Соціальні ризики План 1 2 3 4

Соціальні ризики

План 1. 2. 3. 4. 5. Поняття та ознаки соціальних ризиків. Безробіття, як соціальний ризик Малозабезпеченість, як соціальний ризик Втрата працездатності, як соціальний ризик Втрата годувальника, як соціальний ризик

1. Поняття та ознаки соціальних ризиків. В основу юридичного механізму соціального захисту покладено категорію соціального ризику. Проблема ризиків має історичний характер. У ринкових відносинах вона набуває особливої актуальності. Останніми роками підвищився інтерес до цієї проблеми не тільки правознавців, а й соціологів, психологів, економістів, філософів. У широкому розумінні усі ризики, які спіткають людину протягом її життя, є соціальними, адже вони зумовлені нашим суспільним буттям. Проте серед них виділяється група ризиків, які є соціальними у власному розумінні цього слова, і світова юридична практика розуміє під ними певні події в житті людини, які вимагають її матеріальної підтримки. В основі своїй вони мають загальновизнані міжнародні стандарти, які передбачають "набір" життєвих обставин, котрі вимагають забезпечення саме від соціуму, від людської спільноти.

Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне забезпечення були встановлені у міжнародних актах — «Про мінімальні норми соціального забезпечення» (1952 p. ), «Про допомоги по інвалідності, по старості і в разі втрати годувальника» (1967 р. ) та ін. , а також у Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 p. , переглянутий у 1990 p. ), Європейській соціальній хартії (Рада Європи, 1961 p. , переглянута у 1996 p. ), Європейській хартії про основні соціальні права трудящих (Європейський Союз, 1989 p. ). Згідно з наведеними міжнародними актами до соціальних ризиків, які утворюють основу для набуття людиною права на соціальне забезпечення, належать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи; необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною інвалідом, або за інвалідом, престарілим членом сім'ї; хвороба; інвалідність; старість (досягнення пенсійного віку); смерть годувальника; безробіття з незалежних від людини причин; нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання; смерть та деякі інші.

Соціальні ризики є наріжним каменем соціального захисту. Від того, як змінювався перелік ризиків, котрі на законодавчому рівні визнавалися державою, можна простежити розвиток соціального захисту й оцінити його стан у конкретній державі. Пріоритет у цій сфері належить Німеччині, де у 1883 — 1889 pp. було прийнято так зване законодавство Бісмарка із соціального страхування. Соціальне забезпечення за Бісмарком мало на меті забезпечувати ризик втрати доходів внаслідок непрацездатності, а точніше, тих працівників, які втратили тимчасово або постійно здатність до праці, та членів сімей застрахованих осіб.

З часом спостерігається тенденція до розширення традиційного кола соціальних ризиків та встановлення на законодавчому рівні механізму їх забезпечення. До соціальних ризиків починають відносити інші обставини, зокрема бідність, сирітство, самотність тощо. У перші роки після Жовтневої революції радянські вчені розробляли теорію соціальних ризиків, відповідно до якої автори розглядали соціальне забезпечення як надання благ при перерозподілі колективного продукту членам суспільства, котрі перебувають у складній життєвій ситуації, що визнається суспільством поважною. У роботах того періоду виділяють такі аспекти: Перший — це досить широке и невизначене поняття соціального ризику, який розумівся як "складна життєва ситуація, що визнається суспільством поважною".

Другий — у той період автори не могли бути вільними від класової свідомості і в опублікованих працях наголошували на причинному зв'язку соціальної незабезпеченості населення з капіталістичним способом виробництва. На їхню думку, соціальний ризик був органічно пов'язаний з капіталізмом. Такі засади створювали міфічне уявлення, що за умов соціалістичного виробництва можна звести нанівець соціальні ризики. Природно, соціальні фактори мають вплив на соціальні ризики, але сам факт їх існування не залежить від способу виробництва. За будь якого способу виробництва людина народжується, хворіє, народжує дітей, досягає старості, і все це такі події, за яких вона на певний час втрачає здатність здобувати засоби до існування, а суспільство в особі держави має підтримати таку людину як члена свого суспільства, надати їй матеріальну допомогу. Проте спосіб виробництва, безперечно, впливає на організаційні засоби забезпечення соціальних ризиків.

