ТАРАС ШЕВЧЕНКО МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ ЗМІСТ М

ТАРАС ШЕВЧЕНКО МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ

ЗМІСТ: • М. Драгоманов • Т. Шевченко

М. Драгоманов видатний політично-громадський діяч, учений і публіцист. лідер київської Громади

*Під впливом Драгоіманова гурт студентської молоді у Львові, що єднався біля моїсквофільсякого часопису «Друг» , 1875 -76 року перейшов на українські національні та демократичні позиції. Серед російського громадянства Драгоманов звернув на себе увагу журнальними статтями. Завдяки цій діяльності Драгоманов став однією з перших жертв хвилі репресій проти українського руху

*Тоді Драгоманов у порозумінні з Громадою виїхав за кордон і оселився 1876 року в Женеві, де почав видавати збірники «Громада» , перший модерний український політичний журнал, та брошури українською мовою, російською й західньоевролейськими мовами; ці останні мали на меті інформувати європейську громадськість про українську проблему.

На думку Драгоманова, українці багато втратили, не зберігши своєї історичної державносте: . Не заперечуючи права/ українського народу на самостійність, але не вірячи в практичну здійснимість сепаратизму для України в ті часи, він радив боротися за демократизацію й федералізацію існуючих держав, Росії та Австро-Угоршини, так щоб українство могло в них вільно розвиватися.

Як учений, Драгоманов показував етнічну гомогенність українського народу на всіх землях його поселення. Як політик, він ставив собі за ціль не так об'єднання всіх українців в одній державі, як радше поділ ролей і систематичну взаємодопомогу між російською й австрійською Україною. Аж до часу повалення російського самодержавства, на думку Драгоманова, головний центр українського національного руху повинен бути в Галичині.

Найголовніші з політичних праць Драгоманова: «Переднє слово до „Громади"» (1878), «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879), «Пропащий час -- українці під Московським царством, 1654 -1876» (бл. 1880), «Историческая Польша и великорусская демократия» (1883), «Вольньїй союз -- вільна спілка» (1884), «Либерализм и земство в Роосии» (1889), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893).

Т. ШЕВЧЕНКО український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик.

Художня творчість O. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах.

Т. Шевченко «Натурщица»

• Обурення Шевченка соціальною несправеддивістю нероздільно переплітається з його ненавистю до національного гноблення на Україні, на цій «нашій несвоїй землі» , як він про неї писав. Непримиренний ворог царського самодержавства, він закликає до самовизначення України задовго до того як цю ідею підтримали його помірковані колегиінтелігенти. Він вважає прагнення України до свободи складовою всезагальної боротьби за справедливість.

• 23 квітня 1850 р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850 р.

Поезія Шевченка (деякі її зразки були настільки бунтарськими, що їх не публікували аж до 1905 р. ) розбурхувала в його сучасників нові хвилюючі думки й почуття. Історик Костомаров писав: «Шевченкова муза зірвала покрови, що закривали від нас життя народу, й споглядати його було страшно, солодко, боляче й п’янко» . Шевченко змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї, а й його страждання. В історії козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків, що ведуть до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон Російської імперії, а край, що може й має стати незалежним.

НАД ПРОЕКТОМ ПРАЦЮВАЛА: Ковальова Юлія 171 група факультет перекладознавства