ТЕМА 1. КАРТОГРАФІЯ та ТОПОГРАФІЯ ЯК НАУКИ, ЇХ СТРУКТУРА ТА МІСЦЕ В СИСТЕМІ НАУК
План (логіка) викладу матеріалу: § 1. Картографія структура як наука, її § 2. Місце картографії в системі наук § 3. Топографія як наука
1. Картографія як наука, її структура Державний стандарт термінів визначає картографію як область науки, техніки і виробництва, яка охоплює вивчення, створення і використання картографічних творів.
Це визначення узгоджується із традиційним розумінням картографії як науки про географічні карти як особливий спосіб зображення дійсності, методи їх створення і використання. При цьому географічні карти розглядаються як спосіб відображення дійсності засіб вивчення реальних явищ. Це визначення затверджене Міжнародною картографічною асоціацією МКА.
Існує і таке розуміння картографії як науки, яка охоплює теорію, методику та технічні прийоми створення та використання картографічних творів. Картографічні твори, власне, і складають предмет картографії як науки.
Існують різні уявлення про суть і завдання сучасної картографічної науки. В їх змінах та варіантах відображаються загальний хід науково-технічного прогресу, внутрішнє удосконалення картографії та проблеми, які постійно виникають перед нею. u Основним видом картографічних творів є географічні карти. u
Однією з характерних рис сучасної картографії є енергійне розширення її пізнавальних функцій як засобу дослідження об’єктивного світу та набуття нових знань. Пізнавальна функція географічних карт витікає з їх створення й використання як просторово-часових моделей реальних явищ. Виходячи із глибокого розуміння суті географічних карт,
К. О. Саліщев прийшов до висновку, що картографія – наука про відображення та дослідження явищ природи і суспільства – їх розміщення, властивості та зміни в часі – через картографічні зображення як просторові образно-знакові моделі. Таке розуміння картографії поширює інтереси цієї науки на всі види картографічних зображень і посилює її взаємодію із природничими та суспільними науками.
В кожній науці прийнято розрізняти: теоретичні основи – ідеї, які визначають мету та форми пізнання дійсності, концепції – систему поглядів та доказів, теорії – узагальнення наукових знань, які відображають закономірності досліджуваних наукою явищ, методи та технічні прийоми дослідження, конкретні знання, отримані даною наукою.
К. О. Саліщев відносить теоретичних основ картографії поняття про метод і предмет картографії, а також (і це головне) вчення про картографічне відображення дійсності (вчення про карту; останньому належить теорія картографічних проекцій, теорія генералізації, теорія знакових систем і способів зображення, а також теорія системного картографування; в цьому розділі розглядаються також питання про види, типи, класифікації карт та їх аналіз).
Методи і технічні прийоми дослідження утворюють в картографії два великі й важливі розділи – технологію проектування й виготовлення карт та методи використання карт в науці і на практиці. Ці розділи мають свої теоретичні основи, а тому доцільніше розглядати їх як теорію та технологію проектування й виготовлення (складання) карт та теорію й методи використання карт.
Сучасна картографія включає такі основні розділи: 1) загальну теорію картографії (теоретичні основи картографії) – розділ, який вивчає загальні проблеми, предмет і метод картографії як науки, а також окремі питання методології створення і використання карт. 2) математичну картографію – розділ, який вивчає математичну основу карт, розробляє теорію картографічних проекцій, методи побудови картографічних сіток, характер і розподіл спотворень на картах;
3) проектування і складання карт – розділ, який вивчає та розробляє методи та технологію лабораторного (камерального) виготовлення карт; 4) оформлення карт і картографічної семіотики – розділ, який розробляє мову карти, теорію та методи побудови систем картографічних знаків, художнє проектування карт та їх кольорове оформлення;
5) видання карт – технічна дисципліна, яка вивчає та розробляє технологію друку, розмноження, поліграфічного оформлення картографічної продукції; 6) картознавство – розділ, який охоплює вивчення географічних карт, їх елементів, види, розвиток карт;
7) історія картографії – розділ, який вивчає історію ідей, понять та методів картографії, розвиток картографічного виробництва, а також старі картографічні твори; u 8) картографічне джерелознавство – розділ, який розробляє методи систематизації картографічних джерел, необхідних для складання карт;
9) картографічна інформатика – розділ, який вивчає і розробляє методи збору, зберігання та видачі інформації про картографічні твори та джерела; 10) картографічна топоніміка – розділ, який вивчає географічні назви, їхнє смислове значення з точки зору правильної передачі на картах;
11) економіка та організація картографічного виробництва – галузева економічна дисципліна, яка вивчає проблеми оптимальної організації та планування картографічного виробництва; 12) використання карт – розділ, у якому розробляються теорія та методи застосування картографічних творів у різних сферах практичної, наукової, культурно-освітньої та агітаційно-пропагандистської діяльності людини.
