Тема 1 Сутність інтеграційних процесів 1 Що таке

Тема 1. Сутність інтеграційних процесів 1. Що таке інтеграція. 2. Рівні міжнародної інтеграції. 3. Міжнародна політична інтеграція. 4. Міжнародна економічна (передумови, цілі). інтеграція 5. Рівні взаємодії у міжнародній економічній інтеграції. 6. Форми міжнародної економічної інтеграції.

Що таке інтеграція Міжнародні, або міждержавні відносини протягом останніх століть пройшли крізь різні етапи свого розвитку: від найпростіших форм двосторонньої торгівлі до модерново організованих економічних, або політичних союзів. Ядром міждержавних відносин до середини минулого сторіччя була непохитність ментальної четвірки: нація, держава, кордон, суверенітет. Вона була викувана століттями війн за територію, за незалежність, за єдність. І всі держави прагнули зберегти своє головне надбання у недоторканості: історично у війнах викувану націю та державу, цілісність завойованих, або збережених кордонів та суверенітету. Що стало поштовхом до переосмислення якості взаємодії між країнами? Які глобальні чинники стимулювали відкриття кордонів та бажання ділитися суверенітетом? По-перше, дві світові війни 20 сторіччя дали великий досвід спільної скоординованої діяльності країн, як в середині Європи, так і з США у дуже скрутний для них час. По-друге, бурхливий післявоєнний розвиток виробничих сил та поглиблення міжнародного поділу праці (спеціалізація, ефективність, конкурентоздатність, максимізація прибутку). 2

По-третє, глобальні проблеми сучасності, а саме: обмеженість природно-ресурсного потенціалу земної кулі (наприклад: енергоресурси, питна вода, орні землі); проблеми екології (наприклад: забруднення земель, атмосфери, парниковий ефект, вирубка лісів); проблеми демографії (перенаселення регіонів, зростаюча щільність, старіння населення розвинутих країн); продовольча проблема (населення зростає швидше ніж виробництво продуктів харчування); роззброєння (зброя масового знищення вийшла з під контролю цивілізованих країн). В таких умовах, що почали формуватися з середини XX сторіччя, окремі країни почали переходити від простої взаємодії до більш високого рівня взаємодії, який тепер ми називаємо міжнародною інтеграцією. Термін інтеграція походить від латинських слів: integratio - відновлення, заповнення, та від integer – цілий. Інтеграція - це сторона процесу розвитку, пов'язана з об'єднанням у ціле раніше різнорідних частин і елементів. Процеси інтеграції можуть мати місце як в рамках вже сформованої системи - в цьому випадку вони ведуть до підвищення рівня її цілісності й організованості, так і при виникненні нової системи з раніше незв'язаних елементів. 3

Рівні міжнародної інтеграції Як процес інтеграція відбувається на двох, доповнюючих рівнях. Перший рівень - так звана м'яка інтеграція. Цей процес є продовженням політики країн, спрямованої на вирішення якихось конкретних проблем. У рамках даної моделі можуть створюватися міждержавні центри управління, аналізу, тощо. В рамках створюваного центру управління інтереси держав, включених в даний процес, узгоджуються, підганяються один під одного. В кінцевому підсумку за допомогою консенсусу приймається рішення, однак держава на цьому рівні залишається незалежною, повністю зберігає свій суверенітет і залишається однією окремою частиною інтеграційного процесу, не розмиваючись в загальному полі. Країна 1 Країна 4 Центр узгодження та координації Країна 2 Рис. 1. Модель м’якої інтеграції Країна 3 4

