СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ Прикметник частина

{ СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметник — частина мови, що виражає ознаку предмета безпосередньо або його приналежність і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Характерною граматичною особливістю є наявність у них форм роду, числа і відмінка, які служать засобом сполучення їх з іменниками. Прикметники, які мають закінчення в усіх відмінках, називаються повними: зелений, здоровий, золотий. Прикметники, які не мають закінчення, називаються короткими. Такі прикметники вживаються лише в формі називного відмінка однини чоловічого роду: варт, винен, ладен. Найчастіше прикметники виступають у реченні в ролі означення, можуть бути іменною частиною присудка.

Властивість прикметників виражати різні ознаки предметів широко використовується в мовленні як засіб образного вираження думки, емоційного забарвлення мовлення і насамперед як засіб найточнішого висловлювання. Все висвітлюється у стилістиці української мови. Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються власне до вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного - емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення. Наприклад : говорити - нейтральне слово, ректи - застаріле й урочисте, мовити - урочисте, балакати - розмовне, гомоніти - розмовно-голубливе, патякати - просторічно-зневажливе. Тобто предметом вивчення стилістики є закономірності функціонування мовних засобів у різних видах мовлення.

Легко помітити, що стилістичні властивості створюються за допомогою різних частин мови. Серед таких частин мови найбільш функціональним і вживаним є прикметник. Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони: створюють у реченні групу однорідних членів, вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісними, невідокремленими і відокремленими.

Деякими особливими стилістичними якостями позначені повні й короткі прикметники. Повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвичнішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників - повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів широко вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений - зеленая - зеленеє - зеленії. Вживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву минувшину, національно забарвлену й оригінальну, самобутню.

Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевидним є прикметниковий зворот - поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко). Художній стиль любить і використовує в дуже великій мірі означення, роблячи їх засобом експресивного забарвлення мови. В художній мові означення часто набувають особливих функцій, переростаючи в яскраві епітети. Образність мовлення є невід'ємною ознакою стилістики, особливо художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.

Одним із виражальних стилістичних засобів є складні прикметники у ролі епітетів. Вони становлять необхідний компонент поетичної мови, а через неї загального словника літературної мови. Епітет - слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного. Такі форми, як епітети, найчастіше зустрічаються в художньому стилі мовлення.

Розмовне мовлення і під його впливом письменство широко використовують префікси (пречудовий, прегарний, прегли- бокий, пресвітлий), суфікси (величезний, довжелезний, широченний, страшенний, білісінький), основоскладання (предковічний, густозелений, червоногарячий) та словоскладання (добрий-добрий, старий-старий, мудрий-пре мудрий). Короткі прикметники та нестягнені форми повних характерні для народної творчості. Часом нестягнені форми правили за засіб урочистості або інтимізації викладу. Проте навіть у XIX столітті такі форми не переважали над стягненими. У поезії вони вживалися здебільшого з ритмомелодичних міркувань.

Легко помітити, що стилістичні властивості створюються саме за допомогою різних частин мови. Серед них найбільшу роль і обсяг відіграє прикметник. Широта його можливостей, запас загального функціонування дають можливість в повному обсязі розвиватися різним стилістичним аспектам. Це і синоніміка, і різні форми прикметників, і властивості перехідних явищ, і епітети - перелік можна вести безкінечно. Всі ці форми використовуються або ж у певних видах стилістики, або ж у всіх стилях разом. Наприклад, повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найбільш незвичними і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників -- повністю нормативні і міжстильові.

Дякую за увагу!