СУТНІСТЬ ПОКАЗНИКИ ТИПИ І СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТРУДОВОГО КОНФЛІКТУ

СУТНІСТЬ, ПОКАЗНИКИ, ТИПИ І СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТРУДОВОГО КОНФЛІКТУ ПІДГОТУВАВ: СТУДЕНТ ГРУПИ ФБС 311 КОЗАК ВЯЧЕСЛАВ

Сутність та зміст трудових конфліктів Всім зрозуміло, що конфлікти завжди існували, існують і будуть існувати, вони невід'ємна частина людських взаємовідносин.

Можливість виникнення конфліктів існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, розбіжностей і протиборства різних думок, потреб, спонукань, бажань, стилів життя, надій, інтересів і особистісних особливостей.

Трудові конфлікти в тій чи іншій формі відбувалися протягом всього радянського періоду. Вже у перші роки радянської влади страйки були реакцією на відчуження засобів виробництва від працівників на користь держави, а передумовою страйків — психологія найманих відносин дореволюційного періоду.

Серед об'єктивних причин нещодавніх конфліктів є ü недостатнє фінансування відповідних витрат бюджетних установ, організацій; ü недостатнє фінансування з дотацій, субсидій, передбачених законодавчими і нормативно-правовими актами для відшкодування фінансових витрат підприємств (у 8 областях західного регіону тільки з цієї причини виникли 32 колективні трудові суперечки, або 21% від загальної кількості суперечок у регіоні); ü значні обсяги кредиторської та дебіторської заборгованостей; криза неплатежів; недосконала податкова політика; слабка наповненість місцевих бюджетів та ін.

Групу суб'єктивних причин виникнення колективних трудових суперечок (конфліктів) складають небажання окремих власників вчасно реагувати на вимоги найманих працівників і вирішувати колективні трудові суперечки (конфлікти) шляхом проведення примирливих процедур; нереагування адміністрацій окремих підприємств, установ, організацій на вимоги найманих працівників у передконфліктний період; нехтування їхніми інтересами та правами з боку керівників, небажання останніх вжити дійових заходів з попередження виникнення конфлікту; невиконання чи лише часткове виконання власником (представником власника) попередніх угод з найманими працівниками; невиконання керівниками різного рівня графіків погашення заборгованості по заробітній платі й ін.

В основі наростання конфронтації лежать великі соціальні протиріччя транзитивного етапу економіки, системи державного та соціального управління. Процеси соціальних суперечностей — це процеси, що виникають в умовах прагнення індивідів і соціальних груп задовольнити свої потреби за допомогою об'єктів і засобів, котрими інші індивіди та групи також намагаються задовольнити свої інтереси.

До основних суперечностей, що склалися на сучасному етапі, можна віднести: У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ: • між бажанням поліпшити життя та нехтуванням духовністю. У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ: • між державою й суспільством; • між різними гілками влади; • між державою й окремими інститутами політичної системи; • між державно-правовою • системою та опозицією, що прагне цю систему змінити; • між державою та особою у правовій сфері; • між декларованим правом громадян на правосуддя та неможливістю для більшості реалізувати його. У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ: • між декларуванням повноцінного соціального захисту та реальною беззахисністю громадян. В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ: • між інтересами суспільства і приватного капіталу щодо володіння засобами виробництва та прибутком. • відсутність справедливого розподілу прибутку між власниками контрольного пакета акцій та дрібними акціонерами. • відсутність справедливого розподілу прибутку між капіталом і найманою працею. • між декларативною обов'язковістю сплати податку та існуванням законодавчо закріплених можливостей для ухиляння від цього обов'язку. • між слабкістю національного капіталу та необхідністю нарівні конкурувати з транснаціональним капіталом. • між декларованою підтримкою сільськогосподарського виробництва та його фактичною руйнацією. У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ: • між потужними потенційними можливостями України та її низьким статусом на міжнародній арені.

Процеси соціальних суперечностей у соціально -економічній сфері проявляються в таких формах: - прихованих (змагання, конкуренція); - відкритих (соціальна боротьба, соціальні й соціальнотрудові конфлікти).

Конкуренція — різновид змагання, а саме економічне змагання, спрямоване на досягнення більш прибуткових умов виробництва та збуту товарів.

