Самобутність українського народного танцю
Народний танець — фольклорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Крім назв танців існує ряд назв танцювальних рухів. Василь Верховинець записав кілька з них: доріжка, присядки, навприсядки, вихиляси, «бач, як заплів» (пізніше названа плетінкою), «от завернув» , «от загріба» , плазунець. Відомі народні назви рухів: гопаки, витинанки, підскоки, підтупи, дрібні скоки, тропаки, закрутки, голубці тощо. За характером музики та рухів українські народні танці можна поділити на три групи: -метелиці, гопаки, козачки; -коломийки, гуцулки, верховини, -польки та кадрилі. (За Андрієм Гуменюком).
Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відображає його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є танцювальне мистецтво. Кращі художні зразки народних танців збереглися і дійшли до наших днів. Вони стали невід`ємною частиною художнього життя України. Танець — один із найдавніших видів народної творчості, що виявляється в ритмічних рухах під музику чи спів. Можна лише здогадуватися, що перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи).
Розвиток сучасного українського народного хореографічного мистецтва немислимий без знання його історії. Процес становлення і розвиток народної хореографії відображають танці, створені народом у той чи інший історичний період. Ці танці дійшли до нас завдяки зусиллям фольклористів і є матеріалом для досліджень науковців. Значна частина їх міцно увійшла до репертуару сучасних професіональних і самодіяльних танцювальних колективів. Відомо, що записаний у народі танець дістає справжнє життя лише тоді, коли знаходить своє сценічне втілення в художній обробці хореографа, коли його виконують танцюристи. Тоді танець приносить велику естетичну насолоду, виховує почуття прекрасного.
Український танець — це народний або сценічний український танець. Народний танець — фольклорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Сценічний танець, поставлений балетмейстером в професійному або самодіяльному колективі для показу на сцені, може бути українським, але вже не є народним.
Історія Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис. Найдавнішими слідами танцювального мистецтва в Україні можна вважати малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, котрі одну руку кладуть на талію, а другу заводять за голову. Такі рухи зустрічаються в сучасних танцях. Зображення танцюристів і музикантів є на фресках Софіївського собору в Києві 11 століття. Писемні повідомлення про давні танці дають нам літописці, які називають їх «скакание и топтание» , «гульба и плясание» , «хребтом вихляние» , «плясание и плескание» .
Танці як елемент обрядовості Про один із залишків язичницького обряду, який побутував у церковному богослужінні на Волині (1582), писав Ян Ласіцький. Він повідомляє про вінчання, яке відбувалося близько одинадцятої години ночі. Молодих до церкви супроводжували сопілкарі. Після здійснення церковного обряду священику подають чашу з медовим напоєм, він надпиває її за здоров'я молодих, потім передає нареченим, щоб вони допили священний напій. Далі з голови нареченої знімають зелений вінок і починають його топтати — це означає прощання з дівоцтвом. Тоді священик бере молодих за руки і веде в танець, а всі інші, взявшись за руки, довгим рядом танцюють за ними. Цей своєрідний ритуал, завершується загальними піснями і танцями з плесканням в долоні. Як видно, до нас дійшов запис дивовижного поєднання християнського обряду з прадавнім народовірським звичаєм, який ще пам'ятали в 16 століття.
Ритуальні танці досі ще побутують в деяких регіонах України. Наприклад, гуцульські танці «Кругляк» і «Освячення зерна» . За своєю символікою вони подібні. Танець «Освячення зерна» виконувався на Різдво сильними, здоровими чоловіками: на білій плахті лежить зерно, навколо нього, взявшись за руки, танцюють в напрямку руху сонця ритуальний танок, який надає зерну магічної сили плідності. Танець «Кругляк» виконується також одруженими чоловіками при освяченні пасіки. Топірці кладуть по колу, у вигляді сонця, зерно освячують в шапках, потім висипають господині в запаску. Цей ритуальний танок має сприяти здоров'ю бджіл, доброму медозбору. Співається пісня, «щоб бджоли були веселі» . Звучать побажання: «Дай, Боже, щоб пасіка була така велична, як свята були величні» . Освяченим зерном господарі будуть навесні посипати вулики, коли вперше випускатимуть бджіл.
