Способи визначення відстаней Лінійкою. Відстань між об’єктами в міліметрах наносити на величину масштабу. Циркулем. Вимірюють короткі відстані з використанням лінійного масштабу. Кроком циркуля і використанням ліній кілометрової сітки. Вимірюють відстані, які перевищують довжину лінійного масштабу. Нарощенням розхилу циркуля. Вимірюють ломані лінії. Курвіметром. Довжина маршруту, яка виміряна на карті завжди коротша дійсної. Тому завжди вводиться поправка за рельєф відносно масштабу карти. Окомірно, підручними засобами. Спосіб найменш точний і застосовується для приблизного значення відстані. За прямокутними координатами. Якщо точки (цілі) знаходяться в одній зоні, то можна вичислити за формулою: Sм = ((Х 1 Х 2)^2 +(Y 1 Y 2)^2)^0. 5
Визначення площ за картою Площі великих об’єктів місцевості (лісів, боліт і інш. ) можливо визначити "на око" порівнюючи їх з розміром квадрата координатної сітки.
Зображення рельєфу горізонталями
Зображення рельєфу горізонталями
Види схилів та їх характеристика Схил - нахилена поверхня форми рельєфу. Основні елементи схилу: Стрімкість схилу кут нахилу схилу до горизонтальної площини (чим більший цей кут, тим схил більш стрімкий); Висота схилу h перевищення вищої точки схилу над нижчою; Закладення схилу d відстань на карті між сусідніми горизонталями (чим більш стрімкий схил, тим менше закладення).
Визначення стрімкості схилів, висот, взаємовидимості Основні елементи схилу: а) стрімкість схилу α кут між нахиленою поверхнею схилу до горизонтальної площини; б) висота схилу h- висота перерізу рельєфу на карті; в) закладення схилу d- відстань на карті між двома сусідніми горизонталями; г) довжина схилу D відстань на схилі від вершини до підошви.
Система координат та їх визначення Системи координат, що застосовуються у військовій топографії Система координат є сукупність ліній і площин, орієнтованих певним чином у просторі, відносно яких визначається положення об'єк тів (цілей). Лінії, прийняті за початкові, служать осями координат, а площини координатними площинами. Координатами називаються кутові чи лінійні величини, якими визначають положення точок у тій чи іншій системі координат. об'єктів. У військовій топографії широко застосовуються системи географічних, плоских прямокутних, полярних та біполярних координат. Географічні координати точок на земній поверхні, які визначені за результатами спостережень за небесними світилами, називають астрономічними координатами, а за результатами геодезичних вимірювань на місцевості геодезичними координатами.
Географічні координати Системою географічних координат називається система, в якій розташування точки на земній поверхні визначається кутовими величинами (широтою і довготою) відносно площин екватора і початкового (Гринвіцького) меридіана. Система географічних координат є єдиною для всієї земної поверхні. Визначення географічних координат на карті масштабу 1: 50 000 і нанесення точок на карту за географічними координатами Широта точки (В) кут між площиною екватора і нормаллю лінією, що проходить через дану точку під кутом 90° до поверхні земно гоеліпсоїда. Довгота точки (L) двогранний кут, утворений площиною Гринвіцького (початкового) меридіана і площиною меридіана даної точки. Може бути східною чи західною від 0° до 180°.
Плоскі прямокутні координати та їх визначення Система плоских прямокутних координат. При розгортанні зон у площину проекція Гауса задає в кожній зоні систему прямокутних координат, де вісь X осьовий меридіан зони, а вісь У лінія екватора. За вісь X прийнята вертикальна лінія, за вісь У горизонтальна, тому що в топографії і геодезії орієнтування проводиться по півночі з відліком кутів за годинниковою стрілкою. Координати зони мають порядкові номери від 1 до 60, які зростають із заходу на схід. Західний меридіан першої зони збігається з меридіаном Гринвіча. Cистема плоских прямокутних координат будь якої зони пов'язана і з системою географічних координат точок на поверхні Землі. Визначення прямокутних координат точок за топографічній карті і нанесення точок (цілей) за їх координатами
Полярні і біполярні координати Полярні координати. Положення точки (цілі) визначається кутом напряму (кутом положення) на точку, який вимірюється за ходом годинникової стрілки від полярної осі і відстанню (дистанцією) від полюса до заданої точки. Кути положення від істинного меридіана, магнітного меридіана і вертикальної лінії кілометрової сітки називаються відповідно істинними азимутами, магнітними азимутами і дирекційними кутами. Біполярні координати це дві лінійні чи дві кутові величини, які визначають місцезнаходження точки (цілі) відносно двох вихідних точок полюсів. Лінійними величинами служать відстані від полюсів до точки, яку визначають.
