Роман Шухевич Головнокомандувач Української повстанської армії Герой України

Роман Шухевич Головнокомандувач Української повстанської армії Герой України

Дитинство Роман Шухевич народився 07 липня 1907 року в місті Краковець. Навчався у Народній школі в Кам'янці Струмиловій (тепер - Кам'янка Бузька) в 1913 -1917 роках. У десятилітньому віці Роман вступив до Львівської гімназії, в якій у 1925 році здав матуру (іспит зрілості).

Юність Саме під час навчання у Львівській гімназії Роман Шухевич активно включається у вир національно-визвольної боротьби в молодіжних націоналістичних та багатьох спортивних організаціях. В 1925 році Роман Шухевич стає повноправним членом УВО (Української Військової Організації). 14 вересня 1926 року Романа Шухевича прийнято до Львівської Політехніки, який з успіхом закінчив у 1931 році. Паралельно із навчанням у Львівській політехніці в 1928 -1929 роках закінчив старшинську школу польської армії. Згодом, інкогніто, закінчив спеціальні курси для військових старшин (офіцерів).

Діяльність в ОУН 2 лютого 1929 у Відні була створена Організація Українських Націоналістів У 1930— 1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін» ) було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. Як бойовий референт КЕ ОУН Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади Роман Шухевич — «Дзвін» поряд з іншими діячами долучився до вироблення тактики, яка оформилася в концепцію «перманентної революції» . Відтак ОУН організовує широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби. Метою цієї пропаганди є виховати народ у дусі нестримного бажання здолати свого ворога.

Сімейне життя У 1930, після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою пароха села Оглядів, Наталією Березинською. Весільне фото Там 28 березня 1933 у них народився син Юрій.

Період ув’язнення: 1934— 1937 У червні 1934 р. у зв’язку з убивством Перацького поліція провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6 — 7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини[20]. Цей табір славився нелюдськими умовами життя в’язнів. Постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до тупого садизму. Кожен із них отримував власний номер, який мав носити великий на плечах, а малий — на лівому. У таборі Шухевича приписали до групи кочегарів, які взимку носили вугілля та розпалювали печі. Але й тут він очолив націоналістичну організацію самооборони. 19 січня 1935 р. Шухевича відправлено на слідство до Львова, де він сидів у тюрмі «Бриґідки» . На Львівському процесі над ОУН (25 травня — 26 червня 1936) йому інкримінували державну зраду та звинувачували у належності до Крайової Екзекутиви ОУН. Члени ОУН, проти яких поліція не мала достатньо доказів, у тому числі Шухевич, повинні були послідовно заперечувати свою причетність до організації. При цьому всі вони заявляли, що за своїми переконаннями є українськими націоналістами. Романа Шухевича було засуджено на три роки ув'язнення з урахуванням слідчого арешту. На підставі проголошеної у 1935 р. урядової амністії він вийшов на волю 27 січня 1937 р. , пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі.

Успішний бізнесмен (1937) Після звільнення у 1937 р. Роман Шухевич проживав із родиною, яка на той час складалася з дружини Наталії та сина Юрія. Родина перебувала у важкому матеріальному становищі. Створена ним в березні 1937 р. фірма (кооператив) «Фама» стала першою української рекламною компанією в Галичині. Вона мала виконувати подвійне завдання — політичне й фінансово-економічне. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН. Дуже скоро були створені осередки «Фами» у багатьох містах Галичини й Волині й навіть поза межами тодішньої Польщі. Працівниками кооперативи були переважно члени ОУН — колишні політв’язні, яким дуже важко було влаштуватися на роботу. Тепер вони отримували легальний заробіток і могли успішно поєднувати працю на фірмі з організаційною діяльністю. Зважаючи на активний розвиток української кооперації на основі принципу «свій до свого по своє» , клієнтура фірмі була забезпечена. Розвиваючи свою діяльність, Шухевич виявив неабияку креативність, проводячи несподівані рекламні кампанії та створюючи власний оригінальний стиль. Це теж стало запорукою фінансового успіху: Роман Шухевич став успішним бізнесменом

