Римський період античного красномовства Римляни мали

Римський період античного красномовства

Римляни мали право божественне (вос) та людське (юс): часом той, хто не міг виправдатися за правом людським, міг бути виправданим за "божим судом". У римському праві обґрунтована недоторканність особистості та її власності.

У другій половині II ст. до н. е. греки відновили свій вплив і під їхньою егідою були виховані такі блискучі оратори Риму, як Цицерон, який виступав у час громадянських війн і політичної боротьби між республіканцями та прихильниками диктатури цезарів (імператорів). Як республіканець Цицерон наклав головою в тій боротьбі, але збереглося понад п'ятдесят його промов і навіть твори з теорії риторики. Цицерон висунув ідеал освіченого оратора-філософа, полум'яного патріота.

На думку Цицерона, красномовство ". . . народжується з великої кількості знань і старань <. . . > адже тут необхідно засвоїти найрізноманітніші знання, без яких спритність у словах є безглуздою і смішною; необхідно надати краси самій мові, і не тільки добором, а й розташуванням слів; і всі порухи душі, якими природа наділила рід людський, необхідно досконало вивчити, бо вся міць і мистецтво красномовства полягають у тому, щоб заспокоювати або збуджувати душі слухачів. До всього цього повинні долучатися гумор і дотепність, освіченість, гідна вільної людини, швидкість і стислість як в обороні, так і в нападі, пройняті витонченістю та добрим вихованням.

Цицерон виділяє дві ораторські позиції, представлені римськими красномовцями Крассом і Антонієм. Антоній, за Цицероном, традиційно вважає, що оратор мусить вміти говорити лише на політичні та юридичні теми, як це було заведено з давніх-давен. А Красс стверджує, що оратор має бути освіченим філософом, який підносить будь-яке, навіть незначне, питання до рівня філософської проблеми. Але щоб вдало донести свою думку до аудиторії, слід знати й використовувати етику, психологію та логіку.

Цицерон вважав, що гідним оратором, може бути той, хто: "будь-яке запропоноване йому питання, що вимагає словесної розробки, зуміє викласти розумно, струнко, красиво, так, що воно запам'ятається, і в достойному виконанні"; має "природне обдарування" — "адже для красномовства необхідна особлива грайливість розуму і почуття, яка забезпечує у промові пошук усякого предмета швидким, розвиток і прикраси — багатими, запам'ятовування — правильним і міцним"; — оратор мусить мати любов до справи, вивчати правила ораторського мистецтва, бути добрим практиком.

На думку Цицерона, ораторові постійно доводиться вирішувати такі завдання: Ø він має визначити зміст своєї промови; Ø зваживши і оцінивши кожен доказ, розташувати їх за порядком; Ø одягти і прикрасити все це словами; Ø закріпити промову в пам'яті; Ø виголосити її з гідністю та приємністю.

Полемізуючи з тими, хто прагнув до класичної чистоти стилю, Цицерон стверджував, що необхідно однаково володіти всіма стилями красномовства: високим(епідектичне красномовство), низьким (здатним добре переконувати) й середнім (найбільш придатним для судових промов). Такі промови, як звинувачення чиновниківсамодурів, викриття претендентів на імператорський трон (Катіліна та ін. ), принесли йому славу як класику римської ораторської школи.

Прикладом цицеронового красномовства є його промова проти намісника Верреса, який грабував підданих, порушуючи закони: "Що можеш ти сказати з цього приводу, ти, позбавлена розуму людино; окрім того, про що я тебе не питаю, про що в такій злочинній справі, хоча немає сумніву, й не треба питати, якщо навіть виникають сумніви, — що ти отримав, скільки і яким чином? У те все я не заглиблююся й позбавляю тебе того клопоту. Й без цього — я то певний — всі зрозуміють, що на таку справу, на яку ніхто, окрім тебе, не пішов би ні за які гроші, ти задурно наважитися б не міг. Але я нічого не кажу про твій спосіб красти й грабувати; я обговорюю тепер твої заслуги як воєводи. Що ж скажеш ти тепер, доблесний оборонцю і захиснику провінції? "

Промова не була суцільним текстом — занадто багато було звинувачень. Протягом 110 днів судового засідання було виголошено кілька промов: на першій сесії звучали загальні звинувачення, було окреслено моральний портрет підсудного; на другій — описано, як він крав предмети мистецтва; на третій — йшлося про беззаконні страти.

Цицерона вважають нормотворцем латинської мови. Опирався він на середній стиль, стилістично нейтральний, що став основою для гнучкого й виразного прозового слова. Цицерон відкинув грецизми, поетичну лексику, простомовну говірку. Він виходив з гуманістичного ідеалу захисту людського права на життя й свободу. Його звинувачення свавільного можновладця є прикладом громадянської мужності й поваги до республіканських ідеалів.