Третій аспект – концептуально соціальне забезпечення було віднесено до розсуду держави, оскільки перелік "складних життєвих ситуацій" і ступінь їх "поважності" повністю залежала відповідних державних органів. До речі, в сучасних умовах такий широкий підхід набув актуальності. Переважно в європейських країнах застосовується універсальний підхід для систем соціального захисту, за якого такий захист охоплює все населення й найширше коло соціальних ризиків, щоправда, з різним рівнем забезпечення. В одних випадках це справді соціальне "забезпечення", а в інших — лише соціальна підтримка.

Так, у вітчизняному законодавстві така обставина, як "старість" (досягнення пенсійного віку), як самостійна підстава без зв'язку з фактом втрати працездатності (інвалідності) була передбачена лише у 1928 p. , — спочатку для текстильників. У 1929 р. було прийнято закон "Про забезпечення в порядку соціального страхування на випадок старості". 11 лютого 1930 p. Наркомпраці СРСР затвердив Правила забезпечення по старості. Згідно з цим актом пенсійний вік було встановлено для чоловіків — 60 років, для жінок — 55 років; загальний стаж роботи за наймом — для чоловіків — 25 років, для жінок — 20 років. Пенсійне забезпечення по старості було поширено на робітників окремих галузей промисловості та транспорту. І лише у 1936 р. воно було поширене і на службовців відповідно до Конституції СРСР і набуло загального характеру.

"Безробіття" як соціальний ризик було визнано Положенням про страхування на випадок безробіття, затвердженим 11 грудня 1917 р. ВЦВК та РНК. Відповідно до Положення вперше у світі встановлювалася система державного забезпечення безробітних за рахунок внесків роботодавців. Допомоги по безробіттю виплачувалися до початку 30 х років, коли було визнано повну ліквідацію безробіття. І лише 1 березня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон "Про зайнятість", котрим легально визнано існування безробіття в нашій державі, визначено правовий статус безробітного і передбачено виплату соціальної допомоги по безробіттю. В аспекті способів державного забезпечення розрізнюють традиційні і нетрадиційні соціальні ризики.

Для визначення переліку традиційних ризиків посилаються на міжнародні правові акти: «Про мінімальні норми соціального забезпечення» (1952 p. ), та Європейський кодекс соціального забезпечення. Зокрема згідно з Кодексом держави повинні надавати соціальні допомоги у зв'язку з 9 традиційними соціальними ризиками — хворобою, безробіттям, старістю, трудовим каліцтвом, професійною хворобою, вагітністю та пологами, утриманням дітей, інвалідністю, втратою годувальника. Ці ризики втрати або зменшення доходу внаслідок об'єктивних обставин характеризуються найбільшою типовістю і мають найбільший коефіцієнт вірогідності у житті кожної людини, тому вони стали основою для надання соціальних виплат через системи соціального страхування, у фінансуванні яких самі застраховані особи беруть участь.

У законодавстві України "традиційні" соціальні ризики покладено в основну соціального страхування. Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 р. ) передбачено два поняття — страховий ризик і страховий випадок. Страховий ризик — це обставини, внаслідок яких громадяни та (або) члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Різниця між цими поняттями полягає в тому, що страховий ризик має ознаку вірогідності та випадковості, а у зв'язку з цим такі обставини означені у множині. Адже невідомо, чи трапляться вони і скільки їх буде. Страховий випадок має ознаку конкретності, це певна, формально визначена обставина, щодо якої передбачено конкретний вид соціального забезпечення.