Діяльність на початку Другої світової війни Восени 1939 р. Роман Шухевич разом із родиною проживав у Кракові. Він виконував функції референта зв’язку у Проводі Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником Андрієм Мельником, зокрема організовував нелегальні переходи кур’єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур’єрів, які прибували з України. Наприкінці 1939 р. до нього, в Краків, приїхала дружина разом з сином Юрієм, а у 1940 р. у них народилася донька Марія. Під керівництвом Шухевича із членів ОУН, які приходили із УРСР, була створена міцна організаційна мережа, яка стала базою для підготовки підпілля в Україні. Особливу увагу Крайовий Провідник приділяв військовим вишколам членів ОУН. У Військовому штабі ОУН він керував підготовкою і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська.

У лавах Дружин українських націоналістів: квітень 1941 - грудень 1942 Весною 1941 року Провід ОУН домовився з німецьким командуванням про вишкіл військову частину Дружини Українських Націоналістів, які мали воювати на території України проти більшовицьких окупантів за відновлення державності. В ході здійснення організаційних заходів щодо укомплектування і вишколу згаданого формування було вирішено створити на його базі два підрозділи : «Спеціальний відділ Нахтіґаль“ та „Роланд“. З німецької сторони «Нахтіґалем» керували оберлейтенанти Г. Герцнер та Теодор Оберлендер, а з української — сотник Р. Шухевич Вважається, що перші вояки «Нахтіґалю» з’явилися на околицях стольного міста Галичини в кінці 29 червня 1941 р. 30 червня 1941 р. разом зі своїми вояками взяв участь в проголошенні від імені ОУН (Б) Акту відновлення Української Держави. Проте вже 3 липня 1941 р. державний підсекретар уряду Генерал-губернаторства Кундт розтлумачив С. Шухевичу та С. Бандері, що створення та проголошення у Львові Українського Уряду не погоджені з керівництвом Третього Райху, а тому є незаконними. Він також підкреслив, що «остаточне слово в українських справах належить лише фюреру» . Наступним кроком з боку нацистів стало затримання С. Бандери, Я. Стецька та групи інших чільних членів ОУН(Б) і переведення їх до Берліна.

Епізод з Іриною Райхенберг З вересня 1942 по лютий 1943 Наталія Шухевич, дружина головного командира УПА Романа Шухевича, переховувала в своєму будинку від переслідування нацистами сусідську єврейську дівчинку Ірину Райхенберг (в іншій транскрипції Райсинберг, Райтенберг), якій у той час було 7 років. В спогадах Юрій, син Романа Шухевича, згадує, що на початку війни сім’я Шухевичів мешкала у Львові, де їх сусідами була єврейська сім’я Вольфа і Ружі Райхенберг. Їхню старшу дочку Ірму Райхенберг німці застрелили на вулиці в 1942 р. , а молодша Ірина почала жити в сім’ї Шухевичів, . Роман Шухевич, використовуючи свої можливості, допоміг з виготовленням для дівчинки нових документів на ім’я українки Ірини Василівни Рижко. Рік народження дівчинки було змінено з 1936 на 1937. Відповідно до нових документів Ірина значилася дочкою загиблого радянського офіцера. Після арешту Наталії Шухевич в 1943 році Гестапо Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі Василіанок в Пилипові, поблизу містечка Куликів, що в 30 -ти кілометрах від Львова, де Ірина і перебувала до кінця війни, переживши німецьку окупацію і Голокост. Фотографія Ірини Райхенберг 1950 -х

