Російський балет іт Ьаііаге танцювати

Російський балет

(іт. Ьаііаге — танцювати) — синтетичний вид сценічного мистецтва; танцювальна театральна вистава, зміст якої роз кривається засобами пластичного танцю, міміки й музики, створюючи від повідний настрій.

Август Маке. Російський балет (1912) У Росії перша балетна вистава відбулася 08. 02. 1673 р. при дворі царя Олек сія Михайловича в підмосковному селі Преображенське. Її підготував інозе мець Нікола Ліма (Лім). Він став керівником новоствореної балетної трупи, її педагогом, балетмейстером і першим танцівником. Петро І створив на Красній площі в Москві загальнодоступний театр, де поряд із драматичними релігійни ми виступами на сцені обов’язково виконувалися танці.

Російський балет XVIII ст.

1731 року в Петербурзі було відкрито привілейований дворянський на чальний заклад вчальний в — Сухопутний шляхетський корпус, де з поміж іншого дво рянських дітей навчали також балету. Танцмейстером корпусу з 1734 року був француз Жан. Батистп Ланде (фр. Jean-Baptiste Ьапйе).

1736 року до Росії прибула італійська музична (оперно балетна) трупа, яка складалася з декількох професійних танцюристів, із поміж них венеціанець Антоніо Ринальді (Фоссано) — танцюрист і балетмейстер.

1738 року Жан Батист Ланде заснував першу в Росії школу балетного тан цю — «Власну Її Величності танцювальну школу» , згодом Імператорську Балет ну Школу в Санкт Петербурзі (ниніАкадемія російського балету ім. А. Я. Ваганової). Кращі учні першого набору: Аксенія Сергієва, Авдотья Тимофєєва, Єлизавета Зоріна, Опанас Топорков, Андрій Несгперов.

1742 року Єлизавета II видала указ про заснування в Петербурзі російської балетної трупи. 1756 року був виданий указ про створення дирекції імператор ських театрів. 1764 року за ініціативою просвітника І. І. Бецького у Москві було закладено виховний будинок як благодійну закриту навчально виховну уста нову для сиріт, підкидьків і безпритульників.

Балетні класи очолив балетмей стер і танцівник Леопольд Парадиз, а 1780 року випустив своїх перших учнів, з поміж яких багато видатних виконавців російської сцени (Василь Балашов, Гаврила Райков, Іван Єропкін, Арина Собакіна). З 1784 року у Виховному будинку почав викладати італієць Козимо Мореллі.

У XVIII ст. поширився кріпосний балет. Особливо відзначилися кріпосні балетні трупи Шереметьєва, Потьомкіна, Зорича, Апраксіна та Головкіної.

Боровиковский Володимир Лукич. Портрет Н. Шереметьєва Державний Російський музей

Художник Маріанна Кірцингер Ескіз костюму для актора кріпосного театра Шереметева. Середина 1780 х

Наприкінці XVIII ст. , після смерті власників, частину кріпосних балетних артистів Зорича, Потьомкіна та Головкіної було викуплено або передано в казну; ними укомплектували балетні колективи імператорських театрів.

1883 рік 1783 року в Петербурзі урочисто відкрився Большой (Кам’яний) театр — ще одна постійна сцена Імператорської трупи, призначена для будь якої публіки, передусім, звісно, аристократії.

Саме у цей час балет ствердився в Росії. 1776 ро у у ку к Москві було закладено Большой театр, споруда та назва якого стали ві зитівкою російського балету в усьому світі (театр відкрився урочисто у січні 1825 року виставою «Торжество муз» ). Вистава у московському Большому театрі

Російський балет XIX cm.

1736 року в Петербурзі та 1806 року у Москві були створені постійні балет ні трупи. У XIX ст. в Петербурзі та Москві працювали видатні майстри хорео графічного мистецтва Ш. ( Дідло, Ж. Перро, М. Петіпа), відомі балетні компо зитори К. Кавос, П. Пуні, Л. Мінкус) та (К ( артисти (К. Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глушковський та ін. ). З 2 половини XIX ст. російський балет посів провідне місце у світовому балетному мистецтві.

