ТЕМА 1. СУТНІСТЬ І ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
ПЛАН ЛЕКЦІЇ 1. Поняття, сутність української культури та її періодизація 2. Трипільська культура 3. Культура індо-іранського та еллінського населення (кіммерійці, скіфи, сармати, давньогрецькі міста-поліси) 4. Формування української культури в дохристиянський період
ЛІТЕРАТУРА: Братко-Кутинський О. Феномен України. – К. , 1992. – 204 с. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. І тис. до н. д. – І тис. н. д. / Упорядн. , ритм. переклад, підг. автентичного тексту, довід. мат. Б. Яценка / Заг. ред. В. Довгича. – Індоєвропа. – 7503 (1995). – Кн. 1– 4. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти / В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко. – К. : Літера ЛТД, 2002 – 464 с. Історія української культури. – В 5 т. К. : Наукова думка. – Т. 1. - 2001. – 1134 с. Історія української культури (кредитно-модульний курс): Навч. посібник / Цапко О. М. , Дубчак Л. М. , Піскарьова А. І. , Гороховська Т. В. , Прибутько П. С. ). – К. : КНТ, 2010. – 250 с. Історія української художньої культури. – Харків: ХДАК. – 1999. – 194 с. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – К. : Центр навч. літератури, 2005. – 584 с.
1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ПЕРІОДИЗАЦІЯ Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, які проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єкт дослідження і вивчення – пам’ятки духовної та матеріальної культури, створені впродовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія української культури вивчає та аналізує пам’ятки духовної культури, зафіксовані усною формою: казки, міфи, легенди, билини, пісні, думи, прислів’я, приказки, анекдоти, де фіксуються історичні події, мудрість народу, узагальнюються явища і зберігаються для прийдешніх поколінь.
Об’єкти матеріальної культури – це пам’ятки зарубинецької, трипільської, черняхівської, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять комплекси містобудівництва, ділової та побутової архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський та ремісничий реманент, твори декоративно-ужиткового мистецтва та ін. Зокрема, вироблена нашим народом культура землеробства стала основою для цього виду діяльності в усій Європі. Історія культури вивчає традиції, свята, обряди, релігії і вірування народів, а також особливості міжособистісного спілкування.
ДВА ОСНОВНІ НАПРЯМИ: 1) в історичній послідовності; 2) галузевий, жанровий шлях, розглядаючи окремо освіту, літературу, живопис, обрядовість від першопочатку і наших днів.
ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ: «Велесова книга» , історичні хроніки (1037– 1039 рр. перший звід історичних хронік), літописи (Лаврентїївський (1376) та Іпатіївський (початок ХV ст. ). , Київський літопис, доведений до 1200 р. ), Галицько-Волинський літопис 1202– 1292 рр. , хроніки (друга половина ХVII ст. ), козацькі літописи ( «Самовидця» , Самійла Величка, Григорія Граб’янки, «Історія Русів» та ін. ), з ХVIII ст. низка історичних творів ( «Краткое описание Малороссии» (1730), «Описание о Малой России» Г. Покаса (1751), «Краткое описание о козацком малороссийском народе» П. Симоновського (1765), «Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще» О. Рігельмана (1786), «Записки о Малороссии» Я. Марковича (1798) та багато інших). Упродовж ХІХ–ХХ ст. формується українська історична школа: Д. Бантиш-Каменський (1822 р. , «История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче» у 4 -х томах), М. Маркевич (1842– 1843 рр. , «История Малороссии» у 5 -ти томах). Етнографи. Г. Калиновський (1777 р. , «Описание свадебных простонародных обрядов в Малой России и Слободской украинской губернии» : 1819 р. , Харків «Опыт собрания старинных малороссийских песней» – перша наукова розвідка з етнографії в Україні.
СПІЛЬНІ ОЗНАКИ НА КОРИСТЬ АВТОХТОННОГО ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ • спільний фізично-етнічний тип; • мовний фактор, ґрунтовно досліджений і вивчений мовознавцями, зокрема топоніми і гідроніми; • археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні тільки для однієї території; • основні види господарської діяльності – землеробство і скотарство; • мистецькі твори, зокрема кераміка, які мають характерні ознаки лише певного географічного ареалу; • світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонувала впродовж тривалого часу в праслов'янських і слов'янських народів.
ОСНОВОПОЛОЖНИК ТЕОРІЇ АВТОХТОНІЗМУ – ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АРХЕОЛОГ ВІКЕНТІЙ ХВОЙКА (1850– 1914)
Внаслідок ґрунтовних археологічних досліджень довів: український народ не мігрант, а корінне, споконвічне населення, яке створило, трансформувало, дало тенденції розвитку культурних процесів, ці процеси мають свої, притаманні лише території України особливості.
ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД У МЕЖАХ ТЕРИТОРІЇ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ СПІВВІДНОСИТЬСЯ З ТАКИМИ АРХЕОЛОГІЧНИМИ ПЕРІОДАМИ палеоліт – стародавній кам'яний вік (1 млн pоків – 11 тис. до н. е. ); мезоліт – середній кам'яний вік (Х–VIІ тис. до н. е. ); неоліт – новий кам'яний вік (VI–IV тис. до н. е. ); енеоліт – мідно-кам'яний вік (3300– 2800 pp. до н. е. ); бронзовий вік (2800– 1200 pp. до н. е. ).
ДВІ КУЛЬТУРНО-ГОСПОДАРСЬКІ ЗОНИ В МЕЖАХ УКРАЇНИ: південно-західна (землеробсько-скотарська) – лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття; північно-східна (мисливсько-риболовецька) – лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: південно-західна зона: буго-дністровська, лінійнострічкової кераміки, дунайська, тиська; північно-східна зона: сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецька.
ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА
ПЕРІОДИЗАЦІЯ Початковий: 5300— 4000 до н. е. (румунське Прикарпаття) Ранній: 4000— 3600 до н. е. (Прутсько. Дністровське межиріччя) Середній: 3600— 3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя) Пізній: 3100— 2500 до н. е. (Дністро. Дніпровське межиріччя)
ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; розміри будівель становили 100– 140 м 2; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Поселення налічувало близько 500– 600 осіб. Це був час матріархату. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Провідні галузі господарства – орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Форма й орнамент посуду різних культур відобразили зоо- та антропоморфні персонажі, рослинні та космічні символи.
Пуруша – матеріальна й духовна першооснова Всесвіту: створив Всесвіт, найважливіші божества, різні ґрунти, землі, каміння, метали. Зольники – своєрідні жертовники, на яких виконувалися основні обряди, пов'язані з найважливішими богами. Зростання культу вогню, . зокрема небесного, та землеробства.
3. Культура індо-іранського та еллінського населення (кіммерійці, скіфи, сармати, давньогрецькі міста-поліси)
Залізний вік в Україні XII ст. до н. е. – IV ст. н. е. Ранній період ранньозалізного віку – кіммерійські та чорноліські пам'ятки. Кіммерійці – найдавніший народ на території України – розселилися у степах Північного Причорномор'я наприкінці II – на початку І тис. до н. е. Геродот (V ст. до н. е. ): території, зайняті скіфами, належали раніше кіммерійцям. Провідна галузь господарства – кочове скотарство. Першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку. Важливі суспільно-політичні процеси: перехід військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва.
ВБРАННЯ СКІФСЬКОГО ЦАРЯ ТА ВОЄНАЧАЛЬНИКА
КІММЕРІЄЦЬ
ШПИЛЬКА VIII СТ. ДО Н. Е. З КУРГАНУ ПОБЛИЗУ С. ВІЛЬШАНА, ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ. РОЗКОПКИ 1984 Р. ПЛАСТИНА – ПРИКРАСА РЕМЕНЯ VIII СТ. ДО Н. Е. З КУРГАНУ ВИСОКА МОГИЛА ПОБЛИЗУ С. БАЛКИ, ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ. РОЗКОПКИ 1971 Р.
У СЕРЕДИНІ VІI СТ. ДО Н. Е. У ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИХ СТЕПАХ З'ЯВИЛИСЯ ІРАНОМОВНІ ПЛЕМЕНА СКІФІВ, ВИТІСНИВШИ ЗВІДСИ, А ЧАСТКОВО АСИМІЛЮВАВШИ КІММЕРІЙЦІВ.
ЗА ГЕРОДОТОМ, СКІФІЯ СКЛАДАЛАСЯ З КІЛЬКОХ ЕТНІЧНИХ УТВОРЕНЬ: калліпіди, або елліно-скіфи – населення з ознаками грецької та скіфської культур на Побужжі поблизу Ольвії, алазони – населення у Молдові, скіфи-орачі – у Лісостепу Правобережжя, скіфи-землероби – у Лісостепу Лівобережжя, скіфи-кочовики – степ на схід від Дніпра до Геросу (Молочної), царські скіфи – до Меотиди (Азовського моря) і Дону та у Степу Криму.
Найважливіша пам'ятка осілості степової Скіфії – Кам'янське городище кінця V – початку III ст. до н. е. (с. Кам'янка Дніпровська, розташоване між річками Конкою, Дніпром та Білозерським лиманом). Кінець III ст. до н. е. – IV ст. н. е. центр Скіфії – Крим – царство Мала Скіфія, столиця – Неаполь Скіфський.
ГОЛОВНЕЙ УБІР ІЗ ЗОЛОТИМ ДЕКОРОМ IV СТ. ДО Н. Е. З КУРГАНУ ПОБЛИЗУ С. ВІЛЬНА УКРАЇНА, ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ. РОЗКОПКИ 1970 Р. ШОЛОМ IV СТ. ДО Н. Е. З КУРГАНУ ПОБЛИЗУ С. ЗРУБНЕ, ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ. РОЗКОПКИ 1988 Р.
