Самостійна робота предмету: Психологія і педагог Виконав: студент I кур Групи ФК-12 -2 Бобров Ілля
Тема 1. Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки. Психологія та педагогіка як науки Психологія — наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення які знаходимо в цих явищах. Педагогіка — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання
Психологія Завданням психології поряд із вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін. Серед завдань науки: • вивчення індивідуальних якостей, закономірностей і шляхів їх формування в сучасних умовах; • вивчення впливу провідної діяльності на психіку людини, міжособистісні і міжгрупові взаємини; • визначення психологічних засобів впливу колективу на особистість та способів захисту від таких впливів; • встановлення закономірностей динаміки працездатності; • визначення заходів і засобів психологічного комфорту для роботи та Методи психології Метод — це сукупність прийомів або операцій, які націлені на вирішення конкретної задачі. Основні пізнавальні методи психології: • спостереження і самоспостереження • експеримент • психодіагностичні методи Методи активного психологічного впливу: • психологічна консультація • Психологічна
Педагогіка Сучасна педагогіка — це наука про виховання людини. Під поняттям «виховання» в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні. Педагогічна технологія — сукупність форм, методів, способів, прийомів навчальних та виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, на основі декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок. Основними категоріями педагогіки є: • формування особиcтості • виховання • освіта • навчання
Тема 2. Психіка та її розвиток Психіка— система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини та тварин; Штучне поняття застосоване в матеріалістичних вченнях на противагу ідеалістичному - душа; вживане лише в пострадянському просторі. Функції психіки 1. когнітивна (пізнавальна) 2. регулятивна 3. мотиваційна 4. комунікативна
Психічні Весь спектр явищ психіки, що вивчаються явища психологічною наукою, охоплюють чотири їх групи: 1. психічні процеси, 2. психічні стани 3. психічні властивості 4. масовидні явища Процеси також носять назву когнітивних, пізнавальних, оскільки спрямовані на пізнання довколишнього та внутрішнього світу. Це - відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення, мова. Психічні стани характеризують внутрішні переживання і мають визначальний вплив
Уміння (навички) — здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навиків. Уміння передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає умінь Інстинкти – сукупність складних спадково Інстинкти обумовлених стереотипних дій, які вчиняються однаково всіма тваринами у відповідь на зовнішні та внутрішні подразники для задоволення основних біологічних потреб.
Тема 3. Форми вияву психіки: психічні процеси, стани і Психічні процеси — складні утворення, в яких беруть участь властивості різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту. Види психічних процесів Пізнавальні Відчуття, Сприйняття, Мислення, Свідо мість, Мова, Увага, Пам'ять, Уява, Уявлення Емоційномотиваційні: Емоції і Почуття , Психічний стан, Мотивація, Воля, Проактивність Особистісні Характер, Темперамент,
Психічні (психологічні) стани — мінливі стани людини, які описують у термінах психології. Як правило, емоційно насичені, виникають під впливом життєвих обставин, стану здоров'я, ряду інших факторів. Психічні стани, як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості Серед психічних людини та в тій частині психіки, яку називають станів згадуються: несвідоме • емоції; • • увага; тривожність; установки; задоволеннянезадоволення; • апатія-натхнення; • ейфорія; • бадьорість-втома та інші.
Психічні властивості — більшменш стійкі індивідуальні психологічні особливості, що проявляються у поведінці та визначають людину як особистість, відмінну від інших людей. Поняття властивості психіки поруч з її станом та процесами використовують для психологічного опису проявів внутрішньої душевної реальности особи. Серед психічних властивостей найчастіше згадують: темперамент, характер, потреби та мотиви, таланти, стійкі ставлення до
Взаємозв'язок з психічними процесами і властивостями особистості. Ця особливість обумовлена тим, що психічні стани займають ніби проміжне положення в структурі психіки, розташовуючись між процесами і властивостями особистості. Вони виникають тільки в результаті відображаючої діяльності мозку, на основі психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових). Але раз склавшись, стани, з одного боку, впливають на психічні процеси (багато в чому, наприклад, вони визначають тонус і темп відображаючої діяльності, вибірковість відчуттів, сприйнять, уваги, продуктивності пам'яті, мислення), з іншого — є певним "будівельним матеріалом" для формування якостей, властивостей особистості.
