Скіфи (скити) (грец. Σκύϑαι)
Скіфи мешкали у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто від степів сучасної України на заході й до сучасної Монголії та Китаю на сході. Всю цю територію іноді називають Велика Скитія.
Територія Скіфії
Походження (Теорії ) За найбільш розповсюдженою версією скіфи належали до іранської групи народів індоєвропейської сім'ї За Діодором походять від Скіфа, сина Зевса. Він мав синів Пала і Напа. Саме Пал вважається предком палів (скитів). Геродот повідомляє три перекази про походження скіфів.
Прихід скіфів у Північне причорномор'я Обставини появи скіфів у степах Північного Причорномор'я не зовсім ясні. Стародавні джерела тлумачать цю подію по-різному.
Геродот викладав таку версію: Прабатьківщина скіфів розташована десь на схід від Кіммерії, однак під тиском сусідніх кочових племен — массагетів, вони покинули свої землі й вирушили в пошуках нової долі на захід. Урештірешт їхні орди наблизилися до кіммерійських пасовищ.
Уривок із твору Геродота: «При навалі скіфів кіммерійці почали радитися, оскільки військо наступало велике, й думки їхні розділилися… На думку народу, треба було залишити країну, а не наражатися на небезпеку, зостаючись віч-на-віч із багаточисельним ворогом. А на думку царів, слід було битися за країну проти загарбників. І народ не хотів коритися, й царі не хотіли слухатися народу. Перші радили піти, віддавши без бою країну тим, хто до неї вдерся. А царі, згадавши про те, скільки хорошого вони тут зазнали і скільки можливого лиха спіткає їх, вигнанців з вітчизни, вирішили померти і спочивати у своїй землі, але не тікати разом із народом. Коли ж вони ухвалили це рішення, то поділилися на рівні половини й почали битися один з одним. Й усіх їх, що загинули від руки один одного, народ кіммерійців поховав біля ріки Тірас, і могилу їхню й тепер видно» .
Події, описані Геродотом у V ст. до н. е. , датуються початком VII ст. до н. е. До цього ж часу належать і найраніші згадки про скіфів у писемних джерелах, а саме в ассирійських клинописних документах 70 х років VII ст. до н. е.
Скіфи в Передній Азії А поява скіфів на північних кордонах Ассирійської держави стурбувала її володарів. Тому вони почали шукати шляхів до порозуміння зі скіфами Розбивши мідійців, загони скіфів могутньою хвилею затопили майже увесь Давній Схід і зупинилися лише на кордонах Єгипту. Так розпочалося їхнє більш як чвертьвікове володарювання в Передній Азії, що припало на другу половину VII ст. до н. е.
Відомі скіфи Анахарсіс — один із засновників європейської, «грецької» , античної філософії, один із « 7 мудреців античності» . Демосфен — давньогрецький оратор. Його бабуся по материній лінії була скіфянкою. Мардоній Русус — вчитель імператора Юліан Відступника (331– 362 рр. ), освічений, хрещений таємно, у 358 р. прийняв римське громадянство 348. З 359 по 376 на римській службі. Великий шанувальник філософії епохи язичництва, євнух. Служив при трьох імператорах отримавши звання префекта (360 р. ), хоча майже не служив в римській армії. Діонісій Малий (475—† 550 роки життя).
Портрети відомих скіфів: Анахарсіс Демосфен Діонісій Малий
Скіфи у християнській літературі У святому Писанні кілька разів згадано про скіфів, зокрема в посланні апостола Павла до Колоссян (3: 11) говориться «де немає ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і в усьому Христос» .
За свідченням візантійських істориків, зокрема істориків церкви V–VII ст. (напр. Тертулліан), а також Повісті минулих літ та деяких інших джерел, в I ст. н. е. серед скіфів починає поширюватись християнське вчення, яке їм проповідував сам апостол Андрій
з III ст. стає відомою Скіфська єпархія єдиної вселенської християнської Церкви. У Скіфії існує сильна християнська спільнота з власною християнською традицією Святий Іван Золотоустий
Скіфський поховальний обряд