Другий рівень інтеграції - «жорстка інтеграція» . Вона передбачає таке об'єднання держав, коли усуспільнюються деякі структури держав і вони стають не національними, а інтернаціональними. Її основною ознакою є принцип підпорядкування національних органів керівництва наднаціональним, відчуження частини державного суверенітету на користь наддержавної структури, яка відтепер бере на себе вирішення тих чи інших завдань, що стоять перед усім співтовариством в цілому. У сферу компетенції таких наднаціональних органів входять не тільки економіка, але й спільна зовнішня політика, оборонна політика, значна частина внутрішнього законодавства, яке має бути підігнано під загальні стандарти всіх країн, що інтегруються, не кажучи вже про такі сфери, як екологія, боротьба з незаконною міграцією і наркотрафіком і т. д. В рамках жорсткої інтеграції наднаціональні структури все більш набувають самостійний характер. З часом вони перестають бути центрами узгодження політики окремих держав, вони починають самостійно виробляти норми і правила поведінки для всіх учасників. Ці органи управління стають не міжнаціональними, а наднаціональними. Суть інтеграційного процесу, його головна тенденція направлена на вихід за рамки простої координації політики включених в процес держав і на поступову передачу суверенітету новим спільним структурам. 5

Країна 1 Країна 4 Центр інтеграції, якому делеговані частки суверенітету Країна 2 Країна 3 Рис. 2. Модель жорсткої інтеграції 6

Міжнародна політична інтеграція (МПІ) - це якісно новий етап розвитку і форма прояву інтернаціоналізації міжнародного життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення структур національних держав. МПІ, це об'єктивний процес, що дозволяє досягти взаємовигідних результатів з меншими витратами для всіх суб'єктів, що беруть участь у ньому. Одним з характерних результатів МПІ є наявність як формальних, так і неформальних інститутів для спільного вирішення будь-яких питань. Передбачається, що в інтегрованому співтоваристві підвищується рівень взаємодій між учасниками інтеграції та зростає спільність інтересів і цінностей. Політична інтеграція - це одночасно і процес і стан. МПІ як стан можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у політичній спільноті. У такому плані міжнародна політична інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку міжнародних політичних відносин. Як процес МПІ проявляється в стиранні відмінностей між її суб'єктами інтеграції. В процесі інтеграції слід подолати старе, колишній стан, гальмуючий об'єднавчий процес. Тому політична інтеграція в якості своєї передумови, як правило, передбачає спочатку дезінтеграцію, в результаті якої суб'єкти звільняються від вантажу колишніх стереотипів, механізмів діяльності тощо. Дезінтеграційні процеси можуть бути негативної властивості, затяжні і дуже гострі за формою. Їх пом'якшення багато в чому визначається культурою політичних еліт і соціальних відносин людей. Приклади МПІ: ООН, ЄС, НАТО, ОДКБ, АНЗЮС, ШОС. 7

Міжнародна економічна інтеграція В основі економічної інтеграції лежать об’єктивні потреби розвитку продуктивних сил. У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці, з одного боку, та негативними факторами існуючої міжнародної економічної взаємодії, з другого, а саме: митні, тарифні та валютні обмеження, менша мобільність факторів виробництва і ресурсів, тощо. Об’єктивно ці суперечності долаються двома шляхами: 1. на мікрорівні - створенням і розвитком транснаціональних корпорацій (ТНК); 2. на макрорівні - міждержавними узгодженими заходами щодо цілеспрямованого формування єдиного ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного, психологічного) простору в крупних регіонах світу. Поєднання цих двох напрямків і забезпечило перехід до вищого, більш ефективного та перспективного стану міжнародних економічних відносин — міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — це процес зближення і поступового об’єднання національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через державні кордони. МЕІ – це форма інтернаціоналізації господарського життя, що виникла після 2 -ї світової війни. МЕІ включає: розвиток виробничої і науково-технічної кооперації, торгово-економічних і валютнофінансових зв'язків, створення різних міждержавних об'єднань економічного характеру, регіональних економічних угруповань (наприклад, ЄС, ЄАВТ, АСЕАН). Образно кажучи, МЕІ, це коли у приміщенні ліквідують внутрішні перегородки і замість численних комірчин роблять один великий зал. МЕІ сприяє ліквідації відокремленості країн і розмиває відмінності між ними, що склалися історично. МЕІ можна тлумачити як уніфікацію (тобто зведення воєдино) господарств різних країн. 8

