Розпад СРСР Проголошення державної незалежності України VS

Розпад СРСР. Проголошення державної незалежності України VS

ПЕРЕДІСТОРІЯ v Союз Радянських Соціалістичних Республік успадкував велику частину території і багатонаціональну структуру Російській імперії. В 1917– 1921 рр. Фінляндія та Польща отримали незалежність, були проголошені Литва, Латвія, Естонія та Тува. v Деякі території в 1939– 1946 рр. . були приєднані до СРСР (польський похід РСЧА, приєднання Прибалтики, приєднання Тувинської Народної Республіки, приєднання Бессарабії та Північної Буковини).

v. СРСР на карті світу

Причини розпаду • етнічна, культурна та цивілізаційна різнорідність складових частин СРСР; • «номенклатурна» модель російського політичного класу: • колоніальна імперська внутрішня політика «центру» та повернення більшовицькокомуністичного Кремля до «миколаївської системи» правління; • уніфікований тоталітарний та авторитарний характер радянської політичної системи; • «подвійна» та «потрійна» зайнятість населення , збагачення еліти; • криза ідеології комунізму , заборона та відсутність приватної ініціативи, підприємництва, техногенні катастрофи;

Єгор Гайдар (1956 -2009) v «Дата краху СРСР … вона добре відома. Це, звичайно, ніякі не Біловезькі угоди, це не серпневі події, це 13 вересня 1985. Це день, коли міністр нафти Саудівської Аравії Ямані сказав, що Саудівська Аравія припиняє політику стримування видобутку нафти, і починає відновлювати свою частку на ринку нафти. Після чого, протягом наступих 6 місяців, видобуток нафти Саудівською Аравією збільшився в 3, 5 рази. Після чого ціни впали. Там можна дивитися по місяцях — в 6, 1 рази. Моноцентризм прийняття рішень (тільки в Москві), що призводило до неефективності та втрати часу; v Афганська війна, холодна війна, безперервна фінансова допомога країнам соцтабору, розвиток ВПК на шкоду іншим сферам економіки розоряли бюджет» ).

Хід подій Загальна економічна криза: v Розпад СРСР відбувався на тлі загальної економічної кризи. У 1989 році вперше офіційно оголошено про початок економічної кризи в СРСР (зростання економіки змінюється падінням). v У період 1989– 1991 років доходить до максимуму головна проблема радянської економіки — хронічний товарний дефіцит — з вільного продажу зникають практично всі основні товари, крім хліба. Практично у всіх регіонах країни вводиться нормоване постачання у формі талонів.

Активізація національної та політичної свідомості в радянських республіках Спроби «силового керування» v Тбілійські події ; v Введення радянських військ у Баку (1990); v Події у Вільнюсі;

Тбілійські події Трагедія 9 -го квітня — це розгін радянськими військами 9 квітня 1989 р. антирадянської демонстрації у м. Тбілісі, Грузинської РСР, який призвів до численних жертв серед мирного населення. Ця трагедія прискорила вихід Грузії з СРСР. 9 квітня було проголошено «Днем національної єдності» , який відмічається в Грузії щорічно.

Наслідки Тбілійських подій v Розгін демонстрації і застосування сили проти мирних людей викликала значний резонанс в СРСР і зокрема в Грузії. Квітневі події в Тбілісі консолідували грузинську опозицію і таким чином прискорили розпад СРСР. v На Першому з'їзді народних депутатів СРСР була сформована слідча комісія на чолі з Анатолієм Собчаком, яка в своєму звіті визнала надмірне застосування сили військами і погане планування операції. До того ж було відмічено, що основною мотивацією військ було не виконати наказ звільнити площу, а помститися демонстрантам та провчити їх. v Висновки слідчої комісії Собчака викликали загальне схвалення в Грузії — ім'ям Собчака була названа вулиця і після його смерті йому був встановлений пам'ятник. З приходом до влади Гамсахурдії 9 квітня було проголошено Днем національної єдності. Під час референдуму про збереження СРСР, окремий республіканський референдум переважною більшістю висловився за незалежність Грузії. На другі роковини трагедії — 9 квітня 1990 року Грузія проголосила незалежність від СРСР

v Введення радянських військ на територію Грузії

Введення радянських військ в Баку Чорний січень також Кривавий січень — придушення політичної опозиції радянськими військами 20 січня 1990 року в столиці Азербайджану — місті Баку, що завершилось загибеллю понад сотні мирних жителів, в основному азербайджанців. Подібні події відбулись раніше у Алма-Аті (1986), у Тбілісі (1989), пізніше у Душанбе (1990), у Вільнюсі та Ризі (1991), де жертвами стали радянські громадяни.

