .

Концепція державної міграційної політики України (30 травня 2011 р. ) визначає: напрями, стратегічні завдання державної міграційної політики України, - принципи й пріоритети діяльності державних органів у сфері міграції, - напрями вдосконалення її законодавчого та інституціонального забезпечення, - механізми реалізації Концепції.

Принципи регулювання міграційних процесів в Україні залежать від підписаних міжнародних конвенцій та угод: І. Міжнародні угоди, підписані Україною: Конвенція про захист прав людини й основних свобод; Європейська конвенція про правовий статус працівників мігрантів 1997 р. ; Міжурядова Угода про співробітництво в галузі трудової міграції й соціального захисту трудящих мігрантів країн СНД (чинна з 1995 р. ). ІІ. Двосторонні угоди, що підписані Україною (близько 20).

За Україною закріплюється імідж донора трудових ресурсів. Особливості участі України у міжнародних міграційних процесах: І. Особливості еміграційних процесів: Україна є постійною учасницею глобальних міграційних процесів: українська діаспора займає 5 місце серед світових діаспор (до 10 млн. чол. ); за масштабами міграційних потоків Україна займає лідируючі позиції серед країн СНД, що обумовлене масштабами відтоку трудових ресурсів; трудова еміграція для українців здобуває характер змушеної внаслідок бідності й безробіття; трудова еміграція в Україні здобула масовий характер; в останні роки міграційний приріст був позитивним; різна географічна спрямованість міграційних потоків. Більшість осіб в'їжджає в Україну із країн Європи, головним чином із країн СНД (Молдова, Білорусь і Росія), і Азії. Міграційні потоки з України поширюються на всі регіони світу. Переважають країни Європи, країни СНД, країни Північної Америки й Азії;

асиметричний розподіл міграційних потоків за регіонами країни. Відтік населення за кордон спостерігається, насамперед, із прикордонних регіонів, у яких спостерігаються істотні розриви в показниках економічного розвитку й ринку праці щодо загального рівня: Закарпатська, Луганська, Львівська й Ровенська області. Фактором активізації міграційних процесів є створення єврорегіонів; міграція у цілому обумовлює приріст чисельності населення України. Найбільший міграційний приріст в Україні забезпечують Молдова, Росія, країни Азії й Африки; Україна включена в систему глобальних потоків грошових переказів мігрантів позитивне сальдо припливу й відтоку коштів за рахунок грошових переказів мігрантів. Україна є переважно реципієнтом міграційного капіталу (частка сальдо у ВВП; гендерні особливості міграції: міграційні потоки жінок спрямовані в Росію, Італію, Чехію і Польщу, міграційні потоки чоловіків – у Росію, Чехію і Італію. Втрачається не тільки трудовий, але й демографічний потенціал, що пов'язане зі збільшенням еміграції жінок. Переважна жіноча міграція може надалі викликати хвилю сімейної міграції; вікова структура емігрантів: економічні причини викликають еміграцію, насамперед, осіб середніх вікових груп. Значна частка молоді серед мігрантів негативно впливає на відтворення населення і розвиток

ІІ. Особливості імміграційних процесів: серед осіб, що в'їжджають в Україну переважають громадяни бідних країн або найбідніших районів країн. іноземці, які тимчасово працюють в Україні, в основному зайняті видами діяльності: робота на підприємствах переробної промисловості; торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку; будівництво і надання послуг підприємцям. Серед іммігрантів велика частка осіб, які посідають робочі місця й посади службовців, що говорить професійні причини їх знаходження в Україні. Україна перетворюється в центр нелегальної міграції й країну її транзиту.

Дякую за увагу!