СПАДКОВО-СЕРЕДОВИЩНІ ХВОРОБИ ТА ГЕНЕТИЧНА СТІЙКІСТЬ ДО НИХ ТВАРИН

СПАДКОВО-СЕРЕДОВИЩНІ ХВОРОБИ ТА ГЕНЕТИЧНА СТІЙКІСТЬ ДО НИХ ТВАРИН

План: 1. Генетична резистентність у чутливість тварин до спадково-середовищних хвороб. 2. Методи вивчення генетичної стійкості тварин до хвороб. 3. Методи та проблеми селекції на резистентність тварин до хвороб.

1. Генетична резистентність у чутливість тварин до спадково-середовищних хвороб Спадково-середовищні хвороби − це хвороби зумовлені умовами середовища, однак їх прояв залежить і від генотипу особини. Це всі хвороби тварин (інфекційні, інвазійні і незаразні хвороби), за винятком тих, які повністю або значною мірою залежать від навколишнього середовища (наприклад, опіки). Для хвороб цієї групи характерний слабкий, середній і високий ступінь спадкової обумовленості. Чутливість – це сприйнятливість організму до дії фізичних, хімічних і біологічних агентів, які призводять до патологічного стану, резистентність − стійкість до них.

Опосередковані докази генетичної зумовленості стійкості чи чутливості ВРХ до хвороб: тварини бестужівської породи рідко хворіють на туберкульоз, чорно-рябої − часто; худоба зебу відносно стійка проти піроплазмозу, червона степова – чутлива; гібриди від схрещування браманської і герефордської порід у два рази менше вражаються кліщами, ніж їх батьки; безпліддя і яловість можуть мати генетичну обумовленість; в організмі деяких корів утворюються високоактивні антитіла проти білків сперматозоїдів, що призводить до аглютинації (склеювання) їх під час осіменіння, обумовлюючи антигенну несумісність корови і бугая.

У тварин відмічена залежність резистентності чи чутливості від: виду − коні не хворіють чумою ВРХ; ВРХ не хворіє сапом; щурі стійкі до дифтерії; морські свинки чутливі, але стійкі до грипу; породи та лінії − різні породи овець неоднаково чутливі до сибірської виразки, алжирські вівці стійкі до цього захворювання; паратипічних факторів − генетично зумовлена резистентність до того чи іншого захворювання, як і будь-яка інша ознака організму, мінлива, на яку впливають годівля, утримання, пора року тощо.

Типи успадкування резистентності тварин до хвороб: монофакторіальний (зустрічається рідко) − зумовлена одним геном (домінантним чи рецесивним); поліфакторіальний (зустрічається найчастіше) − резистентність визначається декількома генами.

2. Методи вивчення генетичної стійкості тварин до хвороб Для вивчення генетичної стійкості тварин до хвороб використовують такі методи: клініко-генеалогічний; аналіз міжпородної і міжлінійної різниці; селекційний експеримент; популяційно-статистичний; близнюковий.

Клініко-генеалогічний метод дозволяє виявити резистентних і схильних до хвороби тварин і використовувати дані при розробці селекційних програм. Аналіз міжпородної і міжлінійної різниці дозволяє виявити відмінності між резистентністю тварин різних порід і ліній, і якщо вона є, підтвердити доцільність подальшої селекції. Селекційний експеримент дозволяє виявити резистентність тварин до хвороби і підтвердити доцільність подальшої селекції. Чим успішніша селекція, тим більша імовірність того, що стійкість контролюється невеликою кількістю генів. Популяційно-статистичний метод застосовується для вивчення стійкості до мультифакторіальних хвороб. Для цього використовують не лише частоти генів та генотипів, а також середні арифметичні, середні квадратичні відхилення, варіанси, коефіцієнти кореляції та регресії між родичами.

У всіх цих методах визначають частоту захворювання Частота захворювання – це відношення кількості хворих тварин до їх загальної кількості у стаді помножене на 100: де P – частота захворювання, %; N – загальна кількість тварин у стаді, голів; n – кількість хворих тварин, голів.

Близнюковий метод Близнюковий метод дозволяє визначити співвідносну роль генетичних і паратипічних факторів у прояві хвороб. Для цього експериментально визначають конкордатність і дискордантність однояйцевих та двояйцевих близнюків та розраховують коефіцієнт успадкування і ступінь впливу паратипічних факторів на прояв хвороби.

Конкордантність однояйцевих (КОБ) та двояйцевих (КДБ) – це присутність або відсутність хвороби у обох близнюків, дискордантність – наявність хвороб у одного близнюка і відсутність у іншого

Ступінь впливу генетичних факторів на прояв хвороби визначають формулою: де h2 – коефіцієнт успадкування, %; КОБ – конкордантність однояйцевих близнюків, %; КДБ – конкордантність двояйцевих близнюків, %. Якщо: h2=1 (100%) – хвороба зумовлена генотипом; h2=0 (0%) – хвороба зумовлена паратипічними факторами; h2≤0,5 (50%) – хвороба обумовлена переважно паратипічними факторами.

Ступінь впливу паратипічних факторів на прояв хвороби можна за визначають формулою: С = 100 – h2, де С – ступінь впливу паратипічних факторів на прояв хвороби, %; h2 – коефіцієнт успадкування, %. Якщо: С=1 (100%) – хвороба зумовлена паратипічними факторами; С=0 (0%) – хвороба зумовлена генетичними факторами; С≤0,5 (50%) – хвороба обумовлена переважно паратипічними факторами.

3. Методи та проблеми селекції на резистентність тварин до хвороб Хвороби викликають загибель значної кількості тварин і зниження продуктивності, тому наносить великі економічні збитки у тваринництві. Тому бо­ротьба (профілактика і лікування) з ними має важливе значення.

У селекції генетично стійких тварин використовують два методи: 1. Штучне зараження тварин, при якому частина їх хворіє та гине, а частина залишається здоровою, що обумовлено їх індивідуальною спадковою резистентністю. Цих тварин використовують для подальшого розмноження і селекції на резистентність нащадків наступних генерацій. Цей метод не може широко застосовуватись у промислових умовах, а вимагає експериментальних умов. 2. Проведення генетичного аналізу родин за зоотехнічною та ветеринарною документацією, що дозволяє виявити резистентних тварин і спрямовувати селекцію у потрібному напрямку. Цей метод може бути широко впроваджений у виробництво.

Проблеми селекції тварин на резистентність: здатність мікроорганізмів до високої мінливості − за короткий проміжок часу один і той же вид мікроорганізмів матує, змінюючи свою спадковість, у результаті цього раніше резистентні тварини стають чутливими; інбридинг − призводить до підвищення гомозиготності стад і порід, що викликає інбредну депресію, знижує резистентність інбредних нащадків, збільшує поширення у популяції небажаних рецесивних генів і гомозиготних генотипів.