СТЕПАН САБОЛ о. СЕВАСТІЯН ЧСВВ ЗОРЕСЛАВ: СТОРІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ
Франциск Ассізький О, Господи, зроби з мене Знаряддя миру. Там, де ненависть, нехай я несу Любов. Там, де кривда, нехай я несу Прощення. Там, де незгода, нехай я несу Єднання.
Франциск Ассізький Там, де сумнів, нехай я несу Віру. Там, де неправда, нехай я несу Істину. Там, де зневіра, нехай я несу Надію. Там, де печаль, нехай я несу Радість. Там, де темрява, нехай я несу Світло.
Франциск Ассізький О, Господи, нехай я прагну не бути втішеним, але – втішати, Не бути вислуханим, але – вислуховувати, Не бути любимим, але – любити.
Франциск Ассізький Бо віддаючи – отримуємо, Прощаючи – дістаємо прощення, Вмираючи для себе – відроджуємось до Життя Вічного.
Посвята З кривавим серцем у долоні До тебе йду, народе мій, До тебе йду й тобі в поклоні Несу пісень гарячих рій… У тих піснях усе завзяття, Увесь мій біль, увесь мій жар. І їх тобі, о Підкарпаття, Я приношу в синівський дар.
Свою Україну любіть. . . Павло Тичина Євген Маланюк Микола Хвильовий Василь Ґренджа-Донський
Зореслав у Римі Собор св. Петра
м. Рим, 1931 р. Колізей
Рим, Італія, 1931 р. П’яцца дель Пополо Фонтан Дж. Лоренцо Берніні
Ніоба В терпінь тополі шал обняв Ніобу – Знайшла нарешті край свого терпіння: Змінилася у статую з каміння І білий мармур вкрив її жалобу.
Ніоба В тім оці, повнім розпачі й боління, Світ гарних штук нову знайшов оздобу І нині, воскресивши мітів добу, Не бачить сліз, не чує в нім квиління.
Ніоба Та ти, страдальна Україно-Мати, Хоч знищена важким смертельним боєм, Не розпачай в терпінні, а кріпися І не бажай німим камінням стати, Щоб дивувати світ статуй спокоєм, А радше в люту львицю замінися!. .
Вірю в силу духа… Іван Франко Ярій, душе… Василь Стус
В Італії написані поезії “Лілеї”, “Казка”, “В пристані”, “Під Везувієм”, “Мoll”, “В Трієсті”, “У Венеції”, “Палатин”, “Юнак” та ін.
Польові лілеї… не працюють ані прядуть. …сам Соломон не вдягався отак, як одна із них…
ЛІЛЕЇ Злотодзвонною луною – Боже сонце, Піснею блакитною – зірки. . . Хто сплітав, хто пряв, хто вишивав хитон цей, Що в ньому пишаються квітки?
ЛІЛЕЇ Соломонові лілеї-королівни – Не торкнеться їх чужа рука, Тільки білий Королевич богорівний Сам їх доглядає в цвітниках.
ЛІЛЕЇ На долонях, що цвітуть розкішним маком, Мед солодкий, чар криштальних вин. . . То мандрівцям тільки, лиш одним бурлакам На дні келихів – гіркий полин.
Л і л е ї Злотодзвонною луною – Боже сонце, Піснею блакитною – зірки. . . Хто сплітав, хто пряв, хто вишивав хитон цей, Що в ньому пишаються квітки? Соломонові лілеї-королівни – Не торкнеться їх чужа рука, Тільки білий Королевич богорівний Сам їх доглядає в цвітниках. На долонях, що цвітуть розкішним маком, Мед солодкий, чар криштальних вин. . . То мандрівцям тільки, лиш одним бурлакам На дні келихів – гіркий полин.
Григорій Сковорода n Не знайдеш дня без темряви і свiтла, а року без зими і тепла. n Не знайдеш і стану, щоб iз гiркого та солодкого не був змiшаним. n Так весь світ складається. n Протилежне протилежному сприяє…
Зореслав, Лілеї n “пишаються квітки” – n “королівни-лілеї” – n “цвітники” – n “розкішні маки” – n “райські вина” – n “гіркий полин”
Зореслав, «На шляху» Мій ворог на шляху упав під ноги… Іду!. . Співаю пісню перемоги, Іду безсилих на шляху кріпить… Нi про що не турбуватися, ні за що не переживати – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – це рух. Г. Сковорода
Зореслав, «На шляху» Ідіть, змагайтеся в страждань горінні, Людьми ви є лише в борні, в терпінні, – Охлялі духом – се живі мерці! Ідіть, з собою і з життям боріться, Ідіть і чорним будням не коріться, Ідіть, а там – хоробрих ждуть вінці!
Пейзажна лірика n «Листок» n «Восени» n «Сніжок» n «Буря» n «Над ставком» n «Вечірнє»
Зореслав, «Голодний» Суд без милосердя тим, що не творять милосердя… Соборне послання св. апостола Якова
Благовісник Пресвятого Серця Христового n Та чи був рівний у чомусь товариш Лєнін з тими мільйонами товаришів, що вмерли з голоду в Росії? Чи були і чи суть рівними товариші, що управляють Росією тепер, з тими, що вимерзли на Соловках і в північних лісах при рабській роботі? . . n Не треба вже, не треба; Запізно вже тепер…
Зореслав, «Іду невідомий» Напитися сонця досхочу, Зривати розквітлу блакить, Все небо у пісню пророчу Гарячим вином перелить, Всю юність надхнення відчути У срібних, співучих дзвінках. І крицю могутню стиснути У гнівом налитих руках.
