Сергій Параджанов 9 січня 1924 року —

Сергій Параджанов

9 січня 1924 року - 20 липня 1990 року § Сергій Параджанов народився 9 січня 1924 року в Тифлісі (Тбілісі) в родині антиквара.

§ Його батько Йосип був одним з найбагатших людей міста - крім антикварногомагазину, він в олодів кількома закладами, в тому числі публічним будинком.

§ У 1942 році його син Сергій закінчив середню школу і вступив до Тбіліськогоінституту інженерів залізничного трансп орту. Але вже через рік молода людина прийшла до висновку, що це не його покликання, і продовжив навчання одразу вдвох творчих вузах Тбіліської консерваторії (вокальний факультет) іхореографічному училищі при оперному театрі.

§ В середині 1950 -х він одружується на українській красуні Світлані Щербатюк. У них народився син Сурен. Світлана так і не зуміла пристосуватись до своєрідного характеру свого чоловіка і в 1961 році разом з сином пішла від нього, сказавши на прощання – «принадний, але нестерпний» .

§ У 1964 році він закінчує картину «Тіні забутих предків» за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського. У грудні 1973 Параджанова заарештували за звинуваченням у гомосексуалізмі. Незадовго до цього, у бесіді з журналістом датської газети, він заявив, що його прихильності добивалися два десятки членів ЦК КПРС.

§ Сергій Йосифович Параджанов - визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно).

§ Параджанов поставив в Києві фільми «Перший хлопець» (1959) та «Українська рапсодія» (1961). Наступна його робота «Квітка на камені» (1962) викликала серйозні нарікання з боку керівників українського кінематографа, і прокат стрічки був обмеженим.

§ «Тіні забутих предків» : Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» . Фільм «Тіні забутих предків» був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні» ) інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині. Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи» . Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

§ Фільмографія: o 1951 Молдавська казка o 1954 — Андрієш o 1954 — 62 (кілька документальних і науково-популярних картин — «Наталія Ужвій» , «Думка» , «Золоті руки» ) o 1958 — Перший парубок o 1961 — Українська рапсодія o 1962 — Квітка на камені o 1964 — Тіні забутих предків o 1966 — Київські фрески o 1968 — Діти Комітасу o 1969 — Колір гранату (Саят-Нова) o 1969 — Акоп Овнатанян o 1984 — Легенда про Сурамську фортецю o 1986 — Арабески на тему Піросмані o 1988 — Ашик-Керіб o 1990 — Сповідь (не закінчено, оригінальний негатив включено до фільму Параджанов. Остання весна (1992)

§ Сценарії: 1964 р. - Тіні забутих предків 1965 р. - Київські фрески 1968 р. - Акоп Овпатанян 1969 р. - Колір гранату 1986 р. - Арабески на тему Піросмані o 1989 р. - Етюди про Врубеля o 1990 р. - Лебедине озеро. Зона o 1990 р. - Сповідь o o o § Персонаж: o o o 1968 р. - Колір вірменської землі 1987 р. - Острів 1989 р. - Ашхарумс 1990 р. - Я — Сергій Параджанов 1991 р. - Бобо 1992 р. - Параджанов. Остання весна 1995 р. - Параджанов. Останній колаж 1997 р. - Дім Параджанова 1998 р. - Параджанов 1998 р. - Ніч в музеї Параджанова 2004 р. - Я помер у дитинстві 2004 р. - Небезпечно вільна людина o o o

§ Останні роки: «Ашик-Керіб» Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений Піросмані, і художня картина «Ашик-Керіб» , знята за мотивами казки М. Лермонтова про пригоди «мандруючого трубадура» , який проходить через тисячу випробувань, щоб знайти свою кохану, й присвячена пам'яті Андрія Тарковського, чиї творчість і дружбу високо цінував Параджанов. Фільм не випускали в широкий прокат, але Параджанов з фільмом «Ашиккеріб» побував на фестивалях в Голландії, Німеччині і Венеції. Газета «Монд» із цього приводу писала: „Кращої вітрини перебудови в радянському кінематографі, аніж фільми «Ашик-керіб» Сергія Параджанова і «Маленька Віра» Василя Пічула, на фестивалі у Венеції важко було б знайти…“ Після успіху в Європі, 6 грудня 1988 року, картині «Ашик-керіб» нарешті було видано посвідчення про дозвіл. Смерть прийшла до нього тоді, коли в Єревані розпочалася робота над автобіографічною картиною «Сповідь» . Оригінальний негатив включено до фільму «Параджанов. Остання весна» . Були зняті перші 300 метрів плівки, проте здоров'я режисера було вже сильно підірвано. Величезною трагедією для Параджанова стала смерть його сестри Ганни. Він власноруч зробив надзвичайно красиве вбрання для труни. А за декілька місяців у самого Параджанова виявили рак легені. Операцію з видалення легені було проведено в Москві, але стан Сергія Йосиповича не покращився. У одному з своїх інтерв'ю Параджанов сказав: «Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії» . 17 липня 1990 року він приїхав до Єревану, де через три дні і помер. Параджанова поховали 25 липня в Пантеоні геніїв вірменського духу, поряд з Арамом Хачатуряном, Вільямом Сарояном і іншими діячами мистецтва, літератури і науки Вірменії.

Він був роздавлений, зломлений, принижений. Боліло серце, мучив діабет. У колонії йому зробили операцію на легені. Ось кілька рядків з листа Параджанова «В Тбілісі спека, а тут уже дощі! Сиро. Шкіра на ногах у цвілі і пухирях. У таборі півтори тисячі осіб, у всіх не менше трьох судимостей. Мене оточують криваві долі, багато втратили людську подобу.

§ Його внесок у світове кіно полягає насамперед у тому, що він створив унікальну кінематографічну мову. Світ фільмів Параджанова - це чарівне поєднання кольору, пластики, музики і слова. У кадрах його картин - енциклопедичне знання східної культури і мистецтва, буйство фантазії. . .