К. О. Саліщев особливо виділяє картознавство, яке об’єднує вчення про карти, джерелознавство, історію картографії, а також методику використання карт. Однак, існує й інше розуміння картознавства, яке обмежує його зміст картографічним джерелознавством, інколи із деякими аспектами огляду картографічної діяльності. Поділ картографії на наукові дисципліни може видозмінюватися із розвитком науки.
Галузі картографії можна класифікувати за видами картографування. Картографування – сукупність методів та прийомів, спрямованих на створення карти чи серії карт відповідної тематики. За об’єктом виділяють картографування: а) земне (суші та Світового океану); б) планетарне; в) астрономічне. За тематикою (змістом) картографування є: а) загальногеографічне й топографічне; б) тематичне; в) спеціальне.
За методом картографування є: а) наземне; б) аерокосмічне; в) підводне. За масштабом картографування поділяється на: а) крупномасштабне; б) середньомасштабне; в) дрібномасштабне.
Поряд із структурним поділом картографії існує й галузевий (тематичний) поділ відповідно до картографованих явищ. Так, виділяють земну картографію (геокартографію) та картографію космічну, предметом якої є дослідження планет та космічного простору. Виділяють, як вказувалося вище, топографічну картографію та тематичну картографію.
u За останні 15 -20 років у складі картографії прийнято виокремлювати: u 1) класичну картографію і u 2)комп”ютерну картографію.
Картографічні твори застосовують у різних сферах людської діяльності, тому виділяють багато видів тематичного картографування: морську, астрономічну, планетарну, сільськогосподарську, військову, ґрунтову, геологічну, геоботанічну і т. д. картографію.
Ці галузі утворюються на пограниччі картографії із суміжними науками і належать картографії за методом дослідження, іншим наукам (геології, геоморфології, географії ґрунтів та ґрунтознавству і т. д. ) – за своїм змістом. Різноманітність сюжету (тематичного змісту) карти свідчить про тісні зв’язки картографії з іншими науками.
2. Місце картографії в системі наук Вважається, що вихідні положення картографії як науки були сформульовані Клавдієм Птолемеєм ще у II-му столітті в його знаменитій книзі “Керівництво з географії”. К. Птолемей писав, що “. . . географія є лінійним відображенням всієї нині відомої нам частини Землі із всім тим, що на ній знаходиться. . . ”.
Ø Поняття “географія” та “картографія” у нього були фактично тотожними, адже у Древній Греції та Древньому Римі існувала єдина наука – натурфілософія. Ø Більшість сучасних географів вважають картографію складовою частиною географії як системи наук, хоча ряд західноєвропейських та американських вчених відносить її до складу інформатики, а також інших наук.
