Сучасна екологічна ситуація у світі Підготував Студент 12

Сучасна екологічна ситуація у світі Підготував Студент 12 -групи Мазуркевич Андрій

Сучасні екологічні проблеми, що постають перед суспільством • • До розвитку глобальної екологічної й тісно пов’язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два „вибухи” – демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети – головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо). Одною з екологічних проблем є зростання кількості містгігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Викиди в атмосферу • • Важливою екологічною проблемою є і забруднення атмосфери різними хімічними викидами промислового характеру, а також забруднення водойм. Однією з найгостріших екологічних проблем людства в найближчі десятиліття залишається необхідність демонтажу сотень блоків АЕС, які відпрацювали свій ресурс, транспортування й безпечне поховання твердих і рідких радіоактивних відходів. Вчені стверджують, що протягом найближчих 2030 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн. видів рослин і тварин. Біологічна різноманітність – це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем. Так і біосфери в цілому. Ось чому зменшення біорізноманітності – це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

Спустелювання • Екологічною проблемою є і спустелювання. За даними ООН, понад 900 млн чоловік проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких потерпають від спустелювання. • Глобальні негативні біологічні й кліматичні зміни (спустелювання, деградація ґрунтів, біосфери, зменшення біорізноманітності, почастішання кислотниих дощів, розвиток лісовими пожежами, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу. • Дані екологічного моніторингу стають ефективним інструментом охорони природи лише в тому разі, якщо вони доступні широким масам населення завдяки засобам масової інформації. • Дані моніторингу мають допомагати в пошуку шляхи оптимізації взаємин людини й природи. Станції стеження розміщуються в екологічно чистих районах, спостереження за станом довкілля можуть бути наземними й за допомогою літаків, гелікоптерів, супутників, космічних кораблів, метеорологічних ракет.

Екологічний моніторинг • • У зв’язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, в оцінках становища в цілому. Контролюються екологічні умови як навколо окремих об’єктів – забруднювачів, так і в межах районів, регіонів, континентів, усієї планети. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень і операцій, яку назвали екологічними моніторингами. Основна мета моніторингу – об’єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджувальних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання їх ресурсів. Найважливіше питання екологічного моніторингу: - за чим спостерігати? - як спостерігати? - коли спостерігати? - які головні екологічні параметри фіксувати? - які висновки щодо поліпшення екологічної ситуації можна зробити?

Міжнародні економічні аспекти вирішення екологічних проблем • Проблеми екологізації міжнародних відносин узагалі та міжнародного науково-технічного й економічного співробітництва щодо охорони навколишнього середовища зокрема вперше були висунуті на Стокгольмській конференції ООН з охорони природи, яка відбулася у 1972 р. Того ж року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію стосовно організаційних і фінансових заходів з міжнародного співробітництва у питаннях охорони довкілля та заснувала Раду керівників спеціального органу — Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Ця Рада в 1973 р. розглянула ухвалений Стокгольмською конференцією «План дій у сфері навколишнього середовища» і визначила основні напрями міжнародного співробітництва, які охоплюють:

Міжнародні економічні аспекти вирішення екологічних проблем • • охорону здоров´я та підвищення добробуту населення; • • охорону грунтів і вод та боротьбу з опустелюванням; • • освіту, професійну підготовку й інформаційне забезпечення • охорони природи; • • захист Світового океану; • • охорону рослинності, диких тварин і генетичних ресурсів; • • проблеми енергетичних ресурсів та енергозбереження.

Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі Наприкінці XX ст. людство опинилося у пастці гострих екологічних проблем власного соціально-економічного розвитку. Кількісне та якісне нарощування обсягів енергоречовинного обміну між суспільством і природним середовищем через прискорення темпів науково-технічного прогресу, залучення до господарського обороту дедалі більшої маси природних ресурсів, зростання масштабів природокористування й посилення антропотехногенного тиску на довкілля — все це створило напружену ресурсово-екологічну ситуацію — критичну з огляду на відтворювальні, асиміляційні та відновлювальні можливості біосфери. Оскільки навколишнє середовище є не лише природним базисом, джерелом виробничої і перетворювальної діяльності людини, а й виконує важливу позавиробничу функцію фізичного, психічного, естетичного середовища людського буття, то цілком зрозуміло, що деградована, забруднена природа об´єктивно перешкоджає процесам суспільного відтворення. Така природа — це безпосередня загроза здоров´ю та життєдіяльності людини. Зворотна реакція довкілля на екологічно невиважену антропотехногенну діяльність тим гостріша, чим активнішим і масштабнішим є суспільне споживання природних ресурсів та благ. Таким чином, за умов демографічного «вибуху» і НТР діє своєрідний «екологічний бумеранг» , який завдає природі, а відтак і людству чимдалі більшої шкоди. • .

