Схоластика Вченя Хоми Аквінського Виконав студент ТЕК БНАУ

Схоластика. Вченя Хоми Аквінського. Виконав студент ТЕК БНАУ групи В-31 Прокопенко Владислав

• • • План: 1. Визначення терміну Схоластика. 2. Вступ. 3. Історія розвитку і поділ на вітки. 4. Основні діячі та філософи. 5. Вчення Хоми Аквінського. Теорія 2 -х істин. Докази існування Бога. • 6. Висновок. Література.

• Схоластика — це специфічна середньовічна християнська філософія, що панувала в шкільному навчанні. Основне завдання схоластики полягало в обґрунтуванні, захисті і систематизації непорушних богословських істин. її історія умовно розпадається на три періоди. VIII — XII ст. охоплюють підготовку і ранній період схоластики. Для XIII — XV ст. характерні спочатку розквіт, а потім занепад схоластичної філософії.

• Захоплення німцями і вандалами Західної Європи призвело до занепаду культури з VI по VIII в. Саме тоді навіть королі варварів не вміли підписувати своє ім'я. Центром богословського й філософського життя жінок у цей час стає Візантія, яка б тимчасово могла встояти під напором варварів. Нагадаємо, основним мовою в Візантійської імперії була грецька мова, що лідирувала в освоєнні античної спадщини.

• У принципі, середньовічна культура – це культура варварів, під напором яких саме упав Древній Рим. Але, погубивши античний світ, варвари виявилися головними спадкоємцями його культури. І новий підйом культури у Західної Європи починається завдяки зусиллям «імператора варварів» Карла Великого.

• То справді був король франків, проголосивши себе імператором Священною Римською імперії. Так було в 800 р. встановлюється наступність між античними політичними інституціями та політичної владою середньовічної Європи. • Карл Великий вважав своїм обов'язком подбати про поширення освіти, науки і мистецтва у створеній їм імперії. Починається зване «>Карлове відродження» , і з цим і пожвавлення інтересу до філософії.

• Філософ Эриугена, від якої ведуть початок схоластики, було запрошено при дворі короля Карла Лисого до Парижа з евакуйованих далей Ірландії, де у монастирських школах збереглися традиції латинської і грецької освіченості.

• Саме поняття «схоластика» пов'язана з тим, що філософія в середньовічний Європі вивчалася переважно до шкіл при монастирях. «>Схоластика» означає «шкільна» від латинського слова>schole. >Схоластика - інтелектуальний феномен середньовічної європейської культури у рамках теологофилософскої традицїї, ставлячи на сцені за мету раціональне обгрунтування і систематичну концептуалізацію західнохристиянського віровчення. Схоластика відмічає на її розвитку основні періоди:

• 1. Класична (середньовікова) схоластика, своєю чергою розділяєтьсяна етапи: • · рання схоластика (11 — 12 ст. ); представники: Петро Даміані, Ансельм Кентер беррійський, Беренгар Турский(1000 -1080) Іоанн Росцелин (1050 -1022), Гійом Шампо (1068 -1121), Петро Абеляр, Гійом Конша (1060 -1154), Жільбер Порретанский (1080 -1154), Алан Лилльский, Іоанн Солеберийский (1115 -1180); • · зріла чи пізня схоластика (13— 14 ст. ); представники: Альберт фон Больштедт (12001280), Хома Аквінський, Роджер Бекон, Іоанн. Дунс Худобу, Бонавентура, Сигер Брабантский (12401281), Микола Орем (1320 -1382), Вільям Оккам, Жан. Буредан, Раймунд Луллий (1235 -1315).

• 2. >Неосхоластика, чи "друга схоластика" — ряд течій католицької філософской думки, орієнтованих відродження схоластики, що здійснюється на рамках: контрреформації (15— 16 ст. ); представники: Томмазо де Вио Гаетанский (1469— 1534), Франческо де Сильвестри Феррарский (1474— 1528), Франческо де Виттория (1483— 1515), Суарес, Габріель Васкес (1550— 1 604) та інших. ; >отчасти "католицької реставрацїї" (18— 19 ст. ) і неотомізму.

• Теоретичними джерелами формування схоластики виступають: візантійська теология і патристика (передусім, зічинения Августина Блаженного).

• Розвиток схоластики здійснювався з урахуванням й у рамках концепції "двоїстої істини". Вона передбачає несуперечливе і незалежне співіснування твані знання і істини з вірою. Ця основна ідентичністьность схоластики обумовлює й характеру їй проблематику, яка незмінно пов'язані з християнським віровченням.

• Почесне місце серед релігійних філософів християнства займає ангельський доктор Хома Аквінський. У «Сумі теології» (тобто сукупності теологічних вчень) розглядається католицька догматика, що стає основним надбанням усієї схоластичної теорії.