Соціальна боротьба — форма соціальних суперечностей (суперництва), зумовлена наявною в суспільстві соціальною диференціацією та спрямована на задоволення докорінних, найбільш істотних інтересів соціальних груп у різноманітних сферах життя суспільства.

Трудовий конфлікт має соціальну природу, як і сама праця в системі соціально — економічних відносин. Тому говорячи про трудовий конфлікт, слід зазначити, що це поняття тотожне поняттю «соціально-трудовий конфлікт» .

Типи конфліктів залежно від сторін, що беруть у них участь: між працівниками(ом) і адміністрацією (адміністратором) підприємства, організації; між колективом працівників і профспілковим комітетом; між адміністрацією та профкомом; між трудовим колективом і керівництвом галузі; між трудовими колективами й органами державного управління чи місцевого самоврядування.

Другий підхід характеризується визначенням типів конфліктів на основі змістово-сутнісних критеріїв, відповідно до яких виявляються: конфлікти інтересів; конфлікти права; ілюзорні конфлікти; помилково співвіднесені конфлікти; заміщені конфлікти; вимушені конфлікти.

Надзвичайна форма трудового конфлікту — страйк і страйковий рух Як зазначено в законі, «Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу, невиконанні своїх трудових обов'язків) працівниками підприємства, установи організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)» .

Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: установлення нових або зміни наявних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їхніх положень; невиконання вимог законодавства про працю (там само, ст. 2).

Відповідно до статті 44 Конституції України (254 к/96 -ВР) ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк установлюється Законом. України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ст. 18— 21.

Страйк може розпочатись, якщо примирні процедури не сприяли вирішенню колективного трудового спору (конфлікту), або ж власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур, або не виконує угоди, досягнутої в процесі вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк — це завжди спосіб прояву позицій суспільних сил, об'єднаних профспілками, робітничим рухом із метою вирішення конфлікту у сфері тільки соціально-трудових відносин.

Залежно від того, у якій сфері виникають суперечності, можна виділити три основні предмети трудового конфлікту: Умови праці: технологія, режим, нормування, безпека та ін. Система розподілу ресурсів: своєчасна виплата зарплати, витрата фінансових ресурсів, розподіл прибутку, участь працівників в управлінні капіталом і т. ін. Виконання колективних договорів, угод, раніше прийнятих домовленостей, а саме: взаємних поставок, розрахунків, погашення боргів і т. ін. [6, c. 54 -56]

Трудовим конфліктам притаманні такі найбільш типові функції: інтегрувальна (конфлікт впливає на встановлення оптимального — співвідношення індивідуальних і групових інтересів). дезінтегрувальна (сприяє соціальному розшаруванню прошарків населення; диференціювальна — сприяє процесу соціальної диференціації, створенню передумов нової єдності; сигнальна чи інформаційна функція як показник актуалізації стану соціально-трудових, суспільних відносин (тобто виявлення проблем, недоліків тощо). інноваційна функція (тільки в процесі конфлікту виникають перешкоди, що стоять на заваді перед новим, і воно «пробиває» собі дорогу), тобто конфлікт — це етап руху до прогресивних соціальнотрудових відносин; соціально-психологічна функція (показник докорінних змін у поглядах, поведінці й стосунках між людьми); стабілізувальна функція (сприяє стабілізації та згуртованості трудового колективу).

Найпоширенішими конфліктами в системі партнерських стосунків в Україні є конфлікти й трудові суперечки з приводу виплати заборгованості зарплати, збільшення розмірів оплати праці, своєчасності виплати зарплати; забезпечення запобігання масовим звільненням і зростанню безробіття; порушенню трудових прав громадян, процесів роздержавлення, приватизації власності, конверсії оборонних підприємств; зростанню бідності, падінню реальних доходів і рівня життя населення.

ВИСНОВКИ Перехід до ринкової економіки в Україні відбувається вкрай суперечливо. З одного боку, він супроводжується формуванням якісно нових правових соціально-трудових відносин, а з іншого — наростанням конфронтації, соціальної напруженості, про що свідчать масові невдоволення — колективні трудові суперечки й конфлікти (страйки). Держава повинна формувати свої взаємини з підприємствами, орієнтуючись на випереджальне дозвіл конфліктів. Для цього необхідно здійснення політики переговорів, проведених професійними конфліктологами. Створення в адміністративній структурі механізму керування конфліктами допоможе уникнути тих руйнівних наслідків, що приносить некваліфікована політика дозволу конфліктів.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!