Головний командир УПА: 1943— 1950 1943 Коли Роман Шухевич вирвався з німецького ув’язнення, то він незабаром зв’язався з членами Проводу ОУН(Б) і, з огляду на арешт німцями Д. Грицая, був замість нього призначений військовим референтом Проводу ОУН (Б). Від цього часу Роман Шухевич безпосередньо став у витоків створення УПА. Після III конференції ОУН(Б), коли були остаточно вирішені питання створення УПА і визначені головні вороги українського визвольного руху (німці і більшовики). Обрання «Тура» Головою Бюро Проводу ОУН стало цілком закономірним, бо на цей час він був найбільш авторитетною постаттю в керівному середовищі ОУН. За словами М. Степаняка, Роман Шухевич мав «опінію кращого організатора і був найстаршим членом серед тодішнього складу Центрального Проводу» . Ставши на чолі керівництва ОУН(Б), Роман Шухевич зосередив свою основну увагу на усуненні розбіжностей в середовищі ОУН стосовно поглядів на політику і стратегію визвольного руху, на розширенні зони бойової діяльності УПА, створенні її структур в Галичині, просуванні повстанських відділів в східні області України. Очоливши керівництво українським визвольним рухом, Р. Шухевич до кінця 1943 р. домігся здійснення низки важливих військово-політичних заходів. Вже у жовтні 1943 р. у с. Мелна на Львівщині «Тур» провів нараду крайового активу ОУН на ЗУЗ за участю обласних провідників та військових референтів. У своїй доповіді він відмітив, що внаслідок поразок Німеччини на фронтах, «Україну жде повна большевицька окупація, а наш визвольний рух — затяжна важка збройна і підпільна боротьба» .

1944 p. характерний тим, що в цей час Р. Шухевич вперше потрапив в поле зору більшовиків. У проекті листа першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова «Про становище в Рівненській і Волинській областях УРСР» (березень 1944) на ім’я Й. Сталіна стосовно проекту постанови Державного комітету оборони СРСР про «Спеціальні заходи по західним областям України» зазначалося, що «загальне керівництво бандами здійснює заступник Степана Бандери — Максим Рубан, а військове (командир УПА) — Клим Савур (дійсне прізвище Шухевич — син львівського адвоката)» . Хоч з цього документа видно, що більшовики не мали ще вичерпної інформації про займані Р. Шухевичем посади у лавах українського визвольного руху і плутали його з «Климом Савуром» , командиром УПАПівніч, але з цього часу «Тарас Чупринка» став об’єктом постійної уваги з боку НКВС — НКДБ. Ширші відомості про нього вперше дав совєтам відомий діяч ОУН М. Степаняк ( «Сергій» ), арештований влітку 1944 р. Свідчення М. Степаняка та захоплені деякі документи УГВР, які потрапили до рук більшовиків, дали їм змогу об’єктивно оцінити роль і місце Р. Шухевича в українському визвольному русі. Крім того, радянським органам держбезпеки стало відомо про активну діяльність й інших чільних діячів ОУН. Отож, 12 листопада 1944 р. нарком держбезпеки УРСР С. Савченко, перебуваючи у Львові, затвердив оперативний план «Бєрлоґа» ( «Барліг» ), спрямований на розшук і ліквідацію членів Проводу ОУН і особисто Р. Шухевича

1945 На закінчення війни у травні 1945 Головна Команда УПА відреагувала зверненням «Тараса Чупринки» в травні 1945 р. до «Бійців і Командирів Української Повстанської Армії!» . В ньому наголошувалося, що великий вклад в перемогу над Німеччиною внесли українські повстанці, котрі не допустили нацистів використати українську землю «для своїх загарбницьких цілей» , не дозволили їм грабувати українські села і вивозити людей до Німеччини. У боротьбі з німцями, УПА «зорганізувалася і пройшла першу бойову школу» . Далі Головний Командир наголосив, що після розгрому Німеччини «вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант — Росія» , але «український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом» . Оцінюючи міжнародне становище, яке склалося після війни, «Тарас Чупринка» вважав, що «революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СРСР зростають» , а це «створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР» На думку «Тараса Чупринки» , найвищим досягненням УПА у 1945 р. було те, що повстанська армія «зуміла уникнути вирішального удару НКВД, мистецьки маневруючи та розчленовуючись на невеликі бойові групи та гуртуючись в більші одиниці» . У цьому ж році УПА здійснила рейди до Польщі, Чехословаччини та Румунії, пропагуючи ідеї українського визвольного руху. Висловлюючи непохитну віру у перемогу справи, за яку бореться УПА, Р. Шухевич, звертаючись до своїх бойових побратимів, підкреслив, що «бій, який ви ведете — нещадний бій на життя і смерть»