Серед нетрадиційних ризиків заслуговує на особливу увагу такий соціальний ризик як бідність Юридичне визнання права людини на соціальну допомогу по бідності, незалежно від того, чи сплачувала особа попередньо внески на соціальне страхування, вимагало значних зусиль від людської спільноти і засвідчило високий ступінь людської свідомості, перемогу людської солідарності. Неоціненний внесок у подвижництво цієї ідеї та втілення її у національні державно правові акти зробили міжнародні правові акти. Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, європейські міжнародні акти включили до переліку прав, щодо забезпечення яких держави мають взяти зобов'язання, й право людини на соціальну допомогу.

Економісти розрізняють абсолютну, відносну і суб'єктивну бідність. Згідно з концепцією абсолютної бідності, бідними вважаються ті, хто не має необхідного мінімуму для існування. У кожній державі — свій рівень бідності. Як уже зазначалося, за стандартами ООН безумовною бідністю вважається дохід від 1 до 2 дол. у день на одну особу (відповідно від 376 — 750 дол. на рік), а дохід до 1 дол. у день (до 375 дол. на людину в рік) розцінюється як абсолютні злидні. Водночас в Європі Європейська комісія установила "свій" "поріг бідності" для країн ЄС — 30 % чистого середнього доходу в країні. "Найбагатшими" у світі бідними вважаються бідні у США. В цілому, за даними ООН, 3 млрд. осіб живуть на 2 дол. у день, а 1 млрд. , головним чином із країн, що розвиваються, — на 1 дол. у день. Бідність тісно пов'язана з безробіттям. За офіційною статистикою, 180 млн. людей у всьому світі не мають роботи.

У законодавстві України передбачено соціальний захист особи у разі настання "нетрадиційних" соціальних ризиків. Ці відносини регулюються низкою законів, але найбільш узагальнено такі ризики сформульовано у Законі України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р. ; це — складні життєві обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких закон відносить інвалідність, часткову втрату рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо. В усіх зазначених випадках в Україні передбачено право особи на відповідну державну соціальну допомогу.

Соціальні ризики це ймовірні події, які породжуються об’єктивними соціально значимими причинами і призводять до втрати заробітку особи, зниження доходів нижче прожиткового мінімуму, необхідності в медичній допомозі та інших соціальних послугах. Ознаки соціального ризику: мають об’єктивний характер, наступають незалежно від волі особи, виникнення цих обставин завжди впливає на матеріальний, життєвий рівень особи; закріплені у законодавстві, їх перелік вичерпний, тобто розширеному тлумаченню не підлягає; є підставою для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, тобто є обов’язковою частиною юридичного складу.

Необхідно зазначити, що поняття соціального ризику дано в законодавстві України і Російської Федерації. Згідно з законодавствам України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, "страховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням". Згідно з законодавством Росії "соціальний страховий ризик — це передбачувана обставина, яка тягне зміну матеріального та (або) соціального становища працюючих громадян та інших категорій громадян, у разі настання якої здійснюється обов'язкове соціальне страхування". Аналізуючи наведені формулювання, можна зазначити, що українське визначення має перевагу перед російським, оскільки сформульоване саме як підстава для надання матеріальних виплат і соціальних послуг. Російське визначення в цілому слід вважати невдалим

Класифікація соціальних ризиків може проводитись з різним критеріями: За критерієм організаційно правової форми : страхові соціальні ризики; нестрахові соціальні ризики; За змістом можна виділити такі основні соціальні ризики: безробіття, непрацездатність, малозабезпеченість, втрата годувальника.

2. Безробіття, як соціальний ризик Безробіття – втрата працездатною особою працездатного віку роботи з об’єктивних чи суб’єктивних причин, яка призвела до втрати заробітної плати або інших, передбачених законом доходів. Безробітний це працездатний громадянин працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові й здатні приступити до підходящої роботи).

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби – військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату); б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці військовий квиток. Крім цих документів окремі категорії громадян під час реєстрації повинні пред'явити також такі документи: а) громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання. б) випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, в) особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України.

