Стиль Бароко
Зміст § § Вступ Загальна характеристика Історія Бароко в архітектурі в ювелірній справі в малюнках § Бароко в українському мистецтві
Вступ § § § Баро ко — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним слідує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон. Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі
Загальна характеристика § § Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєсвердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики. Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонарроті (*1475 -† 1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу. Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. У бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративнотеатральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха). Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Лоренцо Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія), в літературі: Педро Кальдерон(Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ
Історія § Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості і ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо. § Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.
скульптор Лоренцо Берніні
Архітектор Франческо Борроміні
Живописець Джордано Лука
§ Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників —Сальватора Рози та ін. § Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Бароко, завдяки їх зусиллям, поширилося тодішнім світом і навіть іноді називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу на європейський зразок з палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збережені гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом в Китаї.
Архітектура Бароко
Бароко в архітектурі в ювелірній справі в малюнках § Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. Як декоративні елементи застосовували дзеркала, скульптуру та малярство (Рубенс і пізній Рембрант), стіни затягували дорогими тканинами, прикрашали ліпниною. § У цей період часу великий розвиток отримали: фарфор, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги і овали замінені складними спіралями, гладкі поверхні — увігнутими і опуклими. Різьба кучерявих стебел, раковин, гірлянд. Вперше з'являються кімнати з обшивкою стін в єдиному стилі з мебелюю. В меблів бароко відслідковуються складні позолочені різьблені елементи, м'які сидіння, оббиті дорогими яскравими тканинами і рясно прикрашені бахромою. Меблярі часто застосовували такий вишуканий прийом як інверсія — чергування елементів, в місце дуба використовували м'який горіх, більш придатний для різьблення і поліровки, використовували бронзові позолочені накладки.
Ювелірні вироби
§ Вельможі-голландці, данці, шведи, французи і італійці — шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відомо з доби середньовіччя. Попри золото, якого не було багато, швидко почали використовувати срібло чи коштовні камені, мінерали і екзотичні речі, перш за все корали. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця страусів — і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, що завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні 17 століття міст Німеччини — Гамбург, Нюрнберг, Аугсбург. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти і мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх мили від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот, знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. І різьба, і гравіювання мали свої варіанти. Різьблений візерунок міг бути рельєфним на тому ж тлі. Гравіювання нагадувало створення дошки-матриці на металі, тільки в цьому випадку матеріалом слугувала поверхня мушлі, з якої не збирались робити відбитків на папері. Малюнок міг бути рослинного характеру чи навіть сценою з фантастичними чи міфологічними персонажами. Іноді виготовляли невеличкі комплекти келихів з фантастичними істотами — келих-нереїда, келих-морський кінь і келих-одноріг. Келих з зібрань Музею історії мистецтв (Відень), виготовлений з яйця страуса. Його ніжка — золоте коло з червоними коралями, що підтримують фігурку самого страуса, який і несе келих-яйце з кришкою, теж прикрашеною шматками коралів. Майстри-ювеліри з Амстердаму поєднували дві мушлі наутилуса в одному золоченому глеку. Келих з подвійного наутилуса в збірці Музею срібла (Флоренція) має різьблений рослинний рельєф, контрастно пофарбований по відношенню тла. Міфологічні сцени на кришках келихів — справжня енциклопедія популярних барокових персонажів.
§ § Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих у справжній шедевр ювелірства. Келих на картині Віллема Калфа «Келих Наутілус та китайська порцеляна» прикрашають фігурка бога морів Нептуна та кит, що поглинає Іону. Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму, парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарілі, вази, келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці — ароматниці. Данський королівський двір 1628 року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятилітню війну. Невикуплені коштовні речі перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли вітрильниками в порт Московії Архангельськ, де його за золото придбали для царського двору. Навіть у самому Гамбурзі залишилось не так багато подібних виробів доби бароко. В 18 столітті в скрутну годину урядовий сенат Гамбурга наказав переплавити срібні вироби заради карбування срібних монет. Збереглися лише речі, що перейшли в інші країни як дипломатичні дарунки. У 20 столітті — келихи стануть надбанням державних скарбниць і великих музеїв в містах Флоренція (Музей срібла), Нью-Йорк (Музей мистецтва Метрополітен), Санкт -Петербург, Париж, Амстердам, Лос-Анджелес, Москва, Делфт, Дрезден, Гамбург, Аугсбург, Нюрнберг тощо.
Бароко в Україні
§ На західні землі України бароко прийшло рано — в перші роки 17 ст. Протягом 16101630 -х років у Львові був збудований найбільший у Львові костел єзуїтів на плані першого барокового римського собору Іль Джезу, завершенням будівництва якого займався архітектор Джакомо Бріано. Католицька громада Львова вже у 1644 р. мала дивний зразок італійського бароко —Стрітенський костел босих кармелітів (збережений). Архітектор Джованні Баттиста Джизлені майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку, побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606— 1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635— 1640 рр. (збіднілий, пошарпаний, але збережений). А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі, Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці, Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Кам'янціПодільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах. На завершення доби бароко з середини XVIII ст. у Львові були зведені костел Божого тіла домініканців та Собор святого Юра, перебудовані інтер'єри більшості святинь.
§ Назвемо лише три па'мятки неперевершеного світського бароко — палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком (1640 рр — реставрується) та палац у селі Оброшино. Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами, скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу. Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами, огорожі та сходинок. § Дивний бароковий палац Сангушків в Ізяславі — суцільна руїна (архітектор Паоло Фонтана 1750 рр).
§ В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.
