Симон Васильович Петлюра
План: 1. Біографія 2. Навчання. Початок націоналістичної діяльності 3. Російський період 4. 1917– 1918 роки 5. В період Гетьманату 6. Державотворча діяльність 1919 р. 7. В емiграцiї 8. Вбивство 9. Література.
Біографія Симон Васильович Петлюра (нар. 10 (22) травня 1879, Полтава — 25 травня 1926, Париж) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член ГС УЦР (від 28 червня — 31 грудня 1917[1]) на посаді Генерального секретаря з військових справ. Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р. ). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920).
Навчання. Початок націоналістичної діяльності У віці 13 -ти років розпочав навчання — спочатку в церковнопарафіяльній школі, згодом у Полтавській духовній семінарії (1895– 1901). . 1900 р. , під враженням виступу, на організованій Петлюрою в Полтаві річниці Шевченка, Миколи Міхновського, вступає до лав РУП. 1901 року брав участь у Всеукраїнському студентському з'їзді, репрезентуючи громаду духовної семінарії, хоч на той час вже був виключений з навчального закладу за свою політичну діяльність.
Перша його стаття була опублікована в 1902 р. у львівському «Літературнонауковому віснику» , котрий редагував Михайло Грушевський. Працював учителем у початковій школі в станиці Смоленській, згодом — у Катеринодарському початковому міському училищі. У 1903 р. влаштувався в археографічну експедицію член-кореспондента РАН Федір Щербини. С. Петлюру було ув'язнено в Катеринодарській в'язниці. Друзі добилися звільнення заарештованого під грошову заставу, котру за сина вніс батько. 1911 року в подружжя народилась донька — Леся Петлюра (1911– 1941). С. Петлюра влаштувався бухгалтером у страховому товаристві «Россия» . Незабаром на кошти українських громад заходився видавати журнал «Украинская Жизнь» (1912– 1914 pp. ). Поступово із пересічного бухгалтера і журналіста перетворився на відомого громадського діяча.
Російський період Мітинг під час проведення III Військового з'їзду. Київ. 2 листопада 1917 р. У 1908– 1910 роках проживав у Петербурзі. Під час життя у місті брав активну участь в українському русі, зумів домовитись про запровадження в журналі «Мир» українського відділу. Виступав під час відзначення 50 -річчя роковин смерті Т. Г. Шевченка в залі «Дворянского собрания» на Михайлівському плаці. На початку 1911 р. переїхав до Москви, де його чекала Ольга Більська — полтавка, студентка Московського університету. Їхнє знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 р. і переросло у роман, який закінчився шлюбом (цивільним у 1910 р. і зареєстрованим у 1915 р. ).
1917– 1918 роки На з'їзді С. Петлюра був обраний до складу УГВК, з 21 травня обраний головою цієї організації. Водночас увійшов до складу Центральної Ради. 28 червня обраний до складу Генерального Секретаріату на посаду Генерального секретаря з військових справ. Головним завданням С. Петлюри як військового діяча була українізація армії. Працюючи над створенням української армії, зустрів спротив частини членів УЦР — зокрема вкрай пацифістську позицію займав Винниченко. Офіційно поновлений на посаді 13 листопада, в той же час віддав наказ українським військам зайняти всі найважливіші урядові об'єкти Києва.
Не позбавлений особистих амбіцій С. Петлюра після квітневого перевороту в період Гетьманату (29 квітня — 14 грудня 1918 р. ) посідав скромну, на перший погляд, посаду голови Союзу земств України будучи не лише політичним противником П. Скоропадського, а і його ідеологічним та соціальним антагоністом. Відразу по зміні режиму почав працю задля повалення гетьманства, встиг створити й налагодити чітку діяльність широкої мережі радикального підпілля, виявив самовідданість та організаторський хист. Займався культурно-просвітницькими справами — організував упорядкування могили Т. Шевченка і Чернечої гори у Каневі. 9 травня обраний Головою Директорії, отримавши практично диктаторські повноваження. На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 р. здобув Київ. 6 грудня 1919 р. виїхав до Варшави для організації воєннополітичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір.
В еміграції З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарнув, Ченстохова, Варшава). 31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, згодом — Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.
Вбивство Симон Петлюра був убитий 25 травня 1926 р. С. Ш. Шварцбардом, вважають, що він був агентом НКВС, а помста є лише приводом. Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард розрядив у нього сім куль. Перехожі, які стали свідками вбивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж як могли швидко переправили до найближчої лікарні «Шаріте» . Але врятувати не змогли.
Лiтература Бандера С. Перспективи Української революції. – Дрогобич, 1998. Вбивство Степана Бандери. – Львів, 1993. Гордасевич Г. ЛД Степан Бандера – людина і міф. –К. , 1999. Семиряга М. И. Предатель? Освободитель Жертава // Родина. – 1991. - № 6/7. – С. 92 -94. Степан Бандера: поза міфами // Україна. – 1992. № 33. – С. 1 -5.
Скачать презентацию Симон Васильович Петлюра План 1 Біографія 2
Симон Васильович Петлюра.pptx