ОББИВКА ГОРИТА IV СТ. ДО Н. Е. З МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО КУРГАНУ ПОБЛИЗУ М. МЕЛІТОПОЛЬ, ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ. РОЗКОПКИ 1954 Р. ПЛАСТИНА – ПРИКРАСА ГОЛОВНОГО УБОРУ З КУЛЬТОВИМ СЮЖЕТОМ ДРУГА ПОЛОВИНА IV СТ. ДО Н. Е. З КУРГАНУ ПОБЛИЗУ С. САХНІВКА, ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ. РОЗКОПКИ 1901 Р.
САРМАТСЬКІ ПЛЕМЕНА (СТЕП І ЛІСОСТЕП) ОСТАННІЙ, ТРЕТІЙ, ПЕРІОД ЕПОХИ РАННЬОГО ЗАЛІЗА. II СТ. ДО Н. Е. – IV СТ. Н. Е. ; СЕРЕЖКИ І СТ. ДО Н. Е. - І СТ. Н. Е. З НОГАЙЧИНСЬКОГО КУРГАНУ ПОБЛИЗУ С. ЧЕРВОНЕ, АР КРИМ. РОЗКОПКИ 1974 Р.
Від середини III ст. н. е. в причорноморських степах з'явились вихідці з Прибалтики – готи. В IV ст. н. е. у степовій Україні з'явилися нові кочівники – гунни. Скіфи та сармати мали розвинуту міфологію. Мистецтво – скіфський і сарматський звіриний стиль – зображення хижаків, сцен їхньої боротьби, шматування ними здобичі, руху загалом, у тому числі й кругового. . Найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів – вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, зберігши частину ознак ранньозалізного віку.
4. ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ДОХРИСТИЯНСЬКИЙ ПЕРІОД На початку І тис. до н. е. (ранній залізний вік) у лісостеповій зоні України продовжували жити місцеві землеробсько-скотарські племена. Дніпровське Правобережжя населяли носії чорноліської культури. Чорнолісці займалися землеробством, менш інтенсивно – бронзоливарним і залізообробним виробництвом. Під натиском кіммерійців окремі групи цього народу переселилися в IX ст. до н. е. на Лівобережжя Дніпра в басейни Ворскли, Орелі й Самари.
На території Західної України з кінця II тис. до н. е. розселилися фракійці, а також племена лужицької археологічної культури. На Волині в перших століттях І тис. до н. е. мешкали племена милоградської культури, які в VI ст. до н. е. перемістилися на сучасну територію Південної Білорусі. Середнє Подесення і Посейм'я населяли в цей час юхнівські племена. В Гірському Криму та на кримському узбережжі Чорного моря з IX ст. до н. е. відомі племена кизил-кобинської археологічної культури. Найдавніші писемні джерела, в яких слов'яни виступають під своїм власним ім'ям (етнонімом), належать до VI ст. н. е. (твори візантійських авторів-Йордана, Прокопія Кесарійського, Псевдо-Кесарія, Іоана Ефеського, Менандра Протиктора, Феофілакта Сімокатти).
В VI СТ. БУЛО ТРИ ГРУПИ СЛОВ'ЯН: венеди – у басейні Вісли, анти – в Подніпров'ї, слов'яни (склавіни) – у Подунав'ї.
Серед усіх українських племен провідне значення набувають поляни з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширюється назва "Русь". Світосприймання слов'ян було своєрідним
ІГУМЕН ДАНИЛО, СУЧАСНИК ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА, УКЛАВ ПЕРІОДИЗАЦІЮ СЛОВ'ЯНСЬКОГО ЯЗИЧНИЦТВА: 1. Культ «упирів» та «берегинь» – дуалістичний аналіз злих і добрих духів. 2. Культ землеробських богів «Рода» і «Рожаниць» . 3. Культ Перуна, бога грому і блискавок, бога війни, покровителя воїнів та князів.
Удосконалювалася система землеробства – від підсічного до орного. Волхви розробляли аграрно-магічні календарі. Космологічні уявлення про світ, що складався з чотирьох частин – землі, двох небесних Сфер і підземно-водної частини. Була визначена вісь зоряного неба, вісь «світу» . Сузір'я отримали назви звірів: Лосихи, Олениці, Великої та Малої Ведмедиці та ін. У народі широко побутували амулети, обереги. Поетична творчість слов'ян була максимально наближена до життєвих реалій. Наприкінці І тис. н. е. процес консолідації східних слов'ян відбувається майже на всій території сучасної України.
Пам'ятки східнослов'янських культур VIII–IX ст. засвідчують, що в останніх склалися передумови для переходу до феодальної держави. Підтримуючи різноманітні зв'язки із сусідами, праукраїнські східнослов'янські племена в соціальнополітичному, економічному, етнічному ї культурному планах у цей час становили спільність, здатну протистояти будь-якій експансії ззовні. Політичні центри цієї спільності – Куявію, Славію, Артанію, пізніше – про могутнє політичне об'єднання – «Руську землю» в Подніпров'ї. Досягнення східнослов'янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання в єдиній державі – Київській Русі – сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної та духовної культури.