Передумови МЕІ: 1. сучасна науково-технічна революція, що є водночас і матеріальною основою для розвитку міжнародної економічної інтеграції. Якісні зміни в продуктивних силах, поява принципово нових засобів виробництва, технологій і зміни самого характеру і структури виробництва заходять у суперечність з обмеженістю національних ринків, наявністю різних міждержавних бар'єрів на шляху руху капіталів, товарів та послуг, робочої сили; 2. близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються; 3. географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих зв'язків (довіра); 4. наявність досить тривалого періоду й досвіду взаємного торгівельного та економічного співробітництва групи країн. Інтеграція являє собою продовження господарської взаємодії країн, її новий стан, вищий рівень економічного співробітництва; 5. спільність економічних і інших проблем. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються; 6. демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості, тощо), що робить певний психологічний вплив на інші країни (колишні країни СНД); 7. «ефект доміно» . Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю. 9

Основними цілями МЕІ є: – розширення фізичних обсягів ринків, можливостей збуту товарів та підвищення потенціалу виробничої діяльності підприємств; – економія на масштабах, яка є закономірним наслідком спеціалізації виробництва та, як результат, збільшення його обсягів, підвищення ефективності та зменшення витрат на одиницю продукції; – безперешкодний вільний рух товарів та чинників виробництва, що дозволяє знижувати непродуктивні трансакційні витрати, які зумовлюються виходом економічної діяльності за межі національних територій; – створення для країн та суб’єктів підприємницької діяльності додаткових конкурентних переваг у регіональному та світовому масштабах, особливо зважаючи на загострення змагань щодо темпів економічного розвитку, боротьбу за сфери економічного та політичного впливу між окремими країнами та міждержавними утвореннями; – створення сприятливих умов соціально-політичного розвитку, забезпечення національних інтересів, гарантування безпеки для країн в геостратегічному контексті; – сприяння структурній перебудові економіки, що є особливо важливим для країн з перехідною економікою; – підвищення рівня добробуту населення через приєднання до більшого та ефективнішого ринкового простору. 10

Інтеграційні процеси за своєю природою – явище складне та суперечливе. Їх розгортання та розвиток на сучасному етапі може бути зумовлене двома типами чинників: 1. економічними чинниками; 2. політичними чинниками. Економічні чинники МЕІ виступають першопричиною інтеграції, як правило, коли мова йде про інтеграційні процеси серед високорозвинених країн. У загальному вигляді інтеграція промислово розвинутих країн виступає як функція вже досягнутого ними високого рівня розвитку продуктивних сил. Для них юридичне закріплення факту створення міждержавних економічних угруповань спричиняє виникнення нових джерел економічного зростання, що пов’язане з: доступом до розширеного ринку, який охоплює декілька країн; об’єднанням виробничих ресурсів з метою полегшення концентрації їх в обраних галузях; ефективною спеціалізацією в сфері науково-технічних досліджень; подоланням обмеженості в інженерно-інформаційній діяльності (доступ до ноу-хау сусідів). Результат – зміцнення економічних та політичних позицій цієї групи держав. 11

Політичні чинники виступають першопричиною інтеграції, коли мова йде про інтеграційні процеси серед країн, що розвиваються. У 60 -ті роки 20 сторіччя майже у всіх регіонах «третього світу» стали виникати торговельно-економічні угруповання. Їх нараховується більше 50. МЕІ для країн, що розвиваються, – це основний спосіб економічного зростання. Що більш конкретно означає: 1. проведення індустріалізації; 2. створення оптимальної структури господарства; 3. диверсифікацію зовнішньоекономічних зв’язків; 4. послаблення залежності від колишніх метрополій. Але більш як 50 -річний досвід функціонування інтеграційних союзів серед країн, що розвиваються, показав, що в жодному з них не сформовано інтеграційних комплексів, подібних до тих, які були створені в індустріально розвинутих країнах. Серед причин, які стримують досягнення намічених інтеграцією цілей в країнах «третього світу» , можна виділити: 1. суперечність з принципами ринкових відносин; 2. внутрішні особливості економіки кожної окремої країни (низький рівень розвитку продуктивних сил, монокультурність); 3. характер взаємозв’язку держав, що інтегруються (недостатній розвиток інфраструктури, низька міра взаємодоповнення, нестача фінансових ресурсів); 4. зовнішні фактори (фінансова залежність від промислово розвинутих країн, контроль ТНК над експортним виробництвом та зовнішньою торгівлею); 5. політична нестабільність. Усе вищеназване свідчить про те, що називається економічною інтеграцією у світі, що розвивається, значною мірою є не закінченою потенційною інтеграцією, чи передінтеграцією. У таких умовах більш плідною є, так звана, вертикальна інтеграція між розвинутими країнами та угрупованнями країн, що розвиваються. 12