Введення військових підрозділів v Відчуваючи розпечення ситуації в Баку, перший десант було висаджено в аеропорту ще 12 січня, однак був блокований бензовозами 15 січня на частині території Азербайджану було оголошено надзвичайний стан, однак він не розповсюджувався на Баку. Упродовж 16 -19 січня на підступах до Баку було створено крупне угрупування загальним числом понад 50. 000 військовослужбовців зі складу частин Закавказького, Московського, Ленінградського, інших воєнних округів, військовоморського флоту, внутрішніх військ МВС. Бакинська бухта й підходи до неї були блоковані кораблями й катерами Каспійської військової флотилії. v У ніч з 19 на 20 січня 1990 року радянська армія штурмувала Баку з метою розгрому Народного фронту й урятування влади Комуністичної партії в Азербайджані, керуючись указом про введення у місті надзвичайного стану, який було оголошено, починаючи з опівночі. Однак через те, що телеефір після вибуху блоку живлення на телевізійній станції було відключено о 19: 30, жителі міста не знали, що відбувається. Більшість бакинців дізнались про введення надзвичайного стану лише о 5: 30 ранку з оголошення по радіо та з листівок, що розкидались із гелікоптерів, коли було вже надто пізно . З півдня до міста увійшли підрозділи підполковника Ю. Наумова. Операція отримала кодову назву «Удар» . В ході вуличних боїв солдат з ополченцями Народного Фронту загинули мирні громадяни.

Наслідки подій в Баку v Введення до Баку частин Радянської Армії стало трагедією для Азербайджану. Том де Ваал вважає, що "саме 20 січня 1990 року Москва, власне, втратила Азербайджан". В результаті силової акції понад сотня мирних жителів, в основному азербайджанці, загинули через необгрунтоване й надмірне застосування сили. Майже все населення Баку вийшло 22 січня на загальний похорон жертв трагедії , яких було поховано як героїв боротьби за незалежність. Того дня припинили роботу аеропорт, вокзал, міжміський телефонний зв’язок й усі дні трауру щогодини звучали сирени. Десятки тисяч азербайджанських комуністів публічно спалили свої партквитки. Багато активістів Народного фронту були заарештовані, але їх невдовзі відпустили. v Перший Секретар ЦК Компартії Азербайджанської РСР Абдул-Рахман Везіров ще до введення військ утік до Москви. Його замінив Аяз Муталібов, що став потім першим президентом Азербайджану. Товариство "Меморіал" і "Хельсинська Група" повідомили у травні 1991 року, що знайшли переконливі докази того, що введення надзвичайного стану призвело до необґрунтованого порушення громадянських свобод і що радянські війська використовували необґрунтовані силові методи (в тому числі використання бронетехніки, багнетів і стрілянина по машинах швидкої допомоги), що призвело до численних жертв. v Під час введення військ до Москви за півтора роки, військові стали поводити себе на вулицях міста більш обережно, остерігаючись повторення жертв серед мирного населення. v 20 січня відзначається як День всенародної скорботи в Азербайджані.

Новоогарьовський процес v Новоогарьо вський проце с — серія зустрічей Михайла Горбачова з представниками союзних республік в президентській резиденції Ново. Огарьово (неподалік Москви) протягом 1991 року з метою створення нового союзного договору. v Новоогарьовські переговори стали спробою Горбачова владнати внутрішньополітичну ситуацію шляхом підписання нового договору з союзними республіками. v Президент СРСР спробував зміцнити центральну владу шляхом певних поступок республікам, прагнучи одночасно з цим посилити центр, перетворивши Союз на конфедерацію. Розпочавшись у квітні 1991 року, переговори в Ново-Огарьово продовжувались з деякими перервами аж до листопада, коли було остаточно розвіяно всі сподівання Горбачова утримати вже незалежні держави під своїм контролем.