Походження назв танців Говорячи про українські народні танці, слід зазначити, що часто один і той же танець у різних місцевостях може мати різні назви. Наприклад, такий відомий нині український танець як «Гопак» має інші назви: «Гоцак» , «Козачок» , «Тропак» та інші. Танці отримують назви з різних причин. Наприклад, за якимось словом, що часто вживається в пісні, під яку танцюють. Гопак Ілля Рєпіна
Танці отримують назви з різних причин. Наприклад, за якимось словом, що часто вживається в пісні, під яку танцюють: від пісні «Ой дівчина — горлиця» назвали танок «Горлицею» . Те ж саме з назвою «Полька» , що також походить від пісні, а не від того, що ніби він польський танець: він побутує в Україні та в деяких країнах Європи. В одній з таких пісень, яка є супроводом до танцю, зокрема співається: «Біда польку спокусила — пішла полька за русина…» . Так отримали назви і деякі весільні танці: «Дудочка» ( «Діду, мій дударику…» ), «Журавель» ( «Унадився журавель, журавель до бабиних конопель…» ) та інші. Деякі танці називаються за місцевістю, де вони побутують: «Коломийка» (від м. Коломия), «Гуцулка» (від Гуцульщини), «Микуличинка» (від с. Микуличин), «Березнянка» (від м. Великий Березний), «Лючинка» (від річки Лючинки), «Санжарівка» (від м. Санжари) і т. ін. Іноді танці називають від назв рухів, які в них переважають: «Увиванець» , «Тропак» , «Гайдук» (присядки) тощо.
Гопак В Україні й за кордоном українське танцювальне мистецтво репрезентує переважно «Гопак» . Такій популярності сприяло, використання народних танців у спектаклях корифеїв українського театру, підхоплене шоу-групами і навіть окремими виконавцями. Справжній фольклорний гопак був переважно сольним чоловічим танцем, в основі якого лежала імпровізація і змагання. На думку дослідника козацьких танців Вадима Купленика попередником гопака був танець «Козак» .
Аркан Особливе місце серед чоловічих танців належить ритуальному військовому танцю «аркан» , який танцювали опришки перед військовими виступами. Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна: хто не витримував і розривав руки, того проганяли з кола. Вірогідно «Аркан» був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихав, давав силу, енергію, піднімав бойовий дух. Козак «Козак» — танцює один «козак» або два, а рідше чоловік і жінка. Найголовнішим було дрібнесенько відбивати ногами по землі, щоб аж земля гуділа, витинати голубці, підскакувати щупаком вгору і виробляти при самій землі присяди, при цьому приспівуючи і викрикуючи на все горло. Козаки танцювали не тільки ногами, а й усім тілом : руками, плечима, головою і навіть «оселедцем» . Жінка танцювали дрібнесенько на місці, тільки час від часу описувала коло. Козак
Козак Чеберячка «Чеберячка» — старий український танець з багатьма фігурами. Всі танцювали в колі, а одим за одним по черзі, чоловіки танцюючи з закладеними за плечі руками, піднімали губами з підлоги чарку горілки, випивали її і перекидали одним махом голови через плече. Всі інші, танцюючи в колі, плескали в долоні, приспівуючи: Чеберячки! Коло чеберячки припадаєм рачки! Або її вип'ю або її виллю! Чеберячки! Розкладали по середині вогонь і перескакували його по черзі. (за описом Антонія Якси-Марцинківського)
Коломийки (коломийкою) називають український народний танець карпатського регіону або короткі пісні-приспівки, що супроводжують танець або існують самостійно. Як і всі види народної творчості, коломийки активно розвиваються впродовж історії, вбирають в себе новий зміст, властиве даному історичному періоду. Таким чином, коломийки завжди актуальні.
Що таке коломийка? Коломийка - це танець, який супроводжується співом. Коротенькі куплети об'єднуються разом, але не мають постійного утримання, а можуть змінюватися залежно від обставин або бажання виконавця. Словесний розмір коломийки складається з двох рядків, в яких слова розміщені по 14 складів у кожному. Точний розмір привів до лаконізму, пошуку влучних поетичних образів. З плином часу коломийки шліфувалися, опрацьовувалися, і зараз ми маємо зразки народної творчості, перевіреного та вдосконаленого часом. Ось приклад строфи бойківської коломийки: «Ой весела коломийка, весела та жвавих, А от тієї коломийки та й земля тремтіла » . Після куплета зазвичай буває приспів або програш.
Зараз українські народні танці, запальні і ліричні, нестримні і повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється характер, висока і самобутня культура нашого народу. Успішні гастролі танцювальних колективів утвердили і прославили українське народне танцювальне мистецтво, завоювавши палких шанувальників на всіх континентах.
Дякую за увагу ! Автор презентації Тихонова Катерина Анатоліївна м. Маріуполь 2013
Скачать презентацию Самобутність українського народного танцю Народний танець
Презентация укр танець.pptx