1946 У липні 1946 р. з’явилася «Відозва Головного Командира до УПА» . В ній підкреслювалось, що від «зими йде велетенський, майже безперервний натиск ворога на українське підпілля та його збройні частини — УПА» і що «не було оселі в теренах, обнятих революційним рухом, де не стаціонував би гарнізон ославлених «внутрєнних войск НКВД» для «боротьби з бандитизмом» . Характеризуючи дії більшовицького керівництва, Р. Шухевич наголосив, що воно прагне «змогти вже раз з голосити Сталіну, що українське повстання подавлене» . Визнавши, що в бойових діях «деякі відділи втратили навіть половину свого складу» , «Чупринка» зазначив, що «весь період від зими по сьогоднішній день видержала УПА з честю» і що «в цій безприкладній боротьбі УПА перейшла всі сподівання, які на неї поклав народ і революційний Провід — Українська Головна Визвольна Рада» . Виходячи з обставин, що склалися в світі та в Україні, Головний Командир УПА вважав необхідним для збереження відпорності визвольного руху здійснити «переорганізування революційних сил» за зразком Армії УНР. Р. Шухевич відмітив, що це лише «момент переходу з одних форм боротьби в другі» . Він висловив глибоку впевненість в тому, що вояки УПА, «незламні бійці-герої» , засвоять «нові зразки бою з ворогом» , будуть «негайними блискавичними ударами» вдаряти ворога там, «де він того ніяк не надіється» .

1947 З огляду на перебіг подій і очікувані чергові наступальні дії совєтів, Р. Шухевич, як повідомляла на допиті К. Зарицька, у квітні 1947 р. покинув свій бункер в с. Княгиничі і зі своєю охороною пішов до Рогатинського лісу з метою ознайомитись із станом націоналістичного підпілля та поставити перед повстанцями і підпільниками завдання подальшої «антисовєтської діяльності» Торкаючись внутрішнього життя в Радянському Союзі, «Тур» відмітив, що комуністична партія посилює свою діяльність на ідеологічному фронті, що економічні плани більшовиків розраховані на підготовку до війни. Він також звернув увагу пропагандистів ОУН на потребу ширше використовувати в своїй роботі міжнародні відносини. Р. Шухевич вважав, що зростаючий конфлікт між західними країнами та Радянським Союзом буде вирішений тільки війною. «Тур» також наголосив побажання, щоб ГОСП посилив виховну роботу з членами ОУН та організував розповсюдження націоналістичної літератури, особливо на сході України і серед українців-східняків у західному регіоні. Р. Шухевич незабаром отримав неприємну вістку про арешт 21 вересня 1947 р. в м. Ходорів його зв’язкової «Монети» (Катерини Зарицької), хоч спочатку йшлося про її загибель в перестрілці. Ця мужня жінка не дала себе схопити без боротьби і пострілом з пістолета вбила одного з нападників. В особі «Монети» , яку він знав по роботі в ОУН ще з початку 1930 -х років і по Львівському процесу ОУН 1936 p. , P. Шухевич втратив не тільки близького друга, але й талановиту помічницю з питань організаційної роботи та забезпечення зв’язку його з керівними діячами.

1948 В середині 1948 р. обидві сторони — самостійники і більшовики — ретельно готувалися до продовження боротьби. 1 червня цього ж року Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило розлогу постанову «Про поліпшення масово-політичної роботи, подальший розвиток колгоспного будівництва і ліквідацію залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР» . Цей документ мав на меті втягнути в радянське будівництво через колективізацію сільського господарства українське село і остаточно ліквідувати масову базу визвольно-революційного руху та підірвати його матеріальну базу. Водночас перед органами МДБ і МВС ставилось завдання активізувати всі форми боротьби з ОУН і УПА, зосередивши основну увагу на "розробці і знищенні членів і функціонерів так званого «Центрального провода ОУН» , а також « виявити і повністю ліквідувати бандгрупи та їх ватажків» .

1949 — початок 1950 Від початку 1949 р. тоталітарний режим продовжував наносити удари по силах визвольно-революційного руху і цю обставину прекрасно розумів Р. Шухевич. 12 січня 1949 р. на конспіративній квартирі у Львові відбулася розмова Головного Командира УПА з шефом ГВШ УПА О. Гасиним. Як показала на допиті в МДБ дружина О. Гасина Ольга, під час згаданої розмови мова йшла про можливість «виникнення війни між англосаксами та Совєтським Союзом» , а також про стан кадрів націоналістичного підпілля. З огляду на кадрові втрати і постійно зростаючу перевагу противника, керівне середовище визвольнореволюційного руху дійшло висновку про доцільність згортання діяльності УПА як збройної формації. На підставі рішення УГВР від 29 серпня 1949 р. Головний Командир УПА Р. Шухевич видав 3 вересня 1949 р. наказ 4. 2, згідно з яким усі підвідділи і штаби УПА тимчасово припиняли свою діяльність як бойові одиниці і органи управління. Від цього часу основний тягар боротьби з тоталітарним режимом покладався на підпілля ОУН, до якого увійшли військовики УПА, а бойові акції поступово відходили на другий план. Тим часом відсутність підтримки із-зовні змусила керівництво визвольнореволюційним рухом оприлюднити за кордоном «Звернення воюючої України до всієї української еміграції» (жовтень 1949 p. ). Під цим документом стояв підпис Голови Генерального Секретаріату УГВР і Головного Командира УПА «Р. Лозовського-Чупринки» .

Цей документ був адресований, звичайно, не лише українській еміграції, але й мав переконати, головним чином, світову спільноту в тому, що уникнути війни з Радянським Союзом неможливо і що «…єдиний для світу порятунок, це якнайскоріше й повне знищення російсько-більшовицького імперіалізму на його теперішніх вихідних позиціях» . 24 жовтня 1949 р. у. Львові сталася подія, яка фатально вплинула на долю Р. Шухевича. Наступного дня перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов надіслав повідомлення Й. Сталіну проте, що «в своїй квартирі бандитами був по звірячому вбитий український письменник Галан Я. А. » . Звичайно, провина за цей акт покладалася на націоналістичне підпілля. Кремль нервово зреагував на повідомлення з Києва. Терміново до Й. Сталіна був викликаний заступник шефа МДБ СРСР генерал-лейтенант Сєлівановський. Йому було вказано на незадовільну «роботу органів держбезпеки по боротьбі з бандитизмом в Західній Україні» . Незабаром Сєлівановський разом з своїм колегою П. Судоплатовим вилетіли в Україну. Як згадував П. Судоплатов, йому було «наказано зосередитись на розшуку ватажків бандерівського підпілля та їх ліквідації» . 60 16 листопада 1949 p. Управління 2 -Н МДБ УРСР склало розлогу довідку «на керівника оунівського підпілля в західних областях УРСР — члена Центрального „Проводу“ ОУН Шухевича Р. Й. » . У цьому документі зазначалося, що «Шухевич залишається одним з провідних організаторів і керівників банд оунівського підпілля в Україні і користується великим авторитетом в Закордонному бюро Центрального „Проводу“ ОУН і особливо у Бандери Степана» . Підкреслювалось також, що він «сильний оунівський конспіратор» . У довідці детально говорилося про склад родини «Тура» , місця його переховування. Вважалося, що зараз Р. Шухевич перебуває десь на кордоні Львівської і Дрогобицької областей, в так званому Ілівському лісі і в розташованих навколо нього населених пунктах. ‘.

Останній бій і смерть Романа Шухевича В ніч з 4 на 5 березня 1950 р. терміново розробляється «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“, котрий затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Так як не було точних даних, де саме шукати «Вовка» , то для захоплення були намічені п'ять об'єктів: 9 будинків в с. Білогорща та його околицях, Загальна кількість учасників операції становила до 1 тис. осіб. 5 березня 1950 року, безсмертних Роман Шухевич відійшов до свого Творця на 43 році, віддавши Батьківщині все своє багате, бурхливе й героїчне життя. Того дня воююча Україна втратила одного з найбільших своїх героїв. Так завершилась довготривала, фактично розпочата з 1944– 1945 pp. , операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Загибель Р. Шухевича стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на його авторитет, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як справедливо зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, «після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас» . Високий чин МДБ СРСР також визнав, що Р. Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності і зумів впродовж семи років «займатися активною підривною діяльністю»