Е. Б. Алаєв (Росія, Москва) розділяє географію на чотири блоки: блок теоретичних наук (1), блок природничих наук (2), блок суспільно-географічних наук (3) і блок допоміжних наук (4), куди відносить картографію. 1 3 2 4
В. С. Жекулін (Росія, Санкт-Петербург) в системі географічних наук виділяє три блоки (підсистеми): природничонауковий (1), соціально-економічний (2) і природничо-суспільний (3); окрім них, він виділяє “наскрізні” науки (4), куди відноситься і картографія. 1 3 2 4
Ø Інший “російський радянський” географ Станіслав Вікентійович Калєснік виокремив у складі географічних наук 2 великі блоки: Ø 1 – природничо-географічні науки, Ø 2 – суспільно-географічні науки. Ø Крім них, виокремив: Ø 3 - синтетичні науки та Ø 4 - картографію з усіма її підрозділами.
Традиційно прийнято вважати картографію складовою системи географічних наук і ставити її в один ряд із такими основними розділами географії, як фізична географія чи соціальна й економічна географія. ГЕОГРАФІЯ ФІЗИЧНА (ПРИРОДНИЧА) ГЕОГРАФІЯ КАРТОГРАФІЯ СУСПІЛЬНА ГЕОГРАФІЯ
На сучасному етапі існує декілька концепцій на зв’язок картографії із іншими науками, чи декілька концепцій картографії як науки (за О. М. Берлянтом, 1996 р. та 2002 р. ): 1) пізнавальна (модельно-пізнавальна); згідно з цією концепцією, картографія – наука про пізнання навколишньої дійсності через моделювання; карти розглядаються як образно-знакові моделі; основна увага приділяється дослідженню проблем системного відображення природних та соціально-економічних систем, зміцненню зв’язків із географією та науками про Землю й суспільство;
Ø 2) комунікативна; згідно із цією концепцією, картографія – наука про картографічну форму передачі інформації; Ø карта розглядається як своєрідний інформаційний канал, засіб комунікації; Ø основні контакти – з автоматикою, інформатикою, психологією сприйняття, машинною графікою;
3) мовна; згідно із цією концепцією, картографія – наука про мову карти; карта розглядається як написаний на мові карти; текст, основні контакти – із лінгвістикою, семіотикою, науками про Землю й суспільство;
4) геоінформаційна; згідно з цією концепцією, картографія – наука про геоінформаційно-картографічне моделювання і пізнання геосистем; карта розглядається як образно-знакова геоінформаційна модель дійсності; основні контакти – з науками про Землю й суспільство, інформатикою, автоматикою.
Тісні зв’язки картографія має із такими науками: 1) суспільними – філософією (теорія картографії опирається на філософські науки, використовуючи та конкретизуючи закони та положення діалектики стосовно свого предмета пізнання; в картографії широко використовуються положення загальної теорії відображення, теорії моделювання, зокрема картографічного, методи формальної логіки, основні положення системного підходу).
Поза філософією неможливо правильно тлумачити основні поняття картографії, наприклад, про картографічні знаки, про картографічну генералізацію, науковий аналіз її теоретичних положень та емпіричний матеріал, цілеспрямований розвиток картографічного методу дослідження тощо.
Картографія активно взаємодіє із психологією (методи психології сприйняття залучаються для вивчення сприйняття карти), лінгвістикою (картографічна семіотика використовує досягнення лінгвістики), економікою, історією, демографією, археологією. Картографія надає цим суспільним наукам важливий інструмент дослідження – карту, а сама збагачується новими ідеями та методами цих наук (економікоматематичне моделювання, історичний підхід), розробляє нові типи картографічних творів;
2) математичними – математичним аналізом, аналітичною геометрією, теорією інформації, математичною статистикою, сферичною тригонометрією, обчислювальною математикою, теорією ймовірності, теорією інформації, теорією графів, математичною логікою, математичною статистикою, матричною та векторною алгеброю.
Різні розділи математики використовуються для розробки теорії картографічних проекцій, математикокартографічного моделювання (МКМ), методів використання карт (картометрія і морфометрія), організації та планування картографічного виробництва, забезпечення автоматизації картографічних процесів, створення інформаційно-пошукових картографічних систем.