РІВНІ ВЗАЄМОДІЇ У МЕІ має два рівні взаємодії: 1. мікрорівень, на якому діють компанії; 2. макрорівень, на якому діють держави в інтересах власних компаній. На мікрорівні вирізняють горизонтальну та вертикальну економічну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування (економія на масштабах). Така інтеграція відбувається, як правило шляхом поглинання більш потужною компанією слабшої. При горизонтальній інтеграції компанія росте як мильна бульбашка. На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами, зокрема: - Exхon, ВР, Texaco - горизонтальна інтеграція; Компа - Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda – вертикальна інтеграція; нія 4 Компа нія 3 Рис. 3. Модель горизонтальної інтеграції однорідних компаній (Exxon. Mobil, BP, Texaco) Компа нія 2 Компа нія 1 13

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах і формують виробничий ланцюг. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції: 1. інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводувиробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво); 2. виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції); 3. невиробнича інтеграція «вгору» , що включає сферу розподілу. 14

Наприклад, кінцевий продукт Компанія 1 Наприклад, комплектуючі Компанія 2 Вертикально інтегрована компанія Наприклад, продукти переробки сировини Компанія 3 Наприклад, сировина Компанія 4 Рис. 4. Модель вертикальної інтеграції (компанії доповнюють виробничій цикл одна одної і формують виробничий ланцюг, наприклад, Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda, тощо) 15

На макрорівні, тобто рівні національних економік МЕІ розвивається на основі формування економічних об'єднань, як правило сусідніх країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тобто, процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку, а МЕІ, по суті, являє собою регіональну (наприклад, ЄС, НАФТА), або субрегіональну (АТЕС) економічну інтеграцію. У найпростішому вигляді МЕІ, це усунення економічних кордонів між двома, або більше економіками. Економічної кордоном називається будь-яка перешкода на шляху вільного (дійсного, або гіпотетичного) переміщення товарів, послуг і факторів виробництва (наприклад: капітал, праця), а також інформаційних потоків. Тобто стосовно МЕІ можна зустріти термін - економічний регіоналізм. 16

Рис. 5. Структура інтеграційного процесу 17

ФОРМИ РЕГІОНАЛЬНОЇ МЕІ Форми міжнародної економічної інтеграції Ключові характеристики Зниження внутрішніх тарифів Усунення внутрішніх тарифів Спільний зовнішній тариф Вільний рух Гармонізація Політична капіталів та економічної інтеграція робочої сили політики 1. Зона преференційної торгівлі 2. Зона (асоціація) вільної торгівлі 3. Митний союз 4. Спільний ринок 5. Економічний союз 6. Політичний союз 18

1. Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р. ), що об'єднувала 48 держав. 2. У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Кожна країна має власні зовнішні тарифи. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 p. ), зона вільної торгівлі «США—Канада» (1988 p. ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА). 3. Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу. Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р. ), в Європейському союзі (з 1968 p. ). 19

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили. Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу. Для створення спільного ринку потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме: розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт); створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів); сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку. Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу. 20

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Ознаками економічного союзу є: ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики; вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян; жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p. ), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р. ), ЄС. На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція. Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально п’ять етапів розвитку – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1 -й та 2 -й етапи. 21

Слід зазначити, що економічні інтеграційні угруповання країн також можуть формуватися різними шляхами: «знизу-догори» , у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв'язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв'язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою; «згори-донизу» , коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції. Переважно другим шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. 22