За глобальною оцінкою Міжнародного ґрунтового центру (Нідерланди), внаслідок антропотехногенної діяльності вже деградовано понад 15 % світового суходолу. В межах цієї площі близько 6 % земель зруйновано водною ерозією, 28 % — вітровою, понад 12 % —засолено через неправильне зрошення, 5 % —виведено з обороту внаслідок надмірного забруднення хімічними речовинами та деструкції (знищення лісів, розорювання, будівництво тощо). Підраховано, що кожної години на планеті 1700 акрів продуктивних ґрунтів стають пустелею через нераціональне використання, п´ять—шість видів тваринного і рослинного світу зникають, знищується понад 3000 акрів тропічних лісів. Через втрату родючості ґрунтів, опустелювання територій, вирубування лісів лише в Африці наприкінці 80 -х років постраждали близько 30 млн. осіб у 21 країні, з яких 10 млн. змушені були стати «екологічними біженцями» , тобто змінити місце проживання саме через кризову екологічну ситуацію. Дані ООН свідчать, що майже 900 млн. осіб нині мешкають у посушливих регіонах нашої планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання та виснаження природних ресурсів. Соціально-економічні й екологічні втрати при цьому оцінюються в 40 млрд. дол. : зокрема, для країн Азії — 21 млрд. , Африки — дев´ять, Північної Америки та Австралії — по три, Європи — 1 млрд. дол. Приблизно 100 країн зазнають негативного впливу опустелювання, причому 81 з них належать до слаборозвинутих, де населення потерпає ще й від злиднів, хвороб, голоду тощо. Отже, екологічні проблеми в зазначених країнах тісно пов´язані з соціально-економічними.

Прогнози свідчать, що до 2025 р. світовий сумарний викид двоокису вуглецю від двигунів внутрішнього згоряння має зрости з 25 до 44 %. Це зумовить посилення дії «тепличного ефекту» , тобто потепління клімату, а відтак — танення льодовиків і значне підвищення рівня Світового океану, а також порушення нормального функціонування екосистем. До 2030 р. очікується збільшення середньорічної температури на планеті на 1, 5— 4, 5° за Цельсієм, а отже й підвищення рівня океану на 20— 140 см. Для економіки СІЛА це означатиме величезні матеріальні втрати, які оцінюються приблизно в 60 млрд. дол. Для країн же Західної Європи, розташованих нижче рівня океану, та для острівних держав такі втрати будуть ще більшими. Та й сьогодні забруднення навколишнього середовища завдає серйозної матеріальної шкоди національним господарствам майже всіх країн світу. Щорічні збитки від деградації природи оцінюються (у відсотках від ВНП): 0, 4— 2 — у розвинутих країнах (СІЛА, ФРН, Велика Британія, Нідерланди, Японія); 3— 5 — у державах Східної Європи; 6— 15 — у країнах СНД (зокрема в Україні — 10— 15); 6 — 18 — у країнах «третього світу» (Нігерія, Буркіна-Фасо, Ефіопія тощо).

Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем • • • Постійна суперечність у системі «природа—суспільство—виробництво» нині переросла в гострий антагонізм, який може бути розв´язаний шляхом порушення цілісності і (або) повного знищення однієї чи всіх її складових. У даному випадку вже є певні ознаки реальної небезпеки розв´язання цієї суперечності саме шляхом повного або часткового зникнення суспільства. Каталізатором глибокої екологічної кризи стало безпрецедентне за масштабами й темпами нарощування природотрансформаційних процесів. Антропотехногенна діяльність людства набула таких розмірів, які дорівнюють глобальним природним та біогеохімічним явищам в екосфері, а інколи й перевищують їх. Сучасна ситуація в системі природокористування характеризується щонайменше трьома особливостями: 1) кількісним розширенням енергоречовинного обміну між суспільством і навколишнім середовищем; 2) глобалізацією впливу людства на біосферу; 3)постійно зростаючим негативним антропотехногенним навантаженням на довкілля. Нинішнім способам і методам природокористування, як правило, притаманні високі ресурсомісткість і відходоємність, марнотратство, антиекологічність, нераціональність та неефективність — з позиції як економіки, так і екології.

Діяльність ООН щодо поліпшення екологічної ситуації у світі • • ООН з її спеціалізованими установами є найбільш представницькою міжурядовою всесвітньою організацією. Вона об´єднує 185 країн і забезпечує їхнє співробітництво у розв´язанні глобальних екологічних проблем. При цьому ООН намагається втілювати комплексний підхід до аналізу даних проблем з урахуванням усіх аспектів (міжнароднополітичних, соціально-економічних, науково-технічних) співробітництва, а також гостроти екологічної ситуації в кожній країні. Широке коло природоохоронних завдань, їхня складність зумовили необхідність створення спеціальних організаційних структур, які координують діяльність у цій сфері. Однією з перших виникла організація, яка дістала назву «Програма ООН з навколишнього середовища» (ЮНЕП). Крім основної функції — координації діяльності у сфері природоохорони, ця організація відіграє роль міжнародного центру, що відповідає за вирішення глобальних екологічних проблем, практичних природоохоронних завдань і визначає пріоритети щодо фінансування конкретних екологічних проектів