Соціальне та економічне становище населення
Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності. Якщо 1990 р. частка заробітної плати у валовому національному доході становила майже 60 %, то 1993 р. вона знизилася до 39 %, а 1994 р. становила лише 25 — 30%.
Це означало, що держава фактично грабувала населення, постійно збільшуючи відрахування на свої потреби і зменшуючи частку заробітної плати. Реальна заробітна плата зменшилася у 3, 8, а реальні виплати пенсій — у 4 рази. У порівнянні з 1990 р. у січні 1993 р. ціни зросли в 167 разів, а мінімальна зарплата — у 57 разів. Різко впала купівельна спроможність населення. Протягом 1991 — 1994 рр. вона фактично знизилась у 5 разів, що призвело до скорочення споживання продуктів харчування. Мільйони людей не мали можливості придбати харчові
За даними ЦСУ: «В 1992 р. поточне споживання знизилося до рівня кінця 50 х рр. , коли на душу населення припадало до 38 кг м'яса, а витрати на їжу в сімейному бюджеті були 70 — 75%. ! Для порівняння: в 1992 р. в США питома вага витрат на продовольство у загальній і масі грошових доходів населення становила 18 — 20%. На початку 1993 р. середньомісячний прибуток на душу населення становив (у доларах США): в Україні — 15, Сербії — 40, Польщі — 150, Туреччині — 300, Словенії — 400, і Португалії — 500, США— 1500. . . »
Економіст Е. Лібанова про споживання непродовольчих товарів на початку 90 х років: «. . . Низькою є частка домогосподарств, котрі мають холодильники (90, 3%, в тому числі 78, 3% у сільській місцевості), пилососи (53, 8%, в тому числі 30% у сільській місцевості), пральні машини (73, 7%, в тому числі 60, 8% у сільській місцевості), не кажучи вже про автомобілі, комп'ютери, відеокамери, супутникові антени, мобільні телефони, кондиціонери. До того ж, наприклад, менше п'яти років перебуває у користуванні тільки 7, 8% холодильників (більше 10 років — 73, 8%), 9, 0% пральних машин (більше 10 ро ків — 71, 8%), 5, 8% мотоциклів (більше 10 років — 81, 5), 11, 2% автомобілів (більше 10 років — 71, 5 відсотка)» .
Держава не мала коштів для реформування соціальної сфери. її перетворення зводилися переважно до закриття чи перепрофілювання відповідних підприємств і переведення безплатних послуг в розряд платних. Так, наприклад, сталося з медичним обслуговуванням. Продавалися або «перепрофільовувалися» відомчі дитячі садки, дитячі оздоровчі табори. Об'єкти соціальної сфери, що залишалися, комерціалізувалися і для значної кількості сімей стали недоступними. Надзвичайно вагомим чинником зростання збіднілих верств населення стало безробіття. Корумпованість влади, кримінальний характер капіталів стимулювали зростання злочинності.
Про безробіття в Україні історики Ф. Турченко, П. Панченко, С. Тимченко : «Офіційні розміри безробіття (маються на увазі люди, які звернулись до служби зайнятості) склали 1, 5%, тоді як за неофіційними даними приховане безробіття складало понад 30%. Переважна більшість підприємств працювала неповний робочий тиждень, а окремі — 2 — 3 рази на місяць» .
Значно погіршилися умови життя сільського населення порівняно з міським. У багатьох селах перестали працювати дитячі садки, медпункти, лазні, перукарні, аптеки, магазини. Було закрито більше 12 тис. сільських магазинів. Вартість хліба та інших продовольчих товарів суттєво зросла. Внаслідок постійного зростання цін на пальне ускладнилася доставка у сільську місцевість і промислових товарів. Вони стали значно дорожчими, ніж у містах.
У середині 90 -х років переважна більшість сільського населення користувалася взимку вугіллям та дровами. Лише 10% сільського населення забезпечувалося газом, у той час як цей показник, наприклад у Білорусі, становив 80 %. Отже, на початку 90 -х років XX ст. рівень життя українського населення катастрофічно знижувався. У 1993 р. він погіршився в 17 разів порівняно з 1989 р.
Дякую за увагу
Скачать презентацию Соціальне та економічне становище населення Після лібералізації
531069.ppt