КЛАСИФІКАЦІЯ ОКРЕМИХ ДІЮЧИХ ЕКОНОМІЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬ РІВЕНЬ НАЗВА, РІК СТВОРЕННЯ Преференційна торговельна угода 1. Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та країнами колишнього СРСР, 1994 р. Зона вільної торгівлі (ЗВТ) 1. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) 2. Угода про асоціації з ЄС, 1991 -1995 рр. 2. Балтійська ЗВТ 1993 р. ЄС, Бєларусь, Казахстан, Росія, Україна Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Словенія Австрія, Великобританія, Данія, Швейцарія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Швеція. В 1972 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія та Данія, в 1986 р. – Португалія, в 1995 р. – Австрія, Фінляндія, Швеція Естонія, Латвія, Литва 3. Вишеградська четвірка, 1990 р. Угорщина, Словенія 4. Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА), 1992 р. 5. Північноамериканська торгівлі, НАФТА, 1994 р. КРАЇНИ-ЧЛЕНИ зона вільної Польща, Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина, Словенія Чехія, Канада, Мексика, США 6. Австралійсько-новозеландська торговельна угода про поглиблення економічних зв’язків, АНЦСЕРТА, 1983 р. Австралія, Нова Зеландія 7. Організація Азіатсько-Тихоокеан-ського економічного співробітництва, АТЕС, 1989 р. 21 країна-учасниця Азії, Північної та Південної Америки: Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Індонезія, Гвінея, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Китай, Південна Корея, Японія, США, Канада, Чилі; з 1997 р. – В’єтнам, Перу, РФ 23

КЛАСИФІКАЦІЯ ОКРЕМИХ ДІЮЧИХ ЕКОНОМІЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬ (ПРОДОВЖЕННЯ 1) Митний союз 1. Центральноамериканський спіль. Коста-Ріка, Сальвадор, ний ринок (ЦАСР), 1961 р. Гватемала, Гондурас, Нікарагуа 2. Арабський спільний ринок, 1964 р. Спільний ринок 1. Латиноамериканська інтеграції, ЛАІ, 1960 р. асоціація 2. Спільний ринок Південного Конуса, МЕРКОСУР, 1991 р. 3. Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок, КАРИКОМ, 1973 р. 4. Андська група, 1969 р. Єгипет, Ірак, Йорданія, Лівія, Мавританія, Сирія, Йемен Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика, Перу, Уругвай, Венесуела, Парагвай Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Ямайка, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго; 13 держав Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела 5. Рада співробітництва арабських країн Персидської затоки, «нафтова шестірка» , 1981 р. Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ 6. Асоціація держав Південно-Східної Азії, АСЕАН, 1967 р. Індонезія, Філіппіни, Бруней, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, 1995 р. – В’єтнам 24

КЛАСИФІКАЦІЯ ОКРЕМИХ ДІЮЧИХ ЕКОНОМІЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬ (ПРОДОВЖЕННЯ 2) Економічний союз 1. Європейське економічне співто. Австрія, Бельгія, Великобританія, вариство, ЄЕС, 1957 р. , з 1993 р. – Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Європейський Союз (ЄС) Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Латвія, Литва 2. Економічний союз, Бенілюкс, 1948 р. Бельгія, Нідерланди, Люксембург 3. Співдружність незалежних держав, СНД, Вірменія, Азербайджан, 1992 р. Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Україна, Узбекистан 4. Союз Арабського Магриба, САМ, 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс 5. Західно-африканський економічний і Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар, валютний союз, ЮЕМОА, 1994 р. Малі, Нігерія, Сенегал, Того 6. Співтовариство розвитку Півдня Африки, Ангола, Ботсвана, Лесото, САДК, 1973 р. Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, Замбія і Зімбабве, ПАР, Мавританія 7. Економічне співтовариство країн Бенін, Буркіна-Фасо, острови Західної Африки, ЕКОВАС, 1975 р. Зеленого Мису, Кот-д’Івуар, Гамбія, Гана, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того; 16 країн 8. Економічне співтовариство країн 11 країн-учасниць Центральної Африки, КЕЕАС 25