Тема 4. Рівні вияву психіки: свідомий та несвідомий Свідомість — це найвища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми, особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.
До основних характеристик свідомості належать: • сукупність знань про навколишній світ, якими людина оволодіває завдяки пізнавальним процесам; • самосвідомість, тобто усвідомлення, пізнання, оцінювання людиною самої себе і своїх вчинків, дій; • забезпечення цілеспрямованої діяльності на основі формування мети згідно з мотивами й потребами, прийняття вольових рішень, внесення необхідних корективів у виконання дій; • почуття та емоційні оцінки, які відбивають ставлення людини до навколишнього світу, інших
Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. Кілька основних класів проявів несвідомого: 1. Неусвідомлювані мотиви, істинний смисл яких не усвідомлюється в силу їхньої соціальної неприйнятності або протиріччя з іншими мотивами 2. Поведінкові автоматизми і стереотипи, що діють у звичній ситуації, усвідомлення яких зайве в силу їх відпрацьованості
ема 5. Особистість. Структура особистос Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин
Індивід — окремий організм, який існує самостійно, зокрема людина, особа, одиничний представник роду людського. Індивідуальність — сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що
Темперамент — вроджена і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин» . Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як: • Сензитивність • Реактивність • Пластичність • Ригідність • Резистентність • Екстравертовані сть • Інтровертованіс ть Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінічний, меланхолічний, холеричний, флегматичний.
Характер — динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності людини і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самої себе. Риси характеру: 1. ставлення людини до інших людей, до колективу, до суспільства: індивідуалізм; колективізм (товариськість, чуйність, повага до інших, зневага до людей); 2. риси, що показують ставлення людини до праці, до своєї справи (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність в роботі, ініціативність, несумлінність у роботі, пасивність); 3. риси, що показують, як людина ставиться до самого себе (почуття власної гідності, гордість зарозумілість, що іноді переходить у нахабність, );
Тема 6. Розвиток особистості та «я-концепція» Самосвідомість — рефлекторна (відображувана) свідомість, за допомогою якої особа конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе на відміну від інших - інших суб'єктів і світу взагалі.
Я-концепція — динамічна система уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття, що впливає на власну особистість зовнішніх факторів. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом. «Я-концепція» включає компоненти: • когнітивний — образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості тощо (самосвідомості); • емоційний — самоповага, самоприниження тощо; • оцінково-вольовий прагнення підвищити самооцінку, завоювати
Самооцінка, елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків; важливий регулятор поведінки. Самооцінка визначає взаємини людини з тими, що оточують, її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і розвиток його особи. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань, цілей, які людина перед собою ставить. Адекватна самооцінка дозволяє людині правильно співвідносити свої сили із завданнями різної складності і з вимогами тих, що оточують. Неадекватна (завищена або занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особи, спотворює її мотиваційна і емоційно-вольова сфери і тим самим перешкоджає гармонійному розвитку.
Тема 7. Діяльність як форма активності особистості Активність і діяльність Загальною характеристикою живих істот є їх активність. Саме активність забезпечує підтримку життєво важливих зв'язків усіх істот з навколишнім світом. Джерелом активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином та в певному напрямі. Активність людини зумовлена потребами, які формуються в суспільстві в процесі виховання.
Діяльність - це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою Функції
Зміст структури діяльності
Потреба - це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов Мотив - це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб'єкта Дія - це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання
Тема 8. Спілкування та міжособистісні стосунки. Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що Педагогічне спілкування полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування? » . Мети можуть бути дуже і дуже різноманітними, виявляти собою засобу задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб. Зміст спілкування – інформація, що у межиндивидуальних контактах передається від однієї живої істоти іншій. Це можуть бути показання про внутрішній (емоційний і т. д. ) стан суб'єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі. Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого.