Математичну картографію К. О. Саліщев пропонує розглядати як математичну дисципліну. Впровадження в картографію ЕОМ та автоматики сприяє підвищенню продуктивності праці і розв’язує багато проблем картографії, наприклад, розробку нових типів карт, удосконалення картографічного методу дослідження;
3) технічними – автоматикою, поліграфією, електронікою, приладобудуванням, напівпровідниковою та лазерною технікою, матеріалознавством, хімтехнологією; зв’язки із технікою проявляються в удосконаленні та створенні нових типів картографічного устаткування, приладів, автоматизованих картографічних систем, покращені техніко-економічних параметрів та естетичних характеристик картографічних творів;
4) геодезією – через використання даних про форму й розміри Землі та інших планет, гравітаційне та магнітне поля Землі, інших планет, методи вимірювань і знімань місцевості; при створенні математичної основи карт та інших картографічних творів використовуються результати, отримані астрономо-геодезичними методами, гравіметрією та супутниковою геодезією. Основою для картографування служать топографічні знімання території.
При розробці спеціальних карт для будівництва використовують дані інженерної геодезії. З іншого боку, при опрацюванні геодезичних вимірювань, зокрема при обчисленні координат пунктів опорної геодезичної мережі в геодезії використовуються розроблені в картографії способи переходу від поверхні еліпсоїда до площини;
5) аерокосмічними методами дослідження Землі, отриманням дистанційної інформації, її прив’язкою, кореляцією, фотограмметричною обробкою та дешифруванням. Матеріали аеро– та космічних знімань використовуються для складання, оновлення та уточнення топографічних, тематичних та спеціальних карт; карти, в свою чергу, необхідні для прив’язки та дешифрування матеріалів дистанційного зондування;
6) технічною графікою (в т. ч. й машинною) та мистецтвом; принципи та методи графічного оформлення картографічних творів розробляється із врахуванням основних положень естетики та художнього конструювання (так званого технічного дизайну). У 1964 р. Британським картографічним товариством було дано таке визначення картографії: картографія – це мистецтво, наука і технологія виготовлення карт та їх вивчення як наукових документів і творів мистецтва.
На Заході дуже поширеними є думки про те, що картографію утворює сукупність наукової, технічної та художньої діяльності. Ряд великих художників (Леонардо да Вінчі, Дюрер) були картографами. Багато карт XV-XVIII століття за своїм художнім оформленням належить до творів мистецтва. Однак, більшість вчених заперечує приналежність картографії до мистецтва;
7) особливо тісними є зв’язки картографії з науками про Землю – геологією, екологією, геофізикою, геохімією, де карта служить одним із основних засобів пізнання дійсності. Дані цих наук про Землю знаходять своє відображення на тематичних картах природи (геофізичні, геохімічні тощо карти). Багато галузей тематичної картографії розвивається на межі картографії із науками про Землю; в результаті цієї взаємодії відбувається активна розробка нових принципів картографування, методів та прийомів використання тематичних карт;
8) особливо тісні зв’язки картографії з географією. Це пояснюється тим, що в центрі географічної науки фокусуються закономірності, які випливають із взаємного положення різних об’єктів та явищ в просторі. Географічна карта дає можливість виявити такі закономірності й виступає неодмінним і не замінимим інструментом в роботі географа. З іншого боку, географія дає необхідні для складання географічних карт відомості (дані) про суть, розміщення та взаємозв’язки різних об’єктів та явищ на території, яку охоплює карта.
Ø В результаті взаємодії географії та картографії сформувався новий науковий напрям – географічна картографія – наука про відображення та дослідження географічних систем через географічні карти та інші картографічні моделі. Ø Концепцію та основні теоретичні положення цієї нової картографічної дисципліни розробив К. О. Саліщев.
Ø Ця концепція виражається в системному підході до картографування природних територіальних комплексів (ПТК) та соціально-економічних комплексів (СЕК, зараз – СГК - суспільно-географічні комплекси чи системи) як географічних систем різної складності та різного просторового охоплення – від місцевих (локальних) до планетарних (глобальних).
