Світова педагогічна практика XIX XX ст Виконавець

Світова педагогічна практика XIX – XX ст. Виконавець Студент 414 групи Нікітін Сергій Анатолійович

На кінець XIX ст. у провідних західноєвропейських країнах з усією гостротою виявилась невідповідність традиційної педагогіки і нових суспільно -економічних умов. Необхідні були нові підходи до теорії і практики освітньої і виховної справи. Ці підходи обумовлювались, передусім, стрімким розвитком виробництва, викликаного прогресом науки і техніки. Перед школою ставляться нові вимоги. Для підприємств, оснащених найновішою технікою, потрібні були робітники нового типу. Прогрес науки і техніки з його тенденцією “одухотворення машинної праці“ вимагав від працівників високого рівня знань. У виробництві збільшується попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника.

При організації народної школи найкраще було б поєднати викладання з ручною працею і зображально-ілюстративної діяльністю, широко використовуючи дослідницьку і лабораторну роботу. Програма такої школи передбачала використання різних форм практичної діяльності так, щоб вони складали безперервний ланцюг, при якій кожна вправа послідовно підводить до чергового утруднення, яке дитина в змозі подолати самостійно. Ручна праця вводилась в школу як самостійний навчальний предмет, а сама організація навчання на ранніх його ступенях примикала до ігрової діяльності. Ставив питання про самостійну духовну роботу, для чого треба зменшити навчальний матеріал і активізувати бібліотеки, в яких вихованці будуть займатися самостійно.

Марія Монтессорі (1870 -1952) – італійський педагог і лікар, перша в Італії жінканауковець. Вона займала посаду професора антропології і гігієни у Вищій жіночій школі і в Римському університеті, працювала у психіатричній клініці з розумово відсталими дітьми. Монтессорі вважала, що дитина є активною істотою і за своєю природою здатна до самостійного розвитку і навчання. Завдання ж виховання – створити таке оточення, яке б давало дітям необхідну “поживу“ для самовиховання. В основу вільного виховання вона ставить принцип свободи, протиставляючи йому існуючу у тогочасних школах систему погроз. Монтессорі ставить вимогу вивчення сутності дитини, яку потрібно виховувати. Вона вперше в історії педагогіки запровадила у практику шкіл систематичні антропологічні обстеження дітей. Школи, на її думку, повинні бути лабораторіями, де вивчається психічна діяльність дітей. Проголосивши принципи самовиховання і самонавчання, Монтессорі прагнула реалізувати їх на практиці, створюючи школи за своєю системою.

В основі поглядів Дьюї на навчання, що вплинули на становлення світової педагогіки, лежала філософія прагматизму, що прийняла формуінструменталізму. Ця філософія не визнає класичного критерію істини, за яким істина є відповідність наших думок дійсності, що не залежить від нас. Прагматизм за істинне (реальне) визнає те, що корисно, відсуває на другий план наукове пізнання, а з ним і істину, необтяжену характеристикою корисності. Дьюї вважав, що дитина пізнає нове не заради самих знань, як думали попередники, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. У цьому напрямку Дьюї вперше “поєднав” пізнання і діяльність. При цьому прихильник природничонаукового емпіризму, він визначив місце пізнання і діяльності у розв’язанні повсякденних дитячих проблем. Процес такого вирішення, що спирається на метод експерименту, повинен забезпечити успішне відкриття дітьми нових істин за допомогою п’яти послідовних ступенів

1) відчуття проблеми (утруднення); 2) її виявлення і визначення; 3) уявлення можливого рішення; 4) виявлення шляхом умовиводів наслідків із імовірного рішення; 5) подальші спостереження й експерименти, що дозволяють зробити висновок, що містить позитивне чи негативне судження.

Френе виділив наступні педагогічні установки. Максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде служити йому, і якому він сам буде служити. Школа завтрашнього буде орієнтована на дитину-члена суспільства. Дитина сама будує свою особу, а ми в цьому йому допомагаємо. Треба створити можливості для вільного вираження кожного в будь-якій області. Праця стане основоположним принципом, рушійною силою і філософією народної школи. Світла голова і вмілі руки краще, ніж розум, переобтяжений непотрібними знаннями. Розумна дисципліна - результат організованої праці. Народна школа не може існувати без демократичного суспільства. Головним у вихованні вважав: 1. Здоров'я дитини, розвиток її творчих можливостей, прагнення до пізнання; 2. Створення сприятливого середовища; 3. Обладнання та технічні засоби (С. Френе запропонував оригінальну конструкцію найпростішої навчальної машини).

Ще юнаком Штейнер підтримував незалежність освітніх установ від державного контролю. У 1907 році він написав есе «Виховання дитини в з точки зору духовної науки» , в якому описав основні стадії розвитку дитини. Вміщені в есе думки пізніше послужили основою для формування його підходу до освіти. У 1919 році Еміль Мольт запросив його прочитати лекцію працівникам на своїй сигаретної фабрики Вальдорф-Асторія в Штутгарті. У результаті цих лекцій з'явилася нова, Вальдорфська школа. У 1922 році Штейнер приїхав зі своїми ідеями в Оксфорд на запрошення професора Міллісент Маккензі. Оксфордська конференція призвела до появи вальдорфських шкіл у Британії. Під час життя Штейнера школи, засновані на його освітніх принципах, з'явилися також у Гамбурзі, Ессені, Гаазі і Лондоні. Зараз по всьому світу налічується більше 1000 вальдорфських шкіл.