• Хома Аквінський розмежовує сфери філософії і теології: предметом філософі є істини Розуму, а теології — істини одкровення. • Філософія є служницею богослов'я і настільки ж нижча за нього, наскільки обмежений людський розум нижчий від божественної премудрості. Релігійна істина, на думку Аквіната, не може бути вразлива з боку філософії, у чисто життєвій, практично-моральній Любові до Бога важливіше пізнання Бога.

• Індивідуальність людини — це особистісна єдність душі і тіла. Саме душа має животворну силу людського організму. Душа нематеріальна і самосуща, субстанція, що має свою повноту лише в єдності з тілом. Але тілесність має суттєву значущість. Саме через неї душа тільки й може утворювати те, що є Людина. Душа завжди має унікальноособистісний характер. На думку Хоми Аквінського, тілесний початок людини органічно є спільником у духовнощиросердечній діяльності особи

• Одним з найцікавіших, оригінальних мислителів Середньовіччя є надзвичайний доктор Роджер Бекон. Висхідні принципи філософії полягають у тому, щоб насамперед перебороти перешкоди у свідомості людей. Існують найбільші перешкоди до усвідомлення істини, що заважають усім і кожному й не дозволяють досягти справжньої мудрості: приклад жалюгідного і невартого авторитету, сталість звички, думка недосвідченої юрби та прикриття власного неуцтва показною мудрістю, зазнайством, самолюбуванням.

Роджер Бекон

• Для Іоанна Дунса Скота основне питання — ставлення богослов'я до філософії, віри до знання; вважав, що предмет богослов'я — Бог, а предмет філософії — буття. Як суто теоретичне знання філософія осягає зовнішній світ, спираючись на Розум і досвід, використовуючи наукове знання. Проте переважна більшість положень вчення про віру, що є у Святому Письмі, не піддається раціональному обґрунтуванню і не має такої потреби. Якщо філософія — теоретичне знання, то теологія — переважно практичне знання того, як найуспішніше спрямовувати людську волю для реалізації тих положень, що пропонуються вченням про душу.

• Дунс Скот

Вчення Хоми (Томас) Аквінського

• Один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної і філософської школи томізму, святий католицької церкви. Був ченцем домініканського ордену. Як видатний вчитель Християнської церкви, він також є головним представником філософії Високого Середньовіччя — філософської схоластики. Тома Аквінський залишив після себе низку фундаментальних праць, що сприяли виникненню неотомізму та неосхоластики і досі мають важливе теологічне та філософське значення.

• Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католиц ького богослов'я «Сума теології» , в якій усі питання пізнання природи і суспі льства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підпорядкувати науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі).

• Хома Аквінський був відомим систематизатором середньовічної схоластик и. Він пристосовував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором є «Сума теології» .

Теорія двох істин • За часів Томи Аквінського значно збільшилася роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин» . За цією теорією наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою.

• Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище за розум, але не суперечить йому. Істина може бути одна, бо йде від Бога. • Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом будьякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою.

• Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми і зміцнити віру в людині.

Докази існування Бога Доказ від руху (Argumentum ex motu). Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог. Доказ має своїм джерелом філософію Арістотеля, також фігурував у. Аделарда із Бата, Альберта Великого. Доказ від першопричини (Argumentum ex ratione causae efficientis). Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог. Доказ має своїм джерелом філософію. Арістотеля, також фігурував у Авіценни, Алана Лілльського та Альберта Великого. Доказ від випадковості (Argumentum ex contingentia). Все у світі існує не випадково, а з необхідності, ця необхідність — Бог. Аргумент в тій чи іншій формі фігурував у Маймоніда та Авіценни. Доказ від ступеня досконалості (Argumentum ex gradu). Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог. Аргумент фігурував у Арістотеля та згадувався у. Августина Доказ божественного керування світом або аргумент через цільову причину (Argumentum ex fine). У природі все має певний сенс, доцільність свого існування.

Висновок • Схола стика— панівний у середньовічній Європі філосо фський і педагогічний метод. • Характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання.

Література • Владиславлев М. И. , Схоластическая логика, «Журнал Министерства народного просвещения» , 1872, ч. 162, [№ 8], отд. 2; • Ойкен К. , История и система средневекового миросозерцания, пер. с нем. , СПБ, 1907; • Штекль А. , История средневековой философии, пер. с нем. , М. , 1912; • Трахтенберг О. В. , Очерки по истории западноевропейской средневековой философии, М. , 1957; • Стяжкин Н. И. , Формирование математической логики, М. , 1967; • Gilson Е. , L'ésprit de la philosophic médiévale, 2 éd. , P. , 1944;