Школа слів і речей Гуго Шухардт

Школа «слів і речей» Гуго Шухардт

Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Сформувалась вона в 1909 p. , коли став виходити в Гейдельберзі журнал «Слова і речі» , видавцями якого були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр Любке, Й. Мі ккола, Р. Мух і літературознавець М. Мурко, звідки й назва цієї школи.

Завдання: Замість абстрактної «історії звуків» молодограматиків, вивчати історію слів, залучаючи не лише лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі. Зосередження уваги на семантиці слів, на розвитку і зміні їх значень.

Пріоритет: Новий підхід до вивчення мови, опрацювання нової методики її опису, що вплинуло на зародження лінгвістичної географії і соціологічного напряму в мовознавстві.

Недоліки: Відмова від поняття закону загалом без заміни його чимось іншим, бо позбавлена компаративістська чіткість критеріїв.

Одним із засновників Школи «слів і речей» вважа ють мовознавця уго Шухардта (1842— Т 1927) — про фесора Віденського університету.

Провів кілька років у франкомовній Швейцарії. 30 квітня 1870 захистив в Лейпцігському університеті дисертацію з ретороманська мови на ступінь doctor habilis. Потім був професором романської філології в Грацському університеті ( Австро Угорщина ) аж до відходу у відставку в 1900 році.

Шухардт справив великий вплив на іспанську лінгвістику. У 1875 р. він зробив поїздку до Іспанії, де провів дослідження андалузького діалекту і його фонетики , спілкувався з багатьма видатними інтелектуалами Іспанії.

Шухардт був одним з активних прихильників баско іберського гіпотези , згідно з якою зниклий іберського мову знаходився в близькій спорідненості з баскським. На жаль , більшість доводів Шухардта на користь даної теорії були засновані на помилкових прочитаннях іберського написів , які втратили сенс після дешифрування М. Гомеса Морено.

У своїх працях із лексичної семантики (програмною серед них є «Речі та слова» , опублікована в 1912 р. ) він намагався знайти закономірності розвитку семантичної системи мови, для чого передусім, за його переконанням, необхідно створити історію слів речей. Під річчю розуміє і предмети, і дії, і стани; істоти й неістоти реального і нереального світу. Між річчю і словом, на його думку, перебуває уявлення, однак між історією речей та історі єю слів існує повний паралелізм. Це твердження не за важає йому зробити абсолютно правильні висновки про співвідношення історії позначення і значення: 1) річ може змінюватися при незмінності позначення; 2) річ залишається незмінною, але змінюється позначення.

Його праці вплинули на виокремлення в мовознавстві особливої галузі — ономасіології (науки про назви), яка, зокрема, вивчає прин ципи й закономірності позначення предметів і понять. Вони також сприяли обґрунтуванню завдань і методів вивчення словникового складу за предметними група ми, укладанню ідеографічних словників (не без впливу ідей Шухардта Францом Дорнзайфом було створено «Німецький словниковий склад за предметними група ми» , виданий у 1932 p. ).

Шухардт висунув і низку загальнотеоретичних положень. Зокрема, він, на відміну від мовного індивідуалізму молодограматиків, наголошував на суспільному характері мови. З цих позицій критикує молодограматичне вчення про звукові закони: «Фонетичні закони і соціальний характер мови несумісні одне з одним» .

Причиною мовного розвитку Шухардт уважав мов не змішування (схрещування). Поняття схрещування мов у нього стало методологічним принципом. Очевид ним є вплив теорії хвиль Й. Шмідта, яка у Шухардта трансформувалася в теорію «мовної безперервності» .

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!