Такий підхід зумовлює відображення елементів структури (будови), внутрішніх та зовнішніх зв’язків картографованої системи, а також факторів (чинників) та процесів, які визначають її функціонування (існування). Складне завдання картографування системних об’єктів вимагає поступового переходу від вивчення окремих елементів комплексу (системи) до його цілісної, інтегральної передачі, від простих комплексів до більш складних, від геосистем локального значення до систем регіонального, а потім і планетарного охоплення.
В науковій географічній та картографічній науці відомі й інші назви науки “картографії” – метакартографія, картологія, нормативна картографія, картономія, картономіка тощо.
В результаті ускладнення взаємозв’язків картографії з іншими науками утворилися нові наукові напрями: перекриваючі (поглинаючі) дисципліни, коли новий напрям ширший і потужніший, ніж попередній, традиційний; наприклад, такий розділ картографії як використання карт, “поглинув” картометрію та морфометрію; Використання карт Картометрія Морфометрія
суміжні (пограничні) дисципліни формуються на пограниччі картографії з геологією (геологічна картографія), географією ґрунтів (ґрунтова картографія), геоморфологією (геоморфологічна картографія), гідрологією, військовою сферою, сільським господарством, транспортом тощо; Картографія Геологічна картографія
вузлові дисципліни формуються на межі картографії з трьома-чотирма науками; на межі картографії із астрономією, аерокосмічними методами дослідження та планетологією виникло картографування планет;
Аерокосмічні методи дослідження Картографія Планетарна картографія Астрономія Планетологія
зв’язуючі; це ті ланки, які з’єднують воєдино близькі галузі чи напрями, які утворилися в результаті диференціації (поділу) науки; так, при взаємодії картографії, машинної графіки та аерокосмічних методів дослідження виникла нова наука – геоіконіка.
Аерокосмічні методи дослідження Картографія Геоіконіка Машинна графіка
Таким чином: 1. Розширення зв’язків картографії з іншими науками призвело до перебудови самої картографії, її внутрішньої структури. 2. Появилися нові галузі картографії, нові суміжні, вузлові та зв’язуючі наукові напрями на пограниччі картографії з іншими науками. 3. Картографія перетворилася із колись єдиної науки в систему наукових дисциплін із складними взаємозв’язками, перекриттям та перетином сфер інтересів. 4. Відбувається посилена комп’ютеризація та космологізація сучасної картографії. 5. Картографія зберігає міцні зв’язки із материнською наукою – географією.
3. Топографія як наука Ø У сучасній науковій геодезичній та картографічній літературі топографія розглядається як наука, яка розробляє географічні та геометричні методи вивчення місцевості з метою створення на цій основі крупномасштабних (топографічних) карт (Г. Ю. Грюнберг та інші, 1991).
Ø Відоме визначення топографії як науки, у якій вивчаються методи створення топографічних карт за допомогою вимірювань на місцевості з наступним опрацюванням результатів вимірювань, або за матеріалами дистанційного зондування (А. В. Гедимін, 1973).
Ø Відоме й інше визначення топографії як науки, яка вивчає місцевість у географічному та геометричному відношенні шляхом створення топографічних карт на основі знімальних робіт.
Ø Інше визначення топографії: це наукова дисципліна, що займається детальним вивченням земної поверхні в геометричному відношенні, дослідженням й розробкою способів зображення цієї поверхні на площині у вигляді топографічних карт і планів (Г. С. Ратушняк, 2003).
Ø Слово “топографія” грецького походження й складається з двох частин: Ø слово “ ”, “топос” – місце, місцевість, слово “ ”, “графо” – писати, креслити, зображати. Ø Термін “топографія” у буквальному перекладі означає “описувати місцевість” чи “зображати місцевість”.
Ø За А. П. Божок, топографія – наука про Землю, яка вивчає геометрію елементів земної поверхні, їхнє просторове розміщення, властивості та взаємозв’язки.
Ø Вважається, що топографія є одним із розділів геодезії. Тому класичне розуміння топографії таке: топографія – розділ геодезії, що вивчає земну поверхню в геометричному й географічному відношеннях й розробляє способи зображення цієї поверхні на площині шляхом створення топографічних карт і планів.