Новоогарьовський процес і Україна v Ще з 1990 року, коли розпочалося обговорення перших проектів угоди, в Україні відбувались масові страйки та мітинги. В умовах загострення ситуації одною з вимог протестуючих стала саме відмова від підписання нового союзного договору. Українську сторону на першому етапі переговорів представляв прем'єр-міністр УРСР Вітольд Фокін, який 23 квітня 1991 року підписав попередню заяву. v Українська РСР відіграла важливу роль у завершенні Новоогарьовського процесу, адже восени 1991 року її представники відмовились підписувати союзний договір. Держава мала на це підстави, оскільки 24 серпня Верховна Рада УРСР вже затвердила Акт проголошення незалежності України, який давав можливість надалі вирішувати свою політику самостійно.

небрали участі у переговорах відмовились підписати союзний договір вели переговори до листопада 1990 року

Серпневий путч v Серпне вий путч — спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 року, коли самопроголошений «Державний надзвичайного стану» комітет з (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова.

Хроніка подій у Росії 18 серпня v Увечері 18 серпня на дачі в Криму був блокований Президент СРСР Михайло Горбачов. Його дачу в Форосі відвідали члени ДКНС і запропонували добровільно скласти із себе повноваження. Горбачов відмовився це зробити.

19 серпня v О 6 годині ранку 19 серпня 1991 року теле- і радіоканали передали повідомлення з Москви про створення Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП) і звернення ДКНС до радянського народу. v До складу комітету (незаконного, бо його створення не було передбачено тодішньою Конституцією Радянського Союзу) увійшли: v віце-президент СРСР Генадій Янаєв (26 серпня 1937 - 24 вересня 2010), v прем'єр-міністр СРСР Валентин Павлов (26 вересня 1937 — 30 березня 2003), v голова КДБ СРСР Володимир Крючков (29 лютого 1924 - 23 листопада 2007), v міністр оборони Дмитро Язов, v міністр внутрішніх справ Борис Пуго (19 лютого 1937 - 22 серпня 1991), v заступник голови Ради оборони СРСР Олег Бакланов, v президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку Олександр Тізяков, v голова Селянської спілки СРСР Василь Стародубцев. v У зверненні путчисти оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Також віце-президент СРСР Янаєв, нібито через хворобу Горбачова, бере на себе обов'язки глави держави. v У «Постанові № 1 ДКНС» було перераховано перелік заходів, якими мав бути збережений СРСР. v Оголошено недійсними закони та рішення органів влади та управління союзних республік, що суперечили законам СРСР. Це був сигнал Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Молдові та Україні, котрі вже ухвалили Декларації про державний суверенітет. v Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій та масових рухів, «що чинять перешкоди нормалізації ситуації» (таким визнали би, зокрема Народний Рух України, УНА-УНСО).

20 серпня v 20 серпня о 1 -й годині ночі почався політичний страйк на 5 з 13 шахт об'єднання «Воркутавугілля» , до 12 години 20 серпня припинили роботу ще 3 шахти, до кінця дня до страйку приєдналося ще 5 шахт. v На засіданні президії міської Ради Новосибірську було прийняте рішення не визнавати ГКЧП і підкорятися указам Президента Росії. v Опівдні біля Будинку Рад Російської Федерації почався мітинг громадськості столиці, дозволений віце-мером Москви Юрієм Лужковим і організований рухом «Демократична Росія» , радами трудових колективів Москви та області. v Президент Росії Борис Єльцин узяв на себе виконання обов'язків Головнокомандувача збройними силами на всій території Російської Федерації. v З 10 до 13 години тривав мітинг протесту на Палацевій площі Ленінграду, в ньому брало участь більше 300 тисяч демонстрантів (наймасовіший в історії міста). Мітинг одноголосно ухвалив декларацію про підтримку указів російського парламенту, рішень міськради і мерії Ленінграду.

