Слово о полку Ігоревім історична основа

«Слово о полку Ігоревім» : історична основа, жанр, композиція, образи.

Історична основа Події, відображені у «Слові о полку Ігоревім» , відбуваються у період феодального роздрібнення, коли безліч невеликих князівств неохоче об'єднувались у державну спільність. Київська Русь у XII сторіччі втратила колишню могутність і здатність обороняти свої кордони. Велика, але слабка в економічному та військовому стані держава не мала достатніх сил для захисту від ворожих нападів. На останню чверть XII сторіччя припадає найбільша кількість кочових вторгнень на Київську Русь. Були випадки, коли самі князі, зводячи рахунки один з одним, запрошували для цього ворогів. З кожним роком половці все глибше проникали у межі слов'янської держави. Це змусило князів вжити термінових заходів у боротьбі зі степовиками. Київському князю Святославу вдалося у 1183 році створити коаліцію князів, які взяли участь у поході проти половців. У 1184 році половці були розбиті, а хан Кобяк страчений у Києві.

У цьому поході не зміг взяти участь Новгород-Сіверський князь Ігор Святославич, бо почався похід весною, а його кіннота не встигла вчасно через ожеледь. Тому князь вирішив виступити проти кочовиків навесні 1185 року. Цей похід завершився поразкою війська русичів.

23 квітня 1185 року разом із сином Володимиром і племінником Святославом Ольговичем він виступив у похід. По дорозі до них приєднався брат Ігоря Всеволод, князь із Трубчевська. Застати половців зненацька не вдалось. Розвідники ( «сторожа» ) доповіли, що озброєні половці готові до бою. Але повернутись без перемоги Ігор вважав ганьбою для себе і вирішив йти назустріч смерті. Перша сутичка Ігоря з половцями була вдалою. Десятого травня, половців розбили, а їх вежі (намети і кибитки) захопили. Але на ранок наступного дня русичі були оточені половецькими полками. Битва тривала в суботу і неділю. Військо русичів зазнало повної поразки. Ігор у бою був поранений, згодом захоплений у полон. Князю вдалось втекти за допомогою половця Овлура. Одинадцять днів тікав він від погоні. Незважаючи на поразку Ігоря, у рідному місті його зустріли з радістю. Після перемоги над Ігоревим військом половці пішли на Київську Русь, несучи їй руйнування Ігоре.

Сюжет і композиція «Слово. . . » складається з трьох частин. Своєрідним вступом до поеми, заспівом є міркування автора про те, як краще розповісти про похід Ігоря. Він згадує свого попередника Бояна, якого називали «солов'єм» за силу його поетичної уяви. Але сам автор вирішує творити згідно з життєвою правдою. Далі починається розповідь про події того часу. Це головна частина твору, яка складається з п'яти розділів-епізодів: 1. Похід Ігоря. 2. Опис битви. 3. Сон і «золоте слово» Святослава. 4. Плач Ярославни. 5. Втеча Ігоря з полону.

Починається розповідь згадкою про сонячне затемнення, яке супроводжувало похід Ігоря. Природа ніби намагалась зупинити князя. У творі немає детального опису поразки Ігоря. Своєрідний ліричний відступ виражає глибокі переживання автора, викликані згадкою про поразку, порівнюючи її з іншими поразками русичів ще в часи Ігоревого діда, князя Олега Гориславича. Згадано у «Слові. . . » і недавню перемогу русичів на чолі зі Святославом Київським.

Автор переноситься думками до Києва. Святославу наснився дивний сон, який розтлумачили бояри, розповівши про поразки Новгород-Сіверського князя. Після гірких роздумів Святослав промовив своє «золоте слово» , в якому дорікав Ігорю і Всеволоду за самовпевнений похід. Звертання автора до князів підтверджують, що «золоте слово» — це мудре слово державно мислячої людини. З глибоким ліризмом зображено у « Слові. . . » юну дружину Ігоря — Ярославну, яка оплакує полоненого чоловіка і його загиблих воїнів. Звернення Ярославни до сил природи знаходить відповідь у втечі Ігоря з полону. Кінцівка поеми — величання Ігоря, князів та дружини.

Жанр Не одне покоління вчених сперечалось з приводу жанрових особливостей «Слова о полку Ігоревім» . Адже твір має ознаки як фольклору, так і літератури. Сам автор називає свій твір то «словом» , то «піснею» , то «повістю» . Згадки про Бояна, якого він вважає попередником, можливо, свідчать про пісенне призначення твору. Наявність величання князів наближає «Слово. . . » до народних дум, які виконувались речитативом більш пізнього періоду. У літературі раннього Середньовіччя цей твір не має жанрових аналогів. Присутність елементів прози і лірики привели сучасних дослідників до висновку, що «Слово. . . » — це поема, про що свідчить зображення важливих подій, сильних людських характерів і наявність ліричних відступів.