За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування: • контактне • дистантне За кількістю учасників розрізняють спілкування: • міжособистісн е (особисте) • масове З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування: • діалогічне • Змонологічне погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування: • приватне • офіційне
Тема 9. Освіта в культурі людства. Сучасні освітні Освітою називається процес і результат засвоєння тенденції системи знань, вироблення вмінь і навичок, що забезпечує кінець кінцем певний рівень розвитку пізнавальних потреб і здібностей людини і його підготовку до того або іншого виду практичної діяльності. Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань, які полягають у прояві певних поглядів народу на завдання і мету виховання та сукупність засобів, умінь та навичок виховання та навчання. педагогіка Світська – галузь педагогічних знань, яка розглядає проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, а також про цілі, зміст та правила
Систему педагогічних наук визначають за різними ознаками, це: • вікова педагогіка (переддошкільна, шкільна); • спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія); • сімейна педагогіка; • педагогіка професійної освіти (педагогіка профтехучилищ, середньої спеціальної та вищої школи); • військова педагогіка; • педагогіка виховання й освіти дорослих, трудових колективів (виробничих), культурноосвітніх установ, університетів знань; • виправно-трудова педагогіка; • теорія і методика фізичного виховання;
Головними функціями педагогіки є: 1. Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів. 2. Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання. 3. Вивчення передового досвіду й створення на його базі педагогічної теорії. 4. Експериментальні дослідження педагогічної діяльності. 5. Вироблення педагогічної техніки.
Тема 10. Навчання та виховання – шляхи розвитку Процес навчання — це особистості сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами
У процессі навчання виділяють: Цільовий компонент процесу навчання відображає усвідомлення педагогом і прийняття учнями мети й завдань вивчення теми, розділу чи навчального предмета в цілому. Мета навчання соціально детермінована. Вона визначається завданнями, висунутими суспільством перед школою, і Стимулюючо-мотиваційний відображеними в державних компонент документах про освіту. передбачає, що педагог здійснюватиме заходи, спрямовані на стимулювання в учнів інтересу, потреби в розв'язанні визначених завдань. В єдності стимулювання і мотивації закладений зміст стимулюючо-мотиваційного компоненту навчального Зміст навчання визначається навчальним планом, процесу. державними навчальними програмами і підручниками з даного предмету. Зміст окремих уроків конкретизується вчителем з урахуванням визначених завдань, необхідності відображення в змісті предмета специфіки виробничого і соціального оточення школи, рівня підготовленості, інтересів
Операційно-діяльнісний компонент найповніше відображає процесуальну сутність навчання. Саме в діяльності педагогів та учнів і реалізуються завдання засвоєння школярами широкого соціального досвіду людства. Операційнодіяльнісний компонент реалізується за допомогою певних методів, засобів і форм Контрольно-регулюючий компонент організації навчання. передбачає одночасний контроль учителя за розв'язанням визначених завдань навчання і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю отриманих відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових,
Виховання — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки. Процес виховання є двостороннім (обов'язкова взаємодія (вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.
Тема 11. Управління та самоуправління навчальною Органами державного управління освітою в Україні діяльністю міністерства і є Міністерство освіти і науки; відомства України, які мають навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія (ВАК) України; відділи ( управління) освіти місцевих державних адміністрацій.
До органів громадського самоврядування в системі освіти належать загальні збори (конференція) колективу; рада навчально-виховного закладу; районна, міська, обласна конференції працівників освіти; районна, міська ради з питань народної освіти; всеукраїнський збір працівників освіти. Важлива функція органів освіти – інспектування діяльності закладів освіти. Під інспектуванням розуміють систему державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти постанов, директив і вказівок уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій та указів і розпоряджень керівних органів з одночасною практичною допомогою
Навчальний план — основний нормативний документ закладу освіти, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу. Навчальний план містить у собі розподіл залікових кредитів між дисциплінами, графік навчального процесу, а також план навчального процесу за семестрами, який визначає перелік та обсяг вивчення навчальних дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, форми проведення
Скачать презентацию Самостійна робота предмету Психологія і педагог Виконав студент
Самостоятельная Психология.pptx