ПРОБУДЖЕННЯ Не знаю й сам, чому я покохав Тебе, о Україно розіпнята Тебе, в кайданах, в невольницьких шатах, Оганьблену тавром усіх неслав. Я щастя, слави, величі бажав, Коли ішов у світ, а Ти в Пилата Конала в муці під рукою ката, Та голос Твій молитвою дрижав. І вперш тоді я духом пробудився, І вперш тоді любов’ю розгорівся І серцем покохав Тебе безмірно. А нині тисячі таких зо мною На кожний поклик Твій підуть до бою, Хоч би й на певну смерть одважно й вірно!
Ні, не Москва, не Лєнінґрад, Ні, не Совєт, а Україна. . . Гей, ставте гори барикад – Іде дванадцята година! Пробудиться в один момент Увесь народ в кривавій муці, І потанцює кулемет Кривавим танком революцій.
Ні, не Москва, не Лєнінґрад І полетить степами гнів, Замовкне дика «Марсельєза» – Із п’яних у ярмі рабів Повстане нація твереза. І згадуватимуть одно Усі, що у ярмі ходили: Проклятеє було вино, Коли від нього так дуріли.
Зореслав, «Готові» І в глорії сонць, І в бурі співання Повстане з руїни, Повстане остання Уквітчана воля – Велична, свята авреоля Вкраїни!
Це мистецтво Звучання поезії Зореслава чисте і горде. Слово добірне, образ виразний і місткий. Вражає артистичне відчуття мови, ритму, гармонія мислі, настрою, мелодики. Захоплює органічний, ненав’язливий, невип’ячуваний звукопис.
Бог і Україна стали смислом його життя В великий день Завіту з серцем у руках Тебе шукав я, Ягве, на верхах Синаю, Твоє обличчя бачив в ярих блискавках, І голос дужий Твій, мов з криці ллятий, чув я: ЗДІЙМИ СВОЄ ОБУВ’Я!. . І я здійняв. . .
Нікола Пуссен, «Рут» Рут і Боаз Рут на полі Боаза
Зореслав, З поеми «Рут» У день, коли умру, ти не заплачеш. . . Погасне тихо зірка вдалині, Я відійду і більше не побачиш Ти смутку у мені. Я відійду блакитними шляхами, Уже назавжди і без вороття. . . Тоді згадай все гарне, що між нами Було ще за життя.
Зореслав, З поеми «Рут» Ті дні, що їх ми разом проспівали По шовках трав, по соняшних квітках, Ті вечори, що тихо догоряли Над нами в небесах, Ті ночі, що тремтячою сльозою Спливали в тиху пісню веретен, – Заквітнуть знов криштальною росою У тіні хризантем. . .
Зореслав, «І білі сни мої…» І білі сни мої завіяні снігами, І мрії-прагнення розп’яті на хрестах. Проходжуюся сам безлюдними шляхами По вимерлих містах… Від мовчазливих зір пречистою росою Спливають янголами спомини ясні, А по шляхах цвітуть пекучою сльозою Сьогоднішнії дні.
Зореслав, «І білі сни мої…» Давно, давно колись дитячими руками, Немов квітки, зривав я зорі і блакить, І щастя у серця нестримними річками Я прагнув перелить… Давно, давно колись!. . А нині йду шляхами Тернистими у світ без скарги на устах. . . І білі сни мої завіяні снігами, І мрії – на хрестах…
…поет попадає у такий транс, коли – все горить на папері…
Теургійна творчість Зореслава n …любов до Бога дає натхнення; n любов до ближнього – прозріння; n любов до ворога – терпимість і душевну рівновагу…
Творчість Зореслава стоїть в одному ряду з творами n Герасима і Мелетія Смотрицьких, Петра Могили, Григорія Сковороди, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Огієнка, Богдана Лепкого, Павла Тичини, Євгена Маланюка, Миколи Зерова, Вадима Лесича, Богдана-Ігоря Антонича, Святослава Гординського, Івана Ірлявського (Рошка), Івана Багряного, Яра Славутича, Богдана Бойчука, Миколи Руденка, Ліни Костенко, Івана Драча, Івана Світличного, Василя Стуса, Петра Скунця, Василя Голобородька, Богдана Стельмаха, Григорія Чубая, Віктора Неборака, Василя Герасим’юка, Оксани Забужко, Івана Малковича, Петра Мідянки…
Як прийде смерть… Як прийде смерть, – ми не чужі собі! Ми зустрічалися не раз, нівроку, Поглянула, всміхнулась, далебі, І відійшла полями тихим кроком. Як прийде смерть, я прошепчу: «Вітай! Вже досить гри на схованки між нами. Лиш, будь ласкава, ніжно пригортай Твоїми невблаганними руками.
Як прийде смерть… І поцілуй до сну, щоб я заснув З усмішкою до ясних зір небесних, З надією на соняшну весну, На гомін дзвонів радісних, воскресних» . Ген по той бік я Богові вклонюсь: – Ось я, – скажу. – Ласкавий будь, о Пане! – Йому за Україну помолюсь І вартою-бійцем над нею стану.
Як прийде смерть… А поки що без смутку і без слів Хай порох мій під зорями спочине, Іван Ребрик, о. Севастіян Сабол Під шум сосон, під гураґан вітрів, ЧСВВ та Петро Часто. Джерсі Сіті, Під кущиком червоної калини. 1 березня, 1995 р. 10 листопада 1973
СТЕПАН САБОЛ о. СЕВАСТІЯН ЧСВВ ЗОРЕСЛАВ: СТОРІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ
Скачать презентацию СТЕПАН САБОЛ о СЕВАСТІЯН ЧСВВ ЗОРЕСЛАВ СТОРІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ
СТЕПАН САБОЛзор1.ppt