Визначення дирекційних кутів і азімутів В кожній точці місцевості можна провести три напрями на північ: а) істинний географічний меридіан покаже на північний географі чний полюс; б) магнітний меридіан покаже на північний магнітний полюс; в) вертикальна лінія кілометрової сітки на північний географіч ний полюс за осьовим меридіаном зони. Істинний меридіан (рис. а) лінія перетину поверхні Землі площиною, проведеною через дану точку і земну вісь. Магнітний меридіан (рис. 6) напрям силових ліній магнітного поля Землі в даній точці показує стрілка компасу. Вертикальна лінія координатної сітки (рис. в) лінія, паралельна осьовому меридіану зони Істинний азимут (Аі) кут між: північним напрямом істинного меридіана (східна чи західна рамки карти) і напрямом на ціль. Магнітний азимут (Ам) кут між: північним напрямом магнітного меридіана і напрямом на ціль. Дирекційний кут (α) кут між північним напрямом вертикальної лінії кілометрової сітки і напрямом на ціль. Зображення істинного, магнітного азимутів і дирекційного кута на схемах. Положення полярних осей: а - істинний меридіан б - магнітний меридіан; в - вертикальна лінія координатної сітки Взаємозв'язок між магнітним азимутом, днрекційним кутом та істинним азимутом
Визначення напряму Напрями сторін горизонту визначаються за: компасом, розташуванням сонця, сонцем і годинником, розташуванням місяця, місяцем і годинником, полярною зіркою, різними ознаками місцевих предметів. Полярна зірка Мала ведмедиця Визначення сторін горизонту за Сонцем та годинником Велика ведмедиця Знаходження Полярної зірки а до полудня; б після полудня
Способи визначення напрямів на сторони горізонту Напрями сторін горизонту визначаються за: компасом, розташуванням сонця, сонцем і годинником, розташуванням місяця, місяцем і годинником, полярною зіркою, різними ознаками місцевих предметів.
Вивчення місцевості за картою Вивчення місцевості розвивається у певній послідовності: 1. Читання карти уявлення реальності місцевості за її графічним зображенням. 2. Вивчення місцевості виявлення тактичних властивостей місцевості з метою вирішення будь якого завдання. 3. Оцінка місцевості визначення можливого впливу властивостей даної місцевості та окремих її елементів на вирішення поставленого бойового завдання. 4. Заключна частина (висновки) визначення вигідних варіантів використання сприятливих можливостей місцевостей та заходів щодо обмеження її негативного впливу. Основний принцип вивчення місцевості - від загального до детального. Методика вивчення місцевості за картою: 1. Визначення різновиду місцевості (по кольорах карти). 2. Визначення типу місцевості за рельєфом. 3. Визначення місцевості за пересіченістю рельєфу. 4. Визначення місцевості за умовами спостереження та маскування. 5. Визначення місцевості за ознакою прохідності. 6. Визначення населеності району. 7. Визначення густоти, класу та напрямку дорожньої мережі. Населені пункти і густота дорожньої мережі є основними показниками обжитості і освоєння місцевості і характеризують економічне і військове значення того чи іншого району. Правила вивчення місцевості: 1. Місцевість вивчають стосовно конкретно поставленого бойового завдання. 2. В обороні місцевість вивчають спочатку в розташуванні противника, а після цього в своєму районі; у наступі навпаки. 3. Місцевість вивчають і оцінюють не тільки “за себе” , але й “за противника”. 4. Місцевість вивчають безперервно, з урахуванням погоди, часу доби і пори року. 5. Під час вивчення тактичних властивостей місцевості у першу чергу визначають ті властивості, які є найбільш важливими для конкретних умов і можуть суттєво вплинути на характер дій. 6. При вивченні місцевості потрібно обов`язково спочатку ознайомитись з топографічною картою, звертаючи увагу на зміни, які могли статися з моменту складання карти.
