САТУРН 6 планета від Сонця
üМайже у всьому подібний до Юпітера, він обертається навколо Сонця з періодом 29, 5 земних років на відстані близько 9, 5 а. о. üЗоряна доба на Сатурні триває 10 год. 45 хв. üЧерез швидке обертання він сплюснутий біля полюсів: полярний радіус планети менший від екваторіального. üМаса Сатурна в 95 разів більше за масу Землі, а сила тяжіння в 1, 12 рази більша за земну.
Сатурн - унікальна планета в Сонячній системи. Перше, з чим асоціюється ця планета - це система кілець. Вони утворені з частинок льоду і гірських порід. Найбільші з цих частинок льоду і гірських порід науковці зараховують до супутників. Їх - понад 60. Та найбільше увага дослідників прикута до Титана.
Це найбільший супутник, він має сприятливу атмосферу і в принципі, кажуть вчені, придатний для життя найпростіших організмів. В майбутньому, коли людство подорожуватиме за межі Сонячної системи, Титан міг би виконувати роль такого собі перевалочного пункту.
У списку унікальностей Сатурна - і полярне сяйво. Його верхні шари забарвлені в блакитний колір, нижні - в червоний. Такого астрофізики не спостерігали ніде інде в Сонячній системі.
Якщо б вдалося планету Сатурн занурити у воду, то він би плавав на її поверхні. Середня щільність речовини Сатурна майже вдвічі менше щільності води.
Ще одна особливість Сатурна - надшвидкісні вітри. Якщо на Землі максимальні пориви сягають 300 кілометрів на годину, то на Сатурні - 1800. Річ у тім, що вітри дмуть за напрямом осьового обертання. А Сатурн, на відміну від Землі, здійснює один оберт лише за 10 годин. Це при тому, що він у сто разів важчий.
В англійській мові день тижня субота (англ. Saturday) походить від назви планети Сатурн (англ. Saturn), названої у свою чергу іменем римського бога рільництва Сатурна.
Ученим вдалося отримати радіосигнали з полюсів Сатурна, що вразили їх своєю незвичністю. Хто веде цю радіопередачу і навіщо, невідомо. Можливо, що у полюсів скупчуються заряджені частинки, які потрапляють з космосу в атмосферу планети, не виключено й штучне походження сигналу. Радіовипромінювання планети наш слух не сприймає, але співробітники НАСА перевели сигнал в діапазон чутних людиною звуків. Що ж вийшло в результаті? Крізь шум вихору, стогони і крики, схожі на людські, проривається страшне звірине гарчання, наче вчені опустили мікрофон в саме пекло … Може, пекло, яке описував Данте, не так вже й нереальне?