Стратегія поведінки у конфлікті Виконала Студентка 3 го курсу

Стратегія поведінки у конфлікті Виконала: Студентка 3–го курсу, групи 31 ДІД Пашкевич Вікторія

Стратегія поведінки у конфлікті, за визначенням А. Я. Анцупова, – це орієнтація особи (групи) стосовно конфлікту, установка на певні форми поведінки в ситуації конфлікту.

Основні підходи: Застосування сили чи влади Такий підхід використовують частіше, тому що з його допомогою отримати бажане можна у більшому обсязі й швидше, хоча ризик і ціна, яку сплачують за такий вибір, теж набагато більші. Але прихильники цього підходу не думають про втрати, головне – досягти свого.

Застосування права Такий підхід також пов’язаний з певним ризиком і часто з великими затратами. Цей підхід передбачає судовий процес, різні форми третейських судів, арбітражні процедури, результатом яких є рішення третьої сторони, що спирається на певні норми і правила.

Урахування інтересів обох сторін Такий підхід розглядає конфлікт як проблему, що потребує спільного рішення. Він перетворює суперників у партнерів і дозволяє досягати результатів, що задовольняють інтереси обох сторін.

Стратегії поведінки: Стиль суперництва (конкуренції) полягає в нав’язуванні іншій стороні кращого для себе рішення. Багато дослідників вважають цю стратегію неефективною, тому що вона не дає можливості опоненту реалізувати свої інтереси. Але іноді, саме ця стратегія є найбільш доречною.

Стиль співробітництва вважається найбільш ефективним у ситуаціях значної взаємозалежності опонентів, неупередженості учасників. Такий стиль вимагає наявності в опонентів певних навичок і вмінь: уміння пояснювати свої думки, вислуховувати один одного, стримувати свої емоції тощо.

Стиль компромісу є найдемократичнішим при розв’язанні конфліктів. Зміст його полягає в тому, що сторони прагнуть врегулювати розбіжності при взаємних поступках.

Стиль уникнення (відхилення) – це спроба уникнення конфлікту при мінімумі витрат. Це дуже популярний спосіб поведінки у конфліктній ситуації: його застосовують не тільки учасники конфлікту, але й особи, статус яких зобов’язує їх виступати у ролі посередника при врегулюванні конфлікту.

Практичне застосування стилю уникнення буде доречно за певних умов: 1) якщо причини, що призвели до протиборства мають невелику значимість для сторін – за таких умов доречно зберегти сили для вирішення більш важливих проблем, якщо вони проявлять себе повною мірою; 2) якщо конфлікт виник у той час, коли не має реальної можливості розв’язати чи врегулювати його, тому що існують важливі невідкладні проблеми; 3) якщо інформації про конфлікт недостатньо і потрібен час для збору додаткових даних про конфлікт для його ефективного вирішення; 4) якщо одна зі сторін відчуває свою слабкість і потребує часу для підкріплення сил, що допоможе їй швидко й успішно розв’язати конфлікт.

Стиль пристосування (поступка) розглядається як вимушена чи добровільна відмова від боротьби і відстоювання своїх позицій. Цей стиль також має ряд специфічних передумов, що пов’язані з конкретними особливостями конфліктної ситуації:

1) Наявність помилки, яку виявила одна зі сторін, щире бажання виправити її і зберегти свій статус, положення, престиж. 2) Невелика значимість поступки для однієї сторони у порівнянні з її значимістю для іншої сторони – тому погоджуючись на поступку, одна сторона запобігає виникненню в іншої емоційної напруженості й досягає згоди. 3) Потреба збереження сил, енергії, ресурсів у зв’язку з можливістю виникнення у майбутньому кризисних подій. 4) При виборі варіанта рішення завжди обирають той, що призведе до менших втрат.

Дякую за увагу!