Вивчення місцевості в наступі У наступі з ходу на противника з висуванням з глибини рекомендується наступна послідовність вивчення місцевості: у районі зосередження (вихідному районі); на маршруті висування до рубежу атаки; на рубежі розгортання; на рубежі безпечного віддалення; на рубежі спішування; на рубежі переходу в атаку; в розташуванні противника. Під час наступу з положення безпосереднього зіткнення з противником вивчають та оцінюють: характер рельєфу; природні сховища та укриття від вогню противника; захисні властивості місцевості; потайні шляхи для підходу та зайняття вихідного району; райони та рубежі, які вигідні для розташування елементів бойового порядку; вигідний рубіж для переходу в атаку; умови спостереження та ведення вогню; шляхи підвозу та евакуації.
Вивчення місцевості в обороні Спочатку вивчають та оцінюють місцевість у розташуванні противника, лише потім у власному розташуванні. У розташуванні противника (на підступах до оборони) вивчають : ступінь дальності огляду місцевості, сховані підступи до переднього краю нашої оборони; прохідність місцевості поза дорогами, танкодоступні напрямки; ймовірні райони зосередження, можливі шляхи висування і розгортання в предобойові і бойові порядки, рубежі і напрямки атаки противника; місця, зручні для розташування артилерії противника, його протитанкових засобів, командних і спостережних пунктів, радіолокаційних станцій; райони і рубежі, по яких доцільно завдати вогневих ударів, щоб затримати висування противника і завдати йому втрат. У обороні смузі, районі, опорному пункті вивчають : накреслення переднього краю; перешкоди переднім краєм і їх використання для посилення оборони; природні маски й укриття; ступінь дальності огляду місцевості з боку противника; прохідність місцевості поза дорогами і танкодоступні для противника напрямки; райони й об'єкти місцевості, на утриманні яких варто зосередити основні зусилля; райони, вигідні для створення опорних пунктів, розташування вогневих позицій артилерії, резервів, командно спостережних пунктів і підрозділів тилу; рубежі розгортання резерву і напрямку контратак; природні перешкоди, які необхідно прикрити вогнем; ділянки зосередженого і загороджувального вогню; шляхи підвезення й евакуації.
Основні правила користування картою. З метою економії часу і забезпечення кращого взаєморозуміння, під час доповіді, формулювання завдань і складання бойових документів необхідно керуватися єдиними правилами користування картою: 1. На місцевості карту завжди тримати зорієнтованою. 2. Цілеуказання проводити за квадрами координатної сітки, від орієнтира (наближене орієнтування) або координатами. 3. Власні назви вказувати точно за картою і не відмінювати їх. 4. Береги річок, узлісся, околиці населених пунктів, боліт називати за сторонами горизонту. Береги річок можна називати правим і лівим. 5. Рубежі позначати не менше, ніж двома, райони – не менше, ніж трьома, смуги і ділянки – не менше, ніж чотирма пунктами. Для своїх військ перелік пунктів (орієнтирів) здійснювати проти ходу годинникової стрілки, починаючи з його лівого флангу. Напрямок наступу вказувати кількома пунктами від переднього краю на всю глибину бойового завдання. 6. Вказувати, входить чи ні орієнтир до району. Дужки, які вказують положення відносно розмежувальної лінії мостів, невеликих населених пунктів, позначок висот, наносяться радіусом 4 5 мм; великих міст, лісних масивів та інших площинних орієнтирів – до 10 мм. 7. Поворотні пункти розмежувальних ліній називати з тилу до фронту. Першою називати розмежувальну лінію праворуч. При відступі пункти вказувати від фронту в сторону відступу; в обороні – на максимальну досяжність засобів ураження штатних або підтримуючих вогневих засобів. 8. Маршрути руху вказувати по населених пунктах або орієнтирах : перший пункт – звідки відступають, останній – у районі зосередження або на рубежі розгортання.