1801 року в Петербург прибув балетмейстер Шарль Луї Дідло, який очолив трупу петербурзького балету. Дідло скасував важку «уніформу» танцівників, натомість увів трико. Характерними для постановок стали стрибки польоти. Дідло значною мірою вдосконалив кордебалет, надавши танцюристам більше можливостей.

У цей самий час у Нижньому Новгороді князь Шаховськой відкрив публічний театр, що містив трупу танцівниць, яка давала окремі балетні вистави (перший відомий випадок перетворення закритого кріпосного театру на відкритий, комерційний)

Період з 1790 до 1805 року був знаменним в історії розвитку балету в Росії. Вітчизняна війна 1812 року не зупинила розвиток російського балету; як патріотичний атрибут уперше на великосвітській сцені з’являється російський народний танок. Після війни позначилася різниця між петербурзьким та мо сковським балетними напрямами.

Уся увага імператорського двору зосередила ся на петербурзькій трупі, у Москві ж митці дозволяли собі значно більше свободи.

Різниця особливо посилилася 1825 року, після відкриття в Москві Большого театру.

Можливості Московської трупи виявилися значно ширшими, її сцена використала нові балетні досягнення, європейські сценічні нововведення й усе те, чого категорично не допускала Петербурзька трупа.

Значну роль у формуванні специфіки московського балету відіграла фран цузька балерина Феліцата Гюллень-Сор (1805— 1860), яка прибула до Москви 1823 року і працювала там до кінця життя: вона першою відмовилася від пе ренесення на московську сцену вистав Петербурзької трупи. Згодом вона ви кладала свою методику в Московському театральному училищі.

Специфіку московського балету зберігали композитори, які працювали при Московській імператорській трупі: Ф. Ю. Шольц, О. М. Верстовський і О. О. Аляб’єв, М. Ю. Вієльгорський.

На початку 1830 х років у російському балеті почалася епоха романтизму. 1860 року у Петербурзі відкрили ще одну театральну сцену — Марийський театр. До того часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль.

Докорінних змін зазнало балетне мистецтво у зв’язку з діяльністю П. Чайковського, балетна музика якого органічно пов’язана зі змістом і розвитком сценічної дії. Він широко застосовував принцип симфонічного розвитку му зичних думок, створював яскраві музичні характеристики.

. Велике значення мала діяльність балетмейстерів М. Петіпа та Л. Іванова, які разом поставили «Лебедине озеро» П. Чайковського (1876).

М. Петіпа поставив балети «Спляча красуня» (1889), «Лускунчик» (1892).

Піднесенню російського балету сприяла діяльність балетмейстер а М. Фокіна,

артистів Т. Карсавіної В. Ніжинського А. Павлової у Петербурзі

балетмейстера О. Горського

М. Мордкіна артистів К. Гельцер у Москві.

Музику до балетів писали композитори та ін. А. Аренський О. Глазунов

Російський балет початку XX ст. ( «Російські сезони» С. Дягілєва)

Початок XX ст. ознаменувався новаторськими пошуками, прагненням по долати стереотипи, умовності академічного балету XIX ст. У своїх балетах ба летмейстер Большого театру . О. О Горський прагнув домогтися послідовності розвитку драматичної дії, намагався підсилити роль кордебалету як масової дійо вої особи, подолати поділ пантоміми й танцю.

Значний внесок у російське балетне мистецтво зробив М. Фокін, істотно розширивши коло ідей та образів у балеті, збагативши його новими формами й стилями. Його постановки для «Російських сезонів» балетів «Шопеніана» , «Петрушка» , «Жар птиця» та ін. здобули славу російському балету за кордоном.

Світової популярності зажила також створена Фокіним для А. Павлової мініатюра «Умираючий лебідь» (1907).

Портрет Дягілєва

У 1911 – 1913 роках на ґрунті «Російських сезонів» утворилася постійна трупа «Російські балети Дягілєва» .

Після Фокіна балетмейстером трупи став В. Ніжинський. Найвідомішою його постановкою є балет «Весна священна» на музику І. Стравінського.

Російський балет за радянських часів

В умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного реалізму. Радянські митці у своїй творчості пішли шляхом усебічної дра матизації хореографічної дії, життєвості й народності сценічних образів.