3. Малозабезпеченість, як соціальний ризик Малозабезпеченість – це неспроможність особи чи сім’ї з огляду на об’єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму. У законодавстві зустрічається термін “малозабезпечена сім’я”. Такою називають сім’ю, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї. Середньомісячний сукупний дохід сім’ї – це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Малозабезпеченість є нестраховим соціальним ризиком, оскільки фінансується за рахунок асигнувань, які враховані в розрахунках розміру коштів, передбачених з Державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва і Севастополя у вигляді дотацій та нор мативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів

4. Втрата працездатності, як соціальний ризик Втрата працездатності може бути постійна і тимчасова. Постійну втрата працездатності буває повна і часткова. Повна втрата працездатності – настання пенсійного віку (старість). Пенсійний вік в Україні становить для жінок та чоловіків 60 років. Прикладом часткової втрати працездатності є інвалідність.

Інвалідність – це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Обмеження життєдіяльності – це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю. Причинами інвалідності можуть бути: трудове каліцтво, професійне захворювання, загальне захворювання вроджені дефекти.

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав: під час виконання трудових обов’язків (в тому числі і під час відрядження); по дорозі на роботу, або з роботи; на території підприємства, установи, організації протягом робочого часу (вкл. перерви); поблизу підприємства протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку; у разі виконання державних або громадських обов’язків; у разі виконання дій по рятуванню людського життя. Професійне захворювання – захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлене дією на організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії. Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання.

Інвалідність у повнолітніх осіб визначається шляхом екс пертного обстеження медико соціальними експертними комісіями, підпорядкованими Республіканському в Авто номній Республіці Крим, обласним та міським у містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико соціальної екс пертизи (МСЕК). Направлення хворого до МСЕК з метою його огляду здійс нюють лікарсько консультативною комісією (ЛКК) ліку вально профілактичнихзакладів за місцем проживання або лікування за наявності стійкого чи незворотного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільне ний від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом 5 місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні 12 місяців, а при захворюванні на туберкульоз — протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.

Залежно від ступеня втрати здоров'я законодавством пе редбаченовстановлення трьох груп інвалідності: І, II і III. Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в ор ганізмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження жит тєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговуван няі викликають потребу в постійному, що не регулюється, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стій кі, вираженої важкості функціональні порушення в орга нізмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життє діяльності людини, при збереженій здатності до самообслу говування, та не викликають потреби в постійному сторон ньому нагляді, догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної тяжкості функціональні порушення в орга нізмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уро дженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Тимчасова втрата працездатності це неспроможність особи виконувати свою трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин об’єктивного характеру. Тимчасова непрацездатність може бути спричинена: фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність (хвороба, травма, вагітність та пологи); неможливістю працювати у зв’язку із необхідністю здійснювати догляд за іншим членом сім’ї (хворою дитиною; хворим членом сім’ї; за дитиною до трьох років; за дитиною до досягнення трьох річного віку або дитиною інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною); неможливістю працювати у зв’язку із настанням обставин, спричинених діями державних органів (карантин, накладений органами санітарно епідеміологічної служби). Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність затверджений Інструкцією про порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою Наказом МОЗ України від 13. 11. 2001 р.

5. Втрата годувальника, як соціальний ризик. Втрата годувальника є підставою для призначення пенсії в разі втрати годувальника та щомісячних страхових виплат, якщо годувальник помер внаслідок нещасного випадку на виробництві чи проф. захворювання. Під втратою годувальника розуміють його смерть або безвісну відсутність.

Право на отримання певних видів соціального забезпечення мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, , якщо вони знаходились на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, котра була постійним і основним джерелом засобів до існування. Непрацездатними членами сім’ї визнаються: діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють; діти, які є учнями, студентами денної форми навчання – до завершення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; жінки і чоловіки пенсійного віку, якщо вони не працюють; неповнолітні діти на утримання яких померлий виплачував або зобов’язаний був виплачувати аліменти; дружина (чоловік), або один із батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, сестер, братів або онуків потерпілого, які не досягли 8 річного віку.