Основні завдання топографії: Ø а) визначення положення окремих точок земної поверхні з метою відображення отриманої геоінформації у вигляді топографічних карт чи цифрових моделей місцевості;
Основні завдання топографії: Ø б) виконання вимірювань на земній поверхні, що необхідні для проектування, будівництва й експлуатації інженерних споруд, використання природних багатств та розробки геоінформаційних систем регіонального екологічного моніторингу;
Основні завдання топографії: Ø в) розробка та удосконалення методів знімання місцевості, змісту і класифікації топографічних карт, методики їх створення і поновлення та одержання по них різної інформації.
Топографія вивчає також: Ø 1. Питання класифікації топокарт та точності топографічних робіт. Ø 2. Питання отримання за топографічними картами інформації про територію. Ø 3. Питання розробки методів топографічного знімання.
Складовими топографії є: Ø 1) аерофототопографія – розділ топографії, що базується на використанні аерофотознімків; Ø 2) наземна фототопографія – розділ, що базується на використання наземних способів фотографування (фототеодолітне знімання).
Складовою топографії також є: Ø Військова топографія – спеціальна військова дисципліна про способи вивчення та оцінки місцевості, орієнтування на ній за допомогою топографічних та спеціальних карт, аерофотознімків, а також виконання польових вимірів для забезпечення бойової діяльності військ. 1.
Військова топографія Ø Вона тісно пов’язана із тактикою, теорією та практикою топографогеодезичного забезпечення бойових дій військ, а також із картографією, геодезією та фотограмметрією.
Зв’язки топографії Ø а) із картографією. Ø Топографія представляє собою наукову дисципліну, яка розташовується між картографією, з одного боку, та геодезією і фотограмметрією – з іншого.
Геодезія Топографія Картографія Фотограмметрія
Ø Геодезія та фотограмметрія забезпечує топографію методами вимірювань та визначення місце розташування різних об”єктів, а картографія – способами зображення місцевості, включаючи й методи його узагальнення (генералізації) та символіку зображуваних об”єктів.
Ø Топографія дає картографії топографічні карти, що складають основу всіх географічних карт. Ø Дуже часто топографію називають топографічною картографією, тобто наукою, яка займається картографуванням безпосередньо земної чи топографічної поверхні.
Зв’язки топографії Ø б) із геоморфологією; Ø дані цієї науки про походження й розвиток рельєфу земної поверхні необхідні топографії для достовірного зображення форм рельєфу на топокартах і топографічних планах;
Зв’язки топографії Ø в) із геологією, геофізикою, геохімією, гідрологією, кліматологією, екологією, ландшафтознавством та іншими науками про Землю. Академік І. М. Губкін стверджував, що геолог, гідротехнік, інженербудівельник та інші спеціалісти-техніки не можуть успішно виконувати роботи без використання топографо-геодезичних матеріалів.
Ø Він вважав, що всі ці спеціалісти без топографічної карти – те саме, що столяр без сокири, а коваль – без молотка. Ø Зв’язки топографії й геодезії з цими природничими науками дають можливість більш глибшому розумінню властивостей фізичної (чи топографічної) поверхні Землі, правильному відображенні її на карті.
Зв’язки топографії Ø г) математикою; різні галузі математики – математичний аналіз, аналітична геометрія, теорія інформації, математична статистика, сферична тригонометрія, обчислювальна математика, теорія ймовірності, теорія інформації, теорія графів, математична логіка, матрична та векторна алгебра тощо.
