Рис. 1 Складові елементи інноваційної політики Інноваційна

Рис. 1 Складові елементи інноваційної політики

Інноваційна політика підприємства передбачає об’єднання мети технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій та видів продукції. Ії розробка передбачає визначення мети і стратегій його розвитку на найближчу й подальшу перспективи, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства й забезпеченості його відповідними ресурсами. Таким чином, основними складовими інноваційної політики підприємства є цілі та стратегії його розвитку. Стратегічні інноваційні цілі, як правило, не мають кількісної характеристики. Вони формулюються у вигляді декларацій про інноваційні наміри, з яких формується підприємницька концепція підприємства, визначаються її базові й функціональні стратегії, що надають змогу її реалізувати, й розробляється формальна система забезпечення оперативних планів. Постановка й формулювання стратегічних цілей є вихідною базою для вибору й розробки стратегій, що забезпечують їх реалізацію. Стратегія в загальному вигляді – це пошук найбільш результативних варіантів вводу в дію ресурсів (капіталу, робочої сили) відповідно до головних цілей підприємства й з урахуванням ситуації на ринку, як на даний момент, так і очікуваної. Стратегія передбачає розробку обґрунтованих дій і правил (програм, проектів) досягнення поставлених цілей, зважаючи на науково-технічний потенціал підприємства та його ринково-збутові можливості.

*імітаційна -- набуття нової технології через закупівлю ліцензій. Це дешевше й надійніше, ніж власні розробки та витрати на нові винаходи. Така стратегія досить успішна, проте для освоєння оригінального продукту розумової праці, що створює монопольну ситуацію, потрібні висока кваліфікація фахівців і <к постійна підтримка досягнутого рівня; * оборонна -- це досить затратомістка стратегія підвищення технічного рівня виробництва, впровадження досліджень і розробок якої не претендує на провідні позиції в певній галузі, а полягає в тому, щоб не відставати від інших у техніко-технологічному розвиткові; *залежна -- коли дрібні підприємства виконують замовлення найбільших на виробництво нового продукту або виробничого методу; * наступальна -- полягає в завоюванні першого місця на ринку.

Україна входить в десятку найбільших потенційних виробників біоенергії у світі. Занепокоєні постійним підвищенням цін на енергоносії українці в останні роки серйозно зайнялися питаннями відновлюваних джерел енергії, серед яких особливе місце займають продукти, отримані в результаті переробки біомаси – біоетанол, біодизель, біогаз. Виробництво і ринок біопалива в Україні тільки починають розвиватися, проте вже демонструють гарні результати. Україна володіє значним потенціалом у відновлювальній енергетиці. За останніми даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, технічно досяжний енергетичний потенціал відновлювальних джерел складає 98 млн. тонн умовного палива на рік, з них біоенергетика – 31 млн. тонн, вітроенергетика – 28 млн. тонн, сонячна енергетика – 6 млн. тонн. Це більше, ніж 40% загального енергетичного балансу країни. Перевагою біомаси є її відновлюваний характер та відносно дешева собівартість у порівнянні з традиційним паливом. Ціна альтернативної енергії від 3 до 17 разів нижча за природну, яка використовується у промисловості та бюджетній сфері. "Реалізувавши свій величезний потенціал, Україна може знизити свої витрати на імпорт енергоресурсів в рази.

Твердий сегмент Якщо говорити про тверде біопаливо, то в першу чергу потрібно розрізняти паливо, отримане внаслідок переробки відходів деревообробної промисловості та паливо, отримане з відходів агропромислового комплексу. Деревообробна промисловість – це тирса та маленькі гілки, кора дерев і т. д. Цієї сировини в Україні є вдосталь, переважна її більшість донедавна висипалася в яри, залишалася в лісах чи просто спалювалася, що погіршувало екологічну ситуацію в Україні. Загалом, за даними Держкомлісгоспу, щорічно в українських лісах залишається близько 2 млн. куб. м. відходів. Сьогодні ситуація потрохи починає покращуватися. Зростає попит на вітчизняну продукцію, відповідно, з'являються нові лінії по виробництву твердого біопалива, і ці відходи, які гнили в українських лісах, починають використовуватися. Голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива Іван Надєїн пояснює: "Для розуміння загальної картини скажу, що в 2010 році виробництво твердого біопалива в порівнянні з 2009 роком зросло на 45 -50% і склало близько 500 тис. тонн. І 75 -80% цих об'ємів – це тверде біопаливо з відходів деревообробної промисловості. Інші 20 -25% – продукт, вироблений з відходів АПК (солома, лузга соняшника і т. д. ). Така пропорція пояснюється тим, що тверде біопаливо з відходів деревини має вищий показник теплотворності, ніж з відходів АПК".