Образ Руської землі Центральне місце у творі займає абстрактний образ Руської землі. Адже це не просто «земля» у власному значенні цього слова, це і природа, і люди, і місто. Автор любить рідну землю і народ, що її населяє. Він вболіває за них, бо вони створюють могутність цієї землі, але страждають через князівські чвари та половецькі напади. Автор добре знав життя і прагнення простого народу, був виразником загальнонародних поглядів. Земля Руська — живий складний організм. Зображуючи її, він зіставляє минулі часи з теперішніми, охоплює події руського життя за півтори сотні років, зображує події в різних місцях одночасно. Поняття «руська земля» вжито в «Слові о полку Ігоревім» двадцять разів. Поет мав на увазі не тільки державний простір Київської Русі, а і всі патріотичні сили, об'єднані для боротьби з ворогом.

Ігор

Ігор - головний персонаж твору, про що свідчить і назва поеми. Ігор Святославич у поемі є втіленням князівських доблестей. Це типовий середній князь, який має не лише позитивні риси, а й безліч вад. Так, його нестримна відвага переходить у нерозважність. В ім'я слави і честі він готовий пожертвувати життям. Ігор зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: Лучче ж би початим бути, аніж полоненим бути. У нього велика сила волі і віра у перемогу, тому навіть віщування не зупиняють його. Князь наділений рисами доброго полководця і воїна. Він тепло ставиться до підлеглих, уміє запалити дружину своїм словом: Хочу-бо, — сказав, — списа приломити кінець поля Половецького; з вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!

Образ Ігоря сповнений високого благородства. Прикладом тому є остання битва, коли в розпалі бою він поїхав завертати втікаючі полки, щоб допомогти брату Всеволоду. Він честолюбний, бо цікавить його тільки слава. Після першої перемоги над ворогом, коли воїни взяли велику здобич, Ігор залишив собі лише бойові знаки ворога. Автор двоїсто ставиться до цієї постаті. Він, з одного боку дорікає князеві за згубність вчинків, з іншого — співчуває йому.

Ярославна З глибоким ліризмом оспівано у творі єдиний жіночий образ — образ Ярославни. Література Київської Русі не мала вигаданого героя. Постать дружини Ігоря, княгині Єфросинії Ярославни, дочки галицького князя Ярослава Осмомисла, теж не вигадана. Але разом з тим Ярославна у творі — образ, створений автором. Вона постає перед нами не як княгиня, а як руська жінка. Приваблює внутрішня краса її образу. Ярославна вірна і віддана не тільки Ігорю, а і батьківщині. Вона оплакує не тільки полоненого Ігоря, а і всіх його загиблих воїнів. Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і глибоким патріотизмом.

Боян Важливе місце в системі образів твору посідає образ «віщого Бояна» . Боян — попередник автора. Цілком можливо, що він входив до князівського оточення і в повній мірі залежав від нього. На це вказує той факт, що «віщий Боян» прославляв князів: Святослава, Романа тощо Автор же протиставляє себе Боннові, бо розкриває правду життя, його драматизм і трагізм. Боян-бо віщий, Якщо кому хотів пісню творити, то розтікався він мислю по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами.

Мова «Слова…» Найхарактернішими особливостями літературного стилю «Слова о полку Ігоревім» є лаконізм, який виявляється й у пристрасно-дієвому, живому зверненні до читача, в історичній конкретності і активній авторській оповіді. Ритмічна структура «Слова. . . » відзначається багатством і різноманітністю. Твір змінюється залежно від римування. У кожному уривку твору є ті чи інші повтори, які становлять свій ритм, — у цьому полягає особливість творення звукових образів: . . . ніч, стогнучи грозою, птиць збудила; лютий свист зблизька встав: див кличе з верху дерева. . . кричать теліги опівночі, мов лебеді сполохані. Ритм твору змінюється залежно від смислових інтонацій. Поема починається спокійними авторськими роздумами. Мінорного римування набувають рядки, які передають сум. Тривозі Ігоря перед втечею відповідає енергійний ритм.

Автор поеми черпав лексику безпосередньо з народної розмовної мови. Деякі зразки давньої лексики увійшли до сучасної української літературної мови: туга, вельми, стяги в'ються, ні думою задумати, яруги, минули літа. У творі широко використовуються постійні епітети: «чорний ворон» , «чисте поле» , «сірий вовк» , «сизий орел» . Це свідчить, що образна мовна система ґрунтується на фольклорі. Але у творі немає перенасиченості образними засобами. Епітети виконують роль прикметникових означень, а повторення епітетів не викликає почуття одноманітності. У «Слові. . . » небагато порівнянь, а їх характер зумовлений тенденцією лаконічності. Є порівняння, які невіддільні від метафор. Автор використав нову форму порівнянь — заперечні порівняння: Не буря соколів занесла через поля широкії — стадами галки біжать до Дону великого.

Наявність порівнянь створює динаміку бою: половці біжать «як пардуже гніздо» , теліги скриплять, «мов лебеді сполохані» . Святослав вихопив Кобяка із половецьких полків, «як вихр» . У поемі використано велику кількість метафор, їх удвічі більше, ніж порівнянь. Метафори, більшою мірою, асоціюються з господарською працею: сіяти стріли, кров'ю политі, зійшла туга, засіяти кістками. Важливу роль у творі відіграє зображення природи. Подано розгорнуту її персоніфікацію. Вона страждає або радіє разом з людиною.