Ø Ці галузі математики залучаються для розробки науково обґрунтованих схем постановки й виконання топографо-геодезичних вимірювань, розробки теорії картографічних проекцій для топографічних та оглядовотопографічних карт різного масштабу, методів використання топографічних карт, а саме:
Ø 1) картометрії й морфометрії; Ø 2) організації та планування топографо- картографічного виробництва; Ø 3) забезпечення автоматизації топографо-картографічних процесів; Ø 4) створення інформаційно-пошукових топографо-картографічних систем; Ø 5) на основі математики виконується обробка результатів вимірювань, що дозволяє отримати з найбільшою ймовірністю значення шуканих величин;
Зв’язки топографії Ø ґ) інформатикою; топографія й геодезія широко використовують досягнення інформатики – для вивчення методів збору, перетворення, зберігання, пошуку, передачі й розповсюдження наукової інформації; особливо ефективне використання методів і прийомів інформатики, що дозволяють організовувати інформативно-пошукову картографо-топографічну службу та автоматизувати обробку вимірювальної інформації.
Ø Впровадження в топографію й геодезію ЕОМ та автоматики сприяє підвищенню продуктивності праці і розв’язує багато проблем топографії, наприклад, розробку нових типів топокарт, удосконалення картографічного методу дослідження;
Зв’язки топографії Ø д) фізикою; тісні контакти топографії й геодезії із оптикою, радіофізикою, електронікою. Дані цих наук необхідні при розробці та експлуатації найновіших топографо-геодезичних приладів та інструментів. Сучасні досягнення фізики в галузі голографії широко застосовуються при конструюванні топографокартографічної апаратури, проектуванні й оформленні топокарт;
Зв’язки топографії Ø е) технічними науками – поліграфією, автоматикою, приладобудуванням, напівпровідниковою та лазерною технікою, матеріалознавством, хімтехнологією. Ø Зв’язки із технікою проявляються в: Ø 1) удосконаленні та створенні нових типів устаткування для продукування топографічних карт, приладів, автоматизованих топографокартографічних систем;
Ø 2) покращенні техніко-економічних параметрів та естетичних характеристик топографічних карт і планів. Ø Досягнення в галузях кібернетики і сучасної обчислювальної техніки є базою для автоматизації й комп’ютеризації робіт зі створення сучасних топографічних карт.
Ø Досягнення авіаційної і фотографувальної техніки дозволило розвинути такі напрямки топографії, як аерофототопографія та наземна фототопографія. Використання аерофотознімків як вихідних джерел інформації про місцевість у процесі створення топографічних карт визначило зв’язки топографії з
Зв’язки топографії Ø є) фотограмметрією, яка розробляє методи вимірювань об’єктів земної поверхні й знаходження їх координат за фотозображенням;
Зв’язки топографії Ø ж) астрономією; Ø відомості з астрономії необхідні для розробки й використання астрономічних способів визначення координат точок земної поверхні, що потрібні для картографічного відображення, перетворення й аналізу геоінформації;
Зв’язки топографії Ø з) космонавтикою і аерокосмічними методами дослідження Землі, отриманням дистанційної інформації, її прив’язкою, кореляцією, фотограмметричною обробкою та дешифруванням.
Ø Матеріали аеро– та космічних знімань використовуються для складання, оновлення та уточнення топографічних, тематичних та спеціальних карт, а карти, в свою чергу, необхідні для прив’язки та дешифрування матеріалів дистанційного зондування.
Зв’язки топографії Ø и) технічною графікою (в т. ч. й машинною) та мистецтвом; принципи та методи графічного оформлення топографічних карт розробляється із врахуванням основних положень естетики та художнього конструювання (т. з. технічного дизайну);
Зв’язки топографії Ø і) суспільними – філософією (теорія топографії опирається на філософські науки, використовуючи та конкретизуючи закони та положення діалектики стосовно свого предмета пізнання; в топографії досить широко використовуються положення загальної теорії відображення, теорії моделювання, зокрема картографічного, методи формальної логіки, основні положення системного підходу).
Ø Поза філософією неможливо правильно тлумачити основні поняття топографії, такі, як, наприклад, про топографокартографічні знаки, про картографічну генералізацію, науковий аналіз її теоретичних положень та емпіричний матеріал, цілеспрямований розвиток топографогеодезичного та картографічного методів дослідження тощо.
