Тема: .
1. Поняття права соціального забезпечення та його види. 2. Правові основи загальнообов’язкового державного соціального страхування. 3. Пенсійне забезпечення в Україні. 4. Правові основи системи охорони здоров’я. 5. Право громадян на охорону здоров’я та його конституційні гарантії. с/р ст. 6. Актуальні юридичні аспекти в питаннях медетики та деонтології. с/р ст. 7. Державна система медичної допомоги, її фінансування.
Конституція України. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Шпиталенко Г. А. Основи правознавства. К. 2004 р. с. 288 – 319.
Соціальне забезпечення – це державна система матеріального забезпечення і соціального обслуговування сімей, в яких є діти, громадян у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності чи роботи, у разі втрати годувальника.
Матеріальне забезпечення – це надання в передбачених законодавством випадках прямих грошових виплат громадянам із спеціалізованих державних фондів, як правило, у формі пенсій і допомог. Соціальне обслуговування – це задоволення специфічних потреб непрацездатних осіб у формі різних послуг, у тому числі й у вигляді натурального забезпечення.
Основними видами соціального забезпечення є допомога: 1) у разі повної або часткової, постійної чи тимчасової втрати працездатності; 2) жінкам у зв’язку з вагітністю і пологами; 3) сім’ям, які мають неповнолітніх дітей; 4) інвалідам у придбанні протезно-ортопедичних виробів і засобів пересування, а також професійне навчання інвалідів; 5) у зв’язку з безробіттям; 6) безплатна медична й лікарська допомога певним категоріям населення тощо.
Державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом (далі – роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
На сьогоднішній день прийнято і діють Закони України: “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”; “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”; “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”; “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів. 2)
Керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Зазначений фонд провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів.
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: 1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві; 2) необхідності догляду за хворою дитиною; 3) необхідності догляду за хворим членом сім’ї; 4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає цю дитину;
5) карантину, накладеного органами санітарноепідеміологічної служби; 6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу; 7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; 8) санаторно-курортного лікування.
Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: 1) У разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; 2) У разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби; 3) За час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) За час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
5) У разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних із таким сп’янінням; 6) За період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням. Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу). Державна соціальна підтримка сім’ї.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють пенсійне забезпечення в Україні, є: Конституція України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; Закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів: перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду; другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат. третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат.
Відповідно Закону, за рахунок коштів пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника. У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.
За рахунок коштів накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати: 1) довічна пенсія з установленим періодом; 2) довічна обумовлена пенсія; 3) довічна пенсія подружжя; 4) одноразова виплата. Умовами призначення пенсії за віком є досягнення чоловіками 60 років, жінками – 55 років та наявності страхового стажу не менше п’яти років. Розмір пенсії за віком визначається за формулою: П=3 п·Кс
Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання, в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства за наявності необхідного страхового стажу. Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності.
Правову основу системи охорони здоров’я становлять: Конституція України; Основи законодавства України про охорону здоров’я, а також Закони України; Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; Донорство крові та її компонентів; Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини; Про лікарські засоби.
Основами законодавства України про охорону здоров’я визначено такі основні принципи ОЗ: визнання ОЗ пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медикосоціальний захист найбільш вразливих верств населення; поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі ОЗ; випереджувально-профілактичний підхід до ОЗ.
Стаття 49 Конституції України проголошує: “У державних і комунальних закладах ОЗ медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена”.
Держава згідно з Конституцією гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі ОЗ шляхом (ст. 7): ü створення розгалуженої мережі закладів ОЗ; ü подання всім громадянам гарантованого рівня медико санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; ü здійснення державного і громадського контролю та нагляду в галузі ОЗ; ü встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі ОЗ.
Кожний громадянин України має право на ОЗ, що передбачає (ст. 6): v безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; v санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де, він проживає; v безпечні і здорові умови праці, навчання побуту відпочинку; v кваліфіковану медико-соціальну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу ОЗ; v достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я; v відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.
На громадян покладаються обов’язки у галузі ОЗ (ст. 10): піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров’я стані.
Скачать презентацию Тема 1 Поняття права соціального забезпечення
законодавство Укр.про соц.захист.ppt