ТЕМА 14. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО ТА БАНКІВСЬКОГО УПРАВЛІННЯ 14. 1. ПРИЗНАЧЕННЯ, СТАТУС ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ 14. 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ 14. 3. СТАНОВЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В УКРАЇНІ 14. 4. ГРОШОВО КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ
14. 1. ПРИЗНАЧЕННЯ, СТАТУС ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ Головне призначення центрального банку — це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління.
Центральні банки здійснюють банківські операції, що приносять дохід, але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством. Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.
Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина), держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія), весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (США, Італія). Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами.
У взаємовідносинах центральних банків з органами державної влади за своїм змістом і формою слід виділити два важливі аспекти. Перший аспект стосується рівня самостійності, незалежності центрального банку у визначенні і реалізації монетарної політики. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту.
Незалежність центрального банку не може бути абсолютною, Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.
Другий аспект стосується взаємовідносин центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету. Для того щоб уряд не мав можливості чинити тиск на центральний банк, у багатьох країнах центральному банку на законодавчому рівні забороняється надавати уряду прямі кредити на фінансування бюджетного дефіциту, а також забороняється купувати державні цінні папери на первинному ринку. На ступінь незалежності центрального банку певним чином впливає порядок призначення і звільнення вищого керівництва банку. До того ж відкликати вище керівництво центрального банку або досить складно, або взагалі неможливо.
14. 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ Призначення центрального банку і його специфічне місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку. Центральний банк є: • емісійним центром; • банком банків; • органом банківського регулювання та нагляду; • банкіром і фінансовим агентом уряду; • провідником монетарної політики.
Емісійний центр Емісія банкнот в історичному плані — найдавніший вид діяльності центрального банку. Саме ця діяльність, а точніше потреба в централізації банкнотної емісії, спричинила надання одному з банків статусу емісійного і започаткувала формування центрального банку. У сучасних умовах в усіх країнах емісія має фідуціарний характер.
Банк банків. Центральний банк як банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Розрахункове обслуговування комерційних банків може бути поєднанням централізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків: через приватні розрахунково клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов’язань) через центральний банк; через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.
Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення. По-перше, кредити центрального банку — це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності. По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.
Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли: n n банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв’язку із зростанням обсягу ВВП; спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків. є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов’язкового резервування тощо.
Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків: надання ломбардних кредитів; n купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО; n редисконтування векселів. Основний спосіб кредитування — це надання ломбардних кредитів під заставу цінних паперів, насамперед державних цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. n
Орган банківського регулювання та нагляду. У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього завдання регулювання банківської діяльності. Що стосується нагляду за діяльністю банків, то його, крім центрального банку, можуть здійснювати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту.
Під регулюванням банківської діяльності розуміють: n n n використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок; ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив; застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.
Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать: n вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості; n вимоги щодо ліквідної позиції банків; n вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків; n обмеження для банків на деякі види діяльності тощо.
Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить: n рефінансування комерційних банків центральним банком; n створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів; n вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.
Під банківським наглядом розуміють n моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності.
Банкір і фінансовий агент уряду Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.
Провідник монетарної політики Провідником монетарної політики є центральні банки, які: здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні; моніторинг стану реального сектору економіки на макрорівні; складають банківську та монетарну статистику; інформують громадськість та дають роз’яснення щодо монетарної політики; представляють інтереси держави у взаємовідно синах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно фінансовими організаціями і банками.
14. 3. СТАНОВЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В УКРАЇНІ Центральний банк України — Національний банк — було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність» . Згідно Закону «Про Національний банк України» Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов’язань банку.
Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат; територіальні управління в областях і Автономній Республіці Крим; розрахункові палати; Банкнотно монетний двір; Фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця; Центральне сховище грошей; спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.
Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком — Рада НБУ і Правління НБУ Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить: • розроблення Основних засад грошово кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням; • розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово кредитного регулювання; • затвердження кошторису доходів і витрат банку; • затвердження бухгалтерського балансу банку; • право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку; • інші повноваження.
Правління НБУ до його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які передбачені у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.
Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п’ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки.
Основні принципи функціонування Національного банку, передбачені законом: ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ БАНКУ. Згідно з законом органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці. Істотне значення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону, яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету.
ПРИНЦИП ПРЕЗИДЕНТСЬКОГО ТА ПАРЛАМЕНТСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ БАНКУ Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошовокредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.
принцип економічної самостійності банку Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.
Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи. Діяльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.
Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.
Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі.
Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП). СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому банку.
НБУ відповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики: n n рівень інфляції; зміна грошової бази; зміна грошової маси; зміна обмінного курсу гривні до долара США.
14. 4. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ n Монетарна політика - комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Об’єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку: n пропозиція (маса) грошей; n ставка процента; n валютний курс; n швидкість обігу грошей та ін.
Інструменти монетарної політики. інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси: n операції на відкритому ринку; n регулювання норми обов’язкових резервів; n процентна політика; n рефінансування комерційних банків; n регулювання курсу національної валюти.
інструменти прямого впливу n n установлення прямих обмежень на здійснення емісійно касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.
Скачать презентацию ТЕМА 14 ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО ТА
ТЕМА 14.ppt