21 серпня v 21 серпня близько 1: 00 у Москві, в тунелі на перетині вулиці Чайковського і Новий Арбат, юрба блокувала 8 БМП Таманської дивізії. О 18: 00 були включені засоби зв'язку Михайла Горбачова. Літак президента СРСР, на борту якого були Крючков, Язов, Бакланов і Тізяков, вилетів у Форос. У Москву були введені війська і бойова техніка. 21 серпня близько 12 години кілька десятків танків наблизилися до Білого дому (уряду РРФСР). Об 11: 45 перші колони демонстрантів вступили на Манежну площу. Демонстранти з криками «Фашист!» вигнали з площі лідера Ліберально-демократичної партії СРСР Володимира Жириновського. Далі демонстранти рушили до Білого дому. О 12: 00 біля Білого Дому (уряду Росії) почався санкціонований мітинг. Створення ДКНС оголошувалося державним переворотом, а його члени — державними злочинцями. v Близько 14: 00 ті, що зібралися біля Білого дому, почали спорудження барикад. v О 21: 00 по центральному телебаченню у програмі «Час» повідомили про запровадження у столиці комендантської години з 23: 00 до 5: 00.

22 серпня v У ніч на 22 серпня на літаку російської делегації, що летіла в Крим, повернувся Горбачов з сім'єю. Ще до відльоту він заявив, що повністю контролює ситуацію. v Після цього були заарештовані Крючков, потім Язов і Тізяков. Вранці того ж дня у Кремлі був заарештований Янаєв. Пуго знайшли мертвим з вогнепальним пораненням у своїй квартирі (офіційна версія: самогубство). О 12. 00 коло Білого дому відбувся мітинг переможців.

24 серпня v Знайшли мертвим прихильника ДКНС Маршала Радянського Союзу Сергія Ахромеєва, який наклав на себе руки.

Розвиток подій в Україні 19 серпня v Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, — «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям» . Її очолив державний міністр УРСР з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуацій Євген Марчук. За регіонами були закріплені «відповідальні» . v Партійні функціонери ЦК КПУ повністю підтримали путчистів. v Натомість заколотників однозначно засудили політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, «Меморіал» , Товариство Лева, СНУМ. Донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження ГКЧП, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та її бойового загону в Україні — КПУ.

24 серпня v 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…» . За це проголосували майже всі депутати — від націонал-радикалів до комуністів-ортодоксів. v 25 серпня Президія Верховної Ради України прийняла постанову про тимчасове припинення діяльності КПУ. 26 серпня Верховна Рада України створила тимчасову комісію для перевірки діяльності посадових осіб, органів влади та управління, об'єднань і організацій в зв'язку з державним заколотом 19 -21 серпня 1991 р. Виявлені документи довели безумовну причетність керівництва КПУ до безпосередньої підтримки ДКНС.

Акт проголошення незалежності України v Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. v Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України» [ та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні» .

Текст Акта проголошення незалежності України А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Про проголошення незалежності України v Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, v — продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, v — виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, v — здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республікиурочисто проголошує v н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ. v Територія України є неподільною і недоторканною. v Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. v Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року

Текст Постанови ВР УРСР «Про проголошення незалежності України» П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР Про проголошення незалежності України (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 38, ст. 502) v Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є: v Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. v З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. v 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності. Голова Верховної Ради Української РСР Л. Кравчук м. Київ, 24 серпня 1991 року N 1427 -XII

Текст Постанови ВР України «Про військові формування в Україні» П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про військові формування на Україні (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 38, ст. 506) v Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: v 1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. v 2. Утворити Міністерство оборони України. v 3. Урядові України приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України. Голова Верховної Ради України Л. КРАВЧУК м. Київ, 24 серпня 1991 року N 1431 -XII

v Газета "Голос України" № 165 від 27. 08. 1991 р. з текстом Постанови та Акту проголошення незалежності України.

Підтримка Акту незалежності по областях у відсотках.

Біловезька угода v Біловезька угода — документ, підписаний 7— 8 грудня 1991 року Президентом України Леонідом Кравчуком, Президентом РосіїБорисом Єльциним та Головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем у Біловезькій Пущі під Брестом(Білорусь), яким оголошено розпуск Союзу РСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Окрема угода була укладена щодо здійснення єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю.

v Леонід Кравчук (ліворуч), Станіслав Шушкевич (центр) та Борис Єльцин (2 праворуч) після підписання угоди про створення СНД у Біловезькій пущі.

Результат історичного значення розпаду СРСР та утворення СНД v Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР. 7 -8 грудня 1991 р. на території. Білорусі (у Біловезькій пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Росії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменистану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати; кожна республіка стала самостійною. СНД не є державою, вона не має наддержавних управлінських структур. v Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Україна стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом. 24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву - Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна. . . » . 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

Підготував Янко Андрій