Ø Топографія активно взаємодіє із психологією (методи психології сприйняття залучаються для вивчення сприйняття топокарти), лінгвістикою (топографокартографічна семіотика використовує досягнення лінгвістики).
Значення топографії в житті людини Ø Значення топографії й геодезії для науки і практики важко переоцінити. Топокарти і плани дають змогу вивчати поверхню Землі з метою визначення можливостей життєдіяльності людини, ступеня освоєності та ймовірностей подальшого розвитку цього процесу.
Значення топографії в житті людини Ø Топографічні карти є основою для відображення наслідків наукових розробок та практичної діяльності в географії, геології, інших науках про Землю.
Ø Широке застосування прийомів і методів топографо-геодезичного вивчення земної поверхні в географії дає підстави говорити про топографо-геодезичний метод географічних досліджень.
Сфера застосування топографічних робіт: Ø 1) всі види будівництва - доріг, будівель, шахт, трубопроводів, ЛЕП, тунелів, гідротехнічних споруд, мостів, метрополітенів; Ø 2) сільське господарство - при створенні планів сільгоспугідь, зрошенні земель, спорудженні гідротехнічних споруд та облаштуванні об”єктів гідромеліорації;
Сфера застосування топографічних робіт: Ø 3) розвідка корисних копалин та їх експлуатація; особливо важливими тут є маркшейдерські геодезичні роботи, пов’язані з отриманням планів і карт, розрізів земної поверхні; Ø 4) лісове господарство, лісоустрій і лісова промисловість; Ø 5) планування, благоустрій та озелення населених пунктів;
Сфера застосування топоробіт: Ø 6) робота всіх видів транспорту; Ø 7) оборона країни; Ø 8) підтримання в належному стані важливих об’єктів, що мають загальнонаціональне, стратегічне й військове значення (склади озброєнь, склади пального і газгольдери, великі греблі й мости, тунелі на основних автомагістралях та залізницях, аеродроми, космодроми, пускові шахти тощо).
СПОСОБИ СТВОРЕННЯ ТОПОКАРТ Ø 1) проведення безпосередніх вимірювань на місцевості та опрацювання їх результатів; Ø 2) проведення фотознімання місцевості з літальних апаратів (аерофототопознімання); Ø 3) використання вже існуючих карт крупнішого масштабу.
МЕТОДИ СТВОРЕННЯ ТОПОКАРТ Ø 1) польовий, який охоплює стереотопографічне знімання й комбіноване знімання; Ø 2) камеральний (лабораторний).
Література основна: 1. Божок А. П. , Осауленко Л. Є. , Пастух В. В. Картографія. Підручник. – К. : Фітосоціоцентр, 1999. – Стор. 4 -8. 2. Берлянт А. М. Картография: Учебник для вузов. – М. : Асект Пресс, 2002. – Стр. 3 -4, 21 -36. 3. Картография с основами топографии. Учебник для студентов естеств. -геогр. фак. пед. ин-тов. Под ред А. В. Гедымина. Ч. 1. Понятие о географической карте. Топографическая карта. Съёмка местности. – М. : Просвещение, 1973. – Стор. 4 -7.
4. Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. “География” / Г. Ю. Грюнберг, Н. А. Лапкина, Н. В. Малахов, Е. С. Фельдман; Под ред. Г. Ю. Грюнберга. – М. : Просвещение, 1991. – Стор. 4 -5. 5. Салищев К. А. Картоведение. 2 -е изд. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1982. – Стор. 12 -18. 6. Салищев К. А. Картография: Учебник для географических специальностей ун-тов. 3 -е изд. , перераб. и доп. – М. : Высшая школа, 1982. – Стор. 4 -6, 11 -14.
7. Справочник по картографии / А. М. Берлянт, А. В. Гедымин, Ю. Г. Кельнер и др. – М. : Недра, 1988. – Стор. 11 -14. 8. Ляшенко Д. О. Картографія з основами топографії: Навчальний посібник. – К. : Наукова думка, 2008. – Стор. 24 -30.