Основні правила користування картою. Положення своїх військ, їх завдання і дії позначаються червоним кольором, крім ракетних військ, артилерії і спеціальних військ, які позначаються чорним кольором. Нумерація і найменування частин і підрозділів, пояснювальні підписи підписуються : своїх військ – чорним, противника – синім кольором. Умовні знаки військ, вогневих засобів, бойової та іншої техніки наносяться на карту згідно з їх дійсним місцезнаходженням на місцевості і розташовуються за напрямком дії або ведення вогню; у середині або поруч з умовними знаками вогневих засобів, бойової та іншої техніки, при необхідності, вказуються тип і кількість цих засобів. Джерела даних противника позначаються чорним кольором, як правило, початковими літерами найменування джерела. Сп – спостереження, П – Свідчення полоненого, А – повітряна розвідка, ДП – документи противника). Дата і час, до яких відносяться дані противника, підписуються під позначенням джерела отримання даних або в рядку. Свідчення, які потребують перевірки, позначаються знаком питання. Фактичні дії військ і їх розташування наносяться встановленими умовними знаками суцільною лінією. Наміри командира і дії, що передбачаються виконати підрозділом, а також дороги, аеродроми та інші об’єкти, що будуються, позначаються переривистою лінією (пунктиром). Запасні райони розташування військ і запасні позиції позначаються переривистою лінією (пунктиром), але з літерою „З” у середині знаку або поруч із ним; хибні райони розташування військ, хибні споруди і об’єкти позначаються переривистою лінією, але з літерою „Х” у середині знаку або із ним.
Способи орієнтування карти. Визначають наступні способи орієнтування карти: по лінії місцевості (дорога, лінія зв’язку); за напрямком на орієнтир; за компасом; за небесними світилами. Орієнтування карти по лінії місцевості
Визначення точки стояння Точку стояння можна визначити: окомірно за найближчими орієнтирами; за відстанню, яку вимірянь; способом перпен дикуляра; способом створів; зворотньою засікою; способом Болотова; за прямокутними координатами. Спосіб створів застосовується на місцевості, насиченій орієнти рами. Створом називається пряма лінія, яка проходить через точку стояння і два орієнтири. Спосіб має три різновиди: за створом і лінійним орієнтиром; за створом і боковим орієнтиром; за створом і відстанню, яку виміряно.
Визначення точки стояння
Нанесення на карту об'єктів Окомірно за найближчими орієнтирами. За напрямом і відстанню об'єкти наносять на карту з очки стояння, яка точно визначена за картою. За перпендикуляром і створом. Спосіб прямої засічки полягає у візуванні і проведенні напряму з двох трьох точок стояння, позначених на карті, на потрібну ціль або орієнтир. Компасною засічкою. За прямокутними координатами. Прокладання компасного ходу. Нанесення на карту (схему) цілей прокладанням компасного ходу
Цілеуказання за картою Цілеуказання за квадратами координатної сітки. Указується приблизне місцезнаходження цілі (об'єкта), коли достатньо знати лише, в якому квадраті координатної сітки карти знаходиться ціль Цілеуказання прямокутними координатами найбільш точний і найпоширеніший спосіб указання місцезнаходження цілі Цілеуказання географічними координатами застосовується рідко і виконується за дрібномасштабними картами, в яких кілометрова сітка не проведена. Цілеуказання від орієнтиру. Цим способом цілеуказання спочатку називають об'єкт, а потім відстань і напрямок до нього.
Скачать презентацию Способи визначення відстаней Лінійкою Відстань між об єктами в
Viysktop_56.ppt