Розвиток виробництва біопалива рано чи пізно стане одним з пріоритетів української влади, оскільки це питання пов'язане не лише з енергетичною безпекою країни, але й з розвитком суміжних секторів економіки - сільського господарства та машинобудування. Ринок біопалива України нерозвинений. Перші проекти почали з'являтися у 2006 -2007 роках, але у зв’язку з кризою більшість з них були призупинені. Зараз на ринку представлено кілька виробників, але системною їх роботу назвати не можна. Для розвитку галузі, що знаходиться в зародковому стані, потрібні інвестиції, які через зниження інвестиційного клімату в Україні залучити непросто. Вже зараз багато міжнародних компаній заявляють про бажання вийти на український ринок біопалива, але іноземному - та й українському - інвесторові необхідне розуміння ситуації, хоч б мінімальна впевненість у тому, що ринок буде розвиватися і одержить підтримку держави. Перші кроки в цьому напрямку є: 24 травня 2012 року Верховна рада ухвалила закон "Про розвиток виробництва і споживання біологічних видів палива". Раніше виробництво біопалива регламентувалося більш загальним законом "Про альтернативні види палива", який, окрім іншого, регламентував виробництво твердих - пелети, гранули, брекети - і газоподібних видів палива і не міг повною мірою враховувати нюанси виробництва і вжитку біопалива.

Новий закон визначив типи палива, які можна віднести до біопалива. Це біоетанол, біопальне моторне, біопальне дизельне, сумішеві види пального, компоненти, виготовлені з біологічної енергетичної сировини для змішування з традиційними видами пального, біоводень, біогаз, ЕТБЕ, виготовлений з використанням біоетанолу. Крім того, список може бути розширений за рахунок інших видів палива, виготовлених з відновлювальної сировини. Держава готова сприяти збільшенню частки сумішевого бензину та дизельного пального, що містить біоетанол. Так, з ухваленням нового закону частки будуть розподілені наступним чином. Таблиця 1 Частка бензину та дизельного пального що містять біоетанол Частка в загальному виробництві 2012 2013 2014 2015 Дизельне біопальне з вмістом етилових або метилових ефірів жирних кислот, отриманих з рослинних олій і тваринних жирів 2% 5, 75% 10% 20% Сумішеві бензини та моторне пальне з вмістом біоетанолу 2% 5, 75% 15% 20% Біопальне в містах з населенням більше 500 тис осіб 5% 10% 15% 30%

Місцеві органи влади в Києві, містах з населенням понад 500 тисяч осіб і рекреаційних зонах повинні сприяти збільшенню частки біопального за схемою, приведеною у таблиці. Одним із заходів стимулювання виробництва і споживання біопалива, прописаним в законі, є створення відповідного інформаційного фонду. Однак вже зараз є сумніви щодо адекватної реалізації проекту на державному рівні - джерела фінансування та порядок створення такого фонду незрозумілі. Багато компаній, що займаються проектами, пов'язаними з альтернативною енергетикою, створюють власні недержавні об'єднання. Так, недавно для сприяння розвитку альтернативних джерел енергії та енергозберігаючих технологій, підвищення рівня енергетичної безпеки країни, сприяння інвестиціям у цей сектор, а головне - інформаційно-освітнім програмам в галузі була створена Асоціація відновлювальної енергетики "Альтернатива". Перспективи розвитку ринку видно, але залишається багато невирішених питань, що вимагають спільного опрацювання державою і учасниками ринку. Слід вдосконалити законодавчу базу, зокрема, стосовно земельних питань, розгорнути економічне стимулювання шляхом введення диференційованої акцизної ставки на бензин, запровадити податкові пільги, модернізувати інфраструктуру, врахувати інтереси виробників, споживачів та інвесторів.

Прикладами вдалої державної підтримки є біопаливні програми в Бразилії, США і деяких країнах Європи. Так, у 2011 році в Бразилії частка авто, що споживають бензин з вмістом 25% біоетанолу, сягнула 50%. План до 2020 року - 86%. Все почалося під час нафтової кризи 1970 -x, коли був ухвалений закон, що зобов'язав додавати в бензин не менше 25% етанолу. Тим, хто бажав будувати заводи з виробництва біоетанолу, видавалися кредити під мінімальні відсотки. Держава організувала оптові закупівлі біоетанолу для власних потреб. Однак мало організувати виробництво, одна з основних проблем - стимулювання збуту. Для цього уряд Бразилії зобов'язав всіх основних виробників та імпортерів автомобілів продавати авто, здатні працювати на чистому етанолі без додавання бензину. Баланс цін регулювався митною політикою: був введений митний збір на експорт етанолу та імпорт цукру. Звісно, повністю перейняти бразильський досвід не вийде, та й непотрібно собівартість виробництва біоетанолу в Україні вища, сильніше і лобі автовиробників та нафтопереробників. Проте іншого шляху нема: рано чи пізно доведеться перейти на відновлювальні джерела енергії, і чим раніше Україна це зробить, тим більше конкурентних переваг отримає.

Потенціал виробництва біопалива в Україні становить 5, 45 млн. тонн на рік, у тому числі - 2 млн. тонн біоетанолу, 1 млн. тонн біодизеля і 2, 45 млн. тонн біогазу. Таку думку висловила директор Європейсько-українського енергетичного агентства (ЄУЕА) Олена Рибак. «На жаль, на даний момент виробляється лише 100 тис. тонн на рік біодизеля, а, біоетанолу трохи більше 200 тис. тонн. Те ж стосується і біогазу. . . з теоретичних 3 тис. біогазових установок (згідно з оцінками експертів) працюють одиниці » , - сказала О. Рибак, виступаючи на профільному семінарі у Швеції. На її думку, досягти намічених цифр поки перешкоджають чинники політичного і економічного характерів. «У першу чергу - це політичні рішення. На сьогоднішній день у роботі два законопроекти щодо стимулювання розвитку ринків біодизеля і біоетанолу. Якщо закони будуть прийняті, то Україна задекларує цілі щодо використання біопалива у транспортному секторі, які можуть скласти до 80% біодизеля до 2015 р. (пропорційно кількості виробленого дизеля) і 30% біоетанолу (пропорційно виробництву бензину) » , - підкреслила експерт. При поточній же ситуації, вважає О. Рибак, Україна цікава виключно як постачальник біосировини. Так, Євросоюз в 2008 -2009 рр. імпортував 2, 3 млн. тонн ріпаку з України на 1 млрд. 350 млн. дол.

Перед людством із давніх-давен стоять дві глобальні проблеми — це забезпечення себе продуктами харчування та енергоресурсами. При цьому світові запаси мінерального палива (особливо нафти) близькі до виснаження. За даними ОПЕК, запасів нафти вистачить на 45 років. У зв'язку з цим із кожним роком дедалі більше країн світу усвідомлюють необхідність виробництва палива з альтернативних ресурсів, одним із яких є біопаливо, що в екологічному відношенні має безперечні переваги перед викопними вуглеводами. При цьому виникає певне протиріччя між розв’язанням продовольчої та енергетичної проблем. У цьому протиріччі продукти харчування є домінуючим ресурсом, тому що вони — незамінний енергетичний ресурс для функціонування людського організму. Із сировини для продуктів харчування можна одержати замінники традиційних енергоносіїв, а зворотного процесу поки що немає. Виробляти біопаливо можна лише при певному рівні забезпечення людей продовольчими ресурсами. У світі спостерігаються високі темпи збільшення споживачів продуктів харчування (у ХХ ст. їх збільшилося в 4 рази — з 1, 6 до 6, 2 млрд. ). Значна частина населення планети голодує. При цьому не слід повністю нехтувати теорією Мальтуса, адже в ХХ ст. Індія та Китай вимушені були вживати заходи щодо регулювання народжуваності людей.

Таким чином, тенденція переходу на біологічне паливо загострює продовольчу кризу в світі. Україна, безперечно, вже, а тим більше в майбутньому буде залучена до розв’язання цих проблем або як виробник продовольства, або сировини, або виробник і споживач біопалива, тому країні потрібно обрати виважену позицію, що можна досягти лише провівши ґрунтовну економічну експертизу цього процесу як із боку можливого забезпечення продовольством, так і біопаливом. Україна має значні природні ресурси для розв’язання вказаних проблем. Так, станом на 01. 2008 року на кожного жителя припадало 0, 90 га сільськогосподарських угідь, у тому числі: ріллі — 0, 70 га, пасовищ — 0, 12, сіножатей — 0, 05 га. Наявність вказаних земельних ресурсів сприяла самозабезпеченню населення вітчизняними видами продовольства в 2007 році: зерновими — на 121, 1 %, молоком і молокопродуктами — на 105, 8, яйцями — на 102, 9, картоплею — на 100, 3, овочами та баштанними — на 100, 8, м'ясом і м'ясопродуктами — на 89, 7, плодами, ягодами і виноградом — на 74, 2 %. Проте таке забезпечення продуктами харчування в Україні із-за низької купівельної спроможності населення та низької продуктивності наших земель було далеке від раціональних норм (табл. 1).

Перевищення раціональних норм споживання спостерігається лише по хлібу й картоплі, що є індикатором бідності населення. При інвестиціях та інноваціях в Україні на рівні передових країн Європи у нас є потенційні можливості для збільшення виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції в 2 -3 рази (табл. 2). Таблиця 2 Розрахунок можливого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні при досягненні продуктивності в землеробстві й тваринництві на рівні передових країн Європи*

Щоб досягти конкурентоспроможності вітчизняної продукції, необхідно зменшити її енергомісткість, що вкрай важливо для нашої країни, яка перевищує відповідні показники США, Японії, Англії, Австрії, Данії за кількістю кілограмів умовного палива (з урахуванням паритету купівельної спроможності) у розрахунку на 1 дол. ВВП майже в 4 рази і в цілому по світу - в 2, 6 раза (рис. 1).

Слід відзначити, що у зв'язку із динамічністю цін на нафту, нафтопродукти (бензин, дизельне паливо) та коливанням цін на сировину, з якої виробляється біопаливо, й цін на продукти харчування (як на вітчизняному ринку, так і у світі), проблеми оптимального вирішення продовольчої та енергетичної безпеки України і визначеності пріоритетності напрямів розвитку агропромислового виробництва потребують конкретної й оперативної оцінки вказаних факторів на певний період часу і в певному регіоні й лише тоді можна приймати відповідні рішення. У зв'язку з цим нами на прикладі конкретного заводу потужністю 1000 т за рік переробки ріпакового насіння на біодизель для власних потреб (рис. 2) зіставлена ефективність різних варіантів використання насіння ріпаку з метою одержання дизельного палива за умов рівня цін на ріпакове насіння, дизельне паливо, олію, макуху, гліцерол (станом на жовтень 2008 р. ) і розроблено відповідний алгоритм, який слід використовувати при виробництві будь-якого альтернативного виду палива. Зіставлення здійснено за трьома варіантами при двох різних умовах. За умови А — при використанні насіння ріпаку, вирощеного в підприємстві, при собівартості 1150 грн. за 1 т та умови Б — при закупівлі насіння за ринковими цінами 2100 грн. /т.

За умови А варіант І свідчить, що реалізація насіння ріпаку, вирощеного з 1 га і реалізованого за ринковою ціною 2100 грн. /т, забезпечує прибуток у розмірі 2850 грн. , за який можна придбати дизельного палива за ринковою оптовою ціною 5450 грн. /т у кількості 532 кг.

При варіанті ІІ, 3 т вирощеного насіння переробляють на олію (1230 кг) та макуху (1770 кг) і ці два види продукції реалізують за ринковими цінами, одержаний прибуток у розмірі 5691 грн дає можливість купити дизельного палива 1044 кг. За умови, коли реалізована лише олія, то відповідний прибуток становитиме 2505 грн. і дизельного палива буде придбано 460 кг, або в 2, 3 раза менше, ніж при реалізації обох видів продукції (олії та макухи). При варіанті ІІІ, 3 т насіння ріпаку перероблено на біодизель і одержано 1000 кг біодизелю, 1770 кг макухи і 207 кг гліцеролу. При реалізації макухи і гліцеролу за ринковими цінами (1800 грн. /т і 1500 грн. /т), виручка від реалізації їх не перекриє витрат по виробництву 1000 кг біодизеля в розмірі 1365 грн. Тоді ці витрати відносять на собівартість біодизеля й собівартість 1 кг його для підприємства становитиме 1, 365 грн. Якщо макуха і гліцерол не будуть реалізовані на ринку, то всі витрати по виробництву біодизеля переносять на останній і собівартість 1 кг його становитиме 4, 85 грн. Умова А — власне насіння ріпаку, собівартість — 1150 грн/т (при кон'юнктурі на ринку в жовтні 2008 р. )

Значних потужностей по переробці вітчизняної сировини на біопаливо у нас поки що немає. Напевно тут не обійшлося без "руки" нафтовиків — вони не бажають мати паливних конкурентів. Відносно біоетанолу є думка перепрофілювати під виробництво його спиртові потужності. За умови скасування держмонополії на виробництво спирту цей проект був би більш рентабельний, ніж ріпаковий. Вважаємо, що є ряд причин, які перешкоджають розвитку біопалива в Україні (рис. 3). В Європі біопаливо домоглося конкурентоспроможності пільгами, державними дотаціями й зобов'язанням переходу на екологічне паливо. Тут (ЄС) передбачено до 2010 року забезпечити частку біопалива у споживанні нафтопродуктів щонайменше на рівні 5 %. У зв'язку з цим компанії активно розширили виробництво біопалива, при цьому темпи збільшення потужностей з переробки олійних культур перевищують темпи зростання посівних площ. Водночас в Україні розширення посівних площ під олійними культурами зумовлено не пільгами, або іншою підтримкою з боку держави, а виключно високими цінами й попитом на олійні культури на європейському ринку. Український ріпак іде на європейські заводи для біодизеля. Вітчизняні виробники не проти продавати ріпак своїм переробникам на біодизель, але такої співпраці наразі не налагоджено. В Україні експортноорієнтовним лишається не лише виробництво ріпаку, а й рослинної олії.

Рис. 3. Основні перешкоди розвитку ринку біопалива в Україні

Вважаємо, що лише мріями промислове виробництво і широке використання біодизеля, маючи в наявності кустарні установки (без відповідної технічної документації, ДСТУ тощо) проблему біопалива в Україні не розв’язати. У найближчі два-три роки аграріям ще важко освоїти сучасні технології вирощування ріпаку на рівні 3 т з 1 га. Потрібні вагомі інвестиції, а для забезпечення збуту біопалива на внутрішньому ринку слід провести модернізацію сільськогосподарської техніки, яка працюватиме на ньому. Існують протиріччя при розв’язанні ряду проблем. Так, представники Олієжирпрому не підтримують будівництво великої кількості заводів із виробництва біодизеля, тому що, на їхню думку, достатньо існуючих заводів із переробки олійних культур, для яких потрібно лише закупити необхідне обладнання. З цим не погоджуються представники виробництва біодизеля. Щоб залишити ріпак у країні, держава може ввести митний тариф як на соняшник, але цього нині робити не слід, бо це зменшить ціну на внутрішньому ринку.

Сьогодні в сільському господарстві України використовується понад півмільйона тракторів і комбайнів, а сумарна потужність їх двигунів - близько десяти мільйонів кіловат. Для мобільної техніки використовується близько 14 млн тонн нафтопродуктів у рік, з яких лите 10 -12 % добуваються із власних джерел. Тому на сьогоднішній день тема біопалива є однією із найбільш обговорюваних. Біопаливо - вагома альтернатива традиційному пальному. Вважається, що його виготовлення в найближчі роки буде максимально вигідним для української економіки. Європейські держави, як і наша, мають дефіцит ресурсів нафти. Проте у світі вже стало загальноприйнятим використовувати альтернативні види палива, зокрема біодизель. Основною сировиною для цього пального слугує ріпак, його насіння містить від 38 до 50% олії. Для вирощування ріпаку на площі 1 га витрачається 170 кг дизпалива, а з одержаного врожаю можна виробляти 1, 2 -1, 5 т. біопалива. Крім того, одержують ще й маку у - концентрований корм для годівлі тварин, а також солому. Україна має величезний потенціал для розвитку власного ринку біопалив, що набуває особливого значення в умова нестабільності світової економіки, традиційні енергоносії та енергозалежності країни від імпорту вуглеводнів.

В Україні наявні всі економічні умови для виробництва та реалізації моторного біопалива: вільні площі під вирощування зернових, олійних і спеціальних "енергетичних" культур; науковий, технічний та кадровий потенціал для виробництва біопалив, зростаюча внутрішня потреба в моторному біопаливі. Все це дозволяє швидко нарощувати потужності з його виробництва. За попередніми даними, Україна вийшла на перше місце в Європі за площею посівів ріпаку. В нашій державі цією культурою нині засіяно 1680 -1700 тис. га. Для порівняння, площі під рапсом у Франції цього року становлять орієнтовно 1650 тис. га, в Німеччині - 1590 тис. га. Біопаливо характеризується високими мастильними властивостями. Сприяє цьому особливий хімічний склад та високий вміст кисню. Внаслідок змащення рухомих деталей двигуна, який працює на біопаливі, міжремонтний термін його експлуатації збільшується майже на 50 %. Але найважливішим є той факт, що переорієнтовуючись на біодизельне паливо, не потрібно додатково переобладнувати ні сам двигун, ні інші його системи. Важливим чинником, що викликає підвищений інтерес до біодизельного палива, є його екологічність, тобто менші викиди шкідливих сполук у навколишнє середовище порівняно з нафтовим. У разі потрапляння у ґрунт або воду біодизельне паливо протягом 25 -30 днів практично повністю розпадається й не завдає екологічної шкоди, тоді як один кілограм мінеральних нафтопродуктів може забруднити майже мільйон літрів питної води, знищуючи в ній всю флору й фауну.

Разом із тим, проти впровадження біопалива виступають деякі скептики, які вважають, що для його вироблення, по-перше, потрібно багато коштів, по- друге, треба мати площі, на яки вирощували б сировину. Загалом ці проблеми можна вирішити і виробництво біодизелю має, безперечно, більше плюсів. Адже це паливо не завдає шкоди рослинам і тваринам. Також під час згорання біопалива виділяється стільки ж вуглекислого газу, скільки рослина вбирає його з атмосфери. Україна має значні перспективи промислового виробництва паливного етанолу, оскільки є потужним виробником харчового спирту. Біоенергетика може активно використовувати як сировину продукти аграрного комплексу: ріпак, кукурудзу, сою, цукрові буряки та інші культури. За нормальних умов українські фермери щороку мають всі шанси додатково отримувати близько десяти мільйонів доларів, які могли б кардинально змінити ситуацію в селі. А ще можна припустити, що спираючись на сировинну базу для біоенергетики, Україна змогла б значною мірою задовольняти зростаючі потреби у біопаливі європейських країн. За підрахунками, з 75 % урожаю ріпаку, зібраного на площі 2, 5 млн га, можна виробити 2, 25 млн тонн дизельного біопалива. А це 1, 9 млн тонн звичайного дизпалива, на виробництво якого потрібно майже 6 млн тонн нафти. Також експерти зазначають, що ціна на біопаливо не повинна перевищувати 85 % вартості звичайного дизельного пального.

Відповідно до «Програми розвитку виробництва біодизельного палива на період до 2010 р. » , Україна повинна була виробити і споживати в 2010 р. понад 520 тис. тонн біодизельного палива. Для цього треба забезпечити валовий збір насіння ріпаку на рівні 1, 7 -1, 8 млн тонн. За врожайності ріпаку в середньому 20 ц/га потрібно засіяти 0, 85 -0, 90 млн га ріллі, що становить близько 3 % загальної площі (33, 8 млн га) орних земель України. На жаль так не сталося. За допомогою біопалива вдасться стримати зростання цін на енергоресурси. При цьому виникає ще одна суттєва проблема – зростання сировину для біоенергетики, що потягне вгору ціновий вектор продуктів арчування: молока, м'яса, ліба. Вра овуючи природні фактори та значну залежність України від імпортованих первинних енергоносіїв, проект Закону України "Про сприяння використанню біологічни видів палива" спрямований на підвищення рівня енергетичної безпеки країни, розв'язання проблем стабільного постачання енергоресурсів аграрному сектору економіки з використанням власного відновлювального джерела, забезпечення збалансованого і невичерпного природокористування на значній частині територій України, підвищення рівня зайнятості населення. Якщо аналізувати теперішній технічний стан сільського господарства, то витрати на паливні ресурси нині змушують сільськогосподарського товаровиробника максимально зменшувати навантаження на двигуни свої машинно-тракторних парків. Це також відбивається на собівартості вирощеної продукції